Два года Президента Януковича: достижения и неудачи

Наталья Кондратьева, «Главред», 25.02.12 // 09:40
Два года назад Виктор Янукович, получив победу на президентских выборах, поклялся на Пересопницком Евангелии, что будет верен украинскому народу и данным обещаниям. «Главред» вместе с экспертами подводит промежуточные итоги работы Гаранта.

Победа нынешнему Президенту далась нелегко, разрыв между ним и Юлией Тимошенко, его соперницей на высший государственный пост, был чуть более трех процентов. В том, что ему удалось победить, решающую роль сыграли не столько его лидерские и деловые качества, сколько разочарование народа в разбалансированных действиях «оранжевой» команды. 

Несмотря на посткризисную ситуацию в стране, в ходе избирательной кампании кандидат в президенты Виктор Янукович давал щедрые обещания украинскому народу. Приступив к исполнению своих должностных обязанностей на посту Президента и сформировав правительство, он стал действовать несколько иначе, чем обещал: «покращення вже сьогодні» в том виде, в каком его представляли себе избиратели, не наступило. Президент решил идти к улучшению жизни в стране интенсивным путем – не раздавая материальные блага, а преумножая, путем проведения социальных и экономических реформ. Как справедливо сказал политолог Андрей Ермолаев, это была «большая политическая смелость». Перечень реформируемых отраслей, оглашенный правительством, состоял из 21 пункта и предполагал изменить коренным образом всю жизнь, начиная от системы пенсионного обеспечения и заканчивая качеством питьевой воды. Но если воду украинцы пьют ту же, что и при предыдущих президентах, то Налоговый и Таможенный кодексы у нас уже новые, начата Пенсионная реформа, отменена конституционная реформа 2004 года, с помощью чего выстроена четкая вертикаль власти, и скоро, по всем приметам, будет принят новый Уголовно-процессуальный кодекс.

Правда, ассоциированным членом Евросоюза, как собирались, мы пока не стали. Там не очень одобрили наш Закон «О выборах народных депутатов» и не понимают, почему в Украине ведется уголовное преследование членов бывшего правительства, посему требуют привести наше законодательство в соответствие с европейским. Теперь юристы Администрации Президента и Верховная Рада усердно этим занимаются.

До номинального срока завершения президентских полномочий Виктора Януковича еще три года и подводить итоги вроде бы как еще рано. Но «Главред» с помощью экспертов и политологов решил  дать оценку тому, что уже удалось сделать, выявить слабые места проводимых реформ и озвучить ожидания от дальнейшего правления Гаранта. Павел Розенко, эксперт Центра им. А. Разумкова:

Нынешняя власть пришла в страну с откровенно популистскими и ярко социальными лозунгами. Можно вспомнить целый ряд обещаний Виктора Януковича, которые он давал как в своей программе, так и во время избирательной кампании. Самые яркие – это повышение минимальной пенсии в 2011 году до уровня 1200 грн., повышение размера минимальной заработной платы почти до 2000 грн., приведение минимального размера пенсии до уровня на 20% выше прожиточного минимума, выплата ежемесячной помощи на каждого ребенка в зависимости от возраста от 300 до 500 грн., недопущение повышения пенсионного возраста, защита прав чернобыльцев, афганцев и работающих пенсионеров.

Это была яркая картинка, с которой пришел нынешний Президент к власти. Но главным последствием этих двух лет стало то, что фактически ни одно из социальных обещаний, задекларированных Президентом Украины, до сих пор формально и фактически не выполнено, кроме одного пункта – была проиндексирована помощь при рождении ребенка. Хотя и это было сделано очень интересно: сумма была увеличена, но вдвое растянут срок ее выплаты – от трех до шести лет. Таким образом, ежемесячная выплата стала еще меньше, чем была до этого.

Вместо выполнения обещаний обществу была предложена совершенно иная идеология – идеология проведения социальных реформ. Власть сказала, что она отходит от идеологии социального популизма во имя проведения реформ.

В принципе, два года назад общество восприняло эту идеологию нормально, потому что, если брать социальную сферу, то все понимали, что пенсионная система в таком виде дальше существовать не может. Средняя пенсия, которая составляет 1200 грн., не обеспечивает нормального выживания пенсионеров. Система льгот тоже у нас разбалансирована. Согласно нынешнему законодательству, на льготы, выплаты, компенсации ежегодно надо тратить 180 млрд грн. для полного их обеспечения. На самом же деле в бюджете выделяется около 30-40 млрд грн., все остальные выплаты ограничиваются законами  и подзаконными актами, после чего обиженные льготники обращаются в суд. Проигрывают от этого как граждане, так и государство.

