Новий Загорів — невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка — Загорівський монастир, що існує, за переказами, ще з другої половини XII століття. Заснований монастир був Петром Загоровським у XVIст. Перша згадка про монастир датується 1566р і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загорівський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев'яного. За переказами монастир існував ще з другої половини XII ст. ченцями з Києва, які спасалися від татаро-монгольскої навали.

Наступний власник Нового Загорова — Фадій Чацький прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус. Монастир до 1719р був православним, потім прийняв унію. В монастирі перебував Іов Кондзелевич, який відомий перш за все, що у 1698–1705 pp. він та група монастирських живописців виконав найвідоміший твір свого життя — п'ятиярусний іконостас для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському. Український іконописець в Загорові впровадив малярську й сніцярську школи. На той час ще молодий Іов для монастиря виготовив кіот (престол).

З Візитації 1824 р. довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1839 р. після остаточного встановлення в Загорівському монастирі православ'я, він став місцем ув'язнення для монахів-василіян. У 1842 р. монастирю було надано статус 3-го класу. У ХVІ-ХVШ ст.. Загорівський монастир стає одним з Волинських культурних осередків. Тут діяли скрипторій, друкарня та іконописна майстерня. В 1625–1626 рр. в монастирі перебували мандрівні друкарі Павло Домжив-Людкович і Сильвестр. Двічі (1696–1722рр.) в монастирі працював Іов Конзелевич. А. Добротворский у 1851 р. відвідав Новий Загорів з метою ознайомлення з монастирською бібліотекою, де він виявив багато рідкісних та цінних видань, а також архів, у якому зберігалися оригінальні документи, починаючи від другої половини XVI ст. В Загорівському монастирі були виготовлені рукописні книги: Златоструй, Євангеліє, Мінеї. В статті, присвяченій Загорівському монастирю, описуючи тогочасні монастирські будівлі та інтер'єр церкви, дослідник відзначає, що серед стінописних зображень, біля правого та лівого кліросів збереглися зображення фундаторів — Загоровських та Чацьких.

У 1886 р., під час експедиції по Волині, Загорівський монастир відвідав професор А. Прахов. Він виконав ряд фотографій, фіксуючи загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер'єр, які можна вважати першим, відомим нам іконографічним матеріалом святині. До 1917 р. Загорівський монастир не зазнав жодних змін. Відомо, що станом на 1908 р. в монастирі існувало три церкви: головна — Різдва Пр. Богородиці, приділена тепла Трьох святих (на першому поверсі південно-східного монастирського корпуса) і Воздвиження Чесного Хреста — в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі існувала початкова школа в пам'ять 900-ліття Волинської єпархії.

Після громадянської війни землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 р. Загорівський монастир знову повернули греко-католикам. З 1939 по 1950 рр. православна церква, відновлена 1991 р.
Монастир сильно постраждав в роки Другої світової війни.
Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною антипартизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі — командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.


Ці «вдосконаленіші» заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав'язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.
У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік вбитими.

Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів — всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.



Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним — окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.
Зі спогадів учасників того бою: « Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати… Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.»
Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.



Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії.
Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення — десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.

10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників. З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.


З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.


Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.

. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.



Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.



Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.



Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.



Монастир був зруйнований, але не скорений і дивом, частково вцілів до наших днів.

Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму «, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29»

В Загорові на горі


Слова: невідомий
Музика: невідомий
Повстанська пісня

1. В Загорові на горі,
у старім манастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.

2. «Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи — до загину.»

3. «Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна.»

4. В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки, *
гудуть авта й літаки -
облягають німаки.

5. «Друзі, алярм, гей вставайте,

Д.Снєгирьов

З моменту публічної появи проекту державного бюджету 2012 не полишало відчуття, що цей трагікомічний політичний фарс дуже нагадує епізод з відомого мультфільму "Льодовиковий період".

Пригадуєте, там був такий персонаж Скрат – скажена щуробілка, схибнута на прагненні заволодіти жолудем? Клептоманські маніпуляції Скрата з жолудями неодмінно призводять до глобальних наслідків, котрі він зустрічає зі щирим подивом в очах та недоречною посмішкою на обличчі.

Скрат не вміє говорити, зрідка пищить, та в перервах між спробами привласнити омріяний жолудь, бігає казковим світом та здебільшого кричить.

Нікого не нагадує?

Якщо вірити Вікіпедії, то майже кожна маніпуляція нашого героя з жолудем, а їх було 22, ставила мультяшний світ догори дригом та спричиняла катастрофу…

Якщо ж вірити арифметиці голови уряду, то цей бюджет у нього 18-й, і уся країна знову намагається зрозуміти, як з цим "бюджетним щастям" впоратись та вижити.

Можливо, це порівняння дещо перебільшене, але на це надихає артистизм, з яким представники влади відреагували на представлений урядом фінансовий план країни.

На урочистій презентації міністр фінансів Федір Ярошенко назвав урядовий проект державного бюджету на 2012 рік "унікальним". Кілька днів потому, гострий на язик мер одного з обласних центрів, характеризуючи бюджет 2012, вдався до обсценної лексики згадавши "п…ц", іншими словами, мав на увазі настання вкрай неприємних наслідків.

Найцікавіше, що обидва мають рацію.

Почнемо з того, що уряд партії влади і сама партія не поділили арифметику. Лідер фракції Партії регіонів знайшов невеличку помарочку, завбільшки з розпухлий бюджет реконструкції НСК "Олімпійський". Виявляється, видатки складових бюджету на 4,5 мільярди більші за сукупні видатки держбюджету.

Що стосується соціальних статей бюджету, то вони фактично заморожені.

У пенсіонерів "пенсійною реформою" відібрано 15,6 мільярдів економії за 9 місяців, або 22,4 мільярдів за один рік. На соціальний захист ветеранів війни та праці виділяється 6 мільярдів - стільки ж, скільки йде на субсидування вугільної промисловості (читай – металургійних і вугільних магнатів). На соціальний захист безробітних виділяється 0,4 мільярда.

При цьому бюджет дотує НАК "Нафтогаз" і "Укренерго" на 13 мільярдів гривень, хоча з неодноразовими фактичними і запланованими підняттями цін на газ, а також обіцяним підняттям ефективності та карколомним професіоналізмом ці монополії мали б ще цього року вийти на самоокупність.

У 2012 році заплановано виділення державних гарантій на 15 мільярдів гривень. При цьому, на відміну від держбюджету-2011, напрямки економіки, на які надаються держгарантії, не визначені.

Що його визначати коли і так зрозуміло: жолудь, він і в Африці жолудь, подумали урядовці, і вирішили не обмежувати себе непотрібними формальностями, які лише час забирають.

В українських реаліях державні гарантії - це синонім прямих витрат, а точніше - збитків бюджету. Цього року уряд перевершив сам себе - 15 мільярдів державних зобов’язань, за які українці розраховуватимуться не один рік, розподілятимуться закрито.

