Павло Зуб'юк - Герої Крут vs батьки окупантів

  • 26.01.11, 10:55
 

За 22 роки після бою під Крутами українські юнаки знову пішли на війну. Тільки цього разу не зі своєї волі і не за свою державу.

Взимку на початку 1940 року 44-та дивізія Червоної Армії увійшла в Фінляндію. Ця дивізія була сформована під Житомиром переважно з українців.

Більшість солдатів пережили Голодомор 1933 року ще в дитинстві, втратили близьких і рідних у м'ясорубці сталінської політики. І от тепер він відправив їх нести цю політику фінському народові.

На перших же захоплених фінських хуторах українці помітили небачені досі речі: фінські селяни, виявляється, могли дозволити собі сучасні швейні та пральні машини, радіоприймачі та програвачі платівок, їхні підвали були повні консервованих овочів та фруктів. Навіть ананаси були.

Звісно, прості солдати були шоковані, адже політруки розповідали їм про "голодний фінський народ", який чекає на "визволення". Однак надто замислюватися й обговорювати такі речі небезпечно: у війську повно "стукачів" - і на вельми балакучих чекає польовий трибунал, який, як відомо, зі "зрадниками" не панькається.

І от військо розтягається вздовж дороги. І тут фіни завдають кілька ударів з флангів, розсікаючи багатокілометрову колону у кількох місцях. Утекти вбік неможливо: довкола дороги метрові снігові замети, в лісах сидять фінські снайпери, які відразу знищують окупантів.

Хтось би, певне, і радий був здатися - але таких знищують "свої" службісти та політруки.

Вогонь розкласти теж неможливо - фінам так зручно стріляти по добре помітних постатях коло вогнища. Тож наші хлопці вимушені були геть не героїчно замерзати на чужій дорозі серед чужих лісів. Гинути не за свою волю, а за чужу неволю.

Їхні імена навряд чи згадає хтось, крім їхніх родичів. Вони - не оборонці, не герої. Вони просто чергові жертви. От тільки чиї? Може, жертви Сталіна, жертви імперської політики Кремля? Можна й так сказати.

А можна сказати й інакше: вони - жертви пасивності та боягузливості їхніх батьків. Саме їхні батьки не пішли обороняти свою державу - ані під Крути, ані під Київ, ані під Житомир.

Думали пересидіти війну в своїх хатах, які, як завжди, скраю. Мовляв, хай там ті дурні воюють, а ми будемо за тих, хто переможе.

От і вийшло, що фіни здобули свою незалежну Фінляндію, а українці отримали московське ярмо і перетворилися на рабів, яких посилатимуть на безглузді війни. Щоб заганяти у рабство інших.

Тож подивімося тепер - де Фінляндія, а де Україна. Подивімося, як виглядають фінські школи, лікарні, дороги. Скільки заробляють фінські вчителі, лікарі, селяни, робітники. Подивімося на фінські мобільники "Нокія" і на українські... Не підкажете, які мобільники виготовляють в Україні? Так отож.

Своєму добробуту Фінляндія завдячує, в першу чергу, тим, хто захищав Незалежність країни, не шкодуючи свого життя. Їх шанують у кожній фінській сім'ї, кожній школі. На їх честь збудовано багато гарних сучасних музеїв, знято численні фільми. Вони - герої. А от чи маємо героїв ми? Я переконаний, що маємо.

В першу чергу це ті, хто не побоявся стати на оборону своєї свободи. Такі, як герої Крут. Так, їх було мало і вони не змогли знищити ворога. Але вони показали приклад: ми, українці, можемо бути інакшими.

Ми можемо воювати і боротись, а не лише бути чиїмись жертвами на чужих війнах. Ми можемо бути героями. І кожен українець здатен розбудити в собі такого героя.

І для цього не потрібно війни. Для цього достатньо перестати бути байдужими до того, що наша держава перетворилася на царство несправедливості.

Потрібно перестати терпіти злочинців при владі і вбивць у міліції. Потрібно підтримувати одне одного, коли хтось опиняється сам на сам з державною несправедливістю. Потрібно перестати давати і брати хабарі, красти у самих себе. Потрібно перестати бути рабами. Хай це важко, але можливо.

І тоді у нас обов'язково будуть наші українські герої. А також українські рівні та широкі дороги, українські нові школи, українська якісна медицина. І - чому ні? - українські мобільні телефони та комп'ютери. Адже це буде наша, а не бандитська Україна. Обов'язково буде.

 

Анекдот

  • 24.01.11, 07:52
 Поїхав Янукович до Путіна. Просить його: Памагі мне стать Прєзідєнтам!
Путін каже: Харашо, памаґу. Толька услуґа за услуґу: ти мнє щас п[цензура]чі, а я тєбє патом памаґу Прєзідєнтам стать.
Подумав Янукович: П'ять хвилин приниження, зате потім п.ять або й десять років Президентом бути, - та й погодився.
П[цензура]в він Путіну. Приїжджає додому, а у нього на другий день долоні гнійниками покрились.

Їде він у Феофанію, там зібрали консиліум, порадились та й кажуть: Методами традиційної медицини таке не лікується, але є народний метод. Тут в одному селі під Києвом є ставок з лікувальною водою. Треба поїхати до того ставка, помити в ньому руки, і тоді зразу хвороба зникне.

Їде Янукович з мигалками, з цілою колоною машин супроводу в те село. Йде до того ставка, миє у ньому руки. А там саме дядько рибу ловив.

Побачив він те все, змотав він швиденько вудочки та й біжить до куми хвалитися: Кумо я тільки-що на власні очі бачив, як Янукович у нашому ставку руки мив.

А кума у відповідь: Та ти, мабуть, куме, вже до чортиків допився: то тобі ввижається, як Симоненко сраку миє, то як Медведчук горло полоще...

Герман поскаржилась на «чорний піар»

  • 23.01.11, 14:05

 

21 сiчня 2011, 14:27

Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман спростовує інформацію про участь її сина Миколи в ДТП у Хмельницькій області.

