У Львові з’являться сім нових трамваїв «Електрон»

Трамваї будуть схожі на вже курсуючий транспорт від компанії «Електрон», але з новою системою керування. Транспорт з’явиться у Львові у середині жовтня.



Сім нових трисекційних трамваї Львів отримає до середини жовтня. Як зазначив комерційний директор заводу-виробника СП «Електронтранс» Володимир Будзан, п’ять трамваїв спеціалісти вже складають, один – фарбують, а ще один – готують до фарбування. Про це повідомляє zaxid.net.

За словами Володимира Будзана, ззовні новий транспорт виглядатиме так само, як і його попередники. Утім, всередині будуть встановлені польські системи керування замість російських. Крім того, німецькі двигуни замінять харківськими, розробленими спеціально на замовлення компанії. Кузови трамваїв тепер – з чорного металу, а не з нержавіючої сталі.

ЛКП «Львівелектротранс» отримає нові трамваї у середині жовтня.

«Згідно з вимогами договору, термін контракту закінчується в середині жовтня. Але ми не будемо всі трамваї здавати в жовтні. Щойно буде готовий перший, відвеземо до депо. І так будемо передавати один за другим», – зазначив Володимир Будзан.

Зауважимо, Львів закупив сім нових трамваїв у межах проекту «Трамвай на Сихів» за кошти ЄБРР та субвенції з держбюджету.

Опублікувала Ганна Беловольченко
 http://tvoemisto.tv/news/u_lvovi_zyavlyatsya_sim_novyh_tramvaiv_elektron_79757.html#sthash.lwERZC1s.dpuf

Зростання ВВП України прискорилось у 6 разів



Зростання внутрішнього валового продукту України з 0,1% у першому кварталі 2016 року прискорилось до 0,6% у другому. А за 12 останніх місяців ріст склав 1,3%.

Про це пише прес-служба Державної служби статистики.

"ВВП у II кварталі 2016 року порівняно з попереднім кварталом (з урахуванням сезонного фактору) становив 100,6%, а порівняно з II кварталом 2015 року – 101,3%", – йдеться у повідомленні.

Як відомо, у першому кварталі 2016 року показник прискорення ВВП склав всього 0,1%.

Додамо, Національний банк і Міністерство економічного розвитку погіршили прогноз ВВП на 2016 рік з 2% до 1-1,1%.

Натомість, прем'єр-міністр України Володимир Гройсман прогнозує 1,5% зростання валового внутрішнього продукту в Україні у 2016 році.
Джерело: Телеканал 24

Український школяр отримав золото на Чемпіонаті світу з авіамодельного спорту



Вихованець Львівського центру науково-технічної творчості учнівської молоді Дмитро Мерзляков став золотим призером Чемпіонату світу з авіамодельного спорту серед юніорів у класі моделей F-1-В.

Змагання відбувалося з 3 до 6 серпня 2016 року у Республіці Македонія, йдеться на сайті МОЗ.

Учень харківського Палацу дитячої та юнацької творчості Артур Моісіаді посів друге місце чемпіонату у класі F-1-P.

Третіми у загальному заліку стали учень Дніпропетровського обласного центру науково-технічної творчості та інформаційних технологій Пугач Антон та вихованець Палацу дитячої та юнацької творчості Харкова Анатолій Смирнов.

В абсолютному заліку збірна команда України посіла третє командне місце.

Тренери та журі чемпіонату зауважили, що українські діти продемонстрували високий рівень технічних знань та майстерність у пілотуванні моделей літаків.
Джерело: Українська правда
2016-08-15
http://www.eramedia.com.ua/article/242764-ukranskiyi_shkolyar_otrimav_zoloto_na_chemponat_svtu_z_avamodeln/

Пам'ятний хрест бійцям УНР.

У Міноборони Польщі ушанували сьогодні пам'ять воїнів УНР. Їх могили знаходяться на православному кладовищі Варшави



Представник Міністерства оборони Польщі поклав квіти до пам'ятників воїнам Української Народної Республіки. Про це говориться в повідомленні Міністерства оборони Польщі.



Фото: Міноборони Польщі

"Директор політичного кабінету Бартоломей Мисевичвич поклав квіти до пам'ятників воїнам Української Народної Республіки, які боролися за свободу України і Польщі в 1918-19 роках", - говориться в повідомленні.



Фото: Міноборони Польщі

Могили воїнів УНР знаходяться на православному кладовищі Варшави.


