Ринат Ахметов: между Березовским и Ходорковским



Согласитесь, очень трудно человеку, ставшему Президентом терпеть нахождение рядом того, кто собственно его «вывел в люди», кто периодически даже давал по морде и относился вполне презрительно, как к обычному продажному чиновнику, наряду с купленным ментом и прокурором? Адольф Гитлер решил эту проблему быстро и решительно, одномоментно уничтожив бывших соратников в известную «Ночь длинных ножей». Янукович на Гитлера пока не тянет, и поэтому действует тихо, медленно и чужими руками. Но когда-нибудь, за прочными стенами Межигорского замка Виктор Федорович все-таки пересилит собственную трусость и заявит о том, что он просто больше не хочет видеть Рината Ахметова. Никогда. И нигде. Или же, все произойдет с точностью до наоборот.

О том, что Янукович лишает Ахметова рычагов власти можно было судить уже в первые месяца «царствования». Люди Ахметова в большинстве своем оказались не у власти. Колесников на самоубийственной должности, Акимова на должности номинальной, вот вобщем-то и все. Но если тот период можно было назвать началом «холодной войны» то сейчас, судя по некоторым данным война переходит в горячую фазу.

Самым серьезным «наездом» на Ахметова на мой, возможно ошибочный взгляд, является реанимация «дела Щербаня». Интеллектуальные способности Рената Кузьмина у многих вызывают серьезные сомнения, но в осторожности ему не откажешь. И нужно быть уж чересчур тупым, чтобы понимать, что в вероятность причастности Юлии Тимошенко к убийству Щербаня не поверить никто. Но само собой, возникнет вопрос, а кто же все-таки был заказчиком этого уже забывшегося дерзкого убийства? Может быть, Кузьмин рассчитывал, что ему хватит в качестве доказательств показаний Петра Кириченко? Тем более, если взять в заложники его жену и шантажировать Кириченко ее жизнью и здоровьем. Не сложилось. Кириченко показаний не дал. Ах да, есть еще Вадим Болотских, осужденный к пожизненному. Почти Пукач. В любой момент можно шантажом заставить все что угодно. Может быть. А может и нет. Как бы то ни было, с доказательствами у Кузьмина пока явно не складывается, иначе он бы уже скакал с ними по телепередачам. А вот с резонансом все нормально. Упоминаемость фамилии Ахметова в связи с событиями 90-х резко прыгнула вверх. Возможно, именно этого и добивались «реаниматоры» дела об убийстве Щербаня.

Вопрос второй. Скандал вокруг провоза Ириной Акимовой 100 тысяч евро в Австрию. Сама госпожа Акимова отрицает вообще сам факт поездки. В таком случае, кто бы это мог так массово распространить эту новость? По нашим сведениям, поездка все-таки была. И о сумме в режиме он-лайн сотрудники СБУ сообщили Левочкину. Который дал команду Акимову пропустить, но австрийцев предупредить. А заодно подготовить «информационное обеспечение». Как бы то ни было, но по репутации Акимовой удар был нанесен серьезный. Кстати, мы эту новость поставили абсолютно бесплатно. Поисковик ее отследил, а нам «паучья возня» всегда интересна, поэтому и перепечатали.

Еще более интересной оказалась ситуация вокруг застройки Андреевского спуска. Ну действительно, скверно вышло. Снесли здания, высотку какую-то решили построить. Ахметов, как не киевлянин, возможно, вообще не понимал, что делает. А вот киевлянин, пусть и относительный, Левочкин понимал. И Хорошковский тоже. И вот что странно. Когда разразился скандал, в его активном раздувании был замечен никто иной как «политтехнолог» Владимир Грановский. И телеканал «Интер» посвятил удивительно много внимания этому скандалу. Не спорим, было возмущение киевлян, было. В количестве 500 человек, пришедших под офис Ахметова. Но была и мощная информационная поддержка, санкционированная с Банковой. Не менее интересная ситуация складывается и со списком «регионалов» на предстоящих выборах. Квота «сына», квота «газовиков», квота «папы», а вот «квоты» Рината в новом списке не оказалось. Вообще. Впрочем, и сам Ринат Леонидович заявил о том, что баллотировать в ВР больше не намерен. Но остаться еще и без собственного представительства? Это уже очевидное «опускалово». Что же будет дальше? Может быть, «принципиальный и смелый» Кузьмин в ходе «расследования» дела об убийстве Щербаня примет решение о (для начала) допросе Рината Ахметова? А почему бы и нет. А там, глядишь и налоговая что-нибудь нароет, и будут подаваться ненавязчивые сигналы, что неплохо бы уехать, чтобы не повторить судьбу Ходорковского.

