АПО - самоорганізаційний бізнес Практична конференція Житлосвіт

Наслідкам останніх змін до законодавства у сфері ЖКГ, була присвячена Практична конференція Житлосвіт «АПО - самоорганізаційний бізнес з утримання багатоквартирних будинків»

Зміни до законодавства, що прийняті останнім часом, мало зорієнтовані на малі міста. Управляти ОСББ в невеликих територіальних одиницях та забезпечувати жителям належне обслуговуваня у малих будинках просто невигідно.

Учасники впевнені, що передати будинки у відання окремих ОСББ у відремонтованому стані ні центральній ні тим більше місцевій владі не під силу. З практики відомо, що для самодостаньої роботи ОСББ необхідно мати в управлінні не менше 30 тисяч квадратних метрів житла. 

На думку запрошених експертів та представників муніципалітетів, у малих містах більш бажані варіанти управління ЖКГ – Асоціації-представницькі органи ОСББ, ЖБК та їх альтернативи - будинків неюридичних осіб /НОББ/. 

За словами керівника відділу з інформаційної політики ВЦ «Житлосвіт» Марини Цегельнкої, «останні зміни до законодавства більше зорієнтовані на великі міста та крупних управителів». 

Такої ж думки дотримується і член наглядової ради ВЦ «Житлосвіт» Лідія Шклянц. «Малі міста не можна порівнювати з обласнимиЗвичайно, тут теж є старі будинки, але в малих містах ситуація значно гірша. Там не працюють підприємства, міста дотаційні. Тож, співвласники за свої кошти – а у них доходи, природно, низькі – житлофонд ніяк не відновлять».

Неможливість передачі будинків ОСББ та НОББ у відремоньованому стані відзначають і в самих муніципалітетах. «У нас, житловий фонд старий, основна маса – 50-60 років будівництва, - говорить в.о. начальника управління ЖКГ та енергетики селища міського типу Майське Валерія Новохонцева. - Якщо ОСББ будуть створюватися без АПО, капітальний ремонт ляже на співвласників, тобто на самих мешканців. Та навіть, якби-й були гроші на ремонти, і мешканці створили ОСББ, то у невеликих будинках без АПО дуже затратно управляти».

Питання неможливості створення ОСББ у окремих невеликих будинках зайняло по кількості стільки-ж часу, як і обговорення роботи Управляючих кампаній. «Зрозуміло, що на базі одного будинку невигідно створювати ОСББ, якщо він звичайно не член АПО, яке вигідно створювати на базі мікрорайону, площа якого не менш 100 000 кв. м, бо в нашому містечку - всього 300 000 кв.м.», - говорить заступник глави адміністрації з розвитку міського господарства смт. Відрадний Олександр Царєвой.

Учасники, також піднімали питання зазіхання різного роду Управляючих кампаній «від відомих рєшал» на житлові фонди їх міст. «На сьогоднішній день немає жодного офіційно зареєстрованого ТСЖ. В Кінель з початку дії нового Житлового кодексу зареєстровано всього три ТСЖ в новобудовах. Як зазначає заступник глави адміністрації Кінель з ЖКГ і будівництва Микола Андрєєв, нормально працюють лише два. «ТСЖ у нас поки не створено. У нас є п'ять ЖБК, але вони користуються послугами міської керуючої компанії», - говорить Олександр Мецкер.

На думку експертів і муніципалітетів, оптимальним варіантом для малих міст є або створення Асоціацій власників житла, або управління житловим фондом через одну або кілька керуючих компаній. «В ході засідання робочої групи ми погодилися з думкою одного з розробників Житлового кодексу, Олександра Толмачова, про створення в малих містах квартальних товариств власників житла», - каже Галина Анісімова.

«ОСЖ може нормально працювати, якщо у нього в управлінні знаходиться не менше 40 000 кв. м житла, - зазначає Микола Андрєєв. - Тому ми вирішили піти шляхом керуючої компаній. Передбачається, що в місті будуть діяти чотири керуючих компанії, яким буде віддано по 140 000 кв. м житлового фонду міста.Зараз ці компанії вже офіційно подали заявки і зареєструвалися».