Фото: Міноборони Польщі

Як повідомлялося, 8 липня після офіційних зустрічей у рамках саміту НАТО, президент України Петро Порошенко ушанував пам'ять жертв Волинської трагедії, які загинули від рук українців. Зокрема, він поклав квіти, вставши на коліно перед пам'ятником
http://www.segodnya.ua/world/v-minoborony-polshi-pochtili-pamyat-voinov-unr-742945.html

Результати дослідження Українського Інститута Майбутнього громадської думки з класичних ліберальних питань показали, що сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Ось результати по кільком ключовим питанням:



 Украинский Институт Будущего

 
Висновки однозначні:

– сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Тобто рівно така, якою її малювала радянська пропаганда, в повоєнний типу у фільмі «Максим Перепелиця» і все таке інше.

Дві спроби революції і війна, разюче мало вплинули на неомарксистські вподобання суспільства.

Ось цей стан речей – найбільша українська проблема.

Проблема, тим більша, що зав’язана на національний аграрно-лубочний міф, де симпатія до «садка вишневого кола хати», виступає основним розрізненням у системі «свій – чужий», і вподобання тем космосу та фундаментальної науки відносить суб’єкта до «чужого».

Процеси, що відбуваються в колективному несвідомому мозку, настільки проблемні і, при цьому, загальмовані, що панівна ідеологія примудряється «не помічати» ні шести атомних станцій, ні бюро Антонова, ні цілого субкласса програмістів світового рівня, ні української наукової станції в Антарктиді – вони існують в окремому, паралельному лівацької, агроельфійський Україні, просторі.

Міське населення, що тяжіє до індустріального міфу, має відчувати і відчуває себе в такій країні, вкрай незручно – бо причавлюється більшістю і не може уявити, захистити і просунути свої права, свободи та інтереси.

Ситуація тим складніше, через належність індустріального міфу, переважно російськомовному середовищу і його генетичним походженням з СРСР.

Аграрний миф плекає україномовність і тяжіє до періоду націогенезу, який співпав з розкладанням традиційної фази хазяйнування.

Є ще (англомовний, переважно) тонюсенький постіндустріальний прошарок, люди Третьої хвилі (по Тоффлеру), публіка інформаційної фази.

Цей стан речей і є – головною загрозою національній безпеці.

І справа не в сумі протиріч між класами трьох різних історичних фаз, і навіть не в тотальному домінуванні людей традиційної фази, які відстають від загальноісторичного такту на два (!) кроки.

При вмілому використанні, і з таким ресурсом можна добре працювати для досягнення модернізаційних цілей.

Проблема – в надзвичайній загальмованості процесів ( «болото») в національному колективному підсвідомому, за 25 років незалежності практично не зсунулись з місця un masse ( в масі - Б.Г.), і, одночасно – сильно форсованому у груп модернізаційного дискурсу.

У суспільстві створені (і розбіжність посилюється) ножиці між людьми трьох історичних фаз, трьох світів, які, якщо не принципово ворожі одна одній, то принципово погано розуміють одна одну. І «хочуть розуміти» – додамо.

Таке протиріччя має знайти вихід і – знаходить.

Найбільш очевидний – міграція індустріально-актуалізованого і пост-індустріального (інформаційного) населення за кордон, в простір, де вони можуть себе реалізувати.

Інший вихід – агрегація модерністських груп, усвідомлення ними себе, своїх завдань і загальних інтересів, становлення в якості суспільно-політичних суб’єктів і початок боротьби за своє представництво і вплив / отримання влади, з завданням проведення в життя рішень, що забезпечують їх інтереси.

Тобто – втеча від проблеми, або спроба вирішити проблему.

Особисто я бачу вихід в трансцеденції проблеми:

– розвитку пост-індустріальних / інформаційних технологій, з тим, щоб вирішити проблему конфлікту «сільських» та «міських», шляхом її деактуалізації.

Слід зазначити, що конфлікт на Донбасі можна розглядати, як певний випадок цього загального конфлікту – «традиційників» та «індустріальників».

Іншими способами (переворотом, реформами і ін.) ця суперечність в даних умовах, на мій погляд, не вирішується.

Насамперед, це створення філософських передумов для формування когнітивного світогляду та нових технологій освіти, яки мають створити в Україні свідомість нового історичного типу.

Але, це вже зовсім специфічна розмова.

Олексій Арестович

 http://hvylya.net/analytics/society/oleksiy-arestovich-tri-sviti-ukrayini-i-borotba-mizh-nimi.html

11 серпня 2016, 18:45

 Прес-служба Апарату Верховної Ради України

Заява Голови Верховної Ради України Андрія Парубія щодо нагнітання хвилі антиукраїнської істерії в Росії
 
 Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів

Поширення фальшивих заяв ФСБ Росії щодо затримання ніби то диверсійних українських груп, які начебто планували здійснили ряд терористичних атак на цивільні об’єкти окупованого Криму, є свідомою провокацією російських спецслужб та складовою частиною гібридної війни.