В социологических исследованиях того периода (См. таблицу «Поддерживаете ли…») идею реформирования страны поддерживала значительная часть нашего общества, по разным оценкам, 50-60% граждан нашей страны тем или иным образом поддерживала действия Президента.

Но за два года сложилась парадоксальная ситуация. С одной стороны, не были выполнены социальные обязательства, с другой, - реформы в социальной сфере тоже не были проведены. Нет ни одной реформы, о которой можно было бы сказать, что она проведена профессионально, эффективно и качественно. Та же Пенсионная реформа свелась фактически к повышению на 5 лет пенсионного возраста для женщин, увеличению страхового стажа для всех на 10 лет, ограничению прав льготных категорий населения, научных сотрудников и работающих пенсионеров. А в отношении простого гражданина для улучшения его пенсионного обеспечения ничего не произошло. Пенсионная система отнюдь не стала более справедливой, после реформирования у нас по-прежнему остаются две разные системы: одна - для обычных граждан, которая предусматривает выплату пенсий в размере 45% от заработной платы и вторая - для элитных чиновников, где пенсионные выплаты составляют около 80% заработка. То есть Пенсионная реформа фактически не реализована.

Нам обещали Президент и правительство, что следствием проведения Пенсионной реформы в 2012 году будет существенное снижение дефицита бюджета Пенсионного фонда Украины. Однако в Законе «О Госбюджете на 2012 год» дефицит ПФ составляет почти 58 млрд грн., то есть ровно столько же, сколько было в прошлом году. Таким образом, и в направлении сокращения дефицита Пенсионная реформа не оправдала никаких ожиданий. Она фактически дискредитирована, потому как не дала никакого эффекта ни для граждан, ни для Пенсионного фонда, и общество уже выступает против нее.

Реформируя систему льгот, правительство пошло тем же путем. Необходимость изменения этой системы никто не отрицает. Но правительство зарегистрировало два законопроекта (№№9127, 9516): первый ограничивает льготы афганцев, чернобыльцев, детей войны и инвалидов, второй предлагает урезать госпомощь одиноким матерям. В то же время никаких ограничений льгот членам правительства, народным депутатам и чиновникам разных уровней, которые получают неплохую заработную плату, правительство ввести не предлагает. Такой подход, безусловно, никогда не будет поддержан обществом, и потому реформа системы льгот остановилась, так и не начавшись. Хотя медлить с ее проведением нельзя, иначе этот узел судебных исков и неудовлетворенности граждан будет все больше и больше затягиваться. Мы видим, что в 2011 году начали протестовать чернобыльцы и афганцы, сейчас – шахтеры-инвалиды. Этот процесс грозит стать непрерывным.

Можно сделать вывод, что полностью разочарованной оказалась та часть общества, которая надеялась, что Виктор Янукович «покращить життя вже сьогодні». Но разочарованными также оказались и те, кто поддерживал эту власть и верил, что она все-таки начнет реформы. В течение двух лет идет лишь общая риторика о реформах, а на деле ничего подобного не происходит. Совершенно очевидно, что сегодня протестные настроения в обществе очень серьезно усилились. Уровень поддержки действий Президента за два года с 60% снизился до 7-8%, а доверие общества к правительству вообще не выше 4,5%.

Фактически такая ситуация вместе с избирательной кампанией ставит много вопросов о дальнейшем курсе проведения реформ в Украине, так как в настоящий момент они приостановлены, и продолжения их не предвидится. Началась практически эпоха застоя, и Украина остановилась в своем развитии. А в современном мире это очень опасно, потому что мы остановились, а Европа хоть с определенными сложностями, но движется вперед. Мы отстаем от цивилизованного мира, и у нас, кроме усиления протестных настроений, более никаких позитивных сигналов от общества власти не поступает.

Против лома взлом не катит

На этой неделе украинская власть делала все от нее зависящее, чтобы спасти людей от холода и голода, как-то подбодрить их, заставить вновь почувствовать вкус к жизни. Люди, в свою очередь, пытались нагадить власти всеми доступными способами. А байбак Тимка вообще пошел против всех.


Впрочем, Тимку понять можно. Когда какая-то гыгыкающая морда хватает тебя за загривок и вытаскивает из теплой конуры на лютый мороз, чтобы узнать, какая в этом году будет весна, поневоле и гадостей ей наговоришь, и тень свою увидишь, чтобы этой проклятой весны вообще никогда не было. Однако ушлый доцент нагло переврал результат Тимкиного волеизъявления, и проницательные люди сразу поняли: весна будет, когда будет, а вот парламентские выборы в этом году сфальсифицируют однозначно.

Без Тимки мы бы об этом никогда не догадались.