«Я прихильник керуючих компаній. Зараз у нас одна керуюча компанія - ТОВ «Комунальна сервісна компанія», яка і надає послуги, і займається збором платежів в комплексі. Планується, що так буде і далі: платежі з усього міста буде збирати одна організація, - каже Олександр Мецкер. - Спочатку в цьому хотіли брати участь ще й будівельники, але після того, як взяли вихідні дані, вони заявили, що готові брати участь на субпідряді, але не готові займатися оплатою комунальних слуг. Надавати послуги будуть різні керуючі компанії, щоб був стимул для їх розвитку. Зараз готуємо документи для проведення конкурсу».

За даними «Часу», управляючі компанії вже створені на території Жигулівська («Житлова керуюча компанія») і в Жовтневе (комунальне унітарне підприємство «Житлове управління»). За словами Надії Балахоніної, керуюча компанія ніяк не пов'язана з відділом ЖКГ міста. «Коли законодавство про спільне майно запрацює в повну силу, перевагу місто буде віддавати все ж Асоціаціям-представницьким органам будинків неюридичних осіб», - підтвердила спікер.

Про спрощення світу

  • 09.05.11, 18:29

Або про Фрейда з "несвідомим", Дарвіна з "природним відбором", Маркса з "класовою боротьбою", Ейнштейна з "теорією відносності", Теслу з "бездротовим обміном"

«Все набагато простіше», - чим далі, тим частіше стверджую я.

Кожна задача, кожна проблема і кожне нове питання знову і знову підтверджують просту істину:

рішення набагато простіше, ніж виглядає, до початку вирішення у дії.

Якщо, звичайно, ти сам спеціально неускладнюєш його.

Знаєте, що відрізняє тих, хто вносить дійсно значимий внесок у досягнення кінцевої мети, від тих, хто, незважаючи на свої здібності, не робить нічого? Фрейд з "несвідомим", Дарвін з "природним відбором", Маркс з "класовою боротьбою", Ейнштейн з "теорією відносності", Тесла з "бездротовим обміном" – всі вони спрощували світ.

Їх витвори служать відмінною відповіддю на суперечки про те,

що повинен і що не повинен вміти автор хорошої, серйозної ідеї.

Чи повинен він, крім прагнення до її реалізації, виконувати ще й функції

організатора, маркетолога, аналітика, юриста бухгалтера?

Чи повинен він готувати документи, збирати людей,

залагоджувати всі питання і розраховувати

всі витрати, щоб у підсумку його ідея набула право на життя?

На моє переконання – ні.

І яким би не був поінформованим контрагент, в цій боротьбі завжди перемагає той, хто вміє

спрощувати. Тож, відкидаючи всі складнощі й умовності навколишнього світу, просуваючи вперед прості істини, в кінцевому підсумку він досягає мети. Адже все, що не вписується в твою власну концепцію світу – не має ніякого значення.

Всі, хто залишив найпомітніший слід у світі, чули тисячу разів:

"Хороша ідея, але ви занадто далеко зайшли". Тисячу разів ускладнювачі намагалися переконати їх,

що світ набагато складніше, ніж вони думають.

Що перш ніж братися за ідею, потрібно зважити, попланувати, і

робити попорядку, спочатку так, потім ось так, потім...

Але насправді, «поради» людей, які знають про все потроху,

не мають вирішального значення ні в чому.

Тому раз по раз спростовую всі їх витончені доводи однієї-єдиною фразою:

"Все набагато простіше".

Завжди Ваш, Олег Матійців

Постійна адреса новини: http://www.jitlosvit.com.ua/index.php?newsid=435

То що має бути на вході? Або роздум: чому ми погано живемо?

"Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо..."

Конституція України, ст. 5


Спілкуючись з людьми, часто доводиться чути: от немає в Україні ідеології.