Російська пропаганда використовує цей фейк для нагнітання чергової хвилі антиукраїнської істерії в Росії, а російська воєнщина намагатиметься використати його для посилення обстрілів української території та виправдання діяльності власних диверсійно-розвідувальних груп, які останніми тижнями дуже часто намагають прорватися або просочитися крізь українські блок-пости.

Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів. Підтведженням того, що дана провокація є частиною політичних ігрищ є заяви очільників Російської федерації про фактичну відмову представників Росії від проведення переговорів у Нормандському форматі.

На жаль знову заручниками політика Кремля стали громадяни України. Ще належить з’ясувати ким і яким чином вони були переправлені на територію Криму. Хоча мета цієї спецоперації очевидна – дискредитувати Збройні сили України.

Провокація не вдалась. У підтасовані факти не повірив ніхто. Однак для усієї української влади та громади актуальним залишається питання негайного визволення з полону українських громадян, які стали черговими заручниками путінського режиму.

 http://iportal.rada.gov.ua/news/Top-novyna/133695.html



11 серпня 2016, 17:55

 Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Головам Комітетів у закордонних справах Парламентів країн-членів Європейського Союзу, США, Канади і Японії, Комітету у закордонних справах Європейського Парламенту

Шановні колеги-парламентарії,

Ми змушені привертати увагу світової спільноти до надзвичайно загрозливої ситуації, яка складається у зв’язку із продовженням політичної лінії керівництва Російської Федерації, спрямованої на свідому ескалацію військової агресії проти України. На цей раз мова йде про чергову підступну провокацію, пов’язану із безпідставними звинуваченнями України у нібито спробах організувати терористичні акти на території Автономної Республіки Крим, яка є невід’ємною частиною Української держави і перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Відповідні державні органи України спростували згадану інформацію, натомість російська сторона не представила жодної доказової бази. Більше того — російські спецслужби вкотре вчинили злочин, викравши громадянина України з території України з метою фабрикування проти нього “доказів злочину”. У цьому контексті хотілося б нагадати про те, що Росія продовжує утримувати більше сорока українських політичних в’язнів, які стали жертвою агресивної політики офіційного Кремля. Свідоме нагнітання напруження, порушення російськими силами Мінських домовленостей та збільшення обстрілів забороненими видами озброєнь, що підтверджується Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ,  накопичення наступальних сил по всій лінії розмежування та біля кордону України, різкі заяви протягом останнього місяця російських посадовців та їхніх маріонеток на окупованих територіях - все це свідчить лише про те, що нинішнє російське керівництво не відмовилося від планів подальшої військової агресії проти України.

Російське керівництво шукає привід для виходу з перемовин  у форматі «Нормандської четвірки» та руйнації Мінського процесу. Оскільки Україна такого приводу не дає, агресор вимушений створювати його сам. Сьогодні держава-окупант шукає шляхи для перекладення на Україну та її міжнародних партнерів відповідальності за свої деструктивні дії, а також створює штучні передумови для подальшого загострення військового протистояння.

Переконані, що подібні дії російського керівництва несуть пряму загрозу не лише для України, але й для Європи і усього світу. Нашою спільною відповідальністю є докласти максимум зусиль, у першу чергу пов’язаних із парламентською дипломатією, для того щоб зірвати войовничі плани Кремля і повернутися до послідовної реалізації Мінських домовленостей.

Виходячи із ситуації, яка складається навколо останніх провокативних дій російського керівництва, ми закликаємо наших колег-парламентарів до негайного вжиття усіх можливих політико-дипломатичних заходів для того, щоб вплинути на Кремль і запобігти новому витку агресії проти України, а також остаточному зриву Кремлем Мінського процесу.


Перший заступник Голови Верховної Ради України                                                                                  ІРИНА ГЕРАЩЕНКО       

Перший заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції                                          МАРІЯ ІОНОВА

Голова Комітету у закордонних справах                                                                                                           ГАННА ГОПКО                                                              

http://iportal.rada.gov.ua/news/Novyny/133693.html

7 історій про польських депутатів, що не підтримали "геноцид на Волині"

Ігор Ісаєв, для Європейської правди _ Середа, 27 липня 2016, 13:32

Коли минулої п’ятниці спікер польського Сейму Марек Кухцінський запропонував ухвалити резолюцію про визнання геноциду на Волині одноголосно, в залі почулися вигуки незадоволення.