Конечно же, заниматься подтасовками будет исключительно оппозиция, потому что власти, с головой ушедшей в процесс непрерывного «покращення», думать о выборах объективно некогда. Да и смысла нет, потому что ныне даже самый тупой член Партии регионов прекрасно понимает, чем для нее эти самые выборы закончатся. Так что приоритет у власти на сегодняшний день только один – спасать людей, не считаясь с потерями. Беспредельные предвыборные морозы в Украине сегодня стали для правящей партии чем-то сродни маленькой победоносной инфекции, с помощью которой избирались в президенты Юлия Тимошенко и Виктор Янукович (как известно, в те благословенные времена, не знавшие еще благодарности жителям Донбасса, Юлия Владимировна развозила по больницам «Тамифлю», а Виктор Федорович варил под Полтавой оксолиновую мазь и искал марлю в самых неожиданных местах). Так что теперь, когда Тимошенко трусливо спряталась от ответственности в теплой комфортабельной тюрьме и лежит вразвалочку, принимая телесный массаж и перебирая содержимое сорока чемоданов с золотом и мехами, мужественный Янукович мобилизовал на борьбу со столь удачно подвернувшимся стихийным бедствием всех членов Партии регионов от мала до велика.

Возглавил штаб предвыборного обогрева сам председатель ПР Николай Янович Азаров – маркшейдер-иллюзионист, непревзойденный оратор, чьи доводы доходят даже до самых отсталых слоев населения Донецкой области (кто не помнит озвученную когда-то у Савика экономическую теорию Азарова: «Допустим, у вас дома прохудился бассейн», – и кто не отвечал ему мысленно: «Ну да, блять, допустим, что он у меня есть!») и просто феноменально удачливый премьер-министр. Другого бы на его месте выгнали еще по итогам первого квартала, а наш Яныч уже два года «покращивает», и как с гуся вода (Клюев уже и так и сяк, а оно вот ну никак). Откуда можем сделать вывод, что скамейка подсудимых у Виктора Федоровича, конечно, длинная, а вот скамейка запасных больше похожа на табуретку, на которой Николай Яныч и сидит, слегка, правда, поерзывая.

Трудно переоценить пользу, которую приносит людям в холода Николай Яныч. В народе говорят, что суровыми морозными вечерами, когда крепкий хозяйственник и земляного зайца на улицу не выгонит, Азаров лично ездит со своим кортежем по улицам микрорайона Теремки, собирает с тротуаров заледеневших бомжей и отвозит их в свою теплицу. Там они оттаивают и начинают выращивать выведенный Николаем Яновичем особый сорт зимней капусты, богатый фосфором, который не только дает возможность экономить на освещении и энергоносителях, но и, употребленный внутрь, повышает общий интеллектуальный уровень главы правительства. Поговаривают даже, что Николай Яныч от этого все чаще и чаще выходит в Фейсбук одной только силой мысли.

Что из этого правда, а что досужий вымысел, сказать сложно. Ясно только одно: вся вертикаль власти в Украине построена именно на премьерской страничке в социальной сети. Вот на этой неделе был случай: какие-то хулиганствующие киберасты то ли затроллили, то ли заспамили премьерский фейсбук, и в Балаклейском районе Харьковской области сразу отключился газ, а в Одессе на ул. Спиридоновской – электричество. В другой раз Николай Яныч сходил бы и всем всё повключал, кроме него ж некому, но он ведь не знал! В фейсбуке-то у него тролли паясничали. Можно было, конечно, через Твиттер попробовать к людям пробиться или этот, как его, Brazzers, но он же платный! Вот и имеем в итоге ситуацию: работает у Азарова фейсбук – в стране покращення, не работает – тоже ничего хорошего…

На днях в жизни Николая Яновича случилось еще одно знаменательное событие: он, видимо, где-то перемерз и внезапно ощутил себя украинцем. Так и сказал: «Граждан, предприятия, организации убедительно прошу не быть безразличными, поддержать и защитить людей, которые не могут сами себе помочь в такое сложное время. Мы один народ».

Прозвучало, конечно, зловеще, но если вдуматься, ничего плохого в том, что Николай Яныч решил вступить в украинский народ, нет: хуже уже не будет, зато есть небольшой шанс, что люди перестанут называть правительство Азарова «оккупационным». Тем более что есть, например, в правительстве еще один приезжий деятель – социальный министр Сергей Тигипко из села Драгонешты Молдавской ССР. Так вот он погряз в заботах об украинцах даже больше, чем сами украинцы. На этой неделе Сергей Леонидович дошел в своих добрых делах до самых что ни на есть неспособных себе помочь людей, хотя потом, как говорят злые языки, сжег одежду и надолго закрылся в ванной…