Самое интересное, что же предпримет Ахметов? Судя по всему «тряхнуть стариной» он не намерен. Репутация дороже. Хотя, может быть, это и лишняя гордость. Рота «серых волков», пару «Стингеров» и «де той фрайер»? Но это лишь приятные фантазии автора. По сути, у Ахметова остаются лишь два варианта действий. Вариант первый – эмиграция, что будет расценено как трусость. Или же явная и неявная помощь оппозиционным силам. Не дожидаясь момента, пока мания величия Януковича не заставит его устроить «ночь длинных ножей».

Станислав Речинский, «ОРД»
http://ord-ua.com/2012/04/12/rinat-ahmetov-mezhdu-berezovskim-i-hodorkovskim/

 

Що намагалися крадькома протягнути регіонали

Витвір провідних юристів ПР Ківалова та Бондика містить чимало положень, спрямованих на оптимізацію адміністративного судочинства, але в цих положеннях було сховано справжню «міну» під вибори.

У вівторок рішення Конституційного Суду з подачі депутатів ВР стосовно заборони так званого «подвійного балотування» відсунуло в інформаційну тінь іншу «витівку» партії влади. Вона також була спрямована на отримання преференцій в ході парламентських виборів для себе – і створення труднощів для опозиції. Причому, за своїми наслідками вона могла бути куди як серйозніша.

Але нинішня парламентська більшість виявилася не настільки ручною, як Конституційний Суд.

Микола Мартиненко 

[ Читати далі ]
 

Четыре условия для оппозиции



Что-то оппозиции давно не слышно.

Качановская колония не в счет, там другое.

Впрочем, съезд в столичном Доме кино «Батькивщины», «Фронта змін» и еще нескольких партий калибром поменьше, назначенный на апрель, но экстренно перенесенный на последние числа марта, тоже мало что прояснил.

Кроме извечной цели «сместить режим», наметили еще что-то?

И если сами оппозиционеры знают, но молчат, то, наверное, есть причины?

Итак, что знают и почему молчат — об этом решила поговорить с Тарасом СТЕЦЬКИВЫМ, депутатом ВР пяти созывов, заместителем главы парламентской фракции «НУ-НС», одним из основателей «Народной самообороны», «полевым командиром» «помаранчевого Майдана» и экс-президентом Национальной телекомпании Украины.

Беседовали за столиком в фойе отеля «Киев»: почему-то большинство депутатов считают, что это лучшее место для общения и назначают рандеву именно там.

В пунктуальности Тарасу Степановичу не откажешь: прибыл минута в минуту, правда, мне показалось, не в лучшем расположении духа.

Разговаривали на украинском, так что перед вами — почти дословный перевод стенограммы беседы.

Печаль из-за «Свободы»

«К этой власти вопросов нет, но есть к оппозиции», — и поскольку это все вы говорили еще до съезда, то, может, теперь и тема сама по себе отпала? То есть с вашими соратниками все ясно?» — спросила у собеседника, в ответ последовал монолог.

«У меня есть вопрос к способности оппозиции объединиться. На сегодняшний момент хоть и произошли определенные сдвиги, но мы не имеем окончательного варианта участия в парламентских выборах. С сентября прошлого года я активно пропагандирую идею: оппозиция только тогда выиграет выборы, если составит единый список — и в пропорциональную часть, и выдвинет одного кандидата на каждый мажоритарный округ.

На съезде «Батькивщины» мы услышали от Арсения Яценюка, что только через три недели — то есть после Пасхи — оппозиция объявит формат своего участия. С моей точки зрения, это невероятно сильное затягивание.