В СССР, де раніше була Україна, вона була, навіть в УНР 1917 року була, а зараз її немає. Раніше нам керівництво зверху донизу постійно казало: до якої мети ми йдемо, які засоби для цього використовуємо, що потрібно для цього робити. А зараз - ні.

І чуються в цих наріканнях не тільки людські претензії, а й образи. В основному, до влади: от не дали нам напрямок руху, недали нову ідеологію, куди рухатися, що робити - невідомо. І що це таке – державі двадцять років, а ідеології немає, ну то дайте вже нарешті?

Ключовим у цих претензіях є слова - «не дали і дайте» ...

І за совдепівським звичаєм, від влади, а більше від Президента, Верховної ради або глави Уряду, чекають не тільки ідеології, а всього – і моральних вказівок, і роботи, і соціальних благ, пільг, навіть нагород. От спустяться владні чини з Києва до людей і все-все їм дадуть. Дехто з нас так і чекають десятиліттями. А життя проходить.

Тільки от марно. І справа не в тому, що «дати» нам ідеологію або терміново її розробити «верхи» не хочуть. Справа в тому, що вони тут просто ні до чого. Насправді, «розробити» її владі просто не можливо. Поясню.

Ідеологія - явище соціальне.

Ідеологія народжується в суспільстві, живе в ньому, вмирає в ньому ж. І дивно вимагати її від Президента, Уряду, верховних депутатів, коло обов'язків яких суворо окреслене Конституцією. Наприклад Президент - він покликаний бути саме Президентом, а не новоявленим царем або генсеком. Ми що сліпі чи недієздатні, що нам потрібен вождь-поводир? Ми що стадо, що нам потрібен пастух? Вільні люди за своєю суттю, свою ідеологію формулюють самі. На те вони і вільні, на те вони і суспільство.

Інша справа, що до сьогодні таке суспільство у нас слабо викристалізоване. Але це не означає, що в Україні взагалі немає ніякої ідеології. Вона є, як не бути! І є люди, які нею займаються. І це логічно: святе місце порожнім не буває, природа порожнечі не терпить.

Щож відбувається? На зміну ідеології КПРС та УНР до нас прийшла ідеологія споживання. З однією з її яскравих проявів – телерекламою, яка так всіх дратує, але для нашого телебачення – головна справа, як спосіб заробляти гроші. І це не просто бізнес. З огляду на вартість лише однієї хвилини рекламного часу на ТБ, це дуже серйозний бізнес.

А хіба це ідеологія? Це ж реклама, і нічого більше.

А що таке ідеологія? Це комплекс готових відповідей на питання, які завжди хвилювали людину. Що в житті головне? Як вести себе в цьому світі, як самоствердитися? Як вчитися, лікуватися, працювати, утримувати родину? Як і заради чого, врешті-решт, жити? І т. д. І т. п.

І реклама, яка виступає сьогоднішнею ідеологією споживання, дає наочні відповіді на всі ці питання. Всі, як і годиться в межах цієї ідеології! До того ж, дуже наочно, подекуди агресивно. Це ж реклама, це ж тільки телебачення. Як інакше?

Проект якого суспільства стоїть за рекламою?

Наше «суспільство споживання»: з одного боку – виробники товарів і послуг, з іншого – величезна маса споживачів цих самих товарів і послуг. Маса, якої має стати, згідно цієї ідеології. У тому то й проблема, що реклама виховує не громадянина, не патріота, а саме споживача, причому споживача-космополіта, чия батьківщина – та міжнародна корпорація, у якої він робить зараз чергову покупку, надивившись реклами. Або за цією ж аналогією – надивившись політичної реклами, більшість з нас робить політичний вибір. Що, як показує історія є взагалі небезпечним.

Як приклад, подивімося на США, де це саме суспільство споживання цілком сформувалося. У 2009 році, соціологи США поставили респондентам питання про їх улюблене заняття, то 34 % опитаних ( з яких 93% відсотки дівчаток-підлітків) відповіли однаково – «робити покупки». Так, було встановлено, що середній американець в магазинах проводить 6 годин на тиждень. А от спілкування зі своїми дітьми займає всього лише 40 хвилин на тиждень! Пріоритети очевидні.