А дело было так. Проходил как-то Сергей Тигипко по Броварам, увидел палатку для отогревания бомжей и решил зайти посмотреть, не надо ли там кого дополнительно обогреть с политической точки зрения, тем более что как раз мимо случайно шли журналисты с фотоаппаратами и камерами, а Сергей Леонидович в этот день по странному стечению обстоятельств сам был одет как бомж:

Неудивительно, что вице-премьер был принят обитателями палатки как свой, кто-то даже, говорят, предложил заиндевевшему чиновнику собственную шапку, почти новую, но Сергей Леонидович вежливо отказался, потому что за углом его ждал теплый «Мерседес», о котором бомжи, конечно, знать не могли. Слово за слово, и разомлевший с мороза Тигипко неосмотрительно сказал: «Я вижу, что двухразовое питание есть… Сало на столе, каша, чай на столе – самое главное». Видимо, Сергей Леонидович хотел прихвастнуть своей наблюдательностью: мол, только увидел кашу на столе, сразу понял, что ее едят уже второй раз. Но в итоге вполне предсказуемо нарвался на предложение отобедать, от которого, будучи опытным политиком, отказаться уже не смог.

Известно, что Тигипко всегда любил поесть в неожиданных местах – куда ни приедет, так сразу давай в столовую кушать с простым забыченным народом и гламурно фотографироваться. На избирателей железный желудок Сергея Леонидовича вот уже который год действует безотказно. И все же обед в окружении бомжей заслуженно войдет в анналы как высший взлет политической карьеры всеядного министра.

Обратите внимание, как трудно дается Сергею Леонидовичу каждая ложка, как горестно кривятся его чувственные губы, пытаясь удержать двухразовую кашу внутри организма, а глаза кричат: «Мама, забери меня отсюда». А ему в это время уже, как видим, навалили еще одну тарелку, и он ее, конечно же, тоже съест, и вообще, если надо, съест все запасы, потому что аппетит у Сергея Леонидовича завидный, будто он не в Драгонештах родился, а в самом Енакиеве.

…И никто не рассмотрел на размещенном выше фото, как из обогревательной палатки, понуро опустив голову, выходит несчастный бомж, которому из-за прожорливого министра, видимо, не хватило еды.

Ну и пусть себе идет, чай, не маленький уже.

Вообще, всем этим несчастным нытикам, которым, видите ли, голодно и холодно, следует прислушаться к ценным советам министра чрезвычайных ситуаций Виктора Балоги – человека неунывающей харизмы и подлинной закарпатской хитромудрости. Простой, как реформа новой власти, Азаров на его бы месте сказал: «Замерз?.. Бери лопату – иди грейся!». Но Балога, как всегда, выразился более тонко: «Нужно утром вставать, ходить, активно заниматься физкультурой, работать. От этого никто не умрет, а человек станет только здоровее».

И ничего ему не возразишь, ибо у Виктора Ивановича «есть рецепт и всем желаю – каждое утро 8-10 километров бегаем и каждое утро купаемся в холодной воде. Круглый год». Вот и имеем ситуацию: на дворе минус 30, трубы полопались, электричество от перегрузки выбило, котельная сдохла, а эти нытики сидят, трясутся от холода и власть ругают. Нет чтобы выйти на улицу, вдохнуть свежий воздух, обтереться ледком, пробежать десять километров по гололеду и нырнуть в прорубь, да там и согреться навсегда…

Все же, что ни говори, хватает еще у нас, вопреки всем стараниям партии и правительства, людей, которые, как говорят, не дружат с головой. В этом дорогой Виктор Федорович Янукович совершенно прав. Более того, даже у самого Виктора Федоровича иногда возникают с ней сильные ссоры, хотя по его интеллигентному лицу этого вроде бы и не скажешь. Возможно, Президенту следует хотя бы иногда одевать на улице теплую шапку или хотя бы гопнический кепарик, как у Азарова, – сейчас на дворе такой холод, что с непокрытой головой очень легко разругаться навсегда.

Так или иначе, тревожные симптомы у главы государства уже проявились. Вот, к примеру, что за странность сказал он на днях в Кировограде: «Что касается Таможенного союза, я также отвечал на этот вопрос неоднократно. Меня заставляют об этом говорить каждый день, круглосуточно, не меньше, чем один раз в неделю…».