Честно говоря, 30 марта (в день проведения съезда.Авт.) все ожидали: «Фронт змін» и «Батькивщина» объявят, что идут одним списком, а к ним присоединятся семь меньших партий, которые входят в КОД — «Комітет опору диктатурі».

— Конечно, если это произойдет, то в стране появится мощный центр притяжения для оппозиционных и демократических сил, который на старте может получить 32—33% голосов избирателей.

С сожалением могу констатировать, что у нас есть вопросы к партии «Удар». Лично мне непонятно: почему Виталий Кличко заявляет о своем желании самостоятельно идти на выборы? Ведь этим будет только утруднено главное задание для объединенной оппозиции — достичь парламентского большинства.

Есть большая вероятность, что и партия «Свобода» самостоятельно пойдет. Свою позицию она объясняет тем, что они, дескать, идеологические националисты... Ну что ж? Раз так, пусть пробуют...

Существует очень большая опасность, что после недавнего объединения «Гражданской позиции» Гриценко с малоизвестной партией мэра Калуша Насалика (26 марта теперь уже бывший глава «Української партії» объявил о «закрытии» партии в связи со слиянием с другой политической силой.Авт.), и Анатолий Гриценко тоже может самостоятельно испытать свои силы на выборах.

[ Читати далі ]
 

Сила в правде.Вопрос о криминализации власти в Днепродзержинске



Криминализация нынешней власти достигает своего апогея. Не побоюсь заявить, что уже год, как моя деятельность правозащитника и борца с коррупцией превратилась в арену боевых действий. Отсутствие диалога с общественностью, правовой нигилизм, повсеместное игнорирование прав людей, запугивание и преследование инакомыслящих – вот далеко не полная картина того, какой стала власть в нашем городе во время правления мэра Станислава Сафронова.

К примеру, почему мэр города Днепродзержинска так ратует за наполнение бюджета, но не заключает договор аренды земельного участка с предприятием «Днепродзержинский завод продтоваров», собственником которого он является?

Почему, в нарушение Постановления КМУ, более миллиона гривен от распространителей рекламы не попадают в бюджет, а зачисляются на счета коммунального предприятия «Городская информационная служба» (КП «ГИС»), которым к тому же руководит осужденная к году лишения свободы депутат Партии регионов Галина Куропятникова?

Поднимая эти и подобные вопросы, я перешел в разряд тех, кого власть хочет заставить замолчать, забыть свои обещания избирателям, попросту предать своих горожан.

После того, как конфронтация в сессионном зале и угрозы по телефону не сработали, используя прокуратуру и суды, меня и мою семью попытались лишить собственности.

Во-первых, природоохранный прокурор Денис Рычка подал в суд заявление о пересмотре решения суда 6-летней давности. Этим решением за моим отцом признавалось право собственности на недостроенный садовый домик в районе плотины. Мало того, что прокурором надуманы основания для обжалования, нарушены все процессуальные сроки, у него нет полномочий в суде, так он еще для видимости законности своих действий подал в суд поддельный документ (несуществующее решения суда).

Во-вторых, решениями Хозяйственного суда Днепропетровской области (судьи Владимир Татарчук и Любовь Коваль) мою мать обязали, в нарушение Бюджетного кодекса, направить бюджетные деньги на расчетные счета подконтрольного мэру КП «ГИС». Сознательно проигнорировав факты, установленные Высшим административным судом Украины, «уездный» хозяйственный суд, обязал мою мать демонтировать рекламные конструкции (бигборды), которые размещались в Днепродзержинске на законных основаниях.

В-третьих, КП «ГИС» подает против меня надуманный иск о защите деловой репутации и взыскании морального вреда на сумму 170 тыс. гривен. Поводом к подаче иска послужило то, что я от имени правозащитной организации обратился в открытом письме к прокурору города с заявлением о коррупции. По моему заявлению была проведена проверка, составлен подтверждающий факты акт КРУ, возбуждено уголовное дело. Казалось бы, что нельзя преследовать гражданина за то, что он, реализуя свое конституционное право на участие в деятельности общественных организаций, правдиво уведомил прокурора о нарушении закона. Но суд решает, что можно, – и накладывает арест на все мое движимое, недвижимое имущество и денежные средства.