Простір варіантів - від чергового зростання бюджету ЄВРО-2012 та чергових бізнес-проектів членів уряду, до добудови чиїхось дач за парканом Конча-Заспи.

Взагалі, бюджет настільки туго набитий явно лобістськими статтями, немов фаршироване порося. Там і підтримка приватних електростанцій, приватних оптових ринків, приватних шахт, копалень…

Не забуває бюджет й про традиційне покращення.

Воно вкотре настає для … генпрокуратури – фінансування зросло з 2,200 до 2,500 мільярдів, МВС – з 13,858 до 14,434 мільярдів, президента з 1,388 до 1,438 мільярда.

Додамо, що збільшення витрат цих структур регулярно тривало і в 2010, і в 2011 роках.

Показово, що таке "розкошування" відбувається на тлі скорочення фінансування медицини на 0,5 мільярда. У 2011 році через Мінохорони здоров’я йшло 7,548 мільярда. У 2012 році - 7,068 мільярда. Виходить по 154 гривні на рік на людину. Проте, якщо порахувати з відомими своєю чесністю тендерами Мінохорони здоров'я, то громадяни України ще й залишаться винними.

При цьому на агентства по обслуговуванню ЄВРО-2012 витрачаються неймовірні кошти. А усі витрати з ЄВРО-2012 у 2,5 разів перевершують витрати на медицину. Схоже влада вирішила, що можна остаточно забігати на відбудованих стадіонах, а українців простіше не лікувати взагалі.

Проте не всіх. Є в Україні й тяжко хворі, котрі потребують невідкладної та кваліфікованої медичної допомоги, причому їх стан прогресує. У 2011 році медичне обслуговування нардепів і керівників становило 300 мільйони гривень. А у 2012 році становитиме вже 465 мільйони.

На лікування ветеранів війни та інвалідів, з бюджету 2012 року виділяється 107 мільйонів гривень, а на санаторії президентської ДУСі – 102,6 мільйони.

Для тих, хто у всьому шукає позитив, є гарні новини – може уряд й зазіхає на кошти країни, зате робить це чесно. Зокрема, чесно зізнався, що кількість бідних зросте на 10%.

Але ключова хиба бюджету – це його захмарний, нічим не підкріплений оптимізм уряду та небажання, чи можливо нездатність, бачити далі власного кабінету.

Пам'ятаєте, чим вирізнявся одержимий любов’ю до жолудів щур, про якого ми згадували на початку – в гонитві за омріяним об’єктом він не усвідомлював глобальні та катастрофічні наслідки своїх дій. Головне – жолуді, і щоб побільше, і нехай усе навкруги горить синім полум’ям.

Ознайомившись з бюджетом, складається враження, що Україна живе в своєму унікальному світі.

Це й пояснює "унікальність" бюджету, про яку говорив Федір Ярошенко, а те, що відбувається навкруги жодним чином на них не вплине. Чим закінчуються такі марення, можна швидко пригадати, поглянувши на показники 2009 року – Україна світовий рекордсмен з падіння ВВП – 15 %.

Нажаль, але виявляється, що уроки економічного колапсу національної економіки нас нічому не навчили. В урядовому бюджету зростання ВВП у 2012 році передбачено на рівні 5.5%, інфляція – 7,9%. За останні десять років такого рівня інфляції в Україні ще не було.

Між тим, МВФ і Світовий банк прогнозують світове уповільнення та рецесію. Ринки падають по всьому світу. Кілька країн ЄС на межі дефолту, США – на межі рецесії, уряд Обами припиняє накачувати економіку грішми, китайська економіка гальмує.

Прогноз 2012 року зростання економік США, ЄС, Китаю, Росії знижено на 0,5-1,5%. Приміром, для Росії МВФ знизив прогноз зростання в 2015 році з 4,7 до 4.1%, Світовий банк - з 4,5 до 3,7%.

А завдяки генію Азарова Україна прискориться, доки весь світ зачекає? Між тим, різниця в зростанні в 1% ВВП пробиває в бюджеті 4-мільярдну дірку. А якщо 2%, або взагалі рецесія, яку у 2008 - 2009 роках?

Якщо уряд не здатний до якісних перетворень в українській економіці то він хоча б зобов’язаний бути скромнішим у своїх апетитах.

Що змінилося в економіці з 2008 року?

Якщо щось і змінилося, то краще не стало, принаймні в її структурі. Структура експорту в Україні лише погіршилася.

В країні продовжує складатися завершений колоніальний тип економіки. Сировинні товари у 2011 році складають до 70% експорту, у 2008 році – 67% Між тим, за часів кризи ціни на сировину падають найшвидше і найглибше.

У 2010 році негативне сальдо торгівлі товарами зросло на 62%, за перші 7 місяців цього року – ще на 100%. І не виключено, що скоро МВФ набридне бігати за урядом та покривати різницю кредитами.

Натомість, бюджет 2012 не пропонує жодної альтернативи тому, щоб країна й надалі нарощувала боргові зобов’язання. Особливо цікаві на цьому тлі нещодавні заяви уряду, що Україна в 2012 році більше в борг брати не буде. От лише в бюджеті про це ані слова.

Навпаки, зафіксовано збільшення запозичень на 91, 871 мільярд гривен (колосальна сума!), при цьому повертаємо лише 59, 286 мільярдів, тобто відбувається те що й минулого року – збільшення боргу. З цих грошей зовнішні запозичення майже 5 мільярдів доларів.

Зростання боргових зобов’язань відбувається так само завзято, як і під час кризи. При цьому уряд чомусь заявляє, що криза минулась.

Попри очевидність негативних тенденцій, уряд планує в 2012 році взяти з бізнесу на 39 мільярдів більше податків. При цьому слід враховувати, що уряд своїми ж здирницькими діями лише депресує економіку. Вже протягом цього року кількість підприємств зменшилася на 10%, а кількість тих, хто відкрив справу, зменшилася втричі.

Проте найцікавіша новація в нинішньому бюджеті - його рідкісний "туман". Кількість статей бюджету скоротилася в рази, у той час як суми, що проходять по них, пропорційно зросли.

Розмиті статті – "фішка" бюджету. Більшість витрат проходять за цікавим статтями на кшталт "покращення підвищення", "оптимізація поглиблення", які неможливо проконтролювати.

Зрозуміло, все це - для конспірації, щоб ніхто не здогадався. Після того, як влада знищила парламент, їй просто нема перед ким звітувати. Ну не перед лівою рукою ж Чечетова?