Кричали ті, хто в момент голосування "утримався" або вийшов з зали. Остаточно Сейм прийняв документ під бурхливі оплески, проте "присмак залишився": автори резолюції хотіли саме одноголосного схвалення. Хто ж був проти такого кроку?

Утриматися або вийти з зали — це були єдині способи висловити протест проти резолюції. Документ сконструйований таким чином, що проголосувати проти нього означало поховати свою політичну кар’єру.

Не йшлося тільки про "геноцид" — як, наприклад, проголосувати проти "солідарності з Україною, яка бореться із зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності" чи проти "гідного поховання всіх знайдених жертв"?

Отже, з-поміж усіх 442 депутатів ніхто не був проти, 10 депутатів утрималися від голосу і 18 не голосувало.

Ті, які утрималися, це депутати опозиції: троє від "Громадянської платформи" — Марцін Свєнціцький, Януш Ціхонь і Мар’ян Зембаля; а також 7 депутатів від партії "Новочесна" — Ева Лідер, Катажина Любнауер, Єжи Мейштович, Кшиштоф Мєшковський, Моніка Роса, Йоанна Шойрінґ-Вєльґус і Адам Шлапка.

Що стосується 18, які не голосували, то частини на сесії взагалі не було. Не голосували, наприклад, досить видні політики правлячого "Права і справедливості": міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський і оборони Антоні Мацеревич. Обоє в той день перебували з візитом у Вашингтоні.
 
А от офіційного пояснення, чому не голосував Марек Якубяк, заступник голови фракції Кукіз’15, я не знайшов.

З-поміж усіх 72 голосувань того дня Якубяк не брав участі лише в одному, "волинському". Між тим він досить емоційно закликав парламентаріїв "не боятися українців", бо цей документ "можна просунути за два дні".

Однак наші інші історії — саме про тих польських політиків, хто був проти такого "просування". Ці історії не всі, проте вони показові.

Яцек Протасевич і Стефан Нєсьоловський

Яцек Протасевич був присутній у Сеймі 22 липня, проте у голосуванні за "волинську резолюцію" участі не взяв. Він — донедавна один із найвпливовіших політиків "Громадянської платформи" (нині опозиційної, донедавна правлячої), — три дні як був виключений зі своєї партії.
 
Офіційно його виключили за "псування іміджу", проте, за версією Протасевича, нині в "Платформі" йде боротьба "поміркованих" із "консерваторами". Одним із лакмусових папірців цієї боротьби стало голосування у справі Волинської трагедії, говорив він в одній з публіцистичних програм напередодні прийняття резолюції.

— Три роки тому ми в "Платформі" не хотіли вживати слово "геноцид", тому зійшлися на формулюванні "злочин з елементами геноциду". Щоб для блага всього регіону не загострювати відносин з Україною, — наголошував Протасевич.

Натомість нині, за версією Протасевича, теперішній керівник "Громадянської платформи" Ґжеґож Схетина чимало речей погоджує із "Правом і справедливістю". Зокрема, "волинську резолюцію".

Саме через тиск Схетини в "Платформі" проти документа не голосував ніхто, припускає Протасевич.

Черговим депутатом "Платформи", який вийшов з зали в момент голосування, був Стефан Нєсьоловський. Перед тим він виступив проти виключення Протасевича з партії. Обидва, ще раз підкреслю, — одні з найвпливовіших політиків "Платформи" часів Дональда Туска.

Якщо двоє попередніх депутатів "Платформи" просто проігнорували голосування і не брали участі в дискусії з трибуни Сейму, то Марцін Свєнціцький весь час брав слово.
 

Він підкреслював, що міцні формулювання нашкодять двостороннім взаєминам, він вказував, що резолюції варто приймати спільно з українським парламентом, він наголошував, що в Україні вшановують УПА не за вбивства поляків, а за боротьбу за незалежність.

— Тому я вас закликаю, нехай польські прапори на Майдані не будуть забуті! — говорив Свєнціцький під час дискусії щодо проекту на парламентському комітеті.

— Чи ви взагалі вірите в те, що говорите? — відповідав йому Пйотр Зґожельський з Польської селянської партії. — Адже ми маємо стільки доказів того, що вся українська самосвідомість будується на злочинах УПА! Це ж знають учні початкових класів.

Загалом Свєнціцький почув у свій бік чимало колкостей від колег.

Варто додати, що він 20 червня вніс проект "резолюції Сейму в справі польсько-українського примирення". У ньому є заклик про "продовження примирення і діалогу, розпочатого політичними лідерами і духовенством", а також прохання до Верховної Ради України прийняти такий же заклик.

Проект не вийшов за межі парламентської комісії.

