Пробач, за те що я люблю, 
І без надії сподіваюсь,
За те що Богу я молюсь,
Караюсь, мучусь та не каюсь. 

Для мене в світі ти одна, 
Мети я іншої не бачу,
Якщо ця зірка пропаде,
То як дитина я заплачу.

Якщо впаде у другі руки, 
моя зоря всіх сподівань,
Я виберу найгірші муки,
З усіх існуючих бажань.

Пробач, якщо не вірно мислю,
В хвилини повні забуття,
Все що невірно я закреслю,
Й спочатку все почну життя.

Дмитро Королюк.

Она, словно кошка: по жизни одна...
Мечтает немножко всю ночь у окна...
И прячет подальше свои коготки
От прикосновений любимой руки...

Она любит звёзды и свет фонарей,
Она ждёт того, с кем ей будет теплей...
Она, словно кошка, ни с кем и ничья...
Свободна...и очень боится дождя...

Дождя по асфальту...дождя по щекам...
Безумно тоскует по нежным рукам...
Изящною лапкой ступая в ночи,
Всё ищет того, кто её приручИт...

Её забавляет немножко играть,
Дарить свою ласку, а после - бросать...
Свернувшись калачиком, спит рядом всю ночь...
А утром бесшумною поступью прочь!..

...Уходит...навстречу рассветной дали...
Её манит свет, что там, впереди..
Пойми её просто!..Её не держи!
Она, как все кошки, не знает любви!
(с)

Розмився у пам"яті контур лиця

Лиш очі...глибокі, глибокі.

Не бачу в них дна і немає кінця

І спогади в душу вертають неспокій.

Сюжети побачень і наші розмови -

Усе це, як ніби в старенькім кіно.

Минуле вертається знову і знову.

Мене переслідує, ніби воно.

Хоч довго шукав, та, мабуть, знайшов

Для себе ту формулу щастя.

Життя є щасливим, коли є любов.

Довести зворотнє, навряд кому вдасться.


А.Школяренко

Люблю. Без пам'яті люблю...
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю - сам себе гублю,
Але не можу і кохаю...

Хто ти? Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.

І все ж люблю! За що люблю,
І сам не бачу і не знаю...
Я знаю - сам себе гублю,
Але не можу і кохаю. 

Олександр Громов

Не заплачу... Лиш спогад, мов злодій
Прокрадеться в шпаринку у серці.
Тане час... і у вирі мелодій
Розіб'ю я свій спокій на герци.

Не розкажеш... А що говорити?
Розказали про все твої очі.
І кохання, сльозами залите,
Я не стерплю! Не хочу! Не хочу!!!

Не заплачу... Бо сльози солоні,
Після меду кохання, як трунок.
Я ж принесла у своїй долоні
Своє серце - тобі подарунок.

Інна Білан

 
Плакала скрипка в руках скрипаля.
Плакала тихо, бо чулась здаля.
І в ніжній мелодії щастя й печалі
Нам відкривались заобрійні далі
Чужих почуттів, надій, та страждання…
У те чудодійне музичне зітхання
Влилися людської душі часточки.
Смичок розставляє дрібні крапочки…
Мов заворожена, скрипка співала,
Ніби про біди кожного знала.
Скрипка замовкла… та на душі,
Лишились страждання й зітхання чужі..
Оксана Вишневська

Сіяв радість - зійшла мука.
Не питав чи боляче!
Зайшов в душу - не постукав!
А тепер пече.

Вірив в мрію - не збулася!
Іншому дісталася.
Міняв щастя на нещастя,
Серце не питалося.

Марив мною... А я крига...
Знаєш... Точно знаєш...
Я - твоя закрита книга!
Вже не дочитаєш!!!

Інна Білан

Я ЧЕКАЮ промінчик сонця, 
що приходить після дощу. 
Він освітлює всі віконця, 
Я надію в серці рощу.

Я ШУКАЮ між ними рідне
привідкрите твоє вікно.
По веселці тихенько зійде
Наша Доля, як у кіно.

Я ТРИМАЮ тримірний вимір,
бачу там людей почуття.
А в цю мить робить хтось свій вибір,
Починає нове життя.

Я ПРИЙМАЮ потік із Неба,
відчуваю його тепло.
Знаю, буде все так, як треба.
Пам’ятаю те, що було.

Я ДОЛАЮ сумнівний подих,
і роблю крок назустріч змін.
Не залишу в собі сліз жодних,
Посилаю злим дням уклін.

Я СПІВАЮ так тихо-тихо,
як пір’їнка лечу сюди.
Знов почуєш у серці вихор…
Раптом виглянеш з дому ти.

Я ЗЛІТАЮ до тебе, милий,
де б не був ти між сірих днів.
У любові ж є погляд щирий
Вересневих щасливих снів!
Оксана Білова

   
Згадай мене під срібний дзвін дощу,
Під тихий шелест липи на світанні,
І я в думках до тебе прилечу
Віддати почуття свої останні.

Згадай мене у гомоні лугів,
Що миють в сонці очі волошкові,
Й хмільного літа зоряний мотив
Розсипле краплі пізньої любові.

Згадай мене у спалахах зірниць,
В крилатих кронах яблуні і сливи,
Й медове щебетання синіх птиць
Проллє над світом солов'їні зливи.

Згадай під журавлиний плин сторіч,
Під світлий звук вишневої сонати,
І подих серця донесе крізь ніч
Все те, що я не встиг тобі сказати.
 
Ігор Калиниченко

Я божеволію від тебе. Назад немає вороття. Я божеволію... Так треба. Ти змінюєш моє життя. І кожна мить, немов остання. Я поринаю в забуття, І я не стримую бажання... Я змінюю твоє життя. Я божеволію без тебе... І без наркотику очей, Очей бездонних, наче небо, З солодким присмаком ночей. Я божеволію... Повстання У грудях полум’ям горить. Я знаю точно – це кохання У серці солодко болить. Я щастя більшого для себе Не можу уявити сам, Ніж божеволіти від тебе...

І жити вдвох одним життям.

С. Стекленёв