Або інше питання, яке соціологи поставили американським студентам: «Ваші головні цінності?». Виявилося, що для 42% опитаних - «добре виглядати, мати гарне волосся». І тільки для 6% - «одержувати знання».

Що ми маємо?

Положення-ж в Україні, природньо гірше. Ми усі «родом з дитинства» - з голодного радянського дитинства. Раніше тільки у кіно або у випадкових журналах ми могли спостерігати закордонне «красиве життя». Політика перемінилася, бо владі теж захотілося більшого, ніж секретні радості із спецрозподільників. Народу сказали: «Купуйте!» Але розбагатіти вийшло не у всіх – не кожен був червоним директором, не кожен зміг стати олігархом. За словником, олігархія - це «влада небагатьох». А самонароджену ідеологію споживання народ ввібрав як губка. Висловлюючись словами аграріїв «чим сухіший грунт, тим більше і швидше вологи він вбирає ...».

Тут слід також відмітити, що патріотичні сили були заслабкі та занадто ліберальні. Нам нікому було дати поштовх до нової ідеології. Солов'ї перебудови і демократії, ще до капіталістичної революціі 1991 року, багато і гаряче висвистували про розвиток, так би мовити, прогрес, а вийшло ж щось протилежне. Наслідок – Україна виявилася відкинутою назад. В економічному плані – на десятиліття, у політичному на роки.

Чому у влади своя ідеологія?

Цитуючи одного автора «ця випущена із радянського зоопарку орда з червоних номенклатурників та директорів, миттєво вознесена на недосяжну висоту, що у мільйони разів перевищує доступні її розумінню розміри бажань, що ніколи не думала ні про що «громадське», спустошена морально минулим, спустошена розумово в ставленні до майбутнього - на жаль, нічого не могла винайти, окрім бажання – купити..!».

Купити чужу дружину, купити начальство, купити виборців - словом, нічого, окрім купити. Їх присутність змушує нормальних людей, тобто людей з великими моральними вимогами, зменшити ці вимоги до мінімуму, оскільки тепер не час для прояву ваших високоосвічених думок і пов'язаних з цими думками цілей. Великі знання, великі моральні і навіть просто людські стосунки, при їх владі, потрібно відкласти до іншого часу, поки не скінчиться їх мертвотний тиск на наше життя. Ба більше: ці, ранні «буржуї-запроданці», ще досьогодні поширюють, у здеграділому ними живому людському суспільстві запах холодного трупа совдепії – ЖЕКів.

Для них головне – гроші будь-якими способами. Дурних способів незалишилось – колишні комсомольці перебрали всі. По-чесному, розбагатіти неможливо - хто сміливий, той і з'їв. Освіта, медицина, транспорт – вони захопили все! Для червоних гроші не пахнуть, навіть якщо видерті останні у пенсіонерів, хворих, соціально-незахищених. Цю «істину» в нас заложили, потім розповсюдили, а тепер і дітей того ж вчать. Недарма на національних каналах з'явилися різного роду шоу, де переможець отримує грошовий приз. «Ви на все готові піти заради грошей?» - солодко посміхаючись, провокуючи молодіжну аудиторію запитує ведучий. «На все!» - радісно волає аудиторія.

На чому заснувати ідеологію?

Зрозуміло, що істинного прогресу ця ідеологія не сприяє і сприятиме не може. Ця ідеологія внутрішньовидової боротьби за гроші, ідеологія війни всіх проти всіх, словом, ідеологія споживання, об'єктивно працює на руйнування суспільства і держави. Виходячи з підвалин – суспільство може бути засноване тільки на солідарності і взаємодії, тому що держава по суті, є ні що інше, як те саме суспільство, тільки сильне, здорове і політико-організаційно оформлене.

Так що не можна говорити, що немає в Україні ідеології. Вона є, і вона діє. Інша справа, що вона не подобається, і справедливо – дуже багатьом. Особливо на місцях. Нам давно вже, об'єктивно – потрібна інша ідеологія, протилежна тій, яку нам нав'язують. Людям на місцях, конче потрібен позитив протилежний негативу.

