КОЗАКИ ... січові...

              огляд польських медіа в Україні для українських читачів
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
  
КУР’ЄР ГАЛІЦИЙСКИЙ / KURIER galicyjcki /
індекс передплати 98780

ДВОТИЖНЕВИК
НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ
   
30 червня 2008 № 12 (64) [с.12]
………………………………………………………………………………………………………………………… 
Правда й мити
  
                                               КОЗАКИ
 
SZYMON KAZIMIERSKI
(ШИМОН КАЗІМЄРСЬКИЙ)


Чим була Запорозька Січ?


     Січ була столицею козаччини. Немає письмових джерел про дату її заснування й відносно цього існують різноманітні концепції. Найбільш поширена з них, висуває версію засну-вання Січі князем Дмитром Вишневецьким. Вона має за підставу факт відсутності козаків на Запоріжжі перед прибуттям туди князя, що не можна напевно вважати правдивим. Вже відомо наразі, що князь Вишневецький, закладаючи у 1553 році на острові Мала Хортиця укріплений осідок козаків, саме ширше розбудовував та удосконалював вже існуючу козацьку організацію з її тогочасним центром на острові Томаківці.

Врешті, можна погодитись, що саме від часу прийняття влади на Запоріжжі князем Виш-невецьким, Січ усе більше почала набувати рис добро організованої політичної та еконо-мічної системи. У середовищі козаків на Січі виник