[ Читати далі ]
На сегодняшний день я вынес уроки из происшедшего. Мои друзья предложили мне помощь и обеспечили охраной. Вопрос о произволе местных властей поднимается на государственный уровень. Я особо благодарен общественности за поддержку, поскольку получил массу звонков и сообщений в Интернет. Уверен, что справедливость, в конце концов, восторжествует, ведь сила в правде, а не в возможности безнаказанно грабить и убивать.


Виталий
Куприй, депутат Днепродзержинского горсовета
http://www.litsa.com.ua/articles/3528/sila-v-pravde.htm

судья арестовал все имущество правозащитника



Как уже сообщалось в СМИ по заявлению оппозиционного депутата Днепродзержинского горсовета, известного правозащитника Виталия Куприя, в конце прошлого года по статье 382 Уголовного кодекса была осуждена к году лишения свободы депутат от Партии регионов, директор Днепродзержинского коммунального предприятия «Городская информационная служба» (далее КП «ГИС») Галина Куропятникова. На сегодняшний день суд смиловался над регионалкой, не посадил ее в тюрьму, а дал испытательный срок.

Но пребывание Куропятниковой на свободе все еще под большим вопросом, так как против должностных лиц КП «ГИС» прокуратурой возбуждено уголовное дело за нецелевое использование бюджетных средств в размере 1,2 млн гривен, полученных от распространителей внешней рекламы (бигборды, лайт-боксы, баннеры и т.д.) К сожалению, на сегодняшний день правоохранительные органы либо не желают пресекать эту коррупционную схему ввиду давления от Партии регионов, либо после возбуждения уголовного дела банально кормятся с нее.

Как инициатор отстранения преступницы-регионалки от должности, Виталий Куприй попал в особую немилость к власти.

Депутат Куприй известен тем, что, защищая права граждан, подымает злободневные проблемы, связанные с коррупцией, преступлениями чиновников, их халатностью. Так, одним из первых, правозащитник заговорил о километрах разворованных радиоактивных труб бывшего «Приднепровского химического завода». На сессии горсовета Виталий заявил о пропаже около ста тел детей и материнской плаценты из родильного отделения 9-ой городской больницы. На счету Виталия обращения в правоохранительные органы по факту земельных афер, незаконного увольнения работников коммунальных предприятий, махинаций властей в области ЖКХ, разворовывания бюджетных средств в особо крупных размерах, в том числе государственных субвенций на переселение жителей оползневой зоны Самышиной балки. Именно он этой зимой вступился в защиту замерзающих жильцов многоэтажных домов по ул. Гастелло. Правозащитник поднял на государственный уровень проблему поселка-призрака Светлое, в котором люди по вине чиновников не живут, а влачат существование без транспортного сообщения, фельдшерского пункта, коммунальных услуг и т.д. Отчет о работе оппозиционного депутата на сайте горсовета (www.dndz.gov.ua) впечатляет.

[ Читати далі ]
 

За сутки Виктор Янукович стал героем целой серии демотиваторов

у 2011 році ТОВ "Друкарня "Новий світ" (місто Донецьк) виплатило президентові авторську винагороду в сумі 16,4 мільйонів гривень за передані цьому видавництву майнові права.

Зокрема, видавництво отримало права на створені у 2005-2010 роках Януковичем книги "Рік в опозиції. У політиці не буває остаточних перемог і поразок", "…І рік при владі. Від кризи – до економічного зростання", "Здолати шлях", "Як Україні далі жити", а також на літературні твори, які у майбутньому будуть створені автором.

Як відомо, згадані книги є збірниками виступів Януковича, які зазвичай безкоштовно поширюються його партією. "Друкарня "Новий світ" відома тим, що замовляла друк в Австрії скандальної книги Януковича "Opportunity Ukraine", яка виявилася плагіатом та була вилучена з продажу.