Хотелось бы уточнить: круглосуточно или все же не меньше чем один раз в неделю? Ну, понятно, что меньше одного раза вообще ничего сказать нельзя, это просто невозможно физически. Один раз в неделю сказать: «Таможенный союз!» можно. Но сделать это раз в неделю и в то же время круглосуточно – задача, неподвластная даже такому интеллекту, какой отрастил себе Виктор Федорович. Тем более, что в неделе этих самых суток целых семь, даже если глава государства об этом и не знает…

Что же за «внутренний голос» случился с президентом? Неужели он так расстроился из-за хакерских атак на государственные сайты?.. Да никоим образом. Он по ним и не ходит никогда. Да и вообще, чем меньше людей смогут рассматривать смешные фотографии Януковича в рубрике «Фотогалерея», тем ему же лучше. Народ уже даже мимо бигбордов с изображением главы государства давно, как в частушке поется, без шуток не ходит. Да и вообще, кто еще не насмотрелся на Виктора Федоровича, поднимите руку. Только два пальца в рот не суйте.

Безоблачно мыслящие люди уже успели окрестить два дня, которые потрясли сайт Януковича, если не виртуальной гражданской войной, то хотя бы новым сетевым Майданом. Забывая при этом, что залогом успеха настоящего Майдана было то, что тогдашний президент Леонид Кучма с головой ссорился редко, да и то исключительно по пьяному делу. А вот у Виктора Федоровича, похоже, эта коротко стриженая штука подключена к телу с помощью одной-единственной извилины, да и та пряма, как лом. А против лома, как известно, взлом не катит. Там, очевидно, другой лом нужен, и желательно потяжелее.

Только где ж его взять-то?


Василий РЫБНИКОВ

http://obkom.net.ua/articles/2012-02/03.1625.shtml

Громадянський опір

Джеймс Лоусон, активист движения защиты гражданским прав США:
"Трудность с ненасильственными движениями в том, что они не видят нужды в жесткой дисциплине и подготовке, выработке стратегии и планировании, привлечениии людей и той работе, которая нужна для создания движения.
Это не может быть спонтанно - это нужно делать системно."

Портновське правосуддя



Мабуть, це не зовсім справедливо – пов’язувати руйнацію залишків судової системи України з прізвищем людини, яка долучилась до цього процесу лише на фінальній стадії. Та й з числа тих, хто впродовж останніх 12 років «реформував» українське судочинство, Андрій Портнов, напевно, найяскравіший і найталановитішій. Але Історія – єхидна дама, якій, до того ж, не відомо почуття справедливості. Вона частенько карає невинуватих і нагороджує непричетних, роздає в’їдливі епітети та прізвиська, возвеличує одних і принижує інших, виходячи лише з їй одній відомих причин. Тож хай не ображається Андрій Володимирович, якщо з натовпу «реформаторів» української юстиції тітонька Історія увічнить на своїх скрижалях саме його прізвище – поряд з середньовічним суддею Шемякою та опричниками Басмановими.

Загальновідомим є той факт, що в Україні правосуддя відсутнє взагалі. Є система загальних, господарських і адміністративних судів на чолі з вищими спеціалізованими судами, є Верховний Суд України вкупі з Конституційним Судом, є Державна судова адміністрація, є навіть таке дивне створіння, як Вища рада юстиції, а правосуддя – в загальноприйнятому сенсі – не має. А те дійство, яке щодня відбувається по всій країні в храмах Феміди, якщо і йменується «відправленням правосуддя», то лише в лапках. Якщо ж без лапок – то лише з додаванням прізвища керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України.

Хай назва не вводить у оману: портновське правосуддя – це не правосуддя, а національна форма існування ринку замовних судових рішень, яка ґрунтується на специфічних процесуальних нормах. Ці норми, по-перше, заперечують об’єктивний характер суспільних правовідносин і, по-друге, максимально обмежують у доступі до судочинства більшість населення держави.

Якщо звичайне правосуддя існує задля розв’язання спірних правовідносин, що виникають у суспільстві, то портновське правосуддя покликане здійснювати перерозподіл матеріальних ресурсів (грошових коштів, нерухомості, корпоративних прав тощо) шляхом оформлення від імені держави певних процесуальних документів – ухвал, постанов, рішень і вироків. Саме складання цих документів і є предметом такого різновиду підприємництва в Україні, як «суддівська діяльність».
[ Читати далі ]

Топ-7 схем полегшення бюджету



Коли в червні поточного року президент України Віктор Янукович повідомив, що, за підрахунками його команди, у країні крадуть 50—55 млрд. грн., багато українців сповнилися сподівання. Адже якщо підрахували, отже, знають, де крадуть. А якщо знають, то повернуть. Минуло півроку, і виявилося, що крадене в бюджет-2012 не потрапило. DT.UA вирішило детальніше подивитися, де шукати ці гроші і як їх із користю витратити.

«Ай, молодці», «Ну, красені», «Та це просто свято якесь» — такими захопленими вигуками супроводжували журналісти кожен крок української влади цього року. Трудівникам пера в 2011-му справді пощастило.

