Сергiй Руденко

Діліться радістю, бо смутку й так багато... 
Проблеми крають серце, мов ножі... 
А в світі справжнього не буде свята, 
Якщо воно не визріє в душі. 

Вона ж, така заплутана й самотня, 
Весь час шукає щось в самій собі, 
А навкруги лиш холод і безодня, 
Ну як тут їй не бути у журбі?! 

В недосконалостях занедбаного тіла 
Душа, мов пташка серцем в груди б*є, 
Щоб вирватись у світ, де так хотіла 
Роздати людям все тепло своє... 

А людям – що?! У них – свої печалі, 
Своя душа… («Своє» - таки болить…) 
Невже, ОТАК між нами буде й далі??? 
І все життя до біса полетить?! 

Ні!!! Як би тяжко не було нам, брате, 
І скільки б не траплялось нам «лайна» - 
Ділімось радістю, бо смутку й так багато… 
Життя – коротке, а душа – одна!