Вибори? Не хочу, не можу, навіщо як я є!

Як сказала одна українська людина нещодавно: - Цікаво: ми ще вівці чи уже барани?
Про яку війну йдеться, панове? Що війна є ми знаємо, але офіційно її немає! Офіційно війни в Україні немає! Верховна Рада України успішно оголошує продовження воєнного стану і заодно своїх повноважень, які скінчилися ще 2023 року, але не оголосила нікому війни — це факт. Війни немає, а воєнний стан чомусь є. 
Була спочатку Антитерористична операція, яка була переназвана в "Операція Об'єднаних Сил", а тепер взагалі невідомо що маємо в додаток до офіційно існуючого ООС. Україна немає офіційного визначення того, що тут у ній відбувається. В раші називають свою інтервенцію "Спеціальною військовою операцією", тому з боку України йде своєрідна "Неспеціальна військова операція", але де тут війна?
Ще і ще вказую, що щодо війни офіційного документа в Україні не існує і саме тому західні країни такі обережні, щоб їх зброя не була застосована по раші. Тобто наявне цинічне фальшування через просте небажання влади проводити вибори і крапка. Ситуація 2014 року в Україні була набагато складніша за більш визначене сьогодення, але вибори Президента України та до Верховної Ради України і місцевих рад всіх рівнів були успішно проведені. Треба хотіти! 
А хіба у 2019 не було війни на Донбасі? Була. І вибори були. Відтепер їх не буде в Україні. Тому, рідні українці, ви  вже не вівці... З чим і вітаю: демократія скінчилась. Хоча наш і ваш президент полюбляє хвалитися демократією в Україні, бо ось він робить буквально що захоче і ніхто йому в тому нічого не боронить. Слава Узурпатору Першому! То я наперед прогинаюся, бо щоб під мене прогнулося? Та ну! Я ж не гуморист, а нормальна людина, сподіваюсь.
Богдан Гордасевич
Навздогін: 
1.Мені особливо образливо чути "плачі вавілонські" про військових на передовій, тому що БК щодня доставляють, поранених забирають, а скриньки для виборів ну ніяк? 
2. Чи я за продовження терміну перебування на посаді Президента України Володимира Зеленського? Так, я за. Серйозно, бо це буде остання його обіцянка, яку він не виконає. Всі інші він вже не виконав! Серйозний чоловік! Коли обіцяв, то пальці хрестиком тримав, а ніхто й не побачив. Лохи! Чи барани? Я вже заплутався, тому самі визначайтесь хто ви. 
3. Стосовно ворожих інсинуацій, то проти Залужного вони також підкоп робили, але зняли його з посади не вони. Якщо влада вчиняє злочини, то до чого тут вороги?  
17.03.2024 
 
Довідки:
1. Після того, як 30 квітня антитерористична операція, що почалася в квітні 2014 року, змінилася операцією Об'єднаних сил (ООС) керівництво ЗСУ перейшло від СБУ до командувача Об'єднаних сил. Якщо АТО стримувало ворога, то мета ООС – звільнити територію України від російських окупаційних військ та захищати територіальну цілісність країни. «Операція Об’єднаних сил, яка розпочалася 30 квітня, відрізняється від антитерористичної операції тим, що це військова операція зі стабілізації ситуації на Донбасі та його соціального відродження», – пояснив командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв.

2. У час війни президент залишається легітимним — навіть якщо термін його повноважень завершиться
 05.03.2024, 15:15
Підбурювати українців майбутньою «нелегітимністю» Володимира Зеленського намагаються наші вороги

У період воєнного стану не може бути припинено повноваження президента. Їх буде продовжено, аж поки після завершення війни не виберуть нового главу держави. Це випливає з Конституції України, в якій визначено порядок організації та здійснення державної влади, і цей порядок спрямовано на забезпечення безперервності її здійснення. Відповідне роз’яснення на запит видання «Главком» щодо легітимності глави держави після того, як 20 травня 2024 року сплине п’ятирічний термін його повноважень, дала Центральна виборча комісія України.

У ЦВК зазначили, що з 24 лютого 2022 року в Україні триває воєнний стан, а згідно з Конституцією, на час воєнного або надзвичайного стану встановлено певні обмеження прав і свобод громадян — зокрема, заборонено проведення загальнодержавних та місцевих виборів.

Закон «Про правовий режим воєнного стану» визначає, що у період дії воєнного стану не може бути припинено повно­важень президента, а в разі закінчення терміну повноважень президента під час дії воєнного стану його повноваження продовжують до вступу на посаду новообраного президента, яко­го оберуть після скасування воєнного стану.

У ЦВК також пояснили: рішення щодо призначення виборів, процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, ухвалює відповідний суб'єкт їх призначення не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного стану. І додали, що призначення виборів президента належить до повно­важень Верховної Ради.

Тему «нелегітимності» української влади в останній час все частіше порушують у росії - щоб дискредитувати нашу державу перед світом. Мотивують це тим, що в Україні начебто «нелегітимний» парламент (вибори нового його складу мали відбутися у жовтні 2023 року). А також тим, що чинний президент України буде «нелегітимним» після 20 травня, дня, коли відбулася попередня інавґурація. У мирний час чергові вибори глави нашої держави, згідно з Конституцією, мали би відбутися 31 березня 2024 року. У кремлі вдають, ніби не розуміють, що проведення і парламентських, і президентських виборів в Україні наразі неможливе — саме через їхню, російську агресію.

Коментар для «ВЗ»
Андрій МАГЕРА, експерт із конституцій­ного права, член ЦВК у 20042018 роках

Добре, що ЦВК дала відповідь на питання, яке цікавить багатьох. Але оптимальним у цій ситуації було би тлумачення Конституційного Суду. Рішення КС розставило б усі крапки над «і»

Життя, як кіно, чи навпаки?

Не на вид жу. Не лю ди.
На Берлінському фестивалі показали фільм української режисерки Оксани Карпович "Intercepted" (літер. - "перехоплене")
Півтори години перехоплених телефонних розмов російських "солдатів" з України з сім'ями. Цитати не всі точні до слова, але суть передаю найточніше.
«Мам, мені так сподобалося катувати! Я тобі можу розповісти, про які тортури я дізнався і в яких брав участь» (і розповідає. Вибачте — не можу повторити). — Синку, це нормально. Я б, якби туди потрапила, теж ловила б кайф, а як інакше?» Це без коментарів. ніякий коментар не виявиться адекватним почутому. У залі – шок. Тиша цілу хвилину після закінчення фільму. Потім зал встає та влаштовує овацію. Рідко вдається ось так, за півтори години побачити картину світу. Російського світу.
«Ні, я не озлобився тут – я просто вбиваю нациків. Вчора йдемо, нам назустріч жінка із двома дітьми — ну ми їх і поклали. — Ну, правильно, вони нам вороги. - Так, мені їх не шкода. Це їхній вибір. Могли б поїхати, як решта. — Правильно, не шкодуй їх. Бий».
Ти там бази НАТО бачив? - Не-а. — Не бреши мені — там на кожному кроці їх бази, нам по телевізору розповідають. — Не дивись телевізор, мамо — там неправду кажуть. — Ну, як це неправду? Правду, звісно. Тому вас і послали туди, щоб ви нас від НАТО захищали. Ви герої. так і передай друзям. — Не лишилося друзів майже нікого — всіх повбивало. — Я пишаюся тобою та твоїми друзями».
«Ти знаєш, ці х@хли злобучі так добре живуть — краще за нас, правда. — Ну, так зрозуміло — їм Захід платить, вони бояться це втратити і за це воюють — а за що?
«Я тобі та дітям стільки шмоток привезу — ми тут у квартирі зараз, вони все кинули, втекли. Спортивна така сім'я - одних кросівок десять пар, і всі фірмові. Я все зібрав, у рюкзак запхав. Хлопці вантажівками вивозять, а я не маю вантажівки. — Гарний ти в мене, господарський — усе до хати. До речі, Софія цього року іде до школи — може, десь комп'ютер забереш?»
У цих розмовах голоси з Росії набагато цікавіші, ніж голоси окупантів. З цими все ясно — вони прийшли забирати, вбивати, катувати. але саме жіночі голоси — матерів, дружин, подруг — показують такий ступінь дегуманізації, який можливий, здається, лише у фантазії-антиутопії. Ці люблячі голоси просять більше вбивати, щоб кохані скоріше повернулися додому. Ці голоси бажають смерті українцям. Ці голоси просять не шкодувати дітей.
«Мамо, навіщо ми сюди приїхали? Жили собі люди, а тепер ми півкраїни трупами засіяли. Навіщо? — Не смій так казати. Вони не люди взагалі. Воюй далі».
Родіна мать.
Перемать.
Катерина Барабаш
Усі реакції:
2Ви та ще 1