Дмитро Поєзд: «Прокуратуру у справі Щербаня очікує розчарування»



Рішення про явку з повинною за скоєний злочин може визріти зовсім несподівано. І причини можуть бути дуже різні. На Вадима Болотських, або ж Вадика Москвича, який 1996 року розстріляв в аеропорту Донецька народного депутата Євгена Щербаня, вплинули, очевидно, дивні люди в камуфляжі, голка в плече та густий ліс на українському кордоні. 2001 року Болотських зізнався в убивстві Щербаня, однак його замовників не назвав досі. Тепер він — козирна карта в руках Генпрокуратури, яка несподівано відновила розслідування цієї справи. Чи назве Болотських замовників, якщо знає їхні імена, чи волітиме мовчати? Що або хто тепер у змозі вплинути на його рішення? Ось думка того, хто знає справу Болотських не з чуток: Дмитра Поєзда — адвоката, який захищав Болотських під час досудового слідства у 2001—2003 роках…

— Дмитре Васильовичу, ваш колишній підзахисний Вадим Болотських через дев’ять років після суду над ним знову в епіцентрі уваги. Він єдиний, хто залишився живим, з угруповання, причетного до вбивства народного депутата Євгена Щербаня. Болотських зізнався, що Щербаня вбив саме він. Тепер вищі чини Генпрокуратури мусують тему причетності Юлії Тимошенко та Павла Лазаренка до вбивства Євгена Щербаня, а самого Болотських несподівано перевели з колонії в Лук’янівське СІЗО. Ви один із небагатьох, хто знає справу Щербаня досконало. Чи стежите за ситуацією, і як оцінюєте дії та висловлювання представників Генпрокуратури?

— Я зацікавлено стежу за новинами на цю тему. Те, що затіяла Генпрокуратура, — звісно, повний блеф. Це коли називати речі їхніми іменами. Жодних доказів причетності Тимошенко й Лазаренка до замовного вбивства Щербаня у прокуратури немає. Я це кажу зі стовідсотковою впевненістю. Немає доказу ланцюжка проходження грошей від замовника до Болотських. Він єдиний, хто залишився живим, із учасників цього злочину. І слідству потрібно довести, що гроші, які, припустімо, перераховувала Тимошенко, потрапили до Болотських, і саме за скоєння вбивства.

— Але Ренат Кузьмін згадує якісь платіжні документи, які свідчать, за його словами, про те, що Тимошенко перераховувала гроші особам, причетним до кілерів.

— Під час досудового слідства слідчі мені показували копію якоїсь платіжки. Я сказав — дайте оригінал документа, і на цьому все скінчилося. Ніяких платіжних документів, які б дозволяли зробити висновок, що Тимошенко або Лазаренко перераховували гроші за вбивство Євгена Щербаня, у матеріалах справи не було. Це я заявляю з усією відповідальністю. До речі, тоді, перед початком процесу, хотів зробити заяву адвокат на прізвище Ніказаков. Він заявив, що представляє Павла Лазаренка, хотів надати суду доручення від екс-прем’єра на представлення його інтересів. Ніказаков хотів зробити заяву про непричетність Лазаренка до злочинів, які розглядатимуться в суді. Однак суд не прийняв ані доручення, ані заяви від Ніказакова й не дозволив йому ознайомитися з матеріалами справи. Адвокатові суддя відмовив на тій підставі, що Лазаренко не є учасником процесу. Тобто фактично тоді мови про причетність до цих резонансних злочинів Павла Лазаренка, не кажучи вже про Юлію Тимошенко, не було. Суд цього навіть не розглядав. Тому всі теперішні інсинуації про причетність Тимошенко й Лазаренка до вбивства того ж таки Щербаня — брехня. Це все висмоктано з пальця.

