Крок за...

 Я почав умирати, забувати про сон.

Листи надсилати, у життя полігон.

У забуті краплини смутку Весни,

Без міри розкуті злості вітри.

І пішов подзвонивши

         дзвінком  на стіні,

Дивився на щось розбите

                   у чиємусь вікні.

Та знову і знову слова промовляв,

Розлитий попіл – я знов умирав.

Горів на забутих колись днях,

На сльозині в страшних снах…

І хотів знову тобі розказати,

Та тяжіння силу ти змогла

                     та я не зміг подолати.

І ось сенсу немає дивитись у низ,

Тут морок питань надовго повис.

Повернувшись, знову біль

                         відкритого вікна,

ступаєш у світ якого нема…