Андрій Пишний, член полiтради, голова Комiтету партiйного контролю полiтичноi партii "Фронт змiн", координатор напрямку "Бюджет зростання"

 
Собственник компании "ПростоПринт" Денис Олейников выехал из Украины в связи с информацией о готовящемся аресте.
Об этом он написал на своей страничке в Facebook.
"Это Денис Олейников. Я уже не в Украине. Со мной самые дорогие мне люди - жена, сын и дочь. Это весь мой мир, и ради них я откажусь от идеалов, карьеры, бизнеса и чего угодно", - отметил он.
По словам Олейникова, в понедельник вечером ему впервые пригрозили расправой над семьей, после чего он нанял охранное агентство.
"Но вчера вечером сочувствующий нам человек из УБОП (тот самый, который передал файл с текстом так и не подписанного постановления о возбуждении уголовного дела, тот же, который предупредил о выезде ОПГ "УБОП" на изъятие наших серверов еще до приезда их в "Колокол") сообщил о новом сценарии, который хотела реализовать "милиция" в отношении меня и моей семьи", - написал он.
Бизнесмен утверждает, что "если бы это происходило" не с ним, он бы не поверил.
"Если бы не было 15-часовых ночных допросов, грабежа и изъятия имущества, "убийства" дела, которое я строил пять лет, полной деморализации многих моих сотрудников, наконец, угроз изнасилования молодой девушки двумя подонками в погонах (и эти угрозы остались вообще без какой-либо реакции - значит, им можно)... Теперь верю", - говорится в обращении.
По данным Олейникова, на среду был запланирован его арест – "демонстративно, в ходе нашей второй акции".
"Для задержания был ангажирован не только "Беркут", но и "Сокол", причем дана команда - возможные противодействия со стороны участников акции погашать максимально жестко", - написал он.
Кроме того, по словам Олейникова, параллельно была дана команда на арест его жены, "которая, кроме учредительства в компаниях, вообще никакого участия в бизнесе не принимала".
"И дальше - отстранение от возможного опекунства мою маму (из-за слабого здоровья) и моего тестя (ввиду якобы злоупотреблений алкоголем и невозможности обеспечить внуков). Что дальше происходит с детьми - догадайтесь сами", - написал он.
Олейников также заявил, что обязательно вернется в Украину.
"Я вернусь. Обязательно вернусь. И те, кто разрушил мою жизнь, забрал у меня любимую работу, у моей дочки - возможность выступать под флагом Украины, у моего сына - получать образование на родном языке, у моей жены - друзей, подруг и её мир, за это обязательно ответят. Каждый и персонально", - написал он.
Как известно, 6 сентября офис компании "ПростоПринт" захватил УБОП якобы из-за печати футболок с надписью "Спасибо жителям Донбасса…".
Затем пресс-служба МВД в Киеве заявила, что обыск в Prostoprint связан с подделкой сувенирной продукции к Евро-2012.
15 сентября бойцы спецподразделения милиции "Беркут" отбирали у торговцев футболки и чашки с надписями "Спасибо жителям Донбасса", которые торговцы реализовали на Майдане Незалежности.
В понедельник стало известно, что владельцу "ПростоПринта" Денису Олейникову угрожают.
Кроме того, во вторник Управление по борьбе с организованной преступностью арестовало сервера с макетами футболок "Спасибо жителям Донбасса".

Украинская правда (21.09.2011 14:05:53)

    Согласно данным последних соцопросов, Донбасс и весь Юго-Восток Украины нешуточно разочаровались в Януковиче. Впрочем, как и вся Украина, но на вотчине Президента это ощутимо больше всего. 

