В твоїх очах відбились небеса... Хоч оченята в тебе не блакитні. Я знаю є на світі чудеса! Пограєм в сніжки якось ми у квітні. З тобою я готова на усе! Лише б триматися за твою руку... Стерплю я все, що доля нам несе, Лише не стерплю я розлуку! В твоїх очах відбився зорепад... Хоч оченятя в тебе, наче зорі. Разом вперед! Й ні крапельки назад! Разом завжди - і в радості і в горі. В твоїх очах усе моє життя... Хвилини радості, захоплення, жалю... Без тебе пусткою здається майбуття. Найбільше в світі я тебе люблю!

Інна Білан.

Наповнена весною, розкрита перед вітром, Сп’яніла ароматом, й відкрита для пригод. Прочитана книжками, що правлять іншим світом, Розгадана за відповіддю серця до незгод. Закріплена лиш рідними і здичавіла відчаєм, Загублена сторонніми, й побачена одним. Стривожена образою, що стала в інших звичаєм. Обмежена правами й не спіймана ніким. Закидана потребами, не згодна з запереченням, Відірвана від світу й утрачена для сну. Обшарпана ваганнями, скитаннями приречена. Наповнена, хоч склеєна... підвожусь й знов іду.

Анна Дікс

Завьюженный домик у самой опушки... 
Осыпался пепел с решётки камина... 
Заваренный чай на две разные кружки: 
Твой чёрный, и мой - с ароматом жасмина. 
По тёплому полу босыми ногами, 
Тихонько, котёнком к тебе на колени. 
И, кажется, всё происходит не с нами, 
Но молча на стенах сливаются тени... 
Альбом... Фалеристика... Сотни вопросов 
И точных ответов. А мне интересно... 
Уж снег за окном подозрительно розов... 
- Который там час? Я заслушалась, честно!.. 
Весёлое: - Жулик! - кристаллики смеха 
В любимых глазах... И от стен отразится 
Звенящее, мягкое, нежное эхо... 
Мне снится? Конечно, мне всё это снится... 
А завтра...опять кутерьма поздравлений, 
Друзья...и твои, и мои - вперемежку. 
А вечером - снова к тебе на колени 
И шёпот - Ты будешь пить чай, сладкоежка? 
Не будешь, поспорим?.. Ловлю твои губы 
За миг до ответа. Какого? Неважно... 
Будильник... минутку ещё, хоть одну бы... 
А вдруг не приснишься мне больше? Так страшно... 

Неждана Юрьева

Опівніч без п’яти хвилин. Ліхтар погас… Та світять зорі.. Я знов не сплю. З яких причин? Думки примарились казкові. Знов місяць світить у вікні І заглядає вірно в очі. У ліжку я лежу в пітьмі – Він променем мене лоскоче. Він відбирає в мене сон, А ти, коханий, спи до рання. До мене знов момент прийшов Вже в котрий раз самокопання. Опівніч… Вже без трьох хвилин. А сон мене не огортає. Найбільша із усіх причин – Лежу одна… Тебе немає.

Комарова Ольга

На стекле запотевшем тебя нарисую -  Силуэта прозрачная недолговечность.  Кто сказал, что рисуя я сильно рискую?  Кто сказал: "До добра не доводит беспечность"?  Я люблю рисовать твои губы штрихами,  Глубину твоих глаз...на стекле...невозможно!..  Отрицать эту пропасть без дна между нами...  Мне над нею по ниточке тонкой - не сложно!  Я рисую любовь на стеклянном мольберте -  Пусть рисунок мой ближе к утру испарится -  Ту любовь, что приравнена к жизни...и смерти,  Чтобы ей суждено было с нами случиться... 

Неждана Юрьева