Думки...

   Що разу наступаю на ті самі граблі… Чому в серці нема такого перемикача, ну не хочеш кохати – не кохай, захотілося гарних відчуттів – увімкнув почуття, кохаєш? Егоїстично, сама знаю… але вже набридло страждати, переживати за кохану людину і розуміти, що ти для нього або неї ніхто чи просто друг… А може перегорнути сторінку, забути і жити далі? - Так ми житимемо, але пам'ять не дасть забути і не дасть покохати… Думаєш я не намагалась? Я навіть думала, що ти для мене не більше ніж друг, тільки ось щось трапиться і я розумію, що жити без тебе складно, бо більше нікого я вже не зможу покохати. Пафосно? – Знаю, що так. Є люди з якими я ніби вільна, ніби посміхаюсь, а на самоті я помираю душею. Вже не можу страждати, але й поробити з цим нічого не можу. Пити – не вихід. Краще вже не залишатись на одинці з собою і все буде добре. Тільки ми ж не можемо так завжди. Є ті хто кохають мене, а я намагаюсь покохати їх чи хоча б проявити симпатію, а це важко, дуже важко.

   Я не знайшла ліків від кохання, я не змогла розлюбити, але на деякий час я вмію відключати почуття чи шукаю підтримку у друзів. Частіше у подруги, це та що не дає мені померти душею, та що змушує посміхатись, та що дає сили жити. Я вдячна тобі сонечко, без тебе не було б мене, - Ти мій світлий промінець у цьому світі, та що знає мене краще від усіх і та що знає все про мене.