   Итак, по данным социологических исследований «Демократических инициатив», после президентских выборов Виктору Януковичу на Донбассе доверяло больше 80% населения. Еще в конце весны таковых было не менее 50%. Согласно же последним закрытым партийным исследованиям, уровень доверия к нынешнему Президенту по Донецкой и Луганской областях снизился к 40%.      Понятно, что падение доверия коснулось не только регионалов, более того, по данным социологов, Янукович до сих пор опережает конкурентов в президентском рейтинге, а Партия регионов - в партийном. Но отрыв от преследователей до неприличия мал. Во многом это можно объяснить именно тем, что в «ядерном электоральном регионе» - Донбассе, поддержка регионалов и Президента упала вдвое.     Вспомним последние президентские выборы. Тогда во втором туре, по данным ЦИК, за Януковича отдали свои голоса 12,4 миллиона украинцев, в том числе 4 миллиона в Донецкой и Луганской областях. Фактически, эти две области составили треть всех избирателей Виктора Януковича. Не сложно предположить, что, как минимум два из четырех миллионов своих избирателей на Донбассе Президент уже потерял.     И не удивительно. Ведь, вспомнив главные политические волнения последнего года, несложно подсчитать, что большинство из них вызревали именно на Донбассе. Против закрытия школ активнее всего протестовали именно на вотчине Януковича, и активнее всего права на образование своих детей защищали именно донецкие родители. Их откровения о том, что в жизни больше не проголосуют за Партию регионов заполонили весь Интернет. Далее пришла очередь больниц. Против закрытия медучреждений тоже громче всего протестовали на Донбассе. Жители депрессивных шахтерских городков открыто заявляли, что без больницы их города обречены на вымирание. Да и анонсированный эксперимент в медицинской отрасли тоже запустят именно на Донбассе.     Дошло до того, что, ранее самые ярые сторонники Януковича – пенсионеры из его родного Енакиево, не стесняются на камеру покрывать матом Президента. Повышения уровня жизни после победы Януковича не произошло, пенсии если и выросли, то незначительно, а цены на все продукты питания скакнули до заоблачных высот.     Очевидно, что возвращение базового электората на Донбассе будет чуть ли не главным электоральный заданием регионалов перед грядущими парламентскими выборами. Ведь, какую бы систему выборов власть не избрала, без повальной поддержки Донбасса им никак не обойтись. Иначе ни о каком собственном большинстве в парламенте и мечтать нечего. Но как же вернуть ее, эту самую любовь своих бывших ярых сторонников?     Пообщавшись с экспертами, «Главком» выделил несколько возможных политтехнологических направлений, которые могут дать регионалам самый ощутимый результат, как в Донецкой и Луганской областях, так и в других регионах Юга и Востока страны.  Поиграть языком    Прежде всего, можно поиграть со старой доброй темой русского языка. Перед выборами Виктор Федорович обещал придать ему некоего официального статуса. Но ничего подобного пока не произошло, что, кстати говоря, самым ярым русофилам из сторонников Партии регионов явно не понравилось. Да и недавно зарегистрированный обновленный языковый законопроект Кивалова-Колесниченко лучше всего подходит для этих игр. Проголосовать его с горем пополам в раде 226-ю голосами, огласить русский региональным на всем Юго-Востоке страны и трубить об этом во время избирательной кампании.     Понятно, что оранжевый электорат так не переманишь, но свой попытаться вернуть можно. Хотя об эффективности технологии говорить тоже рановато. Ну, станет русский региональным, начнут платежки за коммуналку приходить именно на нем, но вот что больше всего взбодрит избирателя – язык платежки или же сумма?     К тому же, недавний финт с красными флагами особых дивидендов регионалам не дал и негативных электоральных тенденций явно не переломил.  Вечная дружба с Россией    Можно поиграть и на других пророссийских настроениях электората. К примеру, начать вдалбливать людям, что с Партией регионов дружба с Россией крепнет день ото дня. До сих пор реальных дружественных прорывов кроме Черноморского флота особо не наблюдалось, да и газовая ситуация больше похожа на «холодную украино-российскою войну». Путин пока дает понять, что для успешного применения этой технологии Виктору Федоровичу надо просто отдать россиянам газовую трубу. Чего, судя по всему, делать Янукович пока не собирается.  Террористы-бандеровцы    Еще один полит технологический ход, который с разной степенью успешно применяли в Украине, и с размахом в России – борьба с выдуманным врагом. У наших соседей под избирательные кампании даже войны с терактами затевались, у нас пока до такого не доходило, но чем черт не шутит. Да и антитеррористическая кампания СБУ последнего года лучше всего о том свидетельствует. Сначала посадили отпетых террористов-студентов из Запорожья, которые облили краской памятник Дзержинскому, потом вылавливали террористов по всей Украине из-за подорванного памятника Ленину. Дошло уже до того, что некие планы подорвать столицу на День Независимости вскрывают и пересаживают «отпетых подонков из националистических организаций» типа «Патриот Украины».     И хорошо еще, что только «упреждают теракты», а ведь ближе до выборов можно что-то реальное подорвать, да чтобы с жертвами, да на Донбассе. Сначала запугать людей до отупения, а потом свалить на бандеровцев. Параллельно покрутить Тягныбока по телику побольше, что-то вроде 9 мая во Львове организовать - и пойдут все дружными рядами голосовать против «фашистско-террористической чумы» за родную Партию регионов. Для мобилизацию электората Донбасса можно привлечь все приемы 2004 года, только бы это в один прекрасный момент не вышло из-под контроля.  Пенсионно-шахтерская манна    Кроме психологического кнута можно и пряником поманить. К примеру, добавить перед выборами к пенсии несколько сотен, и для шахтеров что-то придумать. И хотя руководство шахт и при «команде профессионалов» эксплуатирует рабочих не хуже прежнего, да и гибнут горняки явно не меньше, но и для них некий пряник можно сварганить. Проще всего или зарплаты подбросить, или еще каких выплат придумать. Для столь благородных целей даже в украинском дырявом бюджете деньги всегда найдутся.    Можно и «завтраками» хорошенько покормить о неких миллиардных китайских инвестициях, как это успешно и делал Президент на День шахтера в Донецке.  Ставка на экологию    Понимая всю сложность экологической обстановки на Донбассе, регионалам можно поиграть и с этой темой. Масштабы анонсированных президентом нацпроектов вроде зимней олимпиады в Буковеле и каждому школьнику по нетбуку впечатляют. Не трудно что-то похожее и для Донецка придумать. К примеру – нацпорект «Экология Донбасса». Рассказывать о неких миллиардных инвестициях в переоснащение производства и уменьшение выбросов. Если доходчиво объяснить каждому жителю, что безопасно он будет дышать только благодаря Януковичу, может кто-то и поведется.  Стахановец в списке партии    Раз уж Партия регионов красные флаги вернула к жизни, то не сложно и стахановское движение вновь возродить. К примеру, взять некую шахту и организовать там рекордное количество норм добычи угля. И чтобы шахтер Иван Иванов, новый Алексей Стаханов независимой Украины после своего великого трудового свершения сразу в десятку списка Партии регионов попал. Чтобы каждый горняк поверил, что уж теперь то в парламенте о шахтерах будет кому позаботиться. Фактор футбола    На худой конец, в священном деле возвращения базового электората «регионалам» и футбол подсобит. Конечно, надо быть отпетым оптимистом, чтобы предположить, что сборная Украины выиграет Евро-2012 или что-то подобное. В футбольном плане основная электорально-футбольная надежда на донецкий «Шахтер». Да и сами регионалы это вовсе не скрывают.     «Победы «Шахтера» играют важную роль в поддержке Партии регионов. Я в этом не сомневаюсь», - недавно заявил секретарь донецкого горсовета Николай Левченко в фильме «Другой Челси». Не будем сомневаться во влиянии успехов «Шахтера» и мы. Конечно же, если бы в этом сезоне горняки выиграли Лигу Чемпионов, то рейтинг регионалов явно скакнул бы на Донбассе процентов так на десять. Но на трезвую голову на это надеяться вряд ли приходится. Проще спокойно вылететь в Лигу Европы и выиграть там. А что, кто скажет, как помог этот трофей «Шахтера» Януковичу на президентской гонке в 2009-м?    Некоторые социологи, которые давно сотрудничают с Партией регионов, видят иные способы достучатся до сердца и ума избирателя Донбасса. К примеру, директор социологической компании «Research&Вranding Group» Евгений Копатько главным залогом электорального успеха считает налаживание конструктивного диалога власти и жителей Донбасса.     «Проблема падения доверия касается всех политических партий. Партия регионов в регионе по-прежнему на первом месте, но снижение рейтинга действительно идет существенное», - признает падение рейтинга регионалов Копатько. И выдает свой рецепт исправления ситуации. «Я считаю, что открытый диалог власти и общества – это ключевая задача, которую должна сейчас решать власть. Власть должна предпринимать конкретные шаги по решению социальных и экономических вопросов. С другой стороны, надо информационно опережать свои действия. Вот это, на мой взгляд, самые важные вещи. Потому что делается достаточно много хорошего, но нет объяснения, как и что власть хочет сделать. Вся вертикаль власти должна работать по объяснению своих действий населению», - заявил «Главкому» Евгений Копатько.     На самом деле, не только на Донбасс надо устремить свой взор Президенту. Массово теряя электорат Донбасса, надо попытаться попробовать наступление на Центр Украины. Как не меняй свой имидж на проукраинского и независимого от России и Европы политика, на Западе страны много не получишь. А вот в центральных областях попытаться набрать очков еще можно

   Известный 39-летний московский поэт Юрий Нестеренко рассказал в интервью «Голосу Америки» о вековом русском рабстве и тоталитаризме и обратил внимание на то, что эта страна является носителем бессмысленного зла. Ранее на органический сатанизм России и русского общества указал другой московский пистель украинского происхождения Эдуард Лимонов, назвавший Россию «Русью Сатанинской».В своем интервью «Голосу Америки» поэт Юрий Нестеренко, который является автором перевода на русский язык «Песни Хорста Весселя», неофициального гимна НС Германии 1933–45 гг, в частности, указал:

