..........

Ти вагався,зривався ,приходив до тями,

ти на небо дивився і сонця не бачив,

так хотів ,щоб вона покохала без тями,

а вона покохала і тобі це пробачила...

Ти боявся,не вірив,шукав собі кривди,

ошуканки вигадував, знов ненавидів,

а вона все чекала закінчення битви,

І вплітала у коси стебельця полину...

Ти хотів з неї пити, як сік із берізки,

але сік той гіркий ,чи не правда, мій милий?

і немає у тому ніякого зизку,

бо у небо не зводять поламані крила.

Час минає, й здається ,усе - як ти хочеш,

Ти гарцюєш у полі ,і кінь під тобою,

Але знову ти згадуєшь очі дівочі,

І останні слова,що тебе виправдовують...