Досить активний загалом депутат партії "Новочесна". Це він висловив спротив на пропозицію спікера Сейму прийняти "волинську резолюцію" одноголосно — процедурою акламації.

— Європа переживає різкий поворот у своїй новітній історії, — наголошував він під час парламентської дискусії. — У мільйонів людей руйнується почуття безпеки і впевненості в майбутньому. Тому зростає страх перед незнайомим, ксенофобія і націоналізм. З тривогою ми спостерігаємо за подібними явищами в нашій країні.

Черговий депутат від партії "Новочесна", який утримався від голосування і брав участь у парламентській дискусії щодо проекту. В його випадку просто наведу виступ з трибуни Сейму з урахуванням реакції зали.
 

Шлапка: Давайте разом (з українцями. — Ред.) будувати консенсус і переконувати, що це був злочин.

Голос із залу: Геноцид!!!

Шлапка: ...бо ціль така, щоб і українці також це визнали. Тому закликаю всіх депутатів не використовувати цей жахливий злочин...

Голос із залу: Геноцид!!!

Шлапка: ...а прагнути вшанувати пам’ять жертв і шукати рішення в дусі примирення, тому що суттю нашого державного інтересу є добрі відносини з Україною. А ви про це часто забуваєте і граєте саме так, як хоче Владімір Путін.

Зала: сміх, оплески.

Богдан Борусевич
 

Сенатор, колишній спікер Сейму, один із найвідоміших діячів антикомуністичної опозиції.

Нагадаю, ще перед резолюцією Сейму польський Сенат, верхня палата парламенту, закликав назвати події 1943 р. "геноцидом". Борусевич під час дискусії в Сенаті вказував на те, що проект невідомо звідки взявся на порядку денному (це правда, "волинське питання" в обох палатах потрапляло на розгляд у більшості випадків в останній момент), а також на те, що проект несправедливий щодо української сторони.

— Тоді загинули кільканадцять тисяч українців! — наголошував Борусевич під час дискусії в Сенаті. — Дії поляків мали менший масштаб, але вони були такі ж жорстокі, як і дії другої сторони. Дискусія необхідна, але тільки спільна дискусія поляків і українців. Нам не можна бити палкою по голові Україну тому, що та нині слабша від нас!

Теж сенатор і, напевне, найбільш неочікувана історія.

Перед голосуванням Сейму він надіслав листа, в якому протестував проти одноголосного прийняття парламентом "волинської резолюції". Пікантність ситуації в тому, що за тиждень до голосування Єжи Вцісла приїхав до Одеси на запрошення "Опозиційного блоку", щоб зустрітися з "Радою матерів 2 травня".

Зустріч не відбулася, бо сенатора з колегами заблокував у готелі Автомайдан.

"Цей жест ("волинська резолюція Сейму". — Ред.) закриє двері політичного діалогу з Україною", — так Вцісла закликав своїх однопартійців не приймати резолюцію одноголосно. — "Я це зрозумів, коли під час мого драматичного перебування в Одесі один із активістів Автомайдану сказав мені: "Ми знаємо, що ви друг України, бо голосували проти „геноциду"".

Інші, які утрималися

Я не написав окремих історій про депутатів "Громадянської платформи" Януша Ціхоня і Мар’яна Зембаля, а також депутатів партії "Новочесна" Еву Лідер, Катажину Любнауер, Моніку Росу, Йоанну Шойрінґ-Вєльґус і Кшиштофа Мєшковського.

За винятком останнього, вони не брали участі в обговоренні "волинської резолюції", проте утрималися під час голосування.

Загалом це депутати-ліберали, які критикували такі рішення Сейму, як-от загострення аборційного законодавства чи реформа шкільної освіти.

Кшиштоф Мєшковський перед самим голосуванням за "волинську резолюцію" риторично питав:

— Чи словом "геноцид" — адже таке визначення має давати Гаазький суд, а не ми, політики, — хочемо довести до балканізації польсько-українських взаємин?..

* * * * *

Відразу після "волинського голосування" в польському інтернеті з’явилися фото "10 зрадників", які утрималися.

"Ганьба в Сеймі! Ці депутати хотіли заблокувати пам’ять жертв геноциду на Волині. І програли", — таким був заголовок на популярному польському порталі.

Не буду судити, в чому була зрада, а в чому піррова перемога — проте парламентська дискусія про Волинь на вістря польських політичних дебатів поставила добре знані в Україні хештеги: #поразка, #зрада, #ганьба, #перемога.

