привіт всім хто ще пам*ятає таку мене

от я знову повернулась
повернулась для того щоб просто написати те що на душі
сьогодні мій день, моє свято, сьогодні мені 22
дивно здається недавно ще в школі ходила... а тепер
тепер самьотньо і одиноко якось
навіть якщо серйозно - і нема з ким відсвяткувати
я тепер вчуся зовсім в чужому для мене місті...
людина та єдина і кохана... зовсім охолола до мене
не хочеться щоб все було так
хочеться багато подарунків квітів радості......
але
я на це певно не заслужила

Чому?

Чому розтрачуємось на дрібниці, оминаючи головне?

Чому ми крутимо голову тим, кого нестямна любимо?

Чому вдаємо, що вони нам не цікаві, коли нам цікаво навіть, про що він думає чи тільки хоче подумати?

Чому нехтуємо ними, хоч ніколи б не потерпіли якби знехтували нами?

Чому дозволяємо повзати біля наших ніг, коли можемо просто подати руку допомоги своєму коханню встати та йти поруч, підставляючи своє надійне плече?

Чому ми такі горді, коли можемо бути ніжнимим і лагідними?

Чому цинічні, коли можемо бути по-дитячому наївні?

Чому, врешті-решт,штучні, коли можемо бути неповторними?

Чому поводимо себе, як люди, коли можемо бути цілим всесвітом?

Чому вдаємо, що ми надзвичайно сильні, коли інколи хочеться поплакати в нього на плечі?

Чому сміємось, коли так хочеться розридатись?

Чому кажемо "так", коли хочеться сказати "ні", і кажемо "ні", коли так хочеться сказати "так"?

Чому ми щодня граєм тисячі ролей, хоч перебуваємо зовсім не в театрі?

Чому ми соромимся світлих почуттів, не вагаючись робити темні справи?

Чому ми так рідко питаєм себе "чому"?

Чому прозріня настає надто пізно?

Чому,врешті решт, цінуємо тоді, коли втрачаємо?

Чому не минає?

Чому не забувається?

Чому болить?

 

думаєш про свою біду що гіше вже не може бути... а дивишся на чужу і... е ні моя то ще добре

бачила сьогодні кіно - "Сумерки"

настільки воно мене всю пройняло... передивилась всі 2 години на одному диханні

неймовірна історія кохання... вапмпіри, прекрасні пейзажі і чудова музика...

це як осучаснена версія "Ромео і Джульєти" але нема ні Монтеккі ні Капулетті, а просто світ вампірів...

вампіри ж не можуть закохуватися в людей...  «Ты — мой личный героин» так скзав Едвард головний герой...

цікаве кіно раджу всім подивитись... та і що багато розказувати

 

...не думаю що померла б заради каханої людини... хоча можливо це просто не та кохана людина

 

- Значит, пума, или в моем случае, лев, влюбился в бедную овечку!
- Какая глупая овечка.
- А лев — ненормальный мазохист.

 

як тяжко коли нікого нема поруч... як тяжко коли нікому тебе підтримати... допомогти... порадити... поспівчувати...

а кругом стільки проблем, стільки несправедливості, жорстокості...

все навголо зводиться до грошей чим більше тим ти крутіший... бідним взагалі не місце в цьому світі...

я же дістала ця нікчемність

хочеться лізти на стіну і вити... але що з цього бо всім на тебе наплювати

бо нікому я з моїми проблемами не потрібна...

люблю тебе цей жорстокий світе

 

Жила собі в клітці тваринка маленька,

Не кішка, ні мишка, істотка сіренька,

З-за грат  щохвилини у небо вдивлялась,

І кожного кроку навколо лякалась.

Щоранку відчинять маленьке віконце,

Напоять, накормлять і вигляне сонце,

Тваринка сіренька не цього чекає,

Надіється може хтось приласкає.

Щоночі їй сниться один тільки сон,

Що вільна вона без грат і вікон,

Істотка, ще змінить колись свою долю,

Та страх заважає, покинуть неволю.

як все тяжко... але треба з чогось почнати

отож привіт народе України