Осінь жагуча

Вечірній сон закоханого літа 
і руки, магнетичні уночі. 
Вродлива жінка, ласкою прогріта, 
лежить у літа осінь на плечі. 

Дозріла пристрасть до вогню і плоду. 
Пашить вогнем на млосному щаблі. 
І торжествує мудрий геній роду 
всього живого на живій землі. 

Ще літо спить, а вранці осінь встане — 
в косі янтарній нитка сивини, 
могутні чресла золотого стану, 
іде в полях — вгинаються лани. 

Близнята-зерна туляться в покоси, 
біжить юрба червонощоких руж, 
сплять солодко черкуси-негритоси, 
біляві яблука і жовта раса груш. 

Рве синій вітер білі посторонці. 
А в серце літа — щедрий сонцепад. 
І зливками розтопленого сонця 
лежать цитрини, груші й виноград. 

Загусне промінь в гронах перегрітих. 
А ляже сніг на похололі дні — 
жагучий сон закоханого літа 
в холодну зиму бродить у вині!
                                             Ліна Костенко

Так, як було, 
Так буде вічно: 
Щоразу день чекає ночі. 
Уперта гордість чоловіча 
Коритись ніжності не хоче. 
Та дні дощами переплачуть, 
Снігами смуток пересіють. 
І знов од радісних побачень 
Земля у травні заясніє. 
Лише під осінь, 
Лиш під осінь 
Холодні ночі засумують. 
І на моїх сріблястих косах 
Твої зіниці заночують… 
В любові часто зорі лічать. 
А ми несем любов, як горе: 
У тебе — гордість чоловіча, 
У мене — ніжна непокора.
                                             Ганна Чубач

Мрія - прелюдія людської творчості.
Є. Межелайтіс

Вірш, що для мене пахне осінню й дитинством

БЕРЕГИТЕ ДРУЗЕЙ 

Знай, мой друг, вражде и дружбе цену И судом поспешным не греши. Гнев на друга, может быть, мгновенный, Изливать покуда не спеши. Может, друг твой сам поторопился И тебя обидел невзначай. Провинился друг и повинился - Ты ему греха не поминай. Люди, мы стареем и ветшаем, И с теченьем наших лет и дней Легче мы своих друзей теряем, Обретаем их куда трудней. Если верный конь, поранив ногу, Вдруг споткнулся, а потом опять, Не вини его - вини дорогу И коня не торопись менять. Люди, я прошу вас, ради бога, Не стесняйтесь доброты своей. На земле друзей не так уж много: Опасайтесь потерять друзей. Я иных придерживался правил, В слабости усматривая зло. Скольких в жизни я друзей оставил, Сколько от меня друзей ушло. После было всякого немало. И, бывало, на путях крутых Как я каялся, как не хватало Мне друзей потерянных моих! И теперь я всех вас видеть жажду, Некогда любившие меня, Мною не прощенные однажды Или не простившие меня.                                          Расул Гамзатов

ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ

Той клавесин і плакав, і плекав 
чужу печаль. Свічки горіли кволо. 
Старий співак співав, як пелікан, 
проціджуючи музику крізь воло. 

Він був старий і плакав не про нас. 
Той голос був як з іншої акустики. 
Але губив під люстрами романс 
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. 

На голови, де, наче солов'ї, 
своє гніздо щодня звивають будні, 
упав романс, як він любив її 
і говорив слова їй незабутні. 

Він цей вокал підносив, як бокал. 
У нього був метелик на маніжці. 
Якісь красуні, всупереч вікам, 
до нього йшли по місячній доріжці. 

А потім зникла музика. Антракт. 
Усі мужчини говорили прозою. 
Жінки мовчали. Все було не так. 
Їм не хотілось пива і морозива. 

Старий співав без гриму і гримас. 
Були слова палкими й несучасними. 
О, заспівайте дівчині романс! 
Жінки втомились бути не прекрасними.
                                                          Ліна Костенко

* * * 

Моя душа й по темнім трунку 
Не хоче слухати порад, 
І знову радісно і струнко 
Біжить під вітер і під град. 

Щоб, заховавши мудрий досвід 
У скриньці без ключа і дна, 
Знов зустрічати сірий розсвіт 
З вогнем отрути чи вина… 

Щоб власній вірі непохитній 
Палить лампаду день і ніч 
І йти крізь грудні — в теплі квітні, 
Крізь біль розлук — у щастя стріч. 

А перехожим на дорогах 
Без вороття давать дари 
І діставать нові від Бога, 
Коли не вистачить старих.
                                                          Олена ТЕЛІГА 

Як древо хлібне й небо срібне
потрібен світові пророк!..
Юрій Андрухович

Ех, і підступна річ ці аудіокниги...)

Отак вмикнеш, щоб скоротати час у маршрутці, а потім ще півдня обмірковуєш сюжет, замість того, щоб займатися справді суспільнокорисними речами. Після роботи аналогічно вмикаєш хв на 15, щоб розслабитися, а відірватися від неї сил вистачає тільки десь на 40 хв прослуховування. А якщо ще озвучка якісна, і читає актор якісно, то взагалі відірватись важко.   

 

Сьогодні, наприклад, якраз "дочитала" одну з книг братів Стругацьких, якраз з тієї когорти книг, які точно не прочитала би в традиційному паперовому варіанті. А аудіоваріант пішов на ура. отакі собі парадокси) 

Блез Паскаль: Дайте людині повну свободу, і вона не знатиме, що робити.