"Все добре"



Alisa Yanvarskaya
Господи, яка історія. Є і такі хлопці тут. Хоча деякі французи говорили мені, що якби б навіть у Франції розпочалась війна, вони б нічого не захищали і просто втікли.
Текст про Andras записав Olivier Jouet (переклала Елизавета Юхнова): 
"16 лютого 2023 року у бою під Сватовим, на сході України, загинув француз Andras Gallozzі.
Його мама Едіт, сьогодні буде на Майдані в Києві, а в цей же час Rmi Fritsch та інші будуть на кладовищі, де спочиває Андреас у Франції, щоб вшанувати пам'ять Героя.
Андреасу Галлоцці було 22 роки, родом він з департаменту Йонна регіону Бургундія. Він завжди хотів бути військовим і приєднався до 17-ого інженерно-парашутного полку у вересні 2020 року.
Андреас поїхав з Франції, щоб захищати демократію, Україну, українців, Європу. Під час навчання в Міжнародному Легіоні, де він отримав прізвисько «Frenchie» («Френчі»), багато, хто відзначав, що він був рішучим і з задоволенням виконував свій обов’язок.
У телефонних розмовах з мамою Едіт він повторював: «Мамо, мені добре там, де я зараз; я знаю, для чого я приїхав; я розумію, на що я йду». Одного разу на передовій, він їй сказав: «Мамо, тут 14-18 (*роки Першої світової війни) в XXI сторіччі».
Його двоюрідний дідусь, чию історію Андреас чув і добре знав, як й інші члени його родини, впав у траншеї окопа в 1918 р. і останнє, що сказав було: «Все добре».
В особистих речах Андреаса, які повернули колеги з Міжнародного Легіону, його мама знайшла записку з вказівкою для родини, де шукати його останні слова в телефоні.
У «замітці вже запізно» писалось:
«Війна це прокляття людства, тому, що війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, за які варто битися і вмирати за необхідності, боротися проти божевільних, які хочуть зруйнувати все, що їх оточує заради власного Его…нічого іншого крім дрібниць.»
…тоді він напише в якості своїх : «Останніх слів»:
Вказавши, що подальший текст був натхненням від листів французьких солдатів Першої світової війни, Андреас добровільно обрав текст, можливо його він зачепив найбільше і він його адаптував, додаючи власні слова.
« Останні слова:
« Моя найдорожча мама, люба родина, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилась, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть.
Я молюсь, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке. Я вдячний небу за всі радості, за все щастя, і випробування, які приготувала мені доля.
Моє життя було чудове і майже наповнене.
Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади.
Лише чудо могло б мене врятувати. Я знав, що ця місія могла бути занадто небезпечною, однак я чоловік впертий, я не хотів залишати своїх друзів їхати самим в центр цього пекла.
Війна робить людей божевільними. Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине про, що жалкую, можливо, це те, що я не мав часу покохати когось усім своїм серцем.
Я сподіваюсь ви знайдете сили мене пробачити і Господь хотів би можливо з’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі.
Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло.
Я ніколи вас не забуду, я люблю вас»
Останні слова були написані 1 лютого 2023. Андреас загинув у бою 16 лютого 2023.
Опинившись в руках побратима-японця, Андреас вимовив останнє: «Все добре»"
Repose en paix Andras
16 Fvrier 2024 : Hommage Andras Gallozzi
«Frenchie»
Фото зі сторінки мами Edith Gallozzi

Зона "Совка" ч. 2

Зона "Совка" ч. 2
Кожна метафора має свої недоліки та обмеження, але я чітко називаю СРСР і УРСР в його складі - тюрмою.
Порівняння Радянського Союзу з тюрмою має значні підстави, бо з нього не можна було звичайним громадянам виїхати просто за особистим бажанням. Друга схожість в тому, що в'язні позбавленні фактично всіх прав, хоча формально вони, ті права, якби існують, але в реальності усе залежить від волі адміністрації тюрми, а найбільше - від  начальника тюрми, бо вся повнота влади зосереджена в його руках і нічого в тюрмі не може відбуватися без дозволу начальника та його підпису й візування усіх розпоряджень по тюрмі. То є цар і бог над усіма, ким і був фактично ще на так давно генеральний секретар комуністичної партії радянського союзу. А в Україні зараз ясно хто.
Основним носієм влади в серусеру була комуністична партія, а простий народ був позбавлений будь-якого впливу на формування та діяльність влади, хоча формально існували вибори, але там не було вибору як такого, бо кандидатів обирала компартія, як і абсолютно все вирішувалось відпочатку в різних комуністичних осередках: райкомах, обкомах та ЦК КПРС, а депутати й інші органи виконавчої влади суто формально визнавали ті рішення та виконували. Основою правопорядку був величезний апарат силовиків та спецслужб, особливо жорстоким був "комітет державної безпеки", але і міліція не пасла задніх у придушенні непокірних. На всіх керівних посадах мали бути комуністи і рідкісні виключення тільки підтверджували це правило. Узурпація влади була повна і без винятків.
 Відторгнення основної маси людей від прийняття рішень в державі привчило народ до соціального інфантилізму, що і стало найбільшою бідою для сучасного стану життя. Демократія потребує свідомого громадянина, який розуміє вагу свого голосу і відповідальності за нього. У нас же, на жаль. люди зневажали свій державний вплив і легко продавалися за гроші чи навіть продукти, що неправильно і нерозумно. Можна казати, що то нічого не дає, але тому і не дає, що ви байдужі й продажні. Депутат, який купив собі електорат, його зневажає і ним не опікується: я заплатив і пішли подалі в далі до наступних виборів. Він дбає тільки про своє особисте збагачення та, так би мовити, своє оточення з колег та своїх друзів, тобто точніше - про інтереси своєї банди. Україна оплутана різними мафіозними кланами місцевого, регіонального і навіть всеукраїнського формату. Найприкріше, що головним бандитом-мафіозі стала сама держава! Саме тому в Україні найбільшими багачами є не банкіри чи бізнесмени, а чиновники! Силовики! Судді та прокурори. Тут є головний злодій - держапарат!
Не маю бажання всіх людей-службовців робити злочинцями, а навіть навпаки у спілкуванні це доволі приємні люди, але в системі маєш виконувати зобовязання за вказівкою начальства, або тут тобі не місце. Поясню на простому прикладі: патрульні поліцейські після повернення з чергування мали вносити певну визначену суму грошей до "чорної каси" відділку і нікого не цікавило, звідки ті гроші мають взятися у цього поліцейського - та хоч зі зарплати, як нездара зібрати "чайові" з водіїв на трасі. Сумнозвісні "Беркутівці" на прожиття заробляли "кришуванням" торгових точок і так само регулярно давали хабарі начальству. Аналогічно працівники СБУ, прокуратури, інші силовики, а всі вони називалися "правоохоронцями", притому, що насправді ними не були, бо користалися державною владою для власного збагачення. Причому найгірше те, що вибору фактично не було. Я знову змушений повернутися до аналогії з тюрмою, де є в'язні та наглядачі і вони вороги за природою свого буття, - вороги! Коли в'язницю начебто скасували і оголосили, що всі є вільні і рівні, то наглядачі такого приниження не визнавали, бо вони були і будуть вищими над звільненими в'язнями! В цьому головна біда сучасності! Не тільки України, але у нас це особливо наглядно: клас наглядачів надбагатий, а прошарок з в'язнів навпаки надбідний. А з того виник цікавий парадокс державності, як самостійності. Про це я ще спробую написати, а зараз коротко важить те, що українським наглядачам з компартійно-кедебіської номенклатури серусеру сподобалося бути кінцевими бенефіціарами, тобто не ділитися своїми прибутками з керівництвом великої зони РФ як СНД, а ті навпаки хочуть повернути тюремний Укрлаг під свою компетенцію та керування, а з того і сучасна війна. Єдність народу України полягає в тому, що поразка у війні означає кінець для всіх! Бідні знову стануть в'язнями і їх поженуть куди схочуть на іншу війну чи відбудовувати Сибір, як вже було. А багаті перестануть бути багатими, бо стануть дійними коровами та прокладками в прямому розумінні того. Кого то зацікавить грунтовно, то легко подивитися хто був багатієм на Донбасі до 2014-го і хто ним зараз залишився. А ні кого! Де Ахметов, брати Клюєви. Єфремов, Королевська і тому подібні? Нема. Амінь.
Ще одна цікава тема: агентура. Доводилося не раз бачити людей, які люто ненавиділи Україну, але уперто в ній жили, хоча ось поряд люба вам країна і ніхто не перечить вам туди виїхати, але ні, тому що вони мають високу місію дочекатися хазяїв і чемно передати їм свої зради, як було особливо яскраво помітно на Півдні України у лютому-березні 2022-го. Чому так? Елементарно, Ватсон: хто вони в раші? Населення! А в Україні вони як Штірліц у Берліні - герої непроглядного фронту. Трясця! Стільки того шмельцю серед нас людського, яке навіть не хоче розгледіти, що рашисти зовсім не цінують отих всіх зрадників та місцеве проросійське населення вцілому, а зневажають усіх і експлуатують нещадно. Основна кількість військових зрадників України в Криму і на Донбасі вже мертві! Мертві! Навіть Кива! Інших зневажають, бо хохли! Як на мене, то є найкраща кара за зраду. Вже б тікали в Європу чи Америку, а тепер з рашапаспотом тільки в сонячний Магадан вільно приїхати і в жодному разі не летіти.
Зробив цей нарис про нас для того, щоб спокійніше фантазувати про Україну майбутнього, бо хочу розуміння і усвідомлення, що сучасна державна структура є тюремна. Подивіться, що роблять з багачем і екс-президентом Петром Порошенком, діючим депутатом ВРУ, який оформив законне відрядження за кордон, але начальник тюрми не захотів його випустити і кранти, Петро! Сиди у ВРУ і радій, що не сидиш і не ділиш нари з Коломойським в Конча-Заспі (оновлена назва Лук'янівського СІЗО). Аналогічна ситуація з діючим нардепом пані Сюмар - з тюрми виходу не дано! А військовозобов'язаний полковник Арестович втік з України без проблем - він не ухилянт. Продовжувати не буду, але то однозначно гидко.
На завершення хочу, щоб усі зрозуміли: якщо життя кожного із нас залежить від волі однієї люди - ми в тюрмі! Дуже страшній, тому що ми в ній ніхто! Наша воля в ігнорі, чому прикладів чимало, але найжахливіше, що керує нами одна людина, проте наше життя залежить від людей чужих, як жертвують ресурси свої, щоб жили ми. Той, хто нами керує, тільки життя забирає, але не дає жити! Нормально по-людськи жити нам не дає, але це був наш вибір, чим і варто тішитись. Ми так захотіли, хоч воно іншого хотіли, але що вийшло - то і маємо. Як там в притчі: зграя левів на чолі з бараном...  