Автор: Ігор Ісаєв, журналіст, головний редактор

Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl
http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/07/27/7052659/

За минулі 24 години в зоні проведення антитерористичної операції на Донбасі Україна втратила ще одного свого бійця. Четверо солдат Української армії отримали поранення різних ступенів тяжкості. Про це під час традиційної прес-конференції розповів спікер Адміністрації президента України з питань АТО Мотузяник Олександр, передає replyua.net.

«За попередні день та ніч Збройні сили України зазнали серйозних втрат. Одного бійця в результаті ворожих обстрілів було вбито, ще четверо отримали поранення також в наслідок атак сепаратистів», - розповів полковник. Також Мотузяник, повідомляючи останні новини з тилу, зазначив, що за 8-ме та 9-те серпня Українські бійці ліквідували 5 терористів. А ще 16 отримали поранення. Всіх бійців Української армії було направлено до лікарень. Зараз їх надають необхідну медичну допомогу. Про їхній стан уточнюючої інформації немає.

http://replyua.net/news/army-ukraine/ato/36572-novini-z-zoni-ato-za-minulu-dobu-100816.html

Олексій Арестович
6 серпеня 2016

ЩОДО МОЖЛИВОГО РОСІЙСЬКОГО НАСТУПУ.

Багато розмов щодо російського наступу, що може відбутись найближчим часом.

Дійсно, багато ознак вказує на те, що ймовірність такого розвитку подій дещо підвищилась.

Як я розумію, задум у Кремлі наступний:

1. Під виглядом навчань "Кавказ-2016", які розпочинаються (поступово) з 15 серпня, розгорнути ударне угруповання, спрямоване проти України.

2. Під час розгортання та під його прикриттям розпочати поступову і покрокову активізацію дій на Донбасі з метою:

а) досягти переваги у втратах та успіхах (зараз у них негативна не на їх користь), демотивувати тим наших бійців та мотивувати власних,

б) виснажити наші ресурси та вирахувати логіку нашого командування щодо використання резервів.

2. Розгорнуте угруповання та локальні успіхи на фронті використати для політичного тиску на українське керівництво з метою примусити його на поступки у питанні надання особливого статусу ОРДЛО, загрожуючи у разі непокори повномаштабним вторгненням.

3. Рішення про застосування угруповання, створеного у рамках навчань "Кавказ-2016" для введення на теріторію України (повністю або частково) ймовірно, буде прийматися на основі аналізу ситуації, в т.ч. політичної, за результатами їх тактичних рухів в кінці серпня - вересня.

Вочевідь, російське керівництво сподівається повторити успіх серпневого вторгнення 2014 року, коли, завдяки святкуванню Дня Незалежності, українська політична та військова верхівка, приймала стратегічні та оперативні рішення дуже повільно.

До цього ж додаємо відволікання світових лідерів на Олімпіаду у Бразилії.

4. Навчання деяких військових частин так званих "ЛНР" та "ДНР" (1 та 2 армійські корпуси Резервної армії РФ), які по окремих елементах закінчилися в липні (21.07), а за деякими почалися тільки 30.07, вказують на неготовність (поки) сил противника до системних повноцінних дій.

Ймовірно, активізація противника буде йти поетапно, з нарощуванням за рахунок введення в бій своїх підрозділів, одразу з навчальних полігонів.

Тож: наступ противника, вочевидь, дійсно готується.

Пік його дій слід очікувати з середини вересня - до середини жовтня.

Введення військ РФ можлие у разі виснаження наших ресурсів і резервів за цей період і тільки (!) у ситуації, яка буде оцінена Кремлем дуже вигідною для вторгнення.

Для цього, ми маємо бути не готові ефективно відбити напад, не готові швидко провести мобілізацію , Захід має бути не готовий до адекватного реагування на конфлікт.

Зрозуміло, що це виключне становище речей, імовірність реалізації якого дуже низька.

З іншого боку, темпи виснаження російської економіки та загроза переозброєння ЗСУ за допомогою Заходу, вже за рік-півтора, не залишають Кремлю шансів на військове вирішення конфлікту на свою користь.

Тож, дуже багато буде залежати від готовності українського суспільства та керівництва адекватно відреагувати на загрозу, що посилюється.

Кремлівське керівництво, навіть не доводячи справу до повномаштабного вторгнення, сподівається отримати:

- повний розклад по нашій реальній готовності до відбиття агресії в масштабах країни,

- вимотати наші сили, резерви,

- створити неабияке внутрішньополітичне напруження в Україні,

- зрушити справу щодо визнання особливого статусу ОРДЛО українським суспільством та парламентом,

- підвищити моральний дух росіян на фоні невдач в Сирії, та сепаратистів - на фоні невдач в АТО.

