«Ми ж з тобою будемо друзями?!»

***

«Ми ж з тобою будемо друзями?!» -

Мовив стоячи біля дверей.

А у мене від слів тих вогнями

Щось палало посеред грудей.

Я мовчала, не рушила з місця.

Щось казати немала я сил.

Розуміла, у доль літописця

Є для кожного кількість мірил.

Ти пішов, зник назавжди у темряві,

Перекресливши радість життя.

Враз і листя опало на дереві

Де кохання цвіло й почуття.

Розуміла, що рану загоїти

Зможе час, що поволі пливе.

Але як душу ту заспокоїти,

Що кривавії слізоньки ллє?

Я стояла і майже не дихала,

Все крутилося у голові.

Тільки чула як за вікном віхола

Знов затягує пісні свої.

«Ми ж з тобою будемо друзями?!» -

Мовив стоячи біля дверей.

А у мене від слів тих вогнями

Щось палало посеред грудей.