Богдан Гордасевич, м. Львів, 5 лютого 2024 р.
 Я не бачу потреби вживати П.І.Б. хазяїна Укргулагу - огидно. Хто не знає - його щастя.

Земля України

Якою буде Україна після війни
Перехід після закінчення війни від дегенератів совка в европейський демократичний наратив для українців є непростий, але реальний. Причому я б почав враховувати реалії сьогодення, як широка міграція та глобалізація ринку праці. Для початку розберемось з устроєм політичним та державним в Україні. Демократія, це коли влада розпорошена поміж суспільства і тому її неможливо просто узурпувати. Почнемо з того, що основну роль мають взяти на себе ОТГ - окремі територіальні громади самодостатнього рівня, бо саме тут люди живуть, працюють, сплачують податки, будують свій добробут і країни вцілому. Вибори голів ОТГ мають бути кожні 3-ри роки і не більше 3-х раз підряд одної людини. Ще дуже важливим для ОТГ має бути мобільна мережа для голосування (ММГ) на місцевих референдумах, опитувань чи вислову недовіри тощо, як юридичних важелів на противагу соціологічним суто "для відома". Штатні працівники ОТГ забезпечують технічну сторону діяльності пунктів ММГ, а волонтери, представники партій та громадськості забезпечать соціальний антураж та контроль. Наявність мобільної мережі для голосування в кожній ОТГ легко дозволяє провести референдуми і все інше в районі, області та країні вцілому без значних організаційних проблем та витрат, як це є зараз. Такий механізм привчає людей до активного політичного буття та сприяє буквально прямій демократії щодо влади в країні. Як показала практика: усі запити до влади з набором певної кількості голосів громадян на підтримку не дають реального впливу на владу, бо вони є як прохання розглянути проблему, тоді як потрібно рішення громадськості, яке влада зобов'язана виконати або піти геть, якщо відмовляється. Перевибори мають стати повсякденною реальністю, бо то є механізм дії демократії як такої. Наголошую, що головна ознака демократії є не самі вибори, а те, що результати виборів наперед невідомі і тільки підрахунок дає знання чого бажає більшість спільноти на сьогодення.
Так само не варто повністю ліквідовувати райради та облради, а ось всілякі при них виконкоми однозначно потрібно ліквідувати. До районних рад, як і ОТГ обирають всіх суто за мажоритарним принципом, а ось до облрад та ВРУ чисто за партійним. Райради мають стати тим модернізованим обєднанням в стилі науково-економічних хабів для місцевих ОТГ, щоб вони інтегрувалися в певну єдність регіональну, а не були кожен сам-по-собі. Також в ОТГ громадськість окрім голосування за голову, має обрати дільничого поліцейського з розширеними повноваженнями включно до огляду домівки без ордера (шерифа), свого суддю, як первинну судову інстанцію, а також соціального працівника, бо це окрема важлива тема. Громада обирає для себе і довіряє - це правильно, як і надійно.
Для обласної ради основними функціями стануть контроль за всім, що робиться в області, утворення відповідних комісій тощо. Як і зараз, райради та облради є на добровільних засадах, тоді як депутати Верховної Ради України повинні мати серйозну оплату праці як держслужбовці високого розряду. Партійна структура сприяє на противагу мажоритарній, щоб депутати були фахівцями, хоча може трапитись популістична хрінь типу "Слуги народу" чи "Партії зелених" перед тим, коли на хвилі екології завели до парламенту техногенних босів шкідливих виробництв або їх ставлеників. Головним завданням ВРУ є обрання Уряду, який має всю широту повноважень виконавчої влади в державі та звітує перед парламентом.
Дуже важливим для райрад, облрад та ВРУ є їх повна відстороненість від грошей держави, тобто ніякі державні нарахування чи субвенції і тому подібне для них недоступне: виключно власні фонди і пожертви туди - це основне фінансове забезпечення райрад та облрад. Депутати ВРУ займаються виключно законодавчою та регуляторною діяльністю, що значно покращить якість законодавчого процесу в державі. До держбюджету ВРУ має суто функцію затвердження, але не внесення змін тощо. 
Тепер подаю кілька цікавих новацій. Бюджет держави мають формувати і затверджувати голови ОТГ на двох своїх з'їздах у співпраці з Урядом. Перший з'їзд у травні-червні для формування пропозицій, а другий з'їзд у листопаді-грудні для затвердження бюджету у 3/4 від більшості присутніх з правом голосу. Важливість такої форми формування бюджету держави має кілька підтем і найперша є становлення Соборності, тому що кожен голова ОТГ маючи свої інтереси, буде змушений їх узгоджувати з інтересами інших, що обумовить потребу шукати порозуміння тощо. Одночасно відбудеться особисте знайомство та інтеграція різних ОТГ з різних регіонів України для взаємовигідної співпраці тощо. Нарешті потрібно зрозуміти, що Уряд держави має займатися глобальними темами і проблемами, а не затикати різні дірки там-сям і фінансувати все і вся. Медицина, освіта, культура, соцзахист, спорт і туризм  - усе це має перейти виключно на рівень ОТГ і ми маємо назавжди розпрощатися з отими міністерствами - цілком вистачить профільних комітетів у ВРУ для загальнодержавних скерувань по отим питанням. Уряд займається найперше внутрішньою і зовнішньою безпекою, митницею, податковими надходженнями, міжнародними стосунками, вседержавними проєктами і наукою переважно прикладного значення. Завдання Уряду вирішувати стратегічні теми буття і розвитку держави, а не займатися виключно здирництвом та узурпацією влади, як це маємо зараз у вигляді францоватого ОПУ, існування і діяльність якого не прописана жодним законом України.
Саме ось ця безглуздість, коли країною правлять люди, які не були обрані і які виконують повноваження без належного правового обгрунтування,  наштовхнула мене на ідею Малої Ради при Президентові України. Врешті це є історичні ремінісценції з княжих часів, коли біля князя була рада з мудрих людей. Від кожної області обирають на засіданні облради двох сенаторів з повноваженнями на 2 роки, які утворюють Малу Раду на чолі з мажоритарно обраним Президентом України, який має за основу контролюючу функцію і представницьку в міжнародних заходах. Не варто затикати всі заходи президентом, коли там вистачить кількох чи й одного сенатора. Головним завданням, як було сказано, для Малої Ради буде проводити контроль по всій державі, вирішувати яко третейський суд різні конфлікти, що завжди виникають в державі, тобто займатися стабілізацією держави у різних актуальних проблемах сьогодення. Як кажуть: одна голова - то добре, а ще 80 в додачу - значно краще. Важливо, що це буде легітимне зібрання коло особи Президента України, а не оце паразитичне ОПУ з невідомих осіб в позазаконному форматі. 
Загалом я виклав головні тези політичного і державного устрою України після завершення війни як країни з максимально прямою демократичною владою народу, хоча і гіршою від тої, що є зараз, коли всі у нас президенти і тому така хрінь навколо. На тепер це просто фантазії, але то ще не надто значне, бо маю ще одну цікаву вигадку щодо податків: сплата податків має бути добровільною і довільною за величиною. Чи це можливо? Абсолютно. Маловідомий колишній викладач з економіки в Львівській Політехніці Євген Перепічка науково обгрунтував, що для утримання держави цілком вистачає одного-єдиного податку з продажу, що зараз обзивають як ПДВ, але по факту його сплачує покупець товару, а не виробник, тобто ніяке це не "податок на додану вартість". Там ще має бути градація малої товарної націнки на товари широкого вжитку і соціальної ваги, а далі збільшення значне на товари розкоші тощо. Я вважаю це значно справедливіше за прогресивний податок: якщо я заробив більше - це не означає, що в мене мають право забрати більше податку до держави - чому? Буду витрачати - тоді і забирайте, тоді це буде чесно. Тут багато що можна обговорити, тому продовжимо наступного разу, якщо будемо живі. В наш час війни то є реальність. Власне тому й вирішив описати й оприлюднити свої візії, бо може і не зможу потім. Щасти нам, а не ворогам. Будьмо!
Богдан Гордасевич, м. Львів-Рясне, 11 січня 2024 року по Різдву Христовому (7532-й рік за нашими літописами)
20:52 11.01.2024

