Все ніби є, а людство знову бідне...

Все ніби є, а людство знову бідне,

Бо світ уже не тоне в чудесах,

Дощі бурмочуть казочки нуклідні

В сплюндрованих жадобою лісах.

Кар’єрів скрізь накидано стигматів,

І пластиком залита кожна п’ядь.

Кого тепер, мій Божечко, карати?

Кому тепер ковчега будувать?