Яка це буде ідеологія? Хто нам її «дасть»?

Вище ми вже говорили, що мова йде про набувача, накопичувача і споживача в одній особі, що «в живому людському суспільстві» поширює «дію холодного трупа». У американських політологів є такий термін - «dead nation», який перекладається і як «мертва країна», і як «мертвий народ». І доречі, вживається він у двох випадках. Так називають країну, яка користується плодами чужої науково-технічного прогресу, а сама нічого не винаходить і не виробляє, можливо торгує сировиною. Якщо позбавити її цих чужих продуктів, наприклад комп'ютерів, мобільників, вона зі своєю сировиною залишиться, але вже під опікою міжнародних гуманітарних фондів. Так само «мертвою», називають країну, в якій людей помирає більше, ніж народжується. Як у нинішній Україні, де населення зменшується у середньому на 200000 осіб на рік.

Такою «мертвою країною», західні політологи та соціологи Україну сьогоднішню і називають. Добре, що поки що лише в останньому – демографічному сенсі. Поки що. У науці ми дещо можемо. Можемо зробити ще ракети і літаки – колишню нашу гордость. Однак, є злидні наших вчених, так само як і самої науки. Але ніхто, як би не тужився, не згадає, коли за останню чортову дюжину років «великих реформ» і «повернення в цивілізований світ», хоч хтось з нашої керівної «еліти» хоч раз вимовив би, окрім ВВП, словосполучення – «науково-технічний прогрес». Чи можемо ми, українці дозволити, щоб це саме «поки» найближчим часом перетворитися на незворотнє «вже»?

Мораль?

Вона очевидна: ми повинні стати живою країною в усіх значеннях цього слова. Нам конче потрібна ідеологія життя, не пов'язана з новим Сильним президентом і його вдохновляючою «партією влади», розставленими на всіх рівнях державного управління, або лідерами опозиції зі своїми невиконаними обіцянками. Нам у першу чергу, потрібна ідеологія, яка узгоджується з інтересами і духовними цінностями більшості нашого народу. Саме так: не меншин, або окремих територій. як зараз, а саме – більшості. Що є і справедливо, і найвищою мірою демократично.

Дійсно, поклавши руку на серце, запитаємо кожен сам себе: що для нас найголовніше? Заради чого ми живемо? Відповідь очевидна: це наші діти, це наша родина. А ще – достаток сьогодні і забезпечена старість завтра. Це для нас – найголовніше. Все інше - вторинне. Хто б що не казав. Інше питання: в чому, для кожного з нас, наш головний інтерес? У тому, щоб всіляко збільшувати наш особистий, сімейний ВВП, проявити себе, застосувати знання та досвід, довести що ти корисний суспільству, щоб наші діти не потребували, а могли отримати гідну освіту, знайти професію, відбутися, нарешті, в цьому житті.

І третє, резюмуюче і закономірне питання: що ще, якщо не сімейні цінності, має лежати в основі нашої нової ідеології? Звичайно, вони повинні бути досить інтегрувані, їх можна прописати інакше, в державній стилістиці, але суть їх повинна залишатися саме такою - відповідно з основними потребами людини.

Ідеологія - це, повторюся, комплекс цілей і засобів.

Тому ми повинні сказати, що головна турбота і мета нашого суспільства - це наше краще майбутнє, тобто наші діти, і ми, як суспільство, маємо зробити все, щоб воно, це майбутнє, було нам гарантовано. Ми будемо всіляко стимулювати народжуваність, допомагати молодим сім'ям, пропагувати сімейні цінності і сам інститут сім'ї. І не просто сім'ї, а сім'ї багатодітної. Зараз такою у нас вважають ту, де три дитини, говорячи тим самим, що і це вже «багато», вище за норму. А нормою, має бути рівно стільки, скільки потрібно для виживання Україні, і самодостатності всіх процесів, включаючи культуру. А адже ми хочемо не тільки виживати, але й жити, і жити гідно.