«Я не только попросил в 2010 году политическое убежище, но уже его и получил в 2011, чем чрезвычайно доволен и за что благодарен Соединенным Штатам.   Почему я это сделал? Потому что «совок» вернулся – в новой реинкарнации, которая даже и по персоналиям не так сильно отличается от прежней. Выходцы из КГБ заняли соответствующие места во власти. Поэтому нет ничего удивительного в том, что возвращаются реалии, которые имели место в советскую эпоху.    Я подвел черту под российской историей. Я сделал вывод, что бесполезно и безнадежно пытаться в России что-то изменить к лучшему. Поскольку власти в России не причина – они следствие. Российское общество глубоко больное, поэтому оно воспроизводит эти режимы.    Если кто-то во власти захочет дать народу свободу, то он заслужит от этого самого народа, либо бомбу как Александр Второй, либо ненависть – как Ельцин и Горбачев. Хотя Горбачев не собирался дать реальную свободу, он только хотел «выпустить пар», чтобы таким образом сохранить власть КПСС. К счастью у него этого не получилось.    Во времена «железного занавеса» еще могли сохраняться какие-то иллюзии, что народ оболванен пропагандой, поскольку у него ничего не было кроме газеты «Правда». Думали, что стоит открыть русскому народу глаза, он рванется к свободе и вернется в семью цивилизованных народов. К сожалению, мы убедились, что это не так. Около трети населения России имеют доступ в Интернет, у людей есть возможность свободно выезжать за границу. У народа полно альтернативных источников честной и правдивой информации, но он не желает ее воспринимать и видеть. Он обожает Путина и ненавидит тех, кто пытался и пытается сегодня дать ему свободу.   Бороться с народом бессмысленно.    Поэтому разумным, достойным, приличным людям, которые остаются в России, я предлагаю уехать, как это сделал я.    Россия развязала агрессию против Грузии и до сих пор, в нарушение подписанных ее же президентом соглашений, держат оккупационные войска на грузинской территории. Более того активно продвигается идея присоединения Южной Осетии – то есть аннексия грузинских земель. Это наглая, беспардонная агрессия аналогом. А ведь Россия готовила эту агрессию давно – еще при Ельцине.    Российская внешняя политика – это редкое сочетание бессмысленного зла и агрессии. Поскольку она реально не направлена на что-то реально полезное для России. Россия предпочитает дружить со всеми мировыми негодяями. Нет гнусного режима на планете Земля, который бы Россия не поддерживала. В какой-нибудь далекой Африке живет кровавый упырь, его международный суд обвиняет в геноциде собственного народа, а Россия встает на его защиту.    Россия решила ту задачу, которую не могли решить философы и моралисты – она дала уникальный критерий добра и зла. Если Россия что-то искренне поддерживает, то, значит, это зло. Если она искренне против чего-нибудь выступает – значит, это добро. Этот принцип соблюдается и при коммунистическом режиме, и при посткоммунистическом.    Показательно, что даже в тогда, когда российское правительство стесняется поддерживать какого-нибудь тирана, то русский народ его обожает. Неважно, какой это тиран, и о какой стране речь – ему главное, что это тиран.    Я не поддерживаю тех сторонников «реальной политики» в США и Европе, которым нравится принцип: «Да, он сукин сын, но он наш сукин сын». Я считаю, что эта позиция не просто подлая, но и бессмысленная. Поскольку в долгосрочной перспективе друзья сукиных сынов всегда проигрывают – сукин сын не может быть другом. Он всегда обманет тех, кто его защищает. Кстати, такие персоны Россию обманывают регулярно.     Россия поддерживает подобные режимы не просто бескорыстно, но и вопреки собственным интересам.    Беда не в том, что Россия это «империя зла», а беда в том, что Россия – империя бессмысленного зла. Здесь даже бессмысленно искать какие-то геополитические интересы, темы для переговоров, чего, к сожалению, не понимают западные лидеры. Они считают, что с Россией можно договориться, найдя какие-то общие моменты. На самом деле Россия – патологический враг западной цивилизации, свободы и демократии.    России показали свободную жизнь, ей открыли правду, а она не желает знать эту правду и ненавидит свободную жизнь. Поэтому российский народ я считаю совершенно безнадежным.    Что касается традиционных попыток российских интеллектуалов идти в народ и что-то ему разъяснятью т.н. народниках, то история уже показала, чем все это кончается. Но в 19 веке еще можно было верить, что проблема – в том, что народ неграмотен. А сейчас у него есть все источники информации, и он, несмотря на это, делает сознательный выбор в пользу зла, тирании, диктатуры, воровства… Смешно надеяться, что этот народ можно исправить просвещением.    Через 20 лет после того, как были опубликованы документы о преступлениях сталинского режима, этот народ говорит, что символ России – Сталин. Телевизионные начальники испугались дать этот результат и с помощью какого-то мухлежа выдвинули на первое место Александра Невского, а Сталин занял второе место.     Я подчеркну, что мозг народа, который голосует за Сталина в 2011 году – мертв. Остались отдельные нервные клетки: люди, которые действительно еще что-то понимают и чего-то хотят. Но в мертвом организме они обречены. Единственная возможность спастись для них – убраться подальше». указал поэт

  Донеччина — край, у якому після ІІ Світової війни, згідно з «мудрим» планом Компартії, утворено особливу «зону». Особливим тут було (і залишається) все: освіта, господарювання, інформаційна політика. Дбайливо підживлювався міф про всуціль «червоно-пролетарський» Донбас — приклад для «націоналістично-куркульських регіонів». Отож за п'ять-шість десятиліть і місцевий люд, і Велика Україна забули, що ця багата на корисні копалини місцевість славиться й історією козаків-першопрохідців, і українським визвольним рухом ХХ століття. Нарешті, про історичні реалії нагадала виставка архівних документів 1930–50 років «Східна Україна у підпіллі ОУН і УПА», організована Все українсько-громадською організацією «Студентське братство». Вона вже експонувалася в Києві, на часі — презентація у Донецьку й Луганську. На стендах — 40 фотографій, а загалом зібрано понад 120 світлин керівників ОУН і товариства «Просвіта», протоколи допитів та спогади родин учасників підпілля, документи НКВС про боротьбу ОУН із німецькими окупаційними органами на Донбасі. Про це — наша розмова з автором виставки, координатором «Східно-української історико-краєзнавчої асоціації», істориком із Донеччини Олександром Добровольським.
  Замість тисячі ОУНівців — десятки тисяч бандитів

— Олександре, у своїх книжках, зокрема, «Мала історія ОУН Донецької області», ви наголошуєте, що ОУН на Донеччині співпрацювала з місцевими комуністами і комсомольцями…

— Про це свідчать документи і спогади очевидців. У Маріуполі спершу були окремі центри — комуністичний і націоналістичний, які з часом уклали між собою союз. Червоним підпілля постачало зброю, а бандерівцям — розвідувальну інформацію. Це ж край Махна, а він «гуляв» то за червоних, то за білих. На цій території не дивилися, хто якого кольору, аби реально працювали. У Волноваському районі комуністична організація наполовину складалася з членів ОУН. Вони випускали українську листівку із закликом братися до зброї. У «Просвіті», пов'язаній з ОУН, було чимало комсомольців.

