Я душу серед поля покладу

Я душу серед поля покладу,  (Нехай її брудну омиють роси),  А сам піду, в далекий край піду,  Як наймит стомлений і босий.  Зіб”ю в дорозі ноги до крові...  (В чужім краю ніхто не приголубить)...  Які ще муки видумать нові  Тому, хто сам себе не любить?  Весь час питать: навіщо я живу?  А може просто - плюнути і жити?!  Упасти в свіжоскошену траву,  Чи птахою у небеса злетіти...  Не в чужині, а тут, не на біду,  На радість всім, хто в серці зла не носить,  Я душу серед поля покладу  (Нехай її брудну омиють роси).

СергІй Руденко