Зона "Совка" ч. 2
Кожна метафора має свої недоліки та обмеження, але я чітко називаю СРСР і УРСР в його складі - тюрмою.
Порівняння Радянського Союзу з тюрмою має значні підстави, бо з нього не можна було звичайним громадянам виїхати просто за особистим бажанням. Друга схожість в тому, що в'язні позбавленні фактично всіх прав, хоча формально вони, ті права, якби існують, але в реальності усе залежить від волі адміністрації тюрми, а найбільше - від  начальника тюрми, бо вся повнота влади зосереджена в його руках і нічого в тюрмі не може відбуватися без дозволу начальника та його підпису й візування усіх розпоряджень по тюрмі. То є цар і бог над усіма, ким і був фактично ще на так давно генеральний секретар комуністичної партії радянського союзу. А в Україні зараз ясно хто.
Основним носієм влади в серусеру була комуністична партія, а простий народ був позбавлений будь-якого впливу на формування та діяльність влади, хоча формально існували вибори, але там не було вибору як такого, бо кандидатів обирала компартія, як і абсолютно все вирішувалось відпочатку в різних комуністичних осередках: райкомах, обкомах та ЦК КПРС, а депутати й інші органи виконавчої влади суто формально визнавали ті рішення та виконували. Основою правопорядку був величезний апарат силовиків та спецслужб, особливо жорстоким був "комітет державної безпеки", але і міліція не пасла задніх у придушенні непокірних. На всіх керівних посадах мали бути комуністи і рідкісні виключення тільки підтверджували це правило. Узурпація влади була повна і без винятків.
 Відторгнення основної маси людей від прийняття рішень в державі привчило народ до соціального інфантилізму, що і стало найбільшою бідою для сучасного стану життя. Демократія потребує свідомого громадянина, який розуміє вагу свого голосу і відповідальності за нього. У нас же, на жаль. люди зневажали свій державний вплив і легко продавалися за гроші чи навіть продукти, що неправильно і нерозумно. Можна казати, що то нічого не дає, але тому і не дає, що ви байдужі й продажні. Депутат, який купив собі електорат, його зневажає і ним не опікується: я заплатив і пішли подалі в далі до наступних виборів. Він дбає тільки про своє особисте збагачення та, так би мовити, своє оточення з колег та своїх друзів, тобто точніше - про інтереси своєї банди. Україна оплутана різними мафіозними кланами місцевого, регіонального і навіть всеукраїнського формату. Найприкріше, що головним бандитом-мафіозі стала сама держава! Саме тому в Україні найбільшими багачами є не банкіри чи бізнесмени, а чиновники! Силовики! Судді та прокурори. Тут є головний злодій - держапарат!
Не маю бажання всіх людей-службовців робити злочинцями, а навіть навпаки у спілкуванні це доволі приємні люди, але в системі маєш виконувати зобовязання за вказівкою начальства, або тут тобі не місце. Поясню на простому прикладі: патрульні поліцейські після повернення з чергування мали вносити певну визначену суму грошей до "чорної каси" відділку і нікого не цікавило, звідки ті гроші мають взятися у цього поліцейського - та хоч зі зарплати, як нездара зібрати "чайові" з водіїв на трасі. Сумнозвісні "Беркутівці" на прожиття заробляли "кришуванням" торгових точок і так само регулярно давали хабарі начальству. Аналогічно працівники СБУ, прокуратури, інші силовики, а всі вони називалися "правоохоронцями", притому, що насправді ними не були, бо користалися державною владою для власного збагачення. Причому найгірше те, що вибору фактично не було. Я знову змушений повернутися до аналогії з тюрмою, де є в'язні та наглядачі і вони вороги за природою свого буття, - вороги! Коли в'язницю начебто скасували і оголосили, що всі є вільні і рівні, то наглядачі такого приниження не визнавали, бо вони були і будуть вищими над звільненими в'язнями! В цьому головна біда сучасності! Не тільки України, але у нас це особливо наглядно: клас наглядачів надбагатий, а прошарок з в'язнів навпаки надбідний. А з того виник цікавий парадокс державності, як самостійності. Про це я ще спробую написати, а зараз коротко важить те, що українським наглядачам з компартійно-кедебіської номенклатури серусеру сподобалося бути кінцевими бенефіціарами, тобто не ділитися своїми прибутками з керівництвом великої зони РФ як СНД, а ті навпаки хочуть повернути тюремний Укрлаг під свою компетенцію та керування, а з того і сучасна війна. Єдність народу України полягає в тому, що поразка у війні означає кінець для всіх! Бідні знову стануть в'язнями і їх поженуть куди схочуть на іншу війну чи відбудовувати Сибір, як вже було. А багаті перестануть бути багатими, бо стануть дійними коровами та прокладками в прямому розумінні того. Кого то зацікавить грунтовно, то легко подивитися хто був багатієм на Донбасі до 2014-го і хто ним зараз залишився. А ні кого! Де Ахметов, брати Клюєви. Єфремов, Королевська і тому подібні? Нема. Амінь.
Ще одна цікава тема: агентура. Доводилося не раз бачити людей, які люто ненавиділи Україну, але уперто в ній жили, хоча ось поряд люба вам країна і ніхто не перечить вам туди виїхати, але ні, тому що вони мають високу місію дочекатися хазяїв і чемно передати їм свої зради, як було особливо яскраво помітно на Півдні України у лютому-березні 2022-го. Чому так? Елементарно, Ватсон: хто вони в раші? Населення! А в Україні вони як Штірліц у Берліні - герої непроглядного фронту. Трясця! Стільки того шмельцю серед нас людського, яке навіть не хоче розгледіти, що рашисти зовсім не цінують отих всіх зрадників та місцеве проросійське населення вцілому, а зневажають усіх і експлуатують нещадно. Основна кількість військових зрадників України в Криму і на Донбасі вже мертві! Мертві! Навіть Кива! Інших зневажають, бо хохли! Як на мене, то є найкраща кара за зраду. Вже б тікали в Європу чи Америку, а тепер з рашапаспотом тільки в сонячний Магадан вільно приїхати і в жодному разі не летіти.
Зробив цей нарис про нас для того, щоб спокійніше фантазувати про Україну майбутнього, бо хочу розуміння і усвідомлення, що сучасна державна структура є тюремна. Подивіться, що роблять з багачем і екс-президентом Петром Порошенком, діючим депутатом ВРУ, який оформив законне відрядження за кордон, але начальник тюрми не захотів його випустити і кранти, Петро! Сиди у ВРУ і радій, що не сидиш і не ділиш нари з Коломойським в Конча-Заспі (оновлена назва Лук'янівського СІЗО). Аналогічна ситуація з діючим нардепом пані Сюмар - з тюрми виходу не дано! А військовозобов'язаний полковник Арестович втік з України без проблем - він не ухилянт. Продовжувати не буду, але то однозначно гидко.
На завершення хочу, щоб усі зрозуміли: якщо життя кожного із нас залежить від волі однієї люди - ми в тюрмі! Дуже страшній, тому що ми в ній ніхто! Наша воля в ігнорі, чому прикладів чимало, але найжахливіше, що керує нами одна людина, проте наше життя залежить від людей чужих, як жертвують ресурси свої, щоб жили ми. Той, хто нами керує, тільки життя забирає, але не дає жити! Нормально по-людськи жити нам не дає, але це був наш вибір, чим і варто тішитись. Ми так захотіли, хоч воно іншого хотіли, але що вийшло - то і маємо. Як там в притчі: зграя левів на чолі з бараном...  

