...про "злих" галичан..

Звістка про росіянина Тараса Романця, який знемагає від болю та самотності у Львівському обласному госпіталі інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи у Винниках, облетіла Інтернет. Внаслідок хребетно-спинно-мозкової травми, яка сталася понад півтора роки тому, 25-річний хлопець залишився прикутим до ліжка. Має численні пролежні. Але доглядати за ним нікому, оскільки Тарас не має в Україні родичів та дому.

Молодий чоловік родом з містечка Углич Ярославської області. Там у нього залишилася мати, яка потерпає від прогресуючої форми розсіяного склерозу: приїхати до сина не може, сама потребує догляду. Хлопець прибув до України п’ять років тому – нібито, щоб відвідати бабусю. Гостював довго, познайомився з дівчиною з селища Славського. Почали жити разом, народилася дочка.

Життя пішло шкереберть на початку квітня минулого року. У той фатальний вечір Тарас їхав скутером на заправку. Неподалік йшли ремонтні роботи. Хлопець послизнувся на щебені, впав та зламав шию.

Карета “швидкої” доставила його до місцевої лікарні. У хлопця діагностували перелом хребців із забоєм важкого ступеня, перелом таза. Скерували до Львова. Потерпілий переніс близько десяти операцій. Хребет пацієнта збирали по осколках: довелося “позичити” кістку зі стегна. Для подальшого лікування відправили до відділу кістково-гнійної хірургії Львівського обласного госпіталю інвалідів війни та репресованих.

Ще двадцять років тому хворі з таким діагнозом не виживали. Якби з допомогою оперативних втручань не стабілізували зламану шию, мозок відмер би. Нижня частина тулуба залишилася паралізованою, тіло вкривають гнійно-некротичні пролежні, до ран потрапила інфекція, тож піднімається висока температура тіла... Чоловіка відвідувала кохана жінка – годувала з ложки. Але потім від неї і слід простиг – залишила хлопця напризволяще. Доглядати за ним нема кому, хоча, за словами медиків, біля такого хворого постійно має перебувати хтось із родичів або соціальний працівник. Лікарні бракує медсестер. Родини Тарас не має, а соціального працівника, як і пенсію з інвалідності, надати не можуть, оскільки він – громадянин іншої держави. Реабілітологи вчили хлопця самостійно їсти, користуватися інвалідним візком, але через гнійні рани на тілі він пересісти у нього не може. Щоправда, за словами медперсоналу, чоловіка час від часу відвідують друзі, але матеріально не допомагають. Від початку його лікували за державний кошт. Кажуть, ли­ше на ліки та перев’язочні матеріали витратили понад 18 тис. гривень. У госпіталі хлопець перебуває близько десяти місяців. Якби мав дім та родину – його давно виписали б, але нема куди...

Громадськості стало відомо про знедоленого пацієнта, коли сусід по палаті виклав про нього інформацію в Інтернеті. Там йшлося про те, що Тарас не має навіть ватно-марлевих пов’язок, потрібно багато ліків і донорська кров. Галичани повелися, як добрі самаряни: на його біду відгукнулися сотні людей. За словами лікарів, відвідувачів йому тепер не бракує – незнайомці забезпечують гарячими обідами, продуктами, одягом, грошима... Навідуються також аптекарі: приносять памперси, медикаменти. Доброзичливці навіть спрезентували маленький телевізор.