— Кузьмін тепер, фактично, обвинувачує Тимошенко й Лазаренка, публічно називаючи у їхні прізвища як причетних до вбивства Щербаня…

— Це, щонайменше, непрофесійно з його боку. Адже не дарма Лазаренка не визнали учасником процесу, не кажучи вже про Тимошенко. Немає й не було прямих показань про їхню причетність до вбивства. А це дуже важливо. Що таке прямі показання? Хтось має сказати: «У моїй присутності ця людина передавала гроші й тому-то замовляла вбивство того-то». Таким доказом може бути зафіксована телефонна розмова, за що людина заплатила й скільки. Або пересилалася зброя тому, хто скоїв злочин. Таких речей як доказів немає, коли говорити про причетність Лазаренка й Тимошенко. А всі ці перерахування коштів ще тоді, під час досудового слідства й під час суду, не мали жодного значення. Мало що й хто кому перераховував! Де докази, що це за вбивство? Прокуратура тепер, якщо говорити жаргоном, бере Тимошенко на понт.

— Про причетність Тимошенко заявив і син Євгена Щербаня Руслан, який передав у прокуратуру, за його словами, свідчення про причетність Юлії Тимошенко до вбивства його батька. Чи, на ваш погляд, можуть у нього бути матеріали, здатні якось пролити світло на вбивство Євгена Щербаня і вказати на причетність до нього Тимошенко та Лазаренка?

— У мене запитання — що він може передати? І де він був 16 років тому зі своїми «документами та доказами»? Проводив власне розслідування причин загибелі батька і шукав замовника? Чому не передав свої документи й докази у правоохоронні органі, коли був суд у Луганську? Що заважало? (Тоді П.Лазаренко перебував у в’язниці США, а Ю.Тимошенко організовувала антивладну акцію «Повстань, Україно!» — Ред.) Суд не знайшов у діях Тимошенко й Лазаренка складу злочину. А Руслан Щербань мовчав. Тут багато незрозумілого…

— Ви були ознайомлені з цією справою дуже близько. Наскільки професійно, на ваш погляд, велася робота слідства? Чи все було зроблено в час досудового слідства? Чи були якісь порушення розслідування, на ваш погляд, котрі вплинули на його перебіг?

— Було безліч порушень, причому кричущих. Було все — залякування, тиск. Задля кінцевого результату слідство не гребувало жодними можливими методами. Усе це відбувалося з самого початку. У 2001 році до мене звернулися жителі міста Харкова, які привезли з собою цивільну дружину Вадима Болотських Марію Чашину, жительку Москви. Це були її знайомі. Вона їх попросила знайти в Україні адвоката для свого цивільного чоловіка Вадима Болотських, якого викрали спецслужби й привезли в Україну. Вона вияснила, що його заарештовано. Уклавши з нею угоду, я встановив, де перебуває Болотських: у слідчому ізоляторі СБУ в
м. Києві. Слідство вело головне слідче управління Генпрокуратури України з розслідування особливо важливих справ.

Вступаючи у справу згідно зі статтею 48 КПК України, я мав право ознайомитися з матеріалами, які стали підставою для арешту Болотських. Оскільки Вадима Болотських обвинувачували у скоєнні тяжкого злочину, це дало підстави для його арешту. Я зустрівся передусім із самим Болотських. Після ознайомлення з матеріалами з’ясував, що він уже дав показання без мене. Тобто він давав показання без адвоката, і йому не роз’яснили його права. Слідчі проігнорували право підслідного на захисника, тобто його право зустрітися з адвокатом до першого допиту, що не дало можливості виробити єдину лінію захисту. Коли я прийшов до нього в камеру, то відразу сказав, хто мене найняв у його інтересах. Тільки після цього він допустив мене до свого захисту. Хочу зазначити, що коли я вступив у справу із його захисту, він уже визнав, що особисто застрелив 1996 року в аеропорту Донецька народного депутата України Щербаня. Тому мені нічого не залишалося як дотримуватися цієї лінії.[ Читати далі ]

Чесному міліціонеру дали п'ять років

Під Великдень він отримав 5 з половиною років в'язниці. За крадіжку машини, якої не існувало. За заявою людини, від якої ця людина відмовилася. Фактично у справі було лише зізнання самого Дмитра Гнапа, про яке він неодноразово заявляв – з мене його вибили.

