Пантелеймон Кулиш і Поляки...

З інтернету огляд польських медіа в Україні для українськх читачів Pismo religijno-spoeczne Rzymskokatolickiej Diecezji Luckiej Witryna opracowana za pomoc programu PSI firmy Ecclesia Software Pantelejmon Kulisz i poljaky

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ І ПОЛЯКИ

Найбільшою особистістю в культурному і літературному житті України, після смерті Шевченка, був Пантелеймон Куліш, плідний і всесторонній поет, письменник, літературний критик, історик, етнограф. З огляду на енергію, ідеї, не мав собі рівних.

Представлення видатного поета, прозаїка, драматурга, історика, фольклориста, літературного критика, публіциста і українського перекладача Пантелеймона Куліша (1819-1897) вимагало б багато місця, тому в “Польсько-українській трибуні” висвітлимо лише його стосунки з поляками і польською культурою. З поляками Куліш зустрічався в Надніпрянській Україні, у Галичині та у Варшаві. У 1847 році, у Варшаві, був навіть заарештований за членство у Братстві св. Кирила і Мефодія. Пізніше працював у Варшаві, в 1864-1967 роках, будучи членом Комісії до перекладу польських законів. Одночасно проводив історичне дослідження в польських архівах. Куліш мав немало приятелів серед поляків. До них належав прозаїк, літературний критик, дослідник творчості польських письмеників Української Школи та української народної творчості Михайло Грабський (1804-1863), письменник і римо-католицький єпископ Ігнатій Головінський (1807-1855), професор фізики та хімії у Київському університеті Стефан Зимович, букініст Костянтин Свідзінський, котрий посилав Кулішу на заслання друковані архівні матеріали. У маєтку Михайла Грабовського, в Олександрівці, Куліш познайомився з Йосифом-Ігнатієм Крашевським. Утримував також стосунки з польським істориком та етнографом із Київщини Едвардом Руліковським. У Львові Куліша відвідали польські аристократи: Єжи Чарторийський і Адам Сапєга. Підтримував стосунки також із учасником Слов’янського з’їзду в Празі та послом на Галицькі та Віденські сейми: Франциском Смулкою і бургомістром Львова Флоріаном Зємялковським. Михайло Грабовський перекладав твори Куліша та друкував їх в альманасі “Рубон”. Перекладали їх також Зенон Фіш і Ромуальд Підбереський. У ХХ столітті Юзеф Лободовський перекладав вірш Куліша “Компроміс ляхам” і фрагменти “Писанка русинам і полякам на Великдень 1882”. У перекладеному Лободовським вірші “Компроміс ляхам”, читаємо: “Jeli z Rusi chcesz naprawd, Brata si, mj Lasze, Musisz z pana sta si czonkiem Spoecznoci naszej”. В антології української поезії (1977) Флоріан Неуважний розмістив три вірші та поему Куліша “Кузьмейки” у перекладі Тадеуша Хрущелевського. З цих прикладів зацитуємо фрагмент вірша “До кобзи”: “Kobzo, pociecho ty moja jedyna. Pki nie wstanie z martwych Ukraina I nie dowiadczy wiosny promienia Wygraje nasze smutki i cierpienia”. Натомість Куліш переклав “Повернення батька”, “Світезянку” і “Дзядів” ч. ІV Адама Міцкевича, твір Михайла Грабовського “Заметіль у степах”, роман “Топір гора” Томаша Олізаровського, а також “Життя моєї матері” Ігнатія Головінського. Якщо йдеться про зв’язки з Крашевським, то вони були дуже близькими. Куліш посилав йому свої поезії та історичні твори, щоб деякі з них друкував в “Атенеум”. Багата кореспонденція письменників, в основному, стосувалася польсько-українських відносин. Каліш послав Крашевському свій твір “Писанка русинам і полякам на Великдень 1882”. У Писанці (Крашанці) підкреслював помилку поляків, яка