Влада зробила все, щоб журналістський вуаєризм був не тільки приємним, а й легким у реалізації. Нарешті ніхто нікуди не ховався. Все на очах.

Те, що раніше було ганебним, стало предметом хизування, «схеми» спростилися до рівня початкової школи. Щоб провести гучне розслідування, достатньо було на півгодини залізти в Інтернет або на 10 хвилин увімкнути телевізор.

Нижче — рейтинг найгучніших і найяскравіших «необґрунтованих втрат бюджету». Він, безперечно, не претендує на повну картину: Козьма Прутков був правий, стверджуючи, що не можна осягнути неосяжне. Однак навіть цей «список топів» дає змогу оцінити масштаби того, що відбувається. Для більшої наочності наводимо поруч із кожною схемою можливість витратити аналогічні кошти на щось корисне. Отже, ціни — у гривнях.

[ Читати далі ]
 

Написали "Юлі - волю!" люди на крижині



Написали "Юлі - волю!",
Люди на крижині.
Приписали "Дайте долю
Хоч малій дитині!"
І додали: "Дайте хліба,
Й заберіть недолю.
Киньте Хама в купу гною,
Юлі ж не завдайте болю!"

Служити державі а не народу України

Государство - это Я



Ю.Болдирєв:
"На панщині пшеницю жав,
Втомився, ну спочивать..."

(парафраз з Шевченка)



Людей били ногами: розбирати ринок "Юність" пригнали "Беркут"



Сьогодні близько 4-ї ранку до ринку ТОВ "Левадія Груп" (ринок "Юність",  на перетині вулиць Миропільської і Шолом-Алейхема, - ред.) під'їхали працівники ДАІ, два автобуса з "Беркутом", з комунального благоустрою Києва", багато тракторів, екскаваторів та прибиральної техніки. Почали зрізати сваркою металеві двері. Охоронці ринку зателефонували керівництву. Ті примчали на місце, проте міліція не давала жодних пояснень. На місці був заступник голови Деснянської райадміністрації Вадим Костюченко.

"Вони (з райадміністрації, - ред) мені сказали, що ми бандити. Не маємо жодних дозвільних документів", - розповів Костянтин Кобальчук, адміністратор ТОВ "Левадія груп". - Насправді вони хочуть грошей. Я цього не приховую. Хотіли увійти до складу співзасновників. Вимагали 30%. І тоді б ми нормально працювали".



22 лютого янучари те ж саме планують зробити на ринку "Лісовий"

http://www.gazeta.ua/articles/np/_lyudej-bili-nogami-rozbirati-rinok-yunist-prignali-berkut-ta-ekskavatori/423453

Янукович готується до української площі Тяньаньмень



Що далі – завершення перевороту чи вибори?
Треба весь час не забувати про дуже важливі речі:

1. За плечима диктаторів Лукашенка, Путіна та Януковича – тяжкі кримінальні злочини, які ніхто не забув і не збирається забувати.
Тобто – велике кладовище.

2. Якщо так – ці диктатори ні на мить не забувають, що їм не можна випускати владу НІ НА МИТЬ!
Тому будь-які вибори однозначно залишаються без вибору.
Якщо Кучма випустив таку владу з рук – то лише з гарантіями від зрадника Ющенка, що статки та свобода Кучми та його оточення залишаться недоторканними.
Адже саме Ющенко залишив на прокуратурі саме регіонала. Тому, що Юлія Тимошенко та Юрій Луценко НЕ посадили регіоналів довічно – САМЕ ТОМУ регіонали посадили їх.
Ворога треба добивати – поблажливість завжди сприймається як слабкість. Саакашвілі переміг та утримався саме через засвоєні уроки правління Звіада Гамсахурдіа.

3. Янукович – не Кучма, він владу НІ ЗА ЯКИХ умов добровільно не віддасть. Отже – цю владу доведеться В УСЯКОМУ РАЗІ виривати силою.
Якою і як – ЦЕ головне питання.
Проміжна ланка не одна, а дві чи три:
- проміжкові вибори до місцевих органів влади (влада тренується!)
- Чемпіонат 2012
- вибори до Верховної Ради.

4. При будь-якому проміжному результаті виборів – владу треба виривати, а потім – вже без регіоналів – робити перевибори як парламенту, так і президента. Повернення до Конституції 2004 року.
ПОВНА люстрація усіх силових та правоохоронних органів. Як казали марксисти минулих століть:
- Злам державної машини!
Ця люстрація різко полегшується через належність
- до партії регіонів та комуністів
- до певного географічного регіону.
Перехід до демократичного устрою держави неможливий без недемократичних засобів люстрації та кримінального покарання за законами воєнного стану.

5. Це не те, що я, автор тексту, хочу. Це те, що об’єктивно складається незалежно від свідомості не тільки населення чи опозиції, але й диктатури.
Розчавити опозицію можливо лише за законами воєнного часу, у ПОЗАПРАВОВОМУ порядку.
Прояв – у ув’язненні лідерів опозиції, яким загрожує смертельна небезпека.
Янукович не з’їде з Межигір’я – його треба звезти. Тільки після цього політв’язні залишать в’язницю. (Якщо залишаться живі).
Качанівка – після Межигір’я, не навпаки.

6. Вже зараз до опозиції належать ЛИШЕ ті, хто за визволення політв’язнів. Хто за залишення їх за гратами – на боці диктатури.
Україна однозначно стала біло-чорною або чорно-білою – кому як подобається.
Саме тому інші лідери не проти «прогулятися» генпрокуратурою та навіть СІЗО. (З поверненням на волю, звичайно).

8. Адже нинішньому режимові Юлія Тимошенко та Юрій Луценко небезпечніше, ніж давно померлі Степан Бандера чи Шухевич. Тим більше, ніж дріб’язковий антисеміт, ксенофоб Юрій Шухевич. Не нами помічено: природа відпочиває на дітях видатних людей.
Досить ще згадати Тарасика Чорновола…

9. Вибори – не той час і не той захід, через який в Україні можна здобути права особистості чи права на приватну власність. Але – це ПРИВІД для повалення диктатури, засіб мобілізації МІЛЬЙОНІВ людей. Саме тому треба НЕ уникати конфлікту, а гранично його загострювати, до крайньої межі.
Все одно під час виборів влада Януковича задіє УСІ ресурси для фальсифікацій та насильства. Це треба весь час пам’ятати – і не час перетворювати протест у карнавал чи «свято».

10. Влада сьогодні
- організованіше
- мобільніша
- гнучкіша
за будь-яку опозицію. Всіляке зволікання ЗАВЖДИ на користь диктатури – бо протест для народу – екстрим, а для влади – лише «робочий момент» їх управління.

11. Саме тому гаслом повинно бути не «хто завгодно, аби не регіонал», а «хто не від опозиції – той за диктатуру»!
Кожний, хто йде як «незалежний» - автоматично є прибічником диктатури, є тушкою.
Потрібно вивісити «Дошки ганьби» - фото, прізвища, ім’я та по батькові кожної «тушки» не тільки парламентського рівня – але й місцевого. Відповідно треба до них і ставитися. Тобто повідомляти на цих «дошках» також їх адреси, телефони, ім’я їх рідних.

12. Нам НЕ ПОТРІБНО дискутувати з регіоналами, сперечатися з ними. Досить того, що вони знищують взагалі інфраструктуру української держави взагалі – щоб країна стала керованою державою-«малиною». Регіонали взагалі з нами не розмовляють вже давно.

13. Треба не перейматися ні складом нинішньої Верховної Ради, ні складом Кабміну (якого фактично немає!). Людям треба весь час нагадувати, що за тоталітарної влади взагалі ніяка профспілкова чи економічна боротьба неможлива!

14. Якщо рішення судів треба підпорядкувати рішенням Кабміну, а дії слідчих – розпорядженням прокурорів – далі йти нікуди. Перед нами – гола сила юридичного зґвалтування народу. Це – природний результат ЗЛИТТЯ законодавчої та судової гілок влади у виконавчу. Отже – не положення конституції, не закони – а усні розпорядження диктатора стають вирішальними у житті країни.

15. Ми про це вже давно писали. Тому – НІЯКОЇ довіри до будь-яких рішень диктатури. Адже одне –два положення по лінії президент-прокурор-слідчий-суд та повне підпорядкування судів президентові через ВРЮ – завершує створення тоталітарного режиму.
Але щоб це розуміти – треба бути навіть не юристом, а просто добросовісним істориком.
Ніщо не нове під Місяцем.

16. Не втомимося повторювати: треба не повторити помилок президентської кампанії 2010 року. Треба мати не лише власних членів виборчих комісій, журналістів та спостерігачів – але й забезпечити силову підтримку цим групам. Адже повинно УСІМ зрозуміло – що будь-який інший режим виборів перетворить їх на фарс.

17. Ми не раз писали, що головне зараз – не так особисто перемогти, як повалити режим, де виборів взагалі не існує.
Саме тому: НІЯКИХ «НЕЗАЛЕЖНИХ» кандидатів!
Нам будуть протистояти не просто регіонали – а регіонали та «прості чесні кандидати», які насправді не будуть ні чесними, ні незалежними, ні простими.

18. У цих умовах винятково велика роль саме партії «Батьківщина», яка має ДУЖЕ великі проблеми на Сході та Півдні України. Ось керівник Запорізької організації «Батьківщини» Крайній хоче «аби без революції!».
Є сумніви – чи правильно вчинила Наталія Королевська, перейшовши в УСДП, навіть дружню партію.
А як революція – то що?

19. Якщо Наталія Королевська думає висувати свою програму економічних перетворень – то до нинішньої влади звертатися марно, бо ця влада хоче чогось зовсім протилежного.
Не має НІЯКОГО сенсу також гасло «відставки уряду Азарова». Такого органу державної влади як Кабмін НЕМАЄ, а чи буде завгоспом України Азаров чи, скажімо, Саламатін з Хорошковським – це вже неважливо зовсім.
Це – не наші розборки.
Все одно економічні вимоги та сподівання взагалі не мають ніякого сенсу.

20. Колись Конфуцій поділив у своєму вченні китайське суспільство на «благородних мужів» та «простолюдинів».
У варіанті українського Конфуція суспільство поділяється на «правильних пацанів» та «лохів, бидло». Не випадково Янукович підписав угоду про дружбу з китайськими комуністами.
Янукович мріє про український Тяньаньмень. Де танками розчавили китайських студентів…

21. Не забуваймо: Китай використав для власної модернізації систему підневільної праці, концтаборів.
Азаров та Янукович теж мріють про систему підневільної праці колоніальної економіки…
Все вирішується на наших очах – або переможемо, або їстимо власних дітей.
Як у 1933 році.

Станіслав Овчаренко
http://svetiteni.com.ua/19130-yanukovich-gotuyetsya-do-ukrayinskoyi-plosch-tyananmen-hto-nebezpechnsheyulya-timoshenko-ta-yury-lucenko-nzh-davno-pomerl-stepan-bandera-chi-shuhevich.html

 

"Регіонали" хочуть засекретити свої мільйони руками КС

Одним з найбільш захоплюючих занять у період перед виборами могло стати читання декларацій про доходи та видатки нинішніх депутатів.

Така декларація вперше мала заповнюватися ними у зв'язку зі вступом у дію пакету антикорупційних законів.

Закон "Про засади запобігання і протидії корупції" - це прокляття депутатів. Він мав прийти на заміну відверто застарілому закону про боротьбу з корупцією, ухваленому в середині 1990-х. Це також була одна з вимог Ради Європи та їхнього антикорупційного відгалудження GRECO.

Зрештою, новий закон Верховна Рада ухвалила в червні 2009-го, але потім почала займатися футболом - набуття чинності відкладалося декілька разів.

Так, антикорупційний пакет мав почати діяти з 1 січня 2010, але спочатку його відклали на три місяці, потім - на рік, потім - взагалі скасували, потім - довго ухвалювали новий закон.

Іншими словами, депутати відтягували як могли. Публічно сказати, що не вважають за потрібне звітувати перед громадянами, політики не наважувалися, тому постійно знаходили якісь виправдання для своїх дій.

Але, зрештою, закон почав діяти - зокрема, з 1 січня 2012 року в частині декларування доходів та видатків. Про новий акт можна багато сперечатися, сильний він чи слабий, але закон містить одну важливу норму - це нова форма декларації про доходи і видатки чиновника. Зокрема, нова декларація вимагає від чиновників того, що вони раніше ніколи не робили - звітувати про придбання нерухомості та транспортних засобів, а також будь-яких предметів вартістю понад 150 тисяч гривень. Така декларація вперше мала бути подана до 1 квітня 2012 року.

Крім того, закон містить пряму вимогу про оприлюднення таких декларацій найвищим керівництвом держави.

"Відомості, зазначені у декларації Президента, Голови Верховної Ради, народних депутатів, Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голови та суддів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Генерального прокурора та його заступників, Голови Національного банку (...) керівників інших органів державної влади підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях...".

Звісно, було би наївно очікувати на приступи щирості чиновників при заповненні звіту - адже закон не містить відповідальності за неповноту при декларуванні.

Але, розкриття такої інформації мало стати таким-сяким, не дуже ефективним, але іспитом на прозорість для чиновників.

Однак, схоже, влада злякалась навіть такого формального екзамену на чесність. Зараз, непомітно для громадськості, на повну розгортається сценарій, який убезпечить депутатів від оприлюднення декларацій за 2012 рік.

При чому для цього обрано спосіб, коли депутати начебто самоусуваються від ревізії антикорупційних правил.

Застосовано той самий сценарій, що і з законом "Про вибори", коли норми мають бути змінені руками Конституційного суду. Ну а здійснити це буде не складно, коли Конституційний Суд, на рівні зі страусами, перетворився на домашню худобу президента Януковича.

[ Читати далі ]