Ми часто кричимо...

Ми часто кричимо, що влада в нас гнила!

Що ні оці, ні інша не змогла

Нам дарувати розквіт, гарний статок…

Рахуємо, що у владик курчаток

Побільшало не тільки восени…

Дивуємося, як вони змогли

Людей у кабалу таку загнати…

Міркуємо, що треба все ламати

Та будувати заново нам все…

Аж ось і вибори! І той хто занесе

Нам обіцянок більше і пакетів

З крупою, хлібом, сіллю й піруетів

Із лозунгів тендітно намалює –

Того і обираємо! Хвилює

Нас в ті моменти власний гаманець.

А потім все дивуємось… «Пісець»

Він не підкрався – він давно існує!

Та хто ж його створив? Панує

Те, що хотіли… Вибирали ж ми!

І ще одне питання! Чи змогли

Ми всі гуртом по іншому почати

Жити і діяти? Щоб потім не кричати,

Що все не так? Щоб лозунгом життя

Не залишалося єдине почуття:

«Я тут живу! А потім після мене

Та хоч потоп! І хай хоч безіменне

Буття я проживу та все ж візьму

Побільше, а вже там в пітьму…»