Богдан Гордасевич, м. Львів, 5 лютого 2024 р.
 Я не бачу потреби вживати П.І.Б. хазяїна Укргулагу - огидно. Хто не знає - його щастя.

Роздуму над "Совком"

Зона "Совка" ч. 1
Нещодавно почув пропозицію створити музей "Совка", тобто про реалії життя в СРСР (Союз радянських соціалістичних республік) і, відповідно, - УРСР (Українська радянська соціалістична республіка), щоб люди розуміли що то була за погань. Я відреагував, що важко відтворити реалії буття в Радянському Союзі, тому що це не так матеріальне, як більше "стан душі", що ми і називаємо "совком". То є досить специфічний менталітет чи точніше: його покруч, оскільки люди різних етносів починали називати себе "русскими", а в офіційній термінології це мало дефініцію "советский человек". Українською "радянська людина" майже не фігурувало, окрім як буквальний переклад в компартійних виданнях українською мовою. Основне гасло часу звучало як "весь советский народ", тобто увесь СРСР з усіма республіками і всіма етносами. Іронічне порівняння з відомим усіма пристроєм для збирання сміття  "совком" цілком виправдане і швидко прижилося, тому що сміття у тому скупченні все і вся було куди більше за щось цінне. 
Мені не раз доводилося чути від різних людей, як було гарно комусь жити за комуністів у серусеру. Буквально ось заходжу до порожнього магазинчика, де чую розмову-промову такого кругленького гарненького чоловіка під 60 років, що повідав: "Я тоді за 5 рублів міг купити чвертку горівки, ковбаски й хліба, ще й цукерок-смоктунців на здачу, а тепер де таке можливо?" Згоден, що неможливо, але я жив тоді і знаю, що ту 5-ку ще треба було мати. При зарплаті у 60-90 рублів за місяць у більшості людей серусеру на день вони мали 2-3 рубля включно з комуналкою, одягом та проїздом, тому все і було дешево відносно: з такими прибутками не розгуляєшся. Звичайно, як і тепер, були різні підзаробітки в когось більше. у когось менше, але в основному - ніц, тому значна частина людей "совка" жила буквально від зарплати до авансу і навпаки. Хто не вірить, нехай передивиться радянське кіно і побачить достаток й благодать незрівнянну. Моя улюблена теза на такі вихваляння життя за "совка", що нащо було переплачувати? В тюрмі і житло, і харчування, і одяг та взуття за СРСР взагалі були задурно. Живи і розкошуй по фен шуй! Життя тюремне благодатне.
Ми вийшли на головну тему: чи можна гарно жити в тюрмі? Зараз придумали цікаве покарання: домашній арешт. Це коли тюремною камерою стає ваша люба квартира, яка чомусь одразу стає нелюбою від того, що ви не можете з неї піти за власним бажанням коли захочете. Як вам таке? А коли це держава, яка вас нікуди не відпускає в інші краї, то як це називається? Тюрмою це називається. Зона може бути великою від Магадана до Воркути, від Курил до Карелії, але все одно то є Зона! Тюрма. Тюрма для людей і народів! То однозначно.
Так, доведено мільйонами, що в тюрмі можна жити і навіть добре, як і доведено війнами, репресіями, голодоморами і техногенними злочинами, що життя в зоні СРСР для багатьох мільйонів було неможливим - така ось діалектика марксисько-ленінсько-сталінська була: хто не з нами - той проти нас, а як ворог не здається - його знищують. Головні тези буття в СРСР, тому вижили ті, хто був "з ними" будучи під ними. Давно відоме правило в тюрмах, що якщо охорона має на в'язня злобу - тому довго не прожити, отож яким би ти не був "злодієм в законі", а в зоні веди себе "по понятиям" і тоді тобі буде щастя.
Завершити цей розділ роздумів про "Совок"-СРСР я хочу дещо особистим, про що вже колись писав: у Львові були збори політв'язнів, до яких належала моя мама, тому і я прийшов як син і онук політв'язнів, а там почув обурення жіночок, що ось вони понад 10 років мали терміни каторги, а ось та і та в тюрмі і одного року не мали, а щось з себе показують... Тому я взяв слово і кажу, що серед присутніх я наймолодший, але термін ув'язнення у мене найбільший з усіх тут присутніх: я народився в тюрмі 19 червня 1961 року і вийшов на свободу 24 серпня 1991 року. Я маю понад 30-ть років перебування в тюрмі.
Богдан Гордасевич, 28 листопада, 2023 р. м. Львів

20:29 11.01.2024

Герої Крут навічно з нами!



29 січня 1918 року під Крутами загинуло близько 300 молодих українських захисників, які зупинили наступ більшовиків на Київ. Їхня жертва зупинила наступ, що дозволило українському уряду підписати Брестський мирний договір, який визнав українську державність.

Сьогодні, 29 січня, усі українці вшановують пам’ять Героїв Крут – юнаків, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році.

Політичні передумови, хід військових дій

У грудні 1917 року більшовицька влада росії оголосила ультиматум Центральній Раді. Того ж місяця російські війська розпочали наступ.

У цей же час розпочалися перемовини між більшовиками і Німеччиною та її союзниками щодо завершення бойових дій у рамках Першої світової війни.

Делегація Української Народної Республіки домоглася участі у цих переговорах. І це було критично важливо, адже на той момент українську державу ніхто не визнавав.

22 січня 1918 року Центральна Рада вида свій 4-й Універсал, яким остаточно проголошувала Незалежність України.

Одночасно, це стало сигналом для більшовицьких військ до посилення наступу.

Тодішнє українське військове командування прорахувалося щодо основного напрямку наступу на Київ: його очікували зі сторони Полтави. Натомість, росіяни, сконцентрували свої сили на лінії Бахмач-Крути.

Там оборону тримали, в основному, студентські військові підрозділи.

29 січня вранці розпочався бій, який тривав до пізнього вечора. Захисники Крут своє завдання виконали: вони стримали ворожий наступ. Відступаючи, зруйнували мости у напрямку Києва.

За різними оцінками істориків, під час бою під Крутами загинули близько 300 українських захисників.

27 студентів потрапили до полону, і були розстріляні росіянами. Згодом їх тіла поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами зупинив наступ більшовиків на Київ і дав можливість уряду УНР підписати Берестейській мирний договір, який став фактичним визнанням існування Української держави на політичній мапі світу.

Підпис під цим договором поставила і тодішня російська влада, яка скориставшись зручним моментом наприкінці 1918 року, першою його порушила і напала на Україну.