Ми звикли до таких історій. І по цей, і по той бік гратів. Але в цій є одна особливість. Зізнання у злочині вибили не у наркомана чи випадкового перехожого (дай Бог кожному ніколи не ставати "покращенням" міліцейської статистики). Зізнання вибили у столичного УБОЗівця. Його фактично викрали з Києва, увезли в Чернівці, протримали два роки у Чернівецькому СІЗО, і врешті решт без доказів там же у Чернівцях засудили на п'ять років.

Чому його не захищали колеги? Чому взагалі система, яка, наприклад, зараз покриває підполковника "Діставайте зброю", Дмитра легко віддала? В мене погане пояснення. Тому що за три роки роботи в київському УБОЗі Гнап не те що квартиру – машину не купив.

Нормальні міліціонери, яких зараз все більше змушують займатися фотографуванням, стеженням та очепленням протестів людей проти такої "влади". Та що тут додатково казати – самі все розумієте.

***

У вересні 2009 року до Чернівецького обласного управління УМВС поступила заява про напад на громадянина Румунії на прізвище Бачіу. Співмешканка потерпілого заявила, що на чоловіка напали невідомі у масках, викрали автомобіль марки BMWх6, а самого потерпілого побили та вивезли до лісу. Заява була без підпису, автомобіль знайти так і не вдалося, більше того, в АВТ «Баварія» офіційно заперечують існування зазначеного автомобіля. Під час розслідування справи потерпілий двічі змінював прізвище і з’явився лише на одне засідання суду, проте без будь-якого документа, який міг би засвідчити його особу.

Ця історія нічим би не відрізнялася від сотень подібних викрадень автомобілів, якби один із підозрюваних, колишній працівник столичного УБОЗу Дмитро Гнап, не почав писати листи до вітчизняних видань, де розповів про те, що його жорстоко катували, щоби "вибити" зізнання у злочині. Причину свого затримання Дмитро Гнап бачив у тому, що працюючи в міліції, він розкрив злочинну схему ввозу до України дорогих автомобілів.

Дружина підсудного, Ганна Гнап розповіла, що її чоловікові неодноразово погрожували, пропонуючи «зам’яти» розслідування. У березні 2010 чернівецькі правоохоронці затримали Дмитра Гнапа у Києві і привезли до Чернівців.  Одразу після затримання Гнап категорично заперечував свою причетність до викрадення авта, проте після кількох днів у Чернівецькому СІЗО він нібито пригадав, як скоював злочин. Натомість міліціонери, які допитували Гнапа і тепер проходять свідками у цій справі, відрізняються напрочуд поганою пам’яттю. Зачитуючи їхні покази, слова "не пам’ятаю" зустрічалися чи не в кожному реченні. Один із правоохоронців чесно зізнався, що не пам’ятає, як саме він із колегами повпливав на Дмитра, що той добровільно вирішив написати явку з повинною.



Витяг з кримінальної справи про свідчення одного зі слідчих:

«Він не пам’ятає, чи були поняті. До початку слідчих дій Гнап був у його кабінеті, і якщо він виходив, то Гнапа переводили в кабінет Ткачука, не залишаючи його без нагляду. Він не пам’ятає, чи був у наручниках Гнап, не пам’ятає, чи давав Гнапу їжу. Гнап розкаявся у вчиненні злочину і написав явку з повинною добровільно».

Крім явки з повинною, суд не назвав жодної експертизи чи свідчень, які б доводили вину Дмитра Гнапа. Єдиний прямий доказ проти підсудного - стенограма телефонної розмови, де нібито Гнап обговорює деталі злочину зі спільниками.

Ейдан Алієв, адвокат Дмитра:

«Ті  докази, на які посилався сьогодні суд у своєму вироку, не мають відображення у справі. Так звані роздруківки телефонних розмов, стенограми розмов, які були роздруковані особисто оперативним працівником, вказані розмови крім нього ніхто не чув. Ці розмови були роздруковані без присутності понятих. Дисків, які містять вказані розмови, ніхто не бачив. Суд їх не досліджував».