Отже, турбота про живе майбутнє країни, яке вже тут, дихає, - чим погана «національна ідея», серцевина нової, позитивної ідеології? І якщо не ця ідеологія, то - яка? Адже в іншому випадку все обезглужджується: навіщо реформи, плани, збільшення ВВП, якщо в країні жити нікому? Заради чого все? Це що стосується мети.

Виникає питання: звідки взяти кошти?

Як звідки? У наших «товстосумів» запитаємо, вони, і місця знають: набрали цього добра стільки, що тепер просто голову ламають, куди і як усе це пристроїти. Хто вже третю яхту собі купив, хто літак багатший за президентський, і футболістів-мільйонерів ... Дехто з них, навіть у гламурних тусовках починає говорити про формування в Україні громадянського суспільства.

Бачите, виходить, що ніщо само собою не робиться, і не затверджується. Тим більше ідеологія. Ми повинні затвердити її самі для себе. Хоча б з тієї простої причини, що ніхто за нас це не зробить. А зробити це ми зможемо тільки тоді, коли хоча б частина нашого населення перетвориться на відповідальну суспільну силу, в те саме «вільне суспільство вільних людей», яке саме ставить перед собою цілі і саме шукає шляхи їх досягнення.

Словом, все - самі. Нова постановка задачі незвична, що й казати. А так хочеться повернутися до «доброї совдепівщини» - отримувати все зверху, «втілюючи плани партії в життя», аж до відповідей на питання: як жити, що любити і в що вірити. При цьому, ні про що не замислюючись, ні за що особливо не відповідаючи. Тільки от скінчилося це «колись», ще 1991 році…

Який час настав? 

Настав час самим приймати рішення, самим відповідати за себе, за свою родину, своє місто, і за свою країну. Інакше кажучи, настав час для іншої ідеології, яку творимо ми самі.

Олег Матійців

Дещо із статті про вплив маніпулятивних технік

  • 08.01.11, 12:27

Gromada.ua: Чи вірите Ви у любов?

Олег Матійців: Звичайно! Як можна не вірити в любов? І у шизофренію вірю, і в параною - вірю. У любов, природньо, теж вірю. Наприклад для мене, любов - це сама захоплююча практика життя, а от для певного числа моїх практикантів, як власне і знайомих – важке психічне захворювання.

Gromada.ua: Яких людей Ви вважаєте авторитетами?

Олег Матійців: Авторитети? Для мене таких не існує. Навіть серед так званої еліти, вважаю, авторитетів немає. На моє переконання, аторитетність – ознака слабкості духу. А презентацію авторитетності – вважаю маніпулятивною технікою, якою користуються тільки бандити і політики. Кому можна презентувати авторитетність? В першу чергу – дурням, тому що вони на це ведуться.

Gromada.ua: Тоді – яких людей Ви поважаєте?

Олег Матійців: Людей, чий розум я вважаю винятково розвиненим. Є прості і водночас мудрі люди, яких я поважаю, які вплинули на мою роботу і мою свідомость. Нажаль, в Україні їх мало, їх не завжди розуміють, але зустрівшись з променями простої мудрості,  розумієш – ще є кому розсіювати темряву загального невігластва.

Постійна адреса інтервю: http://www.jitlosvit.com.ua/index.php?newsid=218


78%, 7 голосов

22%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Підміна понять дозволяє переконати баранів, що чорне - це біле..

Більшість занадто ліниво і тупо, щоб вникнути в ті питання, які я піднімаю.

Меншість, звикла до своїх обладунків брехні, що як їм здається захищає їх від бруду та гидоти сучасної цивілізації. Такі - приходять в лють, коли я розбиваю ці їх обладунки.

 Загалом, я настроюю проти себе всіх. Або, точніше, майже всіх. Тому, що ті, хто побачить правду в моїх словах, зможуть змити з себе бруд тотальної брехні...

Більше і докладніше тут: http://www.jitlosvit.com.ua/index.php?do=cat&category=practice