Коментарій Богдана Гордасевича:Варто зазначити, що командуючий комунячою ордою Муравйов був досвідченим бойовим офіцером, тому і вдарив у найслабкіше місце де його не чекали, отож і висунули туди юнкерів-підлітків суто для імітації наявності військ в обороні, а все виявилось навпаки: головний удар був саме під Крутами. Також полоненим хлопцям було запропоновано перейти на бік більшовиків, але ті відмовились, а хтось з юнкерів заспівав "Ще не вмерла Україна" і всі вони підхопили спів, отож злосні комуністи всіх їх перекололи штиками.

Павло Тичина - правильний!

Я єсть народ, якого Правди сила! 
Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять,— 
ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 
на Чорнім морі я прошу, молю! — вбивайте ворогів, 
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю! 
Нехай ще в ранах я — я не встидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 
І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. 
Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 
Павло Тичина

Наші "кіборги" є людьми

Наші "кіборги" були і є людьми!

Сьогодні 20 лютого вся Україна вшановує героїзм захисників Донецького летовища, яких вороги прозвали "кіборгами" і є пояснення, чому так сталося. Один зі наших "кіборгів" згадував, що дуже боляче було втрачати побратимів. То було настільки нестерпно, така лють находила, що не знаходив собі місця, не хотілося шукати відпочинку, а тільки стріляти і стріляти в бік ворогів. Стріляти безперервно всі 24 години на добу. Оскільки з одного місця довго не постріляєш, бо засічуть і влуплять з важкого калібру в те місце, то мусів постійно змінювати позицію, мотатися туди-сюди, а з того і виникало враження у ворогів, що бійців у терміналі все збільшується і збільшується, хоча насправді їх меншало і меншало. Насправді це були не машини, а люди, живі люди, які гинули і не відновлювались, але попри все вони були - "Кіборги"! Так їх називали вороги. 
Також дуже важливим є засвідчити про наявність серед захисників Донецького летовища великої кількості добровольців, тобто не фахових військових, але які проявляли такий неймовірний героїзм та відвагу в бою, що начисто знищували ворожі підрозділи зі дуже підготовленими бійцями зі спецназу, які самонадіяно вважали легкою прогулянкою захопити летовище, бо його захищають аматори військової справи. Зокрема прославлений у багатьох злочинних війнах спецпідрозділ "Вимпел" навіть узяв зі собою свій прапор частини, щоб встановити його над летовищем після своєї перемоги, але майже усі оті "вимпелята" були вбиті в тому бою і прапор їх дістався "кіборгам". Як гарно каже українське прислів'я: - Не кажи "гоп!" допоки не перескочиш.
Сакральною темою, яку ми і вшановуємо сьогодні, став героїзм наших українських воїнів-"кіборгів", бо в грудні-січні фронт стабілізувався і було перемир'я, але не у Донецькому летовищі, де бої тривали і ворог по при всі домовленості й далі намагався його захопити. Були пропозиції залишити ці напівруїни летовища, але багато хто з українських воїнів з цим не погодився, бо занадто дорого коштував цей форпост українського духу в межах Донецька. На жаль, але ротація у Донецьке летовище відбувалася чомусь через пости "сепарів", де українських воїнів оглядали якісь воєнспеци з російської розвідки, які підступно таємно причіпляли до амуніції "кіборгів" різні "маячки" та "жучки", що дуже ускладнило оборону для наших воїнів, але коли ця підступна дія не спрацювала і все одно "кіборги" відбивали всі атаки, то вороги пішли на ще підлішу акцію: попросили дозволу винести з нижніх поверхів термінала трупи своїх, але насправді вони на ношах скритно занесли багато вибухівки і заклали її під колони, що тримали на собі всю конструкцію летовища, а потім раптово підірвали. Саме звідси виникло оте загальновідоме гасло "Люди витримали - не витримав бетон" Багато "кіборгів" тоді загинуло, багатьох привалило уламками бетону і вони попали в полон, а залишки з живих змушені були залишити летовище, що перетворилося в одну суцільну руїну. Чи був потрібен цей жертовний героїзм "кіборгів"? Однозначно так, бо ми тому і вшановуємо пам'ять про цей героїчний Чин зараз. Він повністю тотожний подвигу героїв Крут, який не даремно прирівняли до давньоісторичного подвигу "З00-т спартанців", коли цар Спарти Леонід зрозумів, що перед величезною армією Персії його війську вже не встояти, то наказав усім союзним військам відступати і залишитись тільки спартанцям, щоб дати ворогу останній бій, прикриваючи одних і прославляючи інших: націю греків вцілому і свою любу батьківщину Спарту, зокрема. Спартанці майже всі тоді загинули, ворога не зупинили, але вони надихнули до боротьби усю Грецію. В усі часи були люди, які вважали за краще піддатися сильному ворогу, не опиратися, а шукати можливостей пристосуватися, як і багато людей взагалі не могли визначитися, що їм робити в такий час, аж раптом величний подвиг спартанців збурив їх до спротиву ворогу, яким би сильним і чисельним він не був. У підсумку греки виграли ту війну з Персією. Як потім скіфи розбили велике окупаційне військо перського царя Дарія саме там, де йде сучасна визвольна війна України з військом ще більш жорстокого агресора - Російською Федерацією. Не менш величним героїчним є приклад для українців усіх воїнів Української Повстанчої Армії на чолі з Головним Командиром генерал-хорунжим Романом Шухевичем. Вони також були свідомі трагічності свого становища після 1945-го року, коли вся Європа дрижала перед чоботом армії СРСР, але - не здалися! Билися, гинули і перемогли, бо є їх головна мета: Незалежна Українська Держава. Є! А комуністичної влади в Україні - немає! І СРСР немає! На тепер ми не маємо права програти війну, не маємо права здатися, бо героїзм "кіборгів" кличе всіх нас до битви за своє вільне майбутнє і гарне майбутнє для наших нащадків. Слава Україні! Героям слава! Слава "кіборгам" України! 
Богдан Гордасевич
20 січня 2024 р.