Річ у тім, що підпільний міськком партії і комсомольська організація, які мали б керувати червоними партизанами, провалилися у перші ж кілька тижнів окупації. Тим часом у декількох містах Донеччини німці порозкривали братські могили донеччан, розстріляних радянськими військами, що не додавало поваги комуністичному керівництву. У Сталіно (тобто Донецьку) виявили масові поховання вбитих в'язнів. Особливо вразили городян розстріл госпіталя разом з персоналом та знищення під Макіївкою 15–17 річних учнів ФЗУ.

У 1989 році студенти Донецького університету підтвердили висновок 1941-го, провівши розкопки на місці розстрілів. Шар людських тіл сягав там двох метрів, одяг на трупах не зітлів. Мої друзі з істфаку побачили там червоноармійців із шинами на руках чи ногах, медсестру з красивою світлою косою, хлопчаків-фезеушників. У розстрільній ямі було й медичне обладнання. У Слов'янську в підвалі НКВС відшукали штабелі трупів, закладених дровами. Потім знайшли каналізаційний колектор, забитий тілами в'язнів.

— Тоді Донеччина була убогою і дикою?

— Ні! Населення Донеччини переколотили після 1945 року. Учасників визвольного руху понищили або вивезли до концтаборів, натомість переправили сюди з різних куточків СРСР десятки тисяч зеків із незначними кримінальними термінами — «на відбудову шахт Донбасу». Там вони й осіли. Членів ОУН було в області близько тисячі. Загалом довкола себе вони об'єднали близько 10 тисяч люду, переважно «просвітян». У Слов'янську «Просвіта» в 1942 році налічувала 400 осіб. Це чимало, як на 20-тисячне місто. У Маріуполі, за радянськими документами, було 300 ОУНівців. Маємо фото двох керівників донецького націоналістичного підпілля. Це Євген Стахів (зараз живе в США) і Володимир Гладкий — останній провідник, який помер у Донецьку в 1963 році, відбувши 20 років у концтаборі. Є фото Максима Бернацького — оунівця з Єнакієвого і викладача донецького університету Софтенка. Багатьох донецьких підпільників-оунівців стратили нацисти. Влітку 1943 року гестапо розстріляло верхівку громади УАПЦ, а оунівців
Мякушка, Посунька, Черника — відправило до концтабору Дахау. При аналізі документів складається враження, що ці репресії спровокувала радянська агентура. Красномовний факт: російську церкву в Слов'янську в цей період очолював агент «Слов'янський», а міськвно — агент «Іванов». Обидва вони уціліли, передавши всі зібрані документи до НКВС.

— Відомо, що вихідці з Донеччини воювали в УПА на заході України. Про них виставка також розповідає?

— Так. От, скажімо, Іван Кулик (псевдо «Сірий»), мешканець Донеччини, капітан Червоної армії, полонений німцями на фронті і звільнений бійцями УПА під час нападу на гітлерівських конвоїрів. Він став одним із видатних командирів УПА, районним провідником Коломийщини (Івано-Франківська область). Загинув у 1951 році у бою зі спецгруппою НКВС на Прикарпатті. У кожній сотні УПА були українці-східняки. Із 6 куренів (підрозділів УПА по 600–700 осіб) у Коломийській окрузі двома керували вихідці зі Східної України під псевдами «Лісовий» та «Степовий».

  Цікаво, що український визвольний рух жеврів на Донбасі до 1958 року. У 1948-му було засноване товариство «Друзі українського народу», про яке не згадується в академічних виданнях, воно випускало рукописний журнал «Клич народу». У 1956 році в місті Сніжне був організований «Союз борців за визволення України». За прикладом бандерівців, хлопці збирали зброю, розповсюджували листівки, малювали великі плакати (я їх бачив в архіві СБУ) «Геть Московську окупацію!», «Хай живе самостійна Україна!», розвішували їх у людних місцях. Купу листівок я свого часу скопіював у Донецькому архіві СБУ, але думаю, що їх уже спалили, як і багато інших доказів активного визвольного руху на Донбасі.
«Голоду і репресій на Донеччині не було»

— Як це — спалили? Ще за «совєтів» чи вже за Кучми?

— Після помаранчевої революції. Коли в 2001–2002 роках я працював у архіві Донецького СБУ, то ознайомився з багатьма цікавими документами, фото зі справ. Дещо скопіював. А в 2007-му ті ж справи були вже «почищені». Зокрема, не вистачало фото членів ОУН, наказів управ, оунівських розпоряджень. Теки карних справ спорожніли. Деяких документів ми так і не скопіювали, бо не мали можливості. Частину з них втрачено назавжди. Сьогодні в Донецьку, по суті, закритий державний обласний архів. Зараз там неможливо працювати. Це структура обласної адміністрації, і оскільки керівництво області постановило, що «голоду і репресій на території Донеччини не було», то відповідні документи дослідникам не видають. Я ж не перший рік працюю в архіві, видав п'ять книжок на основі архівних документів, передав купу матеріалів особисто в державний архів, скажімо, цілий фонд про родину Михайла Петренка, який написав пісню «Дивлюсь я на небо», але, як і всіх істориків, мене туди допускають із великим обме
женням. А в облуправлінні Служби безпеки ще гірша ситуація. Там царі: захотіли — пустили, не захотіли — зачинили двері. Бо чимало її структурних підрозділів очолюють колишні працівники КДБ. Недарма ж у Чехії таких називають «червоними есесівцями»…

— Хіба керівництво обласного архіву не підпорядковується Держкомархівові, а архіву СБУ — столичному центру?

— Думаю, про це на Володимирській, 33 треба запитати… Некерована місцева Служба безпеки плює на Київ. Донецька область уже «відійшла» від України. Там діють свої закони.
«Я гривень за 100 купив сейф із документами НКВС…»

— Хто з київських істориків досліджує визвольний рух на Донеччині? Чи останніми роками хтось захистив дисертацію на цю тему в Інституті історії НАНУ чи в Київському національному університеті?

— Таких, наскільки мені відомо, немає. Вадим Джувага в Маріуполі досліджував тамтешнє підпілля, розшукав будинки «Просвіт». Ми років три тому об'їздили з ним Маріуполь, фотографували, організували зустріч зі ще живими учасниками «Просвіти» того періоду. У нас є комп'ютер і принтер, на якому ми друкуємо книги. Нещодавно я запропонував одному видавництву випустити книжку «Червона ОУН», де розкрита агентура НКВС. А мені кажуть: «Щоб прийшли гепеушники і нас ізжерли?». А ця книжка розповідає про агентуру чекістів у структурі націоналістичного підпілля Дніпропетровщини, Донеччини, Луганщини, Криму. Там оприлюднені заборонені до друку звіти, розкриті псевдоніми агентів, оперативні справи.