полягала на підтримці католицизму в Україні. Підкреслював, що “поляки і українці витрачають останні сили, останні свої ресурси, і як гладіатори перед римським зібранням народів спільно готують собі смерть, якою не похвалиться жоден з їхніх потомків”. У листі до Крашевського (18 ІІІ 1882) Куліш засвідчив, що з усіх сил буде прямувати до польсько-українського порозуміння і виражав надію, що колишні непорозуміння можна перебороти: зазначав, що поляки на українській землі повинні сіяти добро, згідно з навчанням Христа. А Крашевський до Куліша писав: “з минулого збережемо те, що добре, а що погане, то стараймося забути. Якщо були провини, потрібно їх пробачити і йти до кращого. На жаль, можливо, далеким від нас є ідеальне майбутнє, але до цих ідеалів, хоча б і буря ламала крила – летімо”. Крашевський називав Куліша братом. Польські вчені у Львові запросили Куліша на урочистий обід. Підготував він промову польською мовою, яку вислав Крашевському. Текст цієї промови надрукував “Польський щоденник” (1882, ч. 100). Куліш називав поляків старшими братами, а в листах до українців заохочував до вивчення польської літератури та культури, тому що знайдуть там багато документів, корисних для свого народу. Після оголошення рішення Папи Римського про підпорядкування василіанів єзуїтам, контакти Куліша з поляками в Галичині розірвалися. Про Куліша писало багато польських авторів: Адам Кіркор (1818-1886), у праці про літературу слов’янських братніх народів (1874), Франциск Равіта-Гавронський (1840-1930), у нарисі української літератури (1884), Юзеф Голомбек (1889-1935), у праці про Братство Кирила і Мефодія в Києві (1935), а Єжи Єнджеєвич, у повісті “Українські ночі” (1965), детально охарактеризував стосунки Шевченка і Куліша, а також зобразив постать самого Куліша. У “Проблемах Східної Європи” (1939, ч. 11) Лободовський, під псевдонімом Стефан Курило, зацитував фрагмент “Писанки”: “Польща має культурну місію, але виконає її тоді, коли буде натхненна любов’ю, толерантністю та справедливістю”. Професор Мар’ян Якубець, у нарисі “Українська література” (1889) констатував: “Найбільшою індивідуальністю у культурному та літературному житті України, після смерті Шевченка, був Пантелеймон Куліш, плідний і всесторонній поет, письменник, літературний критик, історик, етнограф. З огляду на енергійність, багатство ідей, не мав собі рівних”. Мав також великий вплив на розвиток українського історичного роману, присвячуючи немало місця польсько-українським стосункам. З його історичних праць варто тут пригадати “Від’єднання Малоросії від Польщі” (1889), а з мистецьких: драми “Петро Сагайдачний” і “Колії” (1860); з поем “Кумейки Солониця”, а також вірші. І так, у вірші “Національний ідеал”, написав: “Bez jezuity Lach, Moskal bez biurokraty, Napotka u nas przyjaciela brata”. Письменник не раз критично висловлювався щодо вчинків своїх побратимів. У вірші “Ключ до порозуміння”, критичним оком поглянув на Хмельницького: “Nie mieczem trza byo nam Polsk wojowa. Rozumem, talentem i sowem witym”. Представлені факти підтверджують думку Івана Франка, що Пантелеймон Куліш був апостолом польсько-української згоди. Шкода, що в Польщі він мало відомий. Антоній Середницький [“Бунт молодих духом”, ч. 4 (38) від липня-серпня 2007 р., стор. 20-21.] З польської переклала Ірина Андрощук [“Волання з Волині”, ч. 1 (80) від січня-лютого 2008 р., стор. 38-40.]

Див. джерело: 23.03.2012.

http://www.wolaniecom.parafia.info.pl/?p=main&what=135 Надав: А.Грабовський. 23.03.2012.