чому...

Чому?

Чому розтрачуємось на дрібниці, оминаючи головне?

Чому ми крутимо голову тим, кого нестямна любимо?

Чому вдаємо, що вони нам не цікаві, коли нам цікаво навіть, про що він думає чи тільки хоче подумати?

Чому нехтуємо ними, хоч ніколи б не потерпіли якби знехтували нами?

Чому дозволяємо повзати біля наших ніг, коли можемо просто подати руку допомоги своєму коханню встати та йти поруч, підставляючи своє надійне плече?

Чому ми такі горді, коли можемо бути ніжнимим і лагідними?

Чому цинічні, коли можемо бути по-дитячому наївні?

Чому, врешті-решт,штучні, коли можемо бути неповторними?

Чому поводимо себе, як люди, коли можемо бути цілим всесвітом?

Чому вдаємо, що ми надзвичайно сильні, коли інколи хочеться поплакати в нього на плечі?

Чому сміємось, коли так хочеться розридатись?

Чому кажемо "так", коли хочеться сказати "ні", і кажемо "ні", коли так хочеться сказати "так"?

Чому ми щодня граєм тисячі ролей, хоч перебуваємо зовсім не в театрі?

Чому ми соромимся світлих почуттів, не вагаючись робити темні справи?

Чому ми так рідко питаєм себе "чому"?

Чому прозріня настає надто пізно?

Чому,врешті решт, цінуємо тоді, коли втрачаємо?

Чому не минає?

Чому не забувається?

Чому болить?