Слід зазначити, що можливий наступ буде, як завжди, забезпечуватись потужною інформаційною кампанією з боку російських спецслужб, головною метою якої буде посіяти в нашому суспільстві зневіру та паніку.

Тому:

- дуже багато буде залежати від нашою із вами адекватності.

Крики "зрада!", "нас зливають!", "нашим не дають стріляти!" я особисто схильний буду розцінювати як пряме пособництво ворогові у його намаганні знищити нашу волю до спротиву та перемоги.

Коли/якщо підуть повідомлення про початок дій, втрати серед хлопців, від нас вимагається зберігати спокій та не розганяти паніку і недостовірну інформацію.

Думаю, що не дивлячись на всі наші "таланти" і "можливості", ВВП-Х знову обламається і злякається довести справу до, грубо кажучи, рукопашної з Україною. Бо там йому і кінець.

І наше військо, і керівництво знаходиться у добрій формі, усі попереджені та відслідковують цю ситуацію.

Тож, справа у тому, щоб не підвело суспільство.

Дуже багато у цій грі нервів буде залежати від нашої здатності швидко провести мобілізацію у разі потреби та встояти перед інформаційно-психологічним впливом російських спецслужб та їх місцевих посібників з "5-ї колони".

Я особисто побігу до військкомату за першим покликом - щодуху. Чого і бажаю усім чоловікам, для яких "вільна Україна" - не пусті слова.

Боятися не треба. Ми цілком здатні відбити навіть повномасштабний наступ. Треба знати та бути готовими. Усе наше буде.:)

- Слава Україні!.

https://www.facebook.com/alexey.arestovich/posts/1205134396217305

Б.Г. : Цілодобово за безкоштовним номером 0 800 501 482 або на електронну скриньку [email protected] на засадах довіри і співпраці громадяни України можуть повідомити в СБУ про будь-які факти прибуття та перебування в регіоні підозрілих осіб, наміри здійснення сепаратистської, терористичної, диверсійної чи розвідувально-підривної діяльності, а також корупційні дії чиновників.

Четвертий вимір війни

 Серпень 9, 2016

Кібернетичний простір набуває подальшого визнання як повноцінне поле бою

Всесвітня комп’ютерно-інформаційна мережа впродовж нетривалої історії свого існування набула колосального впливу як на життя окремих людей, так і на процеси глобального рівня, що стосуються країн та цілих субрегіонів. Звісно, зросли швидкість, зручність та обсяги обміну інформацією, її доступність, оперативність використання численних банків даних, а створення соцмереж, систем онлайн-зв’язку на кшталт Skype й електронної пошти взагалі призвели до революції в комунікації. Вже виросло покоління людей, яке мало не з пелюшок сприймає віртуальну реальність як частину матеріального буття. Але так уже склалося, що більшість досягнень технічного прогресу містять, окрім позитиву, ще й певні еволюційні «побічні» ефекти.

Так було майже з усіма винаходами: із поштових дирижаблів з часом почали скидати бомби, а трактори перетворили на танки. Щось схоже відбулося й із засобами та мережами електронної комунікації. Поки хтось вчився користуватися власною банківською карткою, створювати акаунти на Інтернет-ресурсах, довіряв особисту інформацію електронному листуванню, хакери та інші «лихі генії» цупили чужі кошти, відомості й таємниці. Проте талановитими зломниками паролів і ефективними ІТ-фахівцями, які здатні крутити інформацією, як циган сонцем, швидко зацікавилися як великі медіа- та бізнескорпорації, спецслужби, так і відверто кримінальні структури.

    Портрет загрози

    Український професор міжнародного права Олександр Мережко дає визначення кібервійни: це використання Інтернету й пов’язаних з ним технологічних, інформаційних засобів однією державою задля заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці й суверенітету іншої. Водночас експерт з безпеки уряду США Річард Кларк у книзі «Кібервійна» зауважує, що кібервійною є дії однієї держави з проникнення в комп’ютери або мережі іншої для заподіяння збитку чи руйнування.

Маніпулювання інформацією, викрадання даних, перехоплення мобільної телефонії, мільярдні оборудки у віртуальних та реальних банках і з рахунками, численні атаки на Інтернет-ресурси та мережі, коли виникає збій національних енергетичних, фінансових, безпекових систем, нині є неабияким викликом глобальній стабільності. За деякими позиціями цей виклик перевершує, а насправді почасти доповнює таке страшне лихо сучасності, яким є тероризм. А в усій «красі» потенціал кібернетичної зброї, як узагальнено віднедавна називають згадану технологію, розкрився із початком гібридної агресії Росії проти України.