— А як ви цю агентуру розкрили?

— У мене була можливість придбати диск з абсолютно секретними документами четвертого управління Донецької області. Це чотири тисячі листів «секретки», де представлена агентурна мережа 1941 року. Свого часу одному великому донецькому діячу дозволили за рекомендацією генерала копіювати в обласному архіві СБУ все, що йому заманеться. Він постійно пише книги, де прославляє чекістів і червоних партизанів, і захотів скопіювати все про них. Але його згубила жадібність. Він як допався, то став копіювати все, що бачив, отже, й документи про ОУН… А два роки тому я гривень за 100 купив у співробітника спецслужби сейф із документами НКВС періоду війни. Це опізнавальні альбоми, розробки, дані німецького гестапо. Я показував ці папери знаним діячам служби — вони розводили руками. Який може бути режим секретності в такій державі? Ми написали в цій самвидавівській книжці подяку працівникам колишнього КДБ і теперішнього СБУ, що продають цінні документи.

ДОСЬЄ
Олександр Добровольський народився 1970 року в селищі Билбасівка Слов'янського району на Донеччині. Навчався на історичному факультеті Донецького університету, з другого курсу у 1990 році був виключений за курсову про УПА. Закінчив філологічний факультет Слов'янського педінституту. У національному русі — з 1989 року. В 1992 — командир Донецької крайової команди УНСО. Автор кількох книг з історії і культури Донеччини.

Музиченко Я.
Прес-служба БФ» Підтримки Українських ініціатив»

  Сьогодні була затримана група людей, які планували провести мітинг протесту по шляху проходження кортежу Януковича з донецького аеропорту до Макіївки, де сьогодні проходила «церемонія прощання» з Джарти. Про це «Острову» повідомили в прес-службі Донецького міськвідділу міліції. 
  «Вони затримані і знаходяться в Київському райвідділі. У них вилучено плакати «образливого для Януковича змісту». Зараз складається протокол за частиною 185. прим 4 Адміністративного Кодексу. — «Проведення несанкціонованих мітингів», — повідомили в прес-службі.  
  У міліції не змогли назвати точну кількість затриманих, однак за інформацією «Острова», група пенсіонерок вирішила використати похорон Джарти для проведення акції протесту. Вони мали намір зустріти кортеж Президента, який прибув попрощатися зі своїм «подєльніком», з плакатами образливого для Януковича і покійного Джарти змісту. Планувалося, що жінки в чорних хустках помахом руки вкажуть Януковичу дорогу на цвинтарі в Макіївці, підкріпивши цю дію транспарантами зі словами «Туди вам і дорога». 

 Русский студент: После после пяти лет жизни в США: не хочу быть русским и уеду отсюда 
«Мне противны ваши обычаи, ваша лень, ваши драки, ваша наглость, — говорит сын коллеги — 22-летний студент, вернувшийся после 5-ти летней учебы в США, и готовящий сейчас документы на отъезд обратно. — Вы не умеете работать, а умеете завидовать. Не имеете никакой деловой жилки, по сути вы все — рабы, а жалуетесь на начальство, которое вас зажимает.
Вы неприветливы, ходите с хмурыми рожами, никогда не улыбнетесь, и по виду понятно, что у вас снега зимой не допросишься. Если тебе не нахамили в магазине, на улице, в транспорте, то считай, что день прошел хорошо
Ненавижу, как вы обставляете жилища — уродская мебель из ДСП, уродские слоники, уродские писающие мальчики, уродские ковры на стенах. И никакой индивидуальности. Ходишь по знакомым и даже не можешь понять, у кого только что был.
Вы все нищие и жалуетесь на богатых и ненавидите их, но все же и мечтаете ими стать. Причем, богатые — это та еще песня. В Америке богатого хрен отличишь от бедного. Человеку не в западло носить кроссовки за 30 баксов, здесь же каждый разбогатевший в худших традициях негра из Гарлема, выпустившего платиновый диск, обвешивается брюликами, покупает дорогую машину, сажает на клешню золотой ролекс и срет на окружающих. В США у меня было много богатых друзей, про которых я знал, что если не они сами, то их родители получили свое бабло честно. У кого были стартапы, кто начал свое дело. У вас же если есть хотя бы миллион баксов, то обязательно чел вор, взяточник, или редчайшая сука, с которой впадлу за руку здороваться. Ни одного богатого не видел, который не выставлял бы деньги напоказ.
Ваши чиновники — все воры и вымогатели, без взятки невозможно получить ни одну бумажку. Мне надо было менять паспорт, так тетка в паспортном столе сверлила меня глазками, и намекала на что-то, а когда я не понял, написала мне такой список требуемых бумажек, идущих от Царя Гороха, что волей-неволей все стало ясно.
Ваше искусство — все какое-то говно подражающее Западу. Я чуть не сдох от стыда, когда три года назад приехал на каникулы с другом-американцем, и из всех дыр и щелей неслась на картавом английском какая-то унылая дрянь, и оказалось, что это группа из двух гомиков, которые, вдобавок, очень популярны. Нет ни одного даже сериала оригинального, все слизано так или иначе с американских, причем не с самых лучших. Мне было очень стыдно. Я-то ныл товарищу про великую русскую культуру, а у вас нет ничего своего, во всем узнается американщина, причем, не самых лучших образцов. Кстати, оригинальной культуры, какого-то народного творчества вы все стыдитесь. На западе никому не стыдно за кантри-музыку, у нее есть своя огромная ниша, и многие кантри-музыканты популярнее поп-исполнителей, у вас же все краснеют при упоминании балалайки, и народную музыку слушают одни унылые старые пердуны.
Ваши бабы -…ляди, не уважающие себя. Например, Тому, парню, которого я привез, 20-летняя девчонка, с которой я познакомил его, дала на первом свидании, и все две недели, что мы тут были, намекала на то, чтобы он увез ее в Америку. Такой же успех был у других девок на кафедре лингвистики, куда мы ходили готовить доклады. Стоило сказать, что он американец, девки таяли и начинали бегать за нами.
Все, что у вас есть, вы засрали и обгадили. Стоит выйти на природу, в лес, чтобы увидеть, что все завалено говнищем и бутылками. У вас нет будущего, и я рад, что уеду отсюда».