Якою буде Україна після війни

Якою буде Україна після війни

Перехід після закінчення війни від дегенератів совка в европейський демократичний наратив для українців є непростий, але реальний. Причому я б почав враховувати реалії сьогодення, як широка міграція та глобалізація ринку праці. Для початку розберемось з устроєм політичним та державним в Україні. Демократія, це коли влада розпорошена поміж суспільства і тому її неможливо просто узурпувати. Почнемо з того, що основну роль мають взяти на себе ОТГ - окремі територіальні громади самодостатнього рівня, бо саме тут люди живуть, працюють, сплачують податки, будують свій добробут і країни вцілому. Вибори голів ОТГ мають бути кожні 3-ри роки і не більше 3-х раз підряд одної людини. Ще дуже важливим для ОТГ має бути мобільна мережа для голосування (ММГ) на місцевих референдумах, опитувань чи вислову недовіри тощо, як юридичних важелів на противагу соціологічним суто "для відома". Штатні працівники ОТГ забезпечують технічну сторону діяльності пунктів ММГ, а волонтери, представники партій та громадськості забезпечать соціальний антураж та контроль. Наявність мобільної мережі для голосування в кожній ОТГ легко дозволяє провести референдуми і все інше в районі, області та країні вцілому без значних організаційних проблем ти витрат, як це є зараз. Такий механізм привчає людей до активного політичного буття та сприяє буквально прямій демократії щодо влади в країні. Як показала практика. усі запити до влади з набором певної кількості голосів громадян на підтримку не дають реального впливу на владу, бо вони є як прохання розглянути проблему, тоді як потрібно рішення громадськості, яке влада зобов'язана виконати або піти геть, якщо відмовляється. Перевибори мають стати повсякденною реальністю, бо то є механізм дії демократії як такої. Наголошую, що  головна ознака демократії є не самі вибори, а те, що результати виборів наперед невідомі і тільки підрахунок дає знання чого бажає більшість спільноти на сьогодення.
Так само не варто повністю ліквідовувати райради та облради, а ось всілякі при них виконкоми однозначно потрібно ліквідувати. До районних рад, як і ОТГ обирають всіх суто за мажоритарним принципом, а ось до облрад та ВРУ чисто за партійним. Райради мають стати тим модернізованим обєднанням в стилі науково-економічних хабів для місцевих ОТГ, щоб вони інтегрувалися в певну єдність регіональну, а не були кожен сам-по-собі. Також в ОТГ громадськість окрім голосування за голову, має обрати дільничого поліцейського з розширеними повноваженнями включно до огляду домівки без ордера (шерифа), свого суддю, як первинну судову інстанцію, а також соціального працівника, бо це окрема важлива тема. Громада обирає для себе і довіряє - це правильно, як і надійно.
Для обласної ради основними функціями стануть контроль за всім, що робиться в області, утворення відповідних комісій тощо. Як і зараз, райради та облради є на добровільних засадах, тоді як депутати Верховної Ради України повинні мати серйозну оплату праці як держслужбовці високого розряду. Партійна структура сприяє на противагу мажоритарній, щоб депутати були фахівцями, хоча може трапитись популістична хрінь типу "Слуги народу" чи "Партії зелених" перед тим, коли на хвилі екології завели до парламенту техногенних босів шкідливих виробництв або їх ставлеників. Головним завданням ВРУ є обрання Уряду, який має всю широту повноважень виконавчої влади в державі та звітує перед парламентом.
Дуже важливим для райрад, облрад та ВРУ є їх повна відстороненість від грошей держави, тобто ніякі державні нарахування чи субвенції і тому подібне для них недоступне: виключно власні фонди і пожертви туди - це основне фінансове забезпечення райрад та облрад. Депутати ВРУ займаються виключно законодавчою та регуляторною діяльністю, що значно покращить якість законодавчого процесу в державі. 
Тепер подаю кілька цікавих новацій. Бюджет держави мають формувати і затверджувати голови ОТГ на двох своїх з'їздах у співпраці з Урядом. Перший з'їзд у травні-червні для формування пропозицій, а другий з'їзд у листопаді-грудні для затвердження бюджету у 3/4 від більшості присутніх з правом голосу. Важливість такої форми формування бюджету держави має кілька підтем і найперша є становлення Соборності, тому що кожен голова ОТГ маючи свої інтереси, буде змушений їх узгоджувати з інтересами інших, що обумовить потребу шукати порозуміння тощо. Одночасно відбудеться особисте знайомство та інтеграція різних ОТГ з різних регіонів України для взаємовигідної співпраці тощо. Нарешті потрібно зрозуміти, що Уряд держави має займатися глобальними темами і проблемами, а не затикати різні дірки там-сям і фінансувати все і вся. Медицина, освіта, культура, соцзахист, спорт і туризм  - усе це має перейти виключно на рівень ОТГ і ми маємо назавжди розпрощатися з отими міністерствами - цілком вистачить профільних комітетів у ВРУ для загальнодержавних скерувань по отим питанням. Уряд займається найперше внутрішньою і зовнішньою безпекою, митницею, податковими надходженнями, міжнародними стосунками, вседержавними проєктами і наукою переважно прикладного значення. Завдання Уряду вирішувати стратегічні теми буття і розвитку держави, а не займатися виключно здирництвом та узурпацією влади, як це маємо зараз у вигляді францоватого ОПУ, існування і діяльність якого не прописана жодним законом України.
Саме ось ця безглуздість, коли країною правлять люди, які не були обрані і які виконують повноваження без належного правового обгрунтування,  наштовхнула мене на ідею Малої Ради при Президентові України. Врешті це є історичні ремінісценції з княжих часів, коли біля князя була рада з мудрих людей. Від кожної області обирають на засіданні ради двох сенаторів з повноваженнями на 2 роки, які утворюють Малу Раду на чолі з мажоритарно обраним Президентом України, який має за основу контролюючу функцію і представницьку в міжнародних заходах. Не варто затикати всі заходи президентом, коли там вистачить кількох чи й одного сенатора. Головним завданням, як було сказано, для Малої Ради буде проводити контроль по всій державі, вирішувати яко третейський суд різні конфлікти, що завжди виникають в державі, тобто займатися стабілізацією держави у різних актуальних проблемах сьогодення. Як кажуть: одна голова - то добре, а ще 80 в додачу - значно краще. Важливо, що це буде легітимне зібрання коло особи Президента України, а не оце паразитичне ОПУ з невідомих осіб в позазаконному форматі. 
Загалом я виклав головні тези політичного і державного устрою України після завершення війни як країни з максимально прямою демократичною владою народу, хоча і гіршою від тої, що є зараз, коли всі президенти і тому така хрінь навколо. На тепер це просто фантазії, але то ще не надто значне, бо маю ще одну цікаву вигадку щодо податків: сплата податків має бути добровільною і довільною за величиною. Чи це можливо? Абсолютно. Маловідомий колишній викладач з економіки в Львівській Політехніці Євген Перепічка науково обгрунтував, що для утримання держави цілком вистачає одного-єдиного податку з продажу, що зараз обзивають як ПДВ, але по факту його сплачує покупець товару, а не виробник, тобто ніяке це не "податок на додану вартість". Там ще має бути градація малої товарної націнки на товари широкого вжитку і соціальної ваги, а далі збільшення значне на товари розкоші тощо. Я вважаю це значно справедливіше за прогресивний податок: якщо я заробив більше - це не означає, що в мене мають право забрати більше податку до держави - чому? Буду витрачати - тоді і забирайте, тоді це буде чесно. Тут багато що можна обговорити, тому продовжимо наступного разу, якщо будемо живі. В наш час війни то є реальність. Власне тому й вирішив описати й оприлюднити свої візії, бо може і не зможу потім. Щасти нам, а не ворогам. Будьмо!

Богдан Гордасевич, м. Львів-Рясне, 11 січня 2024 року по Різдву Христовому (7532-й рік за нашими літописами)


Маніфест сталого миру

Богдан Гордасевич: Я сам люблю мріяти і щось видумувати, тому радію, коли інші схоже пробують, що і наводжу нижче.
На мою думку це скорше промоція політичного проекту і тому автори Маніфесту СТ зумисно повністю проігнороували програмні положення встановлення миру діючого Президента України.
І одразу задекларую свій маніфест майбутнього стану стабілізації поміж РФ та України, що тотожний ситуації Північної та Південної частинам Кореї - то набагато реалістичніше, як на мене. Перемогою буде, щоб відновити кордони України на 1 грудня 1991 року. Обмін, хто хоче з РФ до України, як і навпаки: забирайте усіх рашалюбів собі з усіма завезеними з РФ. Домагатися репарацій та помсти залишити для фанатиків або наївних, як ось ці маніфестанти, бо для держави то марнування часу, зусиль і ресурсів, які набагато корисніше вкласти у відбудову України з Кримом включно.
Що і як робити з РФ нехай вірішують США з ЄС і ООН, а для України то суто дотична справа, бо головним є аби нас лишили в спокої та мирі. На жаль, допоки РФ підтримує Китай - вона не програє, отже диктувати буд-які умови РФ неможливо і тому красиві гасла й побажання ними й залишаться.
Єдиний вид реальних репарацій від РФ для України є податки з процентів заморожених активівв РФ, які держави добровільно передають Україні. Варто зауважити, що й інші країни мають права на відшкодування збитків через агресію РФ проти України, як і витрати на біженців тощо.
Наша ситуація точно відтворена в жарті: - Петре, ти де подівся?! - Та ось ведмедя спіймав! - Ну то веди його сюди! - Так не йде! - Ну то сам йди! - Так не пускає!


Маніфест сталого миру
Світ після нашої перемоги
Стислий огляд
Україна прагне реалізувати себе як європейська демократична країна, побудована на засадах верховенства права. Безумовною передумовою цього є завершення війни.

Звільнення всієї території України і завершення воєнних дій не означає завершення війни. І річ не лише у відшкодуванні завданої шкоди і покаранні винуватих: розпалені антиукраїнські й антизахідні настрої та імперські амбіції як російської еліти, так і простих росіян рано чи пізно призведуть до наступної ескалації та війни. Щоб убезпечити Україну та світ від нової агресії, антивоєнній коаліції необхідно створити такі умови, наслідком яких стануть глибокі внутрішні зміни в РФ, що стали би гарантією сталого миру.

Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, зобов'язані прямим запитом з фронту, запитом українських захисників і захисниць, взяли на себе сміливість детально прописати ці умови. Світ вже не буде таким, як був до війни, тому наша мета – не повернутися до передвоєнного стану, а врахувати його вади, які уможливили війну, і створити новий, безпечніший лад, який наступну війну цілком унеможливить. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей маніфест містить візію такого повоєнного світу й окреслює шляхи її досягнення. Неможливо отримати мир ціною справедливості чи справедливість ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки справедливість і мир мають бути досягнуті одночасно.