Саміт НАТО, що не так давно відбувся у Варшаві, формалізував, так би мовити, юридично інституалізувавши кіберпростір. Найпотужніший воєнно-політичний альянс визнав: кіберпростір відтепер є четвертим операційним простором для ведення воєнних дій.

— З боку НАТО у Варшаві ухвалено рішення про визнання кіберпростору четвертим операційним простором для ведення воєнних дій. На це необхідно звернути особливу увагу, — повідомив під час брифінгу за підсумками згаданого натовського форуму директор Департаменту воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України генерал-майор Анатолій Петренко. — Тобто на додаток до суші, моря, повітря кіберпростір стає тією ареною, де впроваджуватиметься і військове планування, і військова підготовка і генеруватимуться відповідні сили й засоби, які дозволять унеможливити проведення масштабних кібератак на країни-члени та Організацію Північноатлантичного договору в цілому.

Щоправда, маємо іншу, не позбавлену логіки, версію щодо порядкового номера, який слід надати кіберзагрозі в переліку можливих збройних конфліктів. Так, американський журнал The Economist описує кібервійну як «п’яту зону війни — після землі, моря, повітря і космосу».

Світові країни-лідери останнє десятиліття не лише активно готуються до «оборонних» кібернетичних дій, а й самі провадять у власних національних інтересах спеціальні, можна сказати, віртуальні за формою, а бойові за суттю операції в кіберпросторі. Піонерами тут вважають американців: Пентагон створив спеціальний військовий підрозділ — Кіберкомандування США, першим очільником якого 2010-го став генерал Александер Кейт.

У свою чергу Україна посилює міжвідомчу координацію у сфері нацбезпеки і оборони, координацію розвіддіяльності, взаємодію з питань моніторингу й оцінювання обстановки, вдосконалює систему управління та зв’язку, розвиває системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

P.S. Звісно, в межах однієї публікації неможливо висвітлити всю багатогранність насправді не такої вже й нової проблеми, якою є кібербезпека. Тому «Народна армія» відкриває цикл матеріалів, присвячених простору невидимої війни. Ви обов’язково дізнаєтеся багато цікавої інформації, зокрема від експертів, отримаєте корисні поради щодо того, як не стати «кібержертвою» тощо.

Геннадій КАРПЮК

Українська відповідь

Неабияку ступінь загрози кіберзброї й нагальну потребу покращувати кондиції щодо протидії останній визнано у Стратегічному оборонному бюлетені України. Зокрема там зазначено, що аналіз досвіду участі ЗС України в АТО виявив неспроможність ефективно реагувати на зростання кількості й потужності кібератак та протистояти кіберзлочинності. Тому ближчим часом наша держава планує посилити розвиток системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

Указ глави держави, що в березні 2016-го затвердив Стратегію кібербезпеки України, став ще одним нормативним документом, який посилив правові підвалини розбудови національної системи протидії кіберзагрозам. Причому експертне середовище більшістю думок одразу визначило, що головним гравцем українського кіберспротиву має стати оборонне відомство, де буде утворено структуру на противагу російським кібернетичним військам. Згаданий документ сприяє залученню до розбудови такої системи ІТ-волонтерів, які вже воюють на власний страх і ризик із супротивником, блокуючи сепаратистські сайти, заважаючи їхньому фінансуванню, просуванню «ватної» ідеології, вишукуючи різнорідні відомості про ворога в соцмережах тощо.

Іншим нещодавнім суттєвим кроком до організації дієвого інструмента кіберспротиву стало дебютне засідання Національного координаційного центру кібербезпеки, що розпочав роботу при РНБО. Голова Ради нацбезпеки і оборони України Олександр Турчинов зауважив, що згаданий центр має мобілізувати весь наявний потенціал для надійного кіберзахисту країни. І наголосив, що «Російська Федерація активно провадить агресивну політику не тільки на фронті на Сході України, а й у кіберпросторі, що є елементом «гібридної» війни проти нашої держави… Актуалізуються й інші загрози, зокрема, активізується кібершпіонаж». Вочевидь, Національному координаційному центру кібербезпеки відведена системоутворююча роль осередка кіберзахисту країни. Тепер важливо чітко і коректно визначити спеціалізацію державних суб’єктів — складових цієї системи та модель їхньої ефективної взаємодії. Часу на розкачування немає, адже, попри давню й очевидну проблему використання сучасних технологій терористами і навіть сусідніми країнами проти інтересів України, Київ до останнього часу не мав адекватної державної політики у сфері кібербезпеки. Відповідну стратегію належало ухвалювати, як кажуть, ще вчора. Але краще «запізнитися на годину», ніж не встигнути назавжди…

http://na.mil.gov.ua/35081-chetvertij-vimir-vijni