Експертизи голосу на таємних дисках також не робили, тож стверджувати, що на них є голос Гнапа, не можна. Де ці диски, чому під час їхнього прослуховування не було понятих та чий на них голос? Ми звернулися до прокуратури, щоби запитати це безпосередньо у слідчого, який вів справу Гнапа. Проте коментувати ці обставини взявся не він, а сам прокурор області Петро Коваль. На жаль, і він не зміг пояснити історії із загадковими дисками. Зате запевнив, що проти Гнапа є низка беззаперечних доказів.

Ми, ясна річ, поцікавилися, які саме факти свідчать, що Дмитро - злочинець.

Петро Коваль, прокурор Чернівецької області:

«Я зараз можу лише одне сказати, що проведені експертизи, тут є технічні вислови, медичні вислови, я не хочу помилитися. Воно в кримінальній справі, і вони всі були предметом розгляду, коли знайомилися з усіма матеріалами кримінальної справи в суді, всі були вони об’явлені». 

На жаль, прокурор так і не зміг сказати, про які саме експертизи йде мова і де можна ознайомитися з їхніми результатами. Сьогодні у Чернівцях колишнього міліціонера засудили до п'яти років і шести місяців позбавлення волі. Після оголошення вироку нам вдалося прорватися через кордон правоохоронців і запитати безпосередньо у Дмитра Гнапа, про скандальний вирок.

Дмитро Гнап, засуджений:

«Вісімдесят тисяч доларів заплатили громадяни, які займаються автотранспортними засобами і, будь ласка, результат - 5 років, відсторонили від посади - чудово! - Які саме громадяни, назвіть". Той самий Якименко, який тут заявив про те, що він займається автотранспортними засобами. Дякую! 80 тисяч доларів - і я сиджу»

За словами дружини Дмитра Ганни, громадянин Якименко – це друг потерпілого, який, власне, і займається нелегальними транспортними оборудками. Коли він зрозумів, що принциповий УБОЗівець Гнап вирішив «накрити» його бізнес, то підкупив правоохоронні органи, щоби «знешкодити» міліціянта, - каже Ганна Гнап.

У цій заплутаній історії ще рано ставити крапку. Протягом 15 днів Дмитро Гнап планує подати заяву на апеляцію. 

Емма Антонюк, Центр інформації про права людини, Чернівці
http://www.svidomo.org/defend_article/6298

Магнитский: Справедливость, Закон, Судьба



Сергей Магнитский (8 апреля 1972г. - 16 ноября 2010г.) - рос- сийский юрист, принявший мученическую смерть от рук кор- румпированных сотрудников МВД в следственном изоляторе Москвы, не в старой, «сталинской», а в сегодняшней, «демократической» России. Смерть Сергея Магнитского породила волну негодования, как в российском обществе, так и за его преде- лами, в связи с чем Президент России Дмитрий Медведев дал поручение расследовать обстоятельства его гибели.

Созданный спустя год после смерти Сергея фильм «Справед- ливость, закон, судьба - Сергей Магнитский» - это трагическая история о простом человеке, который в силу обстоятельств стал героем. Это история о том, что порой честь и человеческое до- стоинство стоят жизни. Это история о том, как один человек сумел сделать то, что большинство из нас не готовы - противо- стоять произволу и безнаказанности властей до последнего дыхания.

Представляя интересы инвестиционного фонда Hermitage, он раскрыл преступление, к которому были причастны сотрудники правоохранительных органов. Вскоре после того как он дал обличающие показания против сотрудников МВД, он был аресто- ван ими же по сфабрикованному уголовному делу. В следственном изоляторе Сергею были созданы невыносимые условия, вследствие которых у него развился панкреатит - тяжелейшее заболевание, вызывающее адские боли. Несмотря на это сле- дователи до последнего дня отказывали Сергею в лечении, игнорируя его многочисленные обращения о предоставлении медицинской помощи. Сергей Магнитский погиб в муках, так и не дождавшись ни помощи, ни справедливости. Он умер 16 ноября 2009 года.

В заявлении Московской Хельсинкской группы гибель Сергея Магнитского была названа «убийством, совершенным с особой жестокостью для сокрытия другого преступления, совершенного с участием сотрудников МВД - хищения из бюджета страны 5,4 миллиардов рублей».