Про це вона заявила в коментарі ЛІГАБізнесІнформ, реагуючи на інформацію про те, що 4 січня 2011 Микола Герман на «Лексусі» нібито потрапив у ДТП, в результаті чого загинули троє людей.

«Чудово, що ви про це запитали. Я так чекала, коли мене про це запитають», - наголосила Герман.

«По-перше, у мого сина немає «Лексуса». По-друге, він у цей час був в Ізраїлі. Це можна дуже легко перевірити за його паспортом. По-третє, це абсолютна технологія з того ланцюжка, як писали на якихось брудних сайтах про те, що я його хочу «влаштувати» на УТ-1», - зазначила вона.

За словами Герман, зараз «підготовлена і оплачена ціла серія таких брудних речей».

«Мені польські друзі дзвонили, що їм надсилають такі речі. Намагаються підсунути журналістам фальшивки, нібито я працювала в підпіллі «Солідарності» агентом КДБ», - зазначила вона.

«Але ці оплачені матеріали дуже неретельно готують. Там немає професіоналів. Тому що якщо б вони були професіоналами, то вони б порахували, коли була «Солідарність», а коли в Польщі була я», - додала чиновниця.

«Я працювала у Польщі з 1998 по осінь 2003 року. Тоді від підпілля «Солідарності» вже навіть сліду не було, вже Кваснєвський був президентом», - сказала Герман.

На її думку, замовні матеріали проти неї «дуже низької якості». «Якщо б вони захотіли, я б могла їх проконсультувати, як робити матеріали якісно. Тому що маленька брехня породжує велику недовіру», - зазначила чиновниця.

«Але ці теми будуть з'являтися ще і ще. У мене це викликає посмішку, бо я, чесно кажучи, думала, що у них є люди сильніше», - сказала Герман.

На її думку, «напевно, у цих людей часу не було, або кваліфікації недостатньо».

«Може, просто мало платять. Я люблю професіоналів у всьому. Навіть у провокаціях. Професіоналів треба цінувати. Але ось вчора вони, приміром, пишуть, що «музику на УТ-1 замовляє Герман». Ну, це просто класно», - зазначила Герман.

«Це при тому, що вони знають, як я ставлюся до Поплавського, який постійно на УТ-1», - сказала чиновниця.

«Але я з розумінням і великою іронією ставлюся до цих провокацій. Останнім часом ці люди почали робити мене популярною і в польській пресі. Спасибі їм, що роблять мені рейтинг. У мене, на жаль, грошей на піар немає», - заявила вона.

 

Правознавство: Що робити, якщо вас викликають до відділку міліці

  • 18.01.11, 08:39
 

До вашої уваги поради юриста Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Бахова стосовно поведінки в разі, якщо вас викликають до відділку міліції.

Пам’ятайте! Тільки отримана під підпис повістка зобов’язує особу з’явитись до міліції, а не телефонний дзвінок. Ви маєте право знати: куди, хто, в якості кого та для чого Вас викликають. Про це також повинно бути вказано в повістці.

Відвідувати райвідділ міліції краще з адвокатом, або в супроводі родичів, друзів. У випадку неможливості такого супроводження, проінформуйте родичів, знайомих, друзів куди ви йдете. Домовтесь, щоб за певний час Вам зателефонували.

При вході до відділку міліції просіть чергового зареєструвати Вас у журналі відвідування та поставити час прибуття.

При спілкуванні з правоохоронцями ведіть себе спокійно, впевнено, будьте коректними та ввічливими, не провокуйте працівників міліції навіть якщо їхня поведінка не взаємна.

Також пам’ятайте, що відповідно до ст. 63 Конституції України, Ви можете відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Також Ви маєте право на правову допомогу згідно ст. 59 Конституції України.

Стаття 59 Конституції України

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Підготував Петро Перепуст.

Правознавство: Обшук у Вашому житлі та вилучення речей.

  • 18.01.11, 08:33

Спочатку з’ясуймо: а навіщо міліція взагалі проводить обшук? Це тільки у фільмах будь-який міліціонер, щось запідозривши, має право ввійти до квартири та обшукати чи оглянути її.

Обшук – це процедура, яка прописана (хоч й не зовсім досконало) в главі 16 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому співробітники міліції в обов’язковому порядку повинні її дотримуватись. Обшук проводиться лише у випадках, коли міліція має достатні підстави вважати, що в жилому приміщенні переховуються розшукувані злочинці або знаходяться знаряддя злочину чи здобуті злочинним шляхом речі або цінності.

Згідно зі статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу України, обшук у Вашій квартирі чи домоволодінні може бути проведений тільки за вмотивованою постановою судді, яку міліціонери зобов’язані Вам пред’явити. Якщо така постанова, засвідчена печаткою суду, є – нічого не поробиш, вона оскарженню не підлягає, й обшук відбудеться. До речі, за окремих обставин законодавство надає міліціонерам право провести обшук й без суддівської постанови, але лише в невідкладних випадках, пов’язаних виключно з безпосереднім переслідуванням злочинця або врятуванням життя чи майна.

Перед проведенням обшуку Вам повинні повідомити, що саме будуть шукати у Вашому житлі та запропонувати видати розшукувані речі добровільно. Проте, як правило, міліціонери хитро формулюють свої вимоги та, не конкретизуючи, пропонують видати «заборонені для зберігання речі й документи», що дає їм можливість провести обшук у будь-якому разі. Про проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, який підписується слідчим (а він обов’язково повинен бути присутнім при обшуку), понятими та власником житла.

Тепер про що Вам необхідно знати та які застережні заходи доцільно вжити для зменшення ризику отримання неприємностей.

Запам’ятайте:

– обшук житла проводиться тільки в присутності двох понятих та особи, яка в цьому житлі проживає. Якщо міліціонери прийшли обшукувати Ваше житло зі своїми понятими – це перший сигнал про їхню можливу упередженість та недобрі наміри. Наполегливо вимагайте, щоб в якості понятих виступали Ваші сусіди: незаангажовані поняті – це серйозна гарантія дотримання Ваших прав;

– перед обшуком Вам й понятим мають оголосити передбачені законодавством права (бути присутніми при усіх діях співробітників міліції та робити заяви й зауваження з приводу цих дій, які заносяться до протоколу обшуку). Важливо, щоби поняті почули про свої права саме від правоохоронців та міліціонерів, така процедура дисциплінує;

– пильно стежте за діями співробітників міліції та контролюйте їх перебування в своєму житлі. Обшук, як правило, проводиться кількома співробітниками міліції, але при цьому вони не повинні обшукувати усі кімнати Вашого домоволодіння одночасно. Якщо Ви з понятими, скажімо, перебуваєте у вітальні, а працівник міліції радісно вигукує, що він знайшов щось заборонене у Вашій спальні, – категорично протестуй, оскільки ні Ви, ні поняті в цей час поруч з ним не перебували. Вимагайте занесення до протоколу обшуку такої важливої обставини, як виявлення забороненого предмета, та просіть понятих засвідчити своїми підписами факт того, що вони на час цієї «знахідки» в приміщенні не перебували (ось чому так важливо забезпечити присутність неупереджених понятих);

– особа, яка проводить обшук, має право вимагати від Вас відчинити замкнуту шафу, секретер чи сейф, а тому, якщо не хочете, щоби їх просто зламали, краще це зробити;

– міліція має право заборонити присутнім виходити з кімнати, в тому числі й особам, які зайшли до приміщення вже під час проведення обшуку та заборонити їм контактувати між собою. Такі вимоги необхідно виконувати, оскільки слідчий уповноважений провести також й особистий обшук, якщо вважатиме, що Ви могли передати заборонені предмети комусь з присутніх, й він ховає їх при собі;

– якщо раптом міліціонер «виявив» у кімнаті незнайомий Вам предмет, ні за яких обставин не беріть його в руки. Хай на провокацію правоохоронця: «Візьми й продивись – це не твоє?» ведеться хтось інший, а Вам не треба, щоби на чужому предметі появились саме Ваші відбитки пальців;

– обшук – не погром, тому співробітники міліції зобов’язані уникати пошкодження предметів у приміщенні, а також Ваших речей;

– по закінченню обшуку уважно прочитайте складений за його результатами протокол, вимагайте внесення до нього усіх Ваших, навіть незначних, зауважень та обов’язково отримайте один примірник протоколу (здобудете офіційний документ про підстави проведення обшуку та його реальну мету, крім цього, відомості про міліціонерів та залучених ними понятих також зайвими не будуть).

За результатами обшуку можуть бути вилучені лише заборонені предмети, речі чи документи або такі, які мають значення для справи, тому вимагайте пояснення, чому міліція вилучає у Вас ту чи іншу річ. Усі документи або предмети, котрі правоохоронці вирішили вилучити, мають бути пред’явлені для огляду Вам й понятим та перелічені в протоколі обшуку з зазначенням їх назви, кількості, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, а також характерних індивідуальних ознак. Це теж важливо, а тому слід особисто проконтролювати, аби слідчий детально описав вилучений предмет, бо інакше знайдений у Вас на кухні звичайний ніж для нарізання хліба може раптом перетворитися на небезпечний стилет чи «фінку». Вимагайте, щоби вилучені у Вас предмети були на місці обшуку упаковані та опечатані, а паперові печатки засвідчені підписами понятих (знову таки бачите, яку важливу роль відіграють поняті в забезпеченні Ваших прав).

Володимир Батчаєв http://khpg.org/index.php?id=1287909834

Підготував Петро Перепуст.

Правознавство: Ваші права при затриманні та арешті.

  • 18.01.11, 08:27

Пам’ятайте!

Під час затримання за підозрою у вчиненні кримінального злочину Ви маєте право:

   * не свідчити проти себе чи своїх рідних;

   * у будь-який час відмовитися давати показання й відповідати на запитання;

   * мати захисника та побачення з ним „віч-на-віч” до першого допиту;

   * надавати докази, заявляти клопотання та відводи;

   * вимагати перевірки судом законності затримання;

   * особисто брати участь у судовому розгляді щодо обрання запобіжного заходу – взяття Вас під варту.

Вам мають роз’яснити Ваші права й скласти про це протокол, а також протокол про Ваше затримання як особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Після затримання може бути здійснено Ваш особистий обшук й вилучення речей та документів.

Такий обшук може здійснюватися лише особою однієї з Вами статі.

Пам’ятайте!

Ви не зобов’язані доводити свою невинуватість.

Знайте!

Про Ваш арешт та місце перебування слідчий зобов’язаний повідомити дружину/чоловіка або іншого родича. Вимагайте, аби таке повідомлення було здійснено негайно!

Якщо Ви заявите, що бажаєте запросити захисника, посадові особи мають надати Вам допомогу, аби ви могли зв’язатися з захисником чи особами, які можуть його запросити.

Якщо Ви заявите, що бажаєте мати захисника, але за браком коштів або через інші поважні причини не в змозі цього зробити, посадові особи зобов’язані призначити захисника за рахунок держави.

Вимагайте захисника одразу після Вашого затримання!

Пам’ятайте!

Ви маєте право на захисника з моменту затримання!

У разі затримання за підозрою у вчиненні злочину Вас мають якнайшвидше, але в будь-якому випадку не пізніше 72 годин або звільнити, або доставити до суду, де Ви зможете взяти участь у судовому розгляді про Ваше тримання під вартою чи застосування іншого запобіжного заходу (застава, підписка про невиїзд тощо).

Знайте!

Відповідно до статті 29 Конституції України Ви маєте право на свободу та особисту недоторканість.

Посадові особи правоохоронних органів не мають права Вас заарештувати або тримати під вартою без умотивованого рішення суду.

Конституція України лише у виняткових випадках, коли треба нагально запобігти злочинові або його перепинити, дозволяє затримання особи без рішення суду.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду, коли:

- Ви вчиняєте адміністративне правопорушення:

Та щодо Вас вичерпано всі інші заходи впливу, а Ви не припиняєте своїх протиправних дій.

- Ви вчинили адміністративне правопорушення:

а має бути складений протокол, а у Вас немає посвідчення особи й немає свідків, які могли б повідомити про Вас необхідні дані.

Адміністративне затримання не може тривати більше трьох годин. Лише у виняткових випадках, пов’язаних з порушенням прикордонного режиму або порядку обігу наркотичних засобів, Вас можуть затримати на строк до трьох діб. Також, у разі вчинення Вами дрібного хуліганства, злісної непокори правоохоронцю, образи правоохоронця чи публічних закликів до невиконання його вимог, Вас можуть затримати до розгляду справи судом.

В усіх інших випадках негайно після з’ясування особи й складення протоколу, але в будь-якому разі не пізніше ніж через три години, Вас має бути звільнено.

Законодавство України передбачає, що уповноважені органи можуть затримати Вас без попереднього рішення суду у випадку обґрунтованої підозри, що Ви вчинили злочин, але тільки тоді, коли така підозра ґрунтується на зазначених у законі обставинах, а саме:

   * коли Вас застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

   * коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть, що саме Ви вчинили злочин;

   * коли на Вас або на Вашому одязі, при Вас або у Вашому житлі будуть виявлені явні сліди злочину.

Якщо таких обставин немає, але в правоохоронців є інші підстави для підозри, Вас можуть затримати без попереднього рішення суду лише якщо Ви:

   * намагалися втекти;

   * не маєте постійного місця проживання;

   * коли не встановлено Вашу особу.

У будь-яких інших випадках Ваше затримання без попереднього рішення суду є не законним. У випадку затримання за рішенням суду або без рішення суду правоохоронці зобов’язані представитися, повідомити, яке саме правопорушення Ви вчинили або у вчиненні якого злочину Ви підозрюєтеся, роз’яснити Ваші права й обов’язки, визначені законодавством.

При порушенні ваших прав Ви маєте право подати скарги до прокуратури або до суду.

Джерело: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1241781729

Підготував Петро Перепуст.

Джюди на службі у Гітлера

  • 17.01.11, 07:46
Знайшов цікавий матеріал за 2002 рік.

В Израиле сейчас идет полемика вокруг Закона о возвращении. Публикуем статью одного из активных участников этой полемики. Несмотря на некоторую запальчивость тона автора и радикальность его взглядов, статья дает неожиданную историческую перспективу современным проблемам израильского общества.

Шимон БРИМАН

ЕВРЕЙСКИЕ СОЛДАТЫ ГИТЛЕРА

 150 тысяч солдат и офицеров вермахта, люфтваффе и кригсмарине
могли бы репатриироваться в Израиль согласно Закону о возвращении

Рейды Ригга

     Он пересекал Германию на велосипеде, иногда делая по 100 километров в сутки. Месяцами он держался на дешевых бутербродах с джемом и арахисовым маслом, ночевал в спальном мешке около провинциальных вокзальчиков. Затем были рейды в Швецию, Канаду, Турцию и Израиль. Шесть лет длились поездки-поиски в компании с видеокамерой и переносным компьютером.
     Летом 2002-го мир увидел плоды этого подвижничества: 30-летний Брайан Марк Ригг опубликовал свой итоговый труд “Еврейские солдаты Гитлера: нерассказанная история нацистских расовых законов и людей еврейского происхождения в германской армии”.
     Брайан – евангельский христианин-баптист (как и президент Буш), выходец из трудовой семьи техасского “библейского пояса”, солдат-доброволец Армии обороны Израиля и офицер морской пехоты США, вдруг заинтересовался своим прошлым. Почему один из его предков служил в вермахте, а другой погиб в Освенциме?
     Позади у Ригга была учеба в Йельском университете, грант от Кембриджа, 400 интервью с ветеранами вермахта, 500 часов видеопоказаний, 3 тысячи фотографий и 30 тысяч страниц воспоминаний гитлеровских солдат и офицеров: тех людей, чьи еврейские корни позволяют им хоть завтра репатриироваться в Израиль. Подсчеты и выводы Ригга звучат достаточно сенсационно: в германской армии на фронтах Второй мировой воевало до 150 тысяч солдат, имевших еврейских родителей или бабушек с дедушками.
     Термином “мишлинге” в рейхе называли людей, родившихся от смешанных браков арийцев с неарийцами. Расовые законы 1935 года различали “мишлинге” первой степени (один из родителей – еврей) и второй степени (бабушка или дедушка – евреи). Несмотря на юридическую “подпорченность” людей с еврейскими генами и невзирая на трескучую пропаганду, десятки тысяч “мишлинге” преспокойно жили при нацистах. Они обычным порядком призывались в вермахт, люфтваффе и кригсмарине, становясь не только солдатами, но и частью генералитета на уровне командующих полками, дивизиями и армиями.
     Сотни “мишлинге” были награждены за храбрость Железными крестами. Двадцать солдат и офицеров еврейского происхождения были удостоены высшей военной награды Третьего рейха – Рыцарского креста. Ветераны вермахта жаловались Риггу, что начальство неохотно представляло их к орденам и тянуло с продвижением в чине, памятуя об их еврейских предках (аналогичный “зажим” фронтовиков-евреев был и в советской армии).

Судьбы

     Открывшиеся жизненные истории могли бы показаться фантастическими, но они реальны и подтверждены документами. Так, 82-летний житель севера ФРГ, верующий иудей, прослужил войну капитаном вермахта, тайно соблюдая еврейские обряды в полевых условиях.

Вернер Гольдберг
     Долгое время нацистская пресса помещала на своих обложках фотографию голубоглазого блондина в каске. Под снимком значилось: “Идеальный немецкий солдат”. Этим арийским идеалом был боец вермахта Вернер Гольдберг (с папой-евреем).
     Майор вермахта Роберт Борхардт получил Рыцарский крест за танковый прорыв русского фронта в августе 1941 года. Затем Роберт был направлен в Африканский корпус Роммеля. Под Эль-Аламейном Борхардт попал в плен к англичанам. В 1944 году военнопленному разрешили приехать в Англию для воссоединения с отцом-евреем. В 1946-ом Роберт вернулся в Германию, заявив своему еврейскому папе: “Кто-то же должен отстраивать нашу страну”. В 1983 году, незадолго до смерти, Борхардт рассказывал немецким школьникам: “Многие евреи и полуевреи, воевавшие за Германию во Вторую мировую, считали, что они должны честно защищать свой фатерланд, служа в армии”.
Вальтер Холландер
      Полковник Вальтер Холландер, чья мать была еврейкой, получил личную грамоту Гитлера, в которой фюрер удостоверял арийство этого галахического еврея. Такие же удостоверения о “немецкой крови” были подписаны Гитлером для десятков высокопоставленных офицеров еврейского происхождения.
     Холландер в годы войны был награжден Железными крестами обеих степеней и редким знаком отличия – Золотым Немецким крестом. Холландер получил Рыцарский крест в июле 1943 года, когда его противотанковая бригада в одном бою уничтожила 21 советский танк на Курской дуге. Вальтеру дали отпуск; в рейх он поехал через Варшаву. Именно там он был шокирован видом уничтожаемого еврейского гетто. На фронт Холландер вернулся духовно сломленным; кадровики вписали в его личное дело: “слишком независим и малоуправляем”, зарубив его повышение до генеральского чина. В октябре 1944-го Вальтер был взят в плен и провел 12 лет в сталинских лагерях. Он умер в 1972 году в ФРГ.
     Полна тайн история спасения Любавичского ребе Йосефа Ицхака Шнеерсона из Варшавы осенью 1939 года. Хабадники в США обратились к госсекретарю Корделлу Хэллу с просьбой о помощи. Госдепартамент договорился с адмиралом Канарисом, главой военной разведки (абвера), о свободном проезде Шнеерсона через рейх в нейтральную Голландию. Абвер и ребе нашли общий язык: немецкие разведчики делали все, чтобы удержать Америку от вступления в войну, а ребе использовал уникальный шанс для выживания.
     Только недавно стало известно, что операцией по вывозу Любавичского ребе из оккупированной Польши руководил подполковник абвера д-р Эрнст Блох – сын еврея. Блох защищал ребе от нападок сопровождавших его немецких солдат. Этот офицер сам был “прикрыт” надежным документом: “Я, Адольф Гитлер, фюрер немецкой нации, настоящим подтверждаю, что Эрнст Блох является особой немецкой крови”. Правда, в феврале 1945-го эта бумага не помешала отправить Блоха в отставку. Интересно отметить, что его однофамилец-еврей д-р Эдуард Блох в 1940 году получил лично от фюрера разрешение на выезд в США: то был врач из Линца, лечивший мать Гитлера и самого Адольфа в детские годы.
Рядовой вермахта Антон Майер
      Кем же были “мишлинге” вермахта: жертвами антисемитских преследований или сообщниками палачей? Жизнь часто ставила их в абсурдные ситуации. Один солдат с Железным крестом на груди приехал с фронта в концлагерь Заксенхаузен, чтобы ...проведать там своего отца-еврея. Офицер СС был шокирован этим гостем: “Если бы не награда на твоем мундире, ты бы у меня быстро оказался там же, где твой отец”.
     Другую историю сообщил 76-летний житель ФРГ, 100-процентный еврей: ему удалось в 1940 году бежать из оккупированной Франции по поддельным документам. Под новым немецким именем его призвали в ваффен-СС – отборные боевые части. “Если я служил в немецкой армии, а моя мать погибла в Освенциме, то кто я – жертва или один из преследователей? Немцы, испытывающие вину за содеянное, не хотят слышать о нас. Еврейская община также отворачивается от таких, как я, ведь наши истории противоречат всему, что привыкли считать Холокостом”.

Список 77

     В январе 1944 года кадровый отдел вермахта подготовил секретный список 77 высокопоставленных офицеров и генералов, “смешанных с еврейской расой или женатых на еврейках”. Все 77 имели личные удостоверения Гитлера о “немецкой крови”. Среди перечисленных в списке - 23 полковника, 5 генерал-майоров, 8 генерал-лейтенантов и два полных генерала армии. Сегодня Брайан Ригг заявляет: “К этому списку можно добавить еще 60 фамилий высших офицеров и генералов вермахта, авиации и флота, включая двух фельдмаршалов”.
     В 1940 году всем офицерам, имевшим двух еврейских дедушек или бабушек, было приказано покинуть военную службу. Те, кто были “запятнаны” еврейством только со стороны одного из дедушек, могли остаться в армии на рядовых должностях. Реальность была иной: эти приказы не исполнялись. Поэтому их безрезультатно повторяли в 1942, 1943 и в 1944 годах. Частыми были случаи, когда немецкие солдаты, движимые законами “фронтового братства”, скрывали “своих евреев”, не выдавая их партийным и карательным органам. Вполне могли происходить такие сцены образца 1941 года: немецкая рота, скрывающая “своих евреев”, берет в плен красноармейцев, которые, в свою очередь, выдают на расправу “своих евреев” и комиссаров.
     Бывший канцлер ФРГ Гельмут Шмидт, офицер люфтваффе и внук еврея, свидетельствует: “Только в моей авиачасти было 15-20 таких же парней, как и я. Убежден, что глубокое погружение Ригга в проблематику немецких солдат еврейского происхождения откроет новые перспективы в изучении военной истории Германии 20 века”.
     Ригг в одиночку задокументировал 1200 примеров службы “мишлинге” в вермахте – солдат и офицеров с ближайшими еврейскими предками. У тысячи из этих фронтовиков были уничтожены 2300 еврейских родственников: племянники, тети, дяди, дедушки, бабушки, матери и отцы.
     Одна из самых зловещих фигур нацистского режима могла бы дополнить “список 77-ми”. Рейнхард Гейдрих, любимец фюрера и глава РСХА, контролирующий гестапо, криминальную полицию, разведку, контрразведку, всю свою (к счастью, недолгую) жизнь боролся со слухами о еврейском происхождении. Рейнхард родился в Лейпциге (1904) в семье директора консерватории. Семейная история гласит, что его бабушка вышла замуж за еврея вскоре после рождения отца будущего шефа РСХА.
     В детстве старшие мальчишки часто били Рейнхарда, обзывая его евреем (кстати, и Эйхмана в школе дразнили “маленьким евреем”). 16-летним юношей он вступает в шовинистическую организацию “Фрайкорпс”, чтобы развеять слухи о еврейском дедушке. В середине 1920-х годов Гейдрих служит кадетом на учебном судне “Берлин”, где капитаном был будущий адмирал Канарис. Рейнхард знакомится с его женой Эрикой, устраивает с ней домашние скрипичные концерты Гайдна и Моцарта. Но в 1931 Гейдриха с позором увольняют из армии за нарушение кодекса офицерской чести (соблазнение малолетней дочери командира корабля).
     Гейдрих взмывает по нацистской лестнице. Самый молодой обергруппенфюрер СС (чин, равный генералу армии) интригует против своего бывшего благодетеля – Канариса, стараясь подчинить себе абвер. Ответ Канариса прост: адмирал в конце 1941-го прячет в своем сейфе фотокопии документов о еврейском происхождении Гейдриха.
     Именно шеф РСХА проводит в январе 1942 года Ванзейскую конференцию для обсуждения “окончательного решения еврейского вопроса”. В докладе Гейдриха четко сказано, что внуки еврея рассматриваются как немцы и не подлежат репрессиям. Однажды, вернувшись ночью домой вдребезги пьяным, Гейдрих включает свет в комнате. Рейнхард внезапно видит свое изображение в зеркале и дважды стреляет в него из пистолета, выкрикивая самому себе: “Мерзкий еврей!”
     Классическим примером “скрытого еврея” в элите Третьего рейха можно считать фельдмаршала авиации Эрхарда Мильха. Его отцом был еврей-фармацевт. Из-за еврейского происхождения Эрхарда не приняли в кайзеровские военные училища, но начавшаяся

Эрхард Мильх и Рихтгоффен
Первая мировая война открыла ему доступ в авиацию. Мильх попал в дивизию знаменитого Рихтгоффена, познакомился с молодым асом Герингом и отличился при штабе, хотя сам на аэропланах не летал. В 1920 году Юнкерс оказывает протекцию Мильху, продвигая бывшего фронтовика в своем концерне. В 1929 году Мильх становится генеральным директором “Люфтганзы” – национального авиаперевозчика. Ветер уже дул в сторону нацистов, и Эрхард бесплатно предоставляет самолеты “Люфтганзы” для лидеров НСДАП.
     Эта услуга не забывается. Придя к власти, нацисты заявляют, что мать Мильха не вела половую жизнь со своим мужем-евреем, а истинный отец Эрхарда – барон фон Бир. Геринг долго смеялся по этому поводу: “Да, мы сделали Мильха ублюдком, но ублюдком аристократическим!” Еще один афоризм Геринга по поводу Мильха: “В своем штабе я сам буду решать, кто у меня еврей, а кто нет!” Фельдмаршал Мильх фактически возглавлял люфтваффе накануне и во время войны, замещая Геринга. Именно Мильх руководил созданием нового реактивного “Ме-262” и ракет “Фау”. После войны Мильх 9 лет отсидел в тюрьме, а затем до 80-летнего возраста работал консультантом концернов “Фиат” и “Тиссен”.

Внуки рейха

     Труд Брайана Ригга, еще теплый от типографских машин, уже подвергается передержкам и извращениям. Научными итогами очень хотят воспользоваться отрицатели Катастрофы – европейские и исламские историки, пытающиеся отвергнуть феномен Холокоста или занизить масштабы геноцида евреев.
     Цитируя Ригга, такие ученые меняют акценты в мелочах. Говорится, например, о “солдатах-евреях” и даже о “еврейской армии Гитлера”, в то время, как сам автор пишет о солдатах еврейского происхождения (дети и внуки евреев). Абсолютное большинство ветеранов вермахта сообщали в интервью, что, идя в армию, они не считали себя евреями. Эти солдаты старались своей храбростью опровергнуть нацистскую расовую болтовню. Гитлеровские солдаты тройным рвением на фронте доказывали, что еврейские предки не мешают им быть хорошими немецкими патриотами и стойкими воинами.
     Гасан Гусейн-заде, историк-мусульманин из штата Миннесота, перечисляет в своей рецензии: “Еврейские солдаты служили в вермахте, СС, люфтваффе и кригсмарине. Работа д-ра Ригга должна быть прочтена всеми, кто изучает или преподает историю Второй мировой”. Упоминание СС неслучайно – теперь в масс-медиа полетят “утки” о службе евреев в СС, хотя Ригг привел единичный пример такого человека (и то с поддельными немецкими документами). У читателей же останется в подсознании: “Евреи уничтожали себя сами, служа в СС”. Вот так и творятся антисемитские мифы.
     Д-р Джонатан Стейнберг, руководитель проекта Ригга в Кембриджском университете, хвалит своего ученика за смелость и преодоление тягот исследования: “Выводы Брайана делают реальность нацистского государства более сложной”.
     Молодой американец, на мой взгляд, не только делает более объемной картину Третьего рейха и Холокоста, но и заставляет израильтян по-новому взглянуть на привычные определения еврейства. Ранее считалось, что во Второй мировой войне все евреи сражались на стороне антигитлеровской коалиции. Еврейские солдаты в финской, румынской и венгерской армиях рассматривались как исключения из правила.
     Теперь Брайан Ригг ставит нас перед новыми фактами, приводя Израиль к неслыханному парадоксу. Вдумаемся: 150 тысяч солдат и офицеров гитлеровской армии могли бы репатриироваться согласно израильскому Закону о возвращении. Нынешний вид этого закона, испорченный поздней вставкой об отдельном праве внука еврея на алию, позволяет тысячам ветеранов вермахта приехать в Израиль!
     Левые израильские политики пытаются защитить поправку о внуках тем, что, мол, внуки еврея тоже преследовались Третьим рейхом. Почитайте Брайана Ригга, господа! Страдание этих внуков выражалось максимум в задержке очередного Железного креста.
     Не проходит и месяца, чтобы депутаты-любители “славянского электората”, не пролили бы слезу по внуку еврея, которого нацисты тоже отправляли в газовую камеру. Это вранье не замолкает даже перед фактом того, что в протоколах Ванзее внуки еврея приравниваются к немцам.
     Убедительная просьба на будущее: дорогие публицисты, придумайте какой-то другой демагогический повод для обоснования права внука еврея на самостоятельную алию. Оставьте вы в покое немецкую расовую политику – она вам не поможет. Ваших выдумок ожидает рязанский парень Вася, смутно помнящий своего уже умершего деда-еврея. Вася очень хочет приехать в Израиль и сделать в еврейском государстве свой демократический выбор.
     Судьба детей и внуков немецких евреев еще раз показывает нам трагедию ассимиляции. Отступничество деда от религии предков бумерангом бьет по всему еврейскому народу и по его немецкому внуку, сражающемуся за идеалы нацизма в рядах вермахта. К сожалению, галутное бегство от собственного “Я” характеризует не только Германию прошлого века, но и Израиль сегодняшнего дня.
Фоторепродукции автора

Вірші однодумців

  • 16.01.11, 18:11

 
      • Калєснічєнко Ва-дім
        - Незлюбив Ічкерію..
        Голубих кальсон знім,
        -Любить,- і СССР-ію!

        Калісони долу!
        Р-раз -Два!
        Голубі до столу,
        Заходи-давай!

        Парами!-Розберись!
        Друг на дружку
        Купою! -Навались!
        А подружку?
        Окстись!
        Кому?
        -Калєснічєнку?
        Добре йому.
        Й одному.
        От і ганяє "чєчєнку".
        Орегіональний "базар",
        клоунських фраз,
        видуманих Тризубу баз,
        У ПР- чеченський кошмар,
        У Москви газ.
        В цирку ВР-Калєснічєнка.
        На сметані-заскорузла пєнка.
        У Путєна довгий ніс,
        В Гєпи-багато "коліс",
        та честі катма.
        Іншими словами,
        лайнообіг дєрьма
        московських карликів,
        тхне здалеку.
        Вони самі собі дами;
        Їх 666-та пітьма,
        трясе синьо-білими полами.
        Викликає нечистий бзДюх.
        Йоськи Джугашвілі!
        в ФСБ-МП-шні "храми"!
        В них гімнастьорки замість косух.
        і 37-й ще досі в в силі..

        Братання голубих калісонів,
        Йде повним ходом!
        Калєснічєнків біло-синьої воні,
        Буде ще більше згодом!

        Пора одягти протисмердотну маску.
        Пора позбавитись від смороду!
        А ще краще вдягти бойову каску,
        І відростити чеченську бороду!
        ***
        NEBRATAN / БРАТАННЯ ГОЛУБИХ КАЛІСОНІВ / З циклу вірші-анекдоти/ 16.01.2011 р.

Регіонал порівняв націоналістів з чеченцями

  • 16.01.11, 16:09

Сьогодні, 08:11 | Перша полоса, Політика | автор: Відголос.com | ТСН Багнет
Регіонал порівняв націоналістів з чеченцямиНародний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко прокоментував затримання в Івано-Франківській області озброєної групи членів ВО "Тризуб" імені Степана Бандери та розповів про "чеченізацію" ультранаціоналістичних угруповань.

Нагадаємо, за даними МВС, у затриманих на Івано-Франківщині 9 членів ВО "Тризуб" вилучено автомат АКМСУ без номера та 124 патрони до нього, 3 пістолети різних марок з набоями, саморобні ножі, 9 радіостанцій різних марок, дві гранати без запалів, дві пневматичні гвинтівки з оптичними прицілами, помпову рушницю, споряджену набоями.

У зв'язку з цим Колесніченко зазначив, що курс на ультранаціоналізацію і русофобство, взятий попередньою владою, продовжує приносити гіркі плоди.

"До цієї пори люди не можуть серйозно прийняти факт того, що націоналістичні організації перетворюються у збройні злочинні організації, списуючи відбувається на підступи політичних опонентів, в той час як товариші затриманих "тризубівці" продовжують нарощувати бойову міць", - наголосив депутат.

Як підкреслив Колесніченко, йому "не хотілося б думати, що ми спостерігаємо процес "чеченізації" деяких ультранаціоналістичних угруповань Західної України".

"Можливість домагатися бажаного демократичними методами для сучасних бойовиків неактуальна, і тепер вони намагаються спровокувати в Україні силове протистояння - підривають пам'ятники і будинки, влаштовують схрони, ведуть військову підготовку і "вишколи", - додав він.

Регіонал зазначив, що активізація радикальних елементів у націоналістичному середовищі Україні відбулася "на тлі відновлення історичної справедливості та скасування Донецьким окружним адміністративним судом указу про присвоєння Бандері звання Героя України і вступу даного рішення в законну силу".

За словами політика, нинішня влада робить все для вирішення питань, що розколюють українське суспільство і що порушують права людини.

"Підігрівати" ці теми продовжують тільки глави кількох західноукраїнських облрад, де до влади прийшли ультранаціоналістичні сили", - додав Колесніченко.

На його думку, в Україні вже, очевидно, назріла необхідність прийняття спеціального закону про протидію екстремізму, тероризму, розпалюванню міжнаціональної ворожнечі та ксенофобії.

Агент "Тереза" або хто є хто в "ескорті" Януковича? Степан Горчі

  • 12.01.11, 13:36

Жила-була дівчинка Галя. Жила вона погано, в селі у Львівській області, де мама працювала в місцевому колгоспі на бурякових плантаціях, не розгинаючись з ранку до ночі. Галі на буряки не хотілося категорично, Галя хотіла жити красиво.
Для того, щоб жити красиво, треба було вирватися з рідного села, подалі від цукристих плантацій. Але якось не виходило. Намагалася Галя двічі поступити вчитися - далі за перший іспит не виходило. І то зрозуміло - гуси, кури, сільська школа, звідки там знанням взятися. Нарешті, вдалося від ненависних буряків втекти, правдами і неправдами влаштуватися у районній газеті друкаркою. Але, як виявилося незабаром, робота друкаркою не дуже відрізнялася від колгоспних плантацій.
Потрібний геніальний хід. Хід, як завжди, підказали старші товариші. Газета, де працювала Галя, була органом Міколаївського райкому партії. До місцевих партійців перевірити і наставити, а то й просто відпочити у мальовничих передгір'ях Карпат регулярно навідувалися відповідальні товариші з керівних інстанцій різного роду і калібру. Після повчань усім цим товаришам потрібно було відпочити і розслабитися, відійти трошки від дум державних. Ось тут і Галя знадобиться - пісні там заспівати, на столі станцювати, те, се ...
Ось так стала Галя головним фахівцем з надання, так би мовити, номенклатурних ескортних послуг. Спочатку - на районному рівні, потім - на обласному, нарешті - на республікансько-союзному, коли просту сільську дівчинку підвозили ввечері і до ранку у всесоюзну здравницю Трускавець, де відпочивали найвищі чини партійно-радянської номенклатури з Києва та Москви. І життя значно покращало, життя вдавалося - пройшли навіть нічні кошмари, де Галі снилося, як вона в позі «зю» махає сапою на безкрайому буряковому полі.
Наступний крок Галя зробила сама. Вона виявила серед численних «ескортованих» якусь особливу породу, яка з особливою увагою вислуховує її звичайні бабині скарги на сусідів, співробітників і начальників. Причому, ці люди, як виявилось, виключно «з гарячими серцями і чистими руками», готові були не просто вислуховувати Галину маячню, але й надавати серйозні послуги.
Ось тут-то життя і почало налагоджуватися. «Ескортуючи і закладаючи», Галя понеслася по життю, сягаючи все нових і нових висот.
Спочатку Галі відкрилися двері тієї самої недоступної вищої освіти. І не якого-небудь, а самого Львівського університету, та ще й найпрестижнішого факультету журналістики. Причому, рухала Галю настільки серйозна організація «на три букви», що приймальна комісія навіть не помітила в її вступному творі більше двадцяти грубих граматичних помилок.Піднялася Галя по життю так, що працевлаштуванням її у Львові вже займався особисто шеф львівської контори тієї самої «гарячесердечної і чисторучної» організації Станіслав Іванович Малік. Саме він подзвонив керівникові обласної комсомольської газети «Ленінська молодь» і дуже настійливо порекомендував прийняти на роботу потрібну людину. Причому, не просто прийняти, а доручити Галі курувати неформальних молодіжних організацій, різних там «Братства Лева», «Клубу творчої молоді» та інші, що виникали в ту пору, як гриби після дощу. А на боязкі заперечення, що, мовляв, «цінна кадра» ні досвіду, ні таланту не має, рекомендував, жорстко відрізав: «Вам би такий досвід, як у неї. А тексти у нас є кому писати ».
Власне, окрім декількох опусів авторства безіменних «письменників в погонах», інших журналістських подвигів за Галею на той період не значилося. Та чи до того було! Весь творчий порив, вся енергія Галі йшла на творчість дещо іншого роду - ту, що пишеться обов'язково від руки, а замість підпису - оперативний псевдонім. Навколо було стільки талановитих, неординарних, успішних людей. І всіх їх Галя люто, від душі ненавиділа, і всіх їх треба було «закласти» - втершись у довіру і обов'язково з «патріотичним» вогником в блудних очках - ох, не пропав дарма «ескортний» досвід! А те, що у всіх цих людей, на свою біду, зустріли Галю на своєму шляху, життя почало ламатися - ніколи її не цікавило.Врешті-решт, Галя націлилася на «велику дичину», за здачу якої можна було і медальку відхопити. Наприкінці вісімдесятих рідною для Галі «конторою» готувалося четверта, за планами, остання «справа Чорновола», в якій Галя повинна була виконати сольну партію, але тут трапилася неприємність. Неприємність полягала в тому, що раптом, в один момент, звалилася і країна, де процвітала Галя, і сама «гарячесердечна і чисторучної» організація наказала довго жити.
І пішла Галя новим - демократичним - життям, користуючись навичками, раніше придбаними, але виявилася ще одна заковика - прорізалася глибинна пристрасть до грошей. Втім, старші товариші і раніше цю пристрасть бачили і навіть дружньо підсміювалися - регулярні грошові допомоги Галі виписували тільки в сумі, кратній тридцяти рублям. Але тут з'ясувалося, що Галя одночасно намагається сумістити й «ескорт», і таємну службу і особистий приробіток. У результаті почали конфузи виходити.
То Галя в начальства помешкання вкраде, то гроші, передані канадськими греко-католиками через Галю до України, «загадково випаруються», і владика Гринчишин ніяк ні Галю, ні грошей знайти не може, то члена Римського клубу Гаврилишина по час інтимних вояжів до Женеви чистила , як липку, то афера майора Мельниченка, у піар-забезпеченні якої Галя брала діяльну участь, як-то не тим кінцем обертається.
Загалом, відчула Галя, що земля під ногами почала диміти і поміняла життєві орієнтири.
Метою номер один стало: «Знайти лоха». Метою номер два - «Присмоктатися до нього».
І знову все в неї склалося. І лоха знайшла, найбільшого в усій країні, і присмокталася до нього. Навіть регулярно обіцяє про лоха книжку скласти, але ніяк не виходить. Зізнається друзям і родичам, що як тільки починає писати першу сторінку «про залізну ходу Господаря» - від сміху давиться, аж до гикавки.
Службу зовсім закинула, так, ляпути що-небудь в телеефірі, Тягнибоком покерувати, іншу провокацію утнути. При цьому неодмінно «зрубати з соратників» шмат пожирніше. Загалом, посоліднішала Галя, змужніла, вимагає іменувати себе не інакше як «львівська пані».
Тільки ніяк Галя на «пані» не тягне.
Для таких, як вона, в її улюбленому галицькому діалекті є більш відповідне слово - «Шмата».
Все своє життя Галя побудувала на двох принципах:
1. Люди навколо, в основному, порядні та моральні.
2. Якщо по відношенню до цих людей поступати підло й аморально - їх завжди можна обдурити, використати в своїх інтересах, а потім - здати. А вже «лоха постригти» - взагалі справа свята.
Одного тільки Галя не врахувала - її давні «куратори» з того ж тіста зроблені, що і вона, а щодо дрібної продажності їй самій фору дадуть ...