Отже, агресор має понести відповідальність за війну.

Злочинці мають бути покарані: за агресію, за воєнні злочини, за злочини проти людяності, за геноцид та за розпалювання ненависті, яке й призвело до немислимої у XXI столітті війни.
Не всі втрати можна відшкодувати, загинули сотні тисяч людей, життя мільйонів зруйноване, десятки мільйонів втратили роки життя. Але всі матеріальні збитки необхідно належно оцінити та відшкодувати, всі втрати – максимально компенсувати.
РФ повинна зазнати статусних втрат, неприпустимо, щоб вона через міжнародні організації впливала на міжнародну політику, агресор не може бути членом Ради Безпеки ООН, основне покликання якої – гарантувати мир.
Вихід РФ з війни в Україні має враховувати пріоритет інтересів українського суспільства та повагу до суверенітету та територіальної цілісності України; юридичні акти, вчинені на окупованих територіях, є нікчемними.
Україна має право не лише вимагати правосуддя за вчинені росіянами злочини, а також отримати чіткі гарантії сталого миру в майбутньому.

Базовими передумовами сталого миру є набуття Україною членства в Європейському Союзі та НАТО.
Західні суспільства мають позбутися століттями плеканих Росією стереотипів про російську велич, які потурали її імперській агресії та її колоніальній політиці щодо сусідніх країн.
Росія повинна привести свій конституційний лад, суспільний устрій та політику до сучасних норм. Розвінчання концепції «русского міра» створить умови для подальшої трансформації суспільної свідомості для деколонізації країни.
Процес «дерашизації» мусить початись від подолання імперської історичної пам’яті, тобто відмови РФ від ідей історичної виключності Росії як окремої цивілізації, зверхності та територіальних претензій до сусідніх країн.
Світова спільнота має вимагати демілітаризації та денуклеаризації РФ для зменшення ризиків майбутньої агресії.
Відмова від російських енергоносіїв позбавить РФ можливості застосувати їх як зброю, а з іншого боку, прискорить перехід на зелену енергетику.
Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, віримо, що втілення ідей цього документа унеможливить наступну агресію та забезпечить сталий мир в інтересах всіх народів, на практиці – не тільки в Західній, але й у Центрально-Східній Європі – реалізувавши гасло «ніколи знову».

Зміст
Передмова

1. Відповідальність за війну

1.1. Покарання за злочини агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид
1.2. Відшкодування Україні з боку РФ завданих нею матеріальних та моральних збитків
1.3. Ізоляція, виключення та зниження статусу РФ у міжнародних організаціях
1.4. Стратегія виходу для РФ
2. Забезпечення сталого миру

2.1. Членство України в ЄС та НАТО: два органічно пов'язані рішення
2.2. Подолання стереотипів та російського впливу щодо України у західній політиці
2.3. Деколонізація та подолання тоталітаризму в РФ
2.4. Подолання минулого. Деколонізація російської історії та інформаційної політики
2.5. Роззброєння РФ
2.6. Зміна світового енергетичного балансу та ресурсного підходу до економіки як фактор сталого миру
Передмова
Ми не знаємо, скільки триватиме війна. Однак одна річ є певною: кожен день наближає її до кінця. Настав час Україні та світові відповісти на запитання, яким буде цей кінець війни. Ми це робимо, бо світ загубився у застарілих концепціях, а в РФ нема опозиційних сил, які би запропонували картину майбутнього.

Неможливо передбачити в деталях завершення війни. Але ми розуміємо, що найгірший сценарій уже виключено: не буде поразки України та зникнення її з карти світу. ЗСУ при підтримці волонтерського руху та всього вільного світу цей сценарій повністю обнулили. Зараз уже очевидно, що Росія ближча до власної поразки та занепаду, аніж до завоювання України.

Ми також розуміємо, що перемир'я не означає завершення війни. З огляду на сильні антиукраїнські настрої та імперські амбіції як серед російської еліти, так і серед пересічних росіян, перемир’я стане лише перепочинком, запрошенням до нової, відтермінованої війни РФ проти України – подібно до того, як після перемир’я наприкінці першої російсько-чеченської війни послідувала друга, ще більш руйнівна та жорстока.

Єдиним прийнятним для українців і демократичного світу сценарієм є перемога України та її подальший розвиток як демократичної європейської держави, заснованої на верховенстві права та дотриманні прав людини. Але що таке перемога? Очевидно, вихід ЗСУ на кордони 1991 року є її необхідною, але не достатньою умовою, якщо РФ й надалі плекатиме агресивні плани. Яким чином убезпечити Україну та світ від наступної війни? Яким чином відвернути сценарій, коли за одне-два покоління до влади у Москві приходить новий Путін і починається нова війна РФ проти України та Заходу – війна, в якій воювати доведеться нашим дітям та онукам?

Ми виходимо з того, що перемоги ЗСУ на фронті у поєднанні з міжнародною ізоляцію Росії та західними санкціями призведуть до колапсу й падіння путінського режиму. Ми, однак, переконані, що українська перемога не буде повною, якщо не відбудеться внутрішньої трансформації Росії, внаслідок якої будь-яка російська агресія проти України та інших країн стане неможливою.

Треба виразно сказати: самі росіяни не спроможні зробити ці перетворення. Хвороби РФ зайшли надто далеко, щоби вона могла сама себе вилікувати. В російській історії не бракує спроб творення демократичної Росії. Але кожна така спроба закінчувалася ще довшим періодом авторитарної та тоталітарної влади, масовими репресіями проти власного населення та агресивною політикою щодо сусідів.

Сама Росія не може вирватися із зачарованого кола свого минулого. Вона може мінятися лише під міжнародним тиском. І тут передусім має звучати український голос. Ми, українці, повністю заслужили на те, щоб бути почутими. Це випливає з нашого запеклого спротиву російській агресії, яка загрожує всьому світові. Завдяки своєму минулому та теперішньому досвіду ми стали головними експертами з російського питання. Ми добре знаємо, що російська загроза виходить за межі Леніна, Сталіна чи Путіна. Ми є головною зацікавленою стороною у трансформації Росії як важливій умові досягнення сталого миру у світі.

Ми, автори цього документа, представники українського громадянського суспільства, взяли на себе сміливість детально прописати сценарій такої перемоги. Він має трьох адресатів. У першу чергу, це ми самі, Україна й українці. Ми маємо чітко уявляти контури своєї перемоги, щоб убезпечити наступні покоління від війни та геноциду.

Другим адресатом є наші міжнародні партнери, союзники у боротьбі проти російської агресії. Ми дякуємо їм за їхню теперішню допомогу: без неї неможлива була би наша майбутня перемога. Але ми хочемо, щоби вони усвідомили свій моральний обов’язок перед Україною. Українці своєю готовністю жертвувати своїм життям заради свободи та гідності нагадують нашим союзникам про їхні ж цінності, котрі були девальвовані в останні десятиліття прагматичними розрахунками вести з Росією та іншими авторитарними режимами business as usual.

Третім адресатом є всі ті сили в РФ та в еміграції, які прагнуть перетворень, передусім пригноблені народи імперії, активні борці з путінським режимом та інші неімперські російські сили. Можливо, комусь ці сили здаватимуться слабкими порівняно з путінським режимом, але саме на них покладається основна робота.

Наша мета – не повернення світу в ситуацію «до початку агресії», а створення нового, більш безпечного світу, в якому подібна агресія є неможливою, а її передумови стають приводом для дій на випередження. Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці.

Цей документ має донести ще одну важливу ідею. Неможливо отримати мир ціною правосуддя чи правосуддя ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки правосуддя і мир мають бути досягнуті одночасно.

Цей документ не адресує питання деколонізації захопленого Російською імперією простору чи питання повоєнного геополітичного розкладу сил. Це важливі та пов’язані з цим документом питання, які, втім, потребують окремого розгляду.

Від часів Першої світової війни доля цього світу значною мірою залежала від того, що відбувалося в Україні і навколо України. Кожна спроба ігнорувати український голос у минулому закінчувалася катастрофою як для України, так і для всього світу. Українці стали суб’єктами історії, а тому світ має звикнути до того, що «нічого про Україну без України». Інакше високу ціну за ігнорування України платитимуть не лише ми, українці, але і весь світ. Лише безпека дасть можливості розвитку Україні, Європі та світу й створить передумови для розв’язання найскладніших завдань людства.

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
294
попередня
наступна