Неоднократно получавшим предупреждение от Управления росвязьохранкультуры по северо-западу за «использование СМИ для осуществления экстремистской деятельности» 27-летняя питерская журналистка Елизавета Александрова-Зорина опубликовала в одном оппозиционной издании статью, в которой рассказала о своей стране России. Она в частности пишет:
В этом году Россия отметит юбилей реанимации. 20 лет она ни жива, ни мертва. Оппозиция борется не с властью, а за место во власти, народ разобщён, зато «элита» сжалась в кулак, установив в стране олигархический фашизм. В «верхах» один за всех – и все против народа. А в «низах» – все против всех.
Соотечественники живут сериалами, и борются – с перхотью. Большего и не нужно.
Идеологию сменила биология, общество потребления плодит самоуверенных недоучек, бездушных трудоголиков и невротичных потребителей с кошельком вместо сердца. Акции протеста собирают сотни активистов, а концерты поп-звёзд – многотысячные стадионы. Вымирать – так с музыкой.
Страна расколота на обывателей и обувателей. Оборотни в рясах призывают к смирению, так что в России глас народа – молчание ягнят.
Кремль, как на трёх китах, стоит на дебилизации, бешеной пропаганде и разобщённости людей. Столичная PR-компания решилась на опрос «Поддерживаете ли Вы власть?», и в офис тут же явились сотрудники ФСБ, посоветовавшие не лезть в политику
Старый фокус с шарами: на столе два чёрных и один белый. Когда «подсадные утки» говорят, что на столе три белых шара, жертва эксперимента повторяет их ложь, хотя видит на столе два чёрных и один белый шар.
Даже монголы были популярнее нынешних управленцев, но кругом твердят о высоких рейтингах власти, и обыватели, как заворожённые, повторяют: «Ничего, что тяжело, главное – стабильно». 
Россия, которую мы видим по ТВ – это виртуальная страна, которой нет на карте. Кремлёвские сценаристы и имиджмейкеры трудятся в поте лица: политика давно свелась к ток-шоу, а президентские полномочия – к лицедейству.
Повторяя чудо умножения хлебов, российская власть кормит народ «завтраками». И ведь насыщает! Власть заговаривает народ, как больные зубы, суля модернизацию, инновацию и научный прорыв. При этом процветают только астрология и нумерология, а «Сколково» распилили так, что его пора переименовывать в «Осколково».
Бешеные деньги вкладываются в экстрасенсорные военные исследования, в «прокачку» энергии и зарядку воды с помощью гипноза. СМИ то одевают нам «розовые» очки, то набрасывают петлю на шею, перемешивая глянцевые сплетни с «чернухой» и фальсифицируя историю .
«С детства имел способности к математике. Мечтал стать учёным. Денег на поступление не было, забрали в армию. Работает охранником в магазине дамского белья».
«Мечтала стать певицей, приехала покорять Москву. Через несколько лет мечта сбылась: закончив карьеру проститутки, поёт в переходах».
«Раньше других детей заговорил, сделал первые шаги, взял в руки букварь. Раньше всех попробовал водку и перешёл на наркотики. Раньше всех умер».
«Шёл по улицы нетрезвым. Забрали в милицию, забили до смерти».
«Шёл по улице трезвым. Встретил нетрезвую компанию. Забили до смерти».
«После курса менеджеров пошёл в гору. Каждый год – повышение и отпуск на курорте, жена, машина, дети, ипотека, кредиты, транквилизаторы. Жизнь удалась, но быстро закончилась: на пятом десятке от сердечного приступа».
Миллионы изломанных судеб ради благополучия Рублёвки.
Апокалипсис – сегодня. Жизнь без воды, электричества и медицинской помощи – если не конец света, то уж точно приговор государству. Россия – это 62 долларовых миллиардера плюс деэлектрификация всей страны.
Словно в благополучной Европе, у оппозиции нет повода выйти на улицу, кроме как заступиться за деревья. Каждый день в России пропадает без вести 200–300 человек. Их убивают. Продают на органы. Им не посвящают песен, в их память не проводят митинги, и ни один рок-музыкант не поинтересовался у Путина, кто вырубает население страны, словно Химкинский лес.
Опального олигарха жалеют больше бомжей, которых такие, как Ходорковский, пустили по миру. Интеллигентный, умный, образованный? И среди бродяг встречаются доктора наук, полиглоты, ценители искусства: в Петербурге каждый десятый бездомный – с высшим образованием. Но сегодня бедность – главный порок, и даже церковники брезгуют мыть ноги нищим.
Индустрия новостей тиражирует «звёздные» сплетни и, придавая им всероссийскую значимость, прививает зависть к тем, кто наверху. И ненависть к ближним.
Людям свойственно персонифицировать зло, а отсутствие воображения не позволяет искать виновных дальше вытянутой руки
Divide et impera: нам внушают, что корень всех бед – в приезжих торговцах овощами, а не торговцах ресурсами страны, превратившими в овощи собственный народ. Поэтому избивают нищих гастарбайтеров.
Милиция вымогает деньги у нелегалов, а не работодателей, за гроши нанимающих азиатов вместо соотечественников.
«Закрывайте двер, патамушта холадна» – такими объявлениями пестрит столица, повсюду слышится чужая речь и восточная музыка. Приезжие не ассимилируются? Не учат язык?
Правы инородцы, не почитающие культуру, которую не почитает собственный народ. И зачем учить язык, который, как латынь, скоро станет мёртвым.
Рекламой борделей пестрят центральные газеты, «подпольные» казино и притоны работают на каждом углу, а сходки криминальных авторитетов анонсируются по телеканалам, словно встречи на высшем уровне. Зато протестные движения объявляются главной угрозой страны.
«Убийцы в белых халатах» лечат скальпелем и бадами: за рекламу пищевых добавок им платят фармацевтические компании, за операции идёт прибавка к зарплате, поэтому больных потрошат, как куриц, отправляя на хирургический конвейер. «Лечи себя сам!» написано на лицах врачей. И мы достойны медицины, которую получили.
И сегодня выставки товаров в Манеже собирают больше зевак, чем акции на Манежной площади. И сегодня никто не выходит на улицу, чтобы заявить: на пенсию в 3000 рублей нельзя прожить. Никто не пишет на стене городской администрации, что стыдно пухнуть от обжорства, когда народ умирает от голода.
Никто не заступится за сирот, живущих в приютах, словно на зоне, за побирающихся старух, за учёных, которые сменили НИИ на офисы, чтобы прокормить семью. Каждый прячется, словно улитка, в своём домике, утешаясь, что другим ещё хуже.
А тем, кто осмеливается на критику, тут же вешается ярлык «предателя». И вешают не «верхи» – а окружающие.
Наших правителей, словно задержавшихся в развитии подростков, интересуют только развлечения. Временщики, от которых в истории не останется ни строчки, они лишены государственных амбиций и превратили интересы страны – в семейные
«Полей у нас много – приходите и играйте в футбол». А сколько россиян доживёт до Чемпионата мира 2018? Футбольная поговорка гласит: «Не забиваешь ты, забивают тебе». И сегодня она взывает к обобщению: «Когда право обращается бесправием, сопротивление становится долгом!»