В очікуванні останнього прекрасного зимового свята...

В очікуванні останнього прекрасного зимового свята Водохреща починаю задумуватись над постканікульним похміллям, яке завжди якось так "несподівано" приходить після довгого святкування. Але похмілля радше морально-психологічне, а не фізичне. Його клінічні ознаки численні відчуття "недо" - здається, що недогуляла, недовідпочивала, недочитала, недолюбила, недопрацювала, недосказала і т.д.  

І кожного року здається, що от нарешті цих "недо" не буде, але вони таки з'являються, приходять так же невідворотно, як проходить свято. І гірчать. Хоча зрештою може завдяки ним кожного року чекаєш свята ще дужче в наївному прагненні зробити його абсолютно ідеальним.  

Та і гірчать вони не гіркою пілюлею, а терпким присмаком кави, масткою ніжністю шоколаду і яскравою соковитістю грейпфрута - всім тим, що запалює мої будні ентузіазмом і любов'ю.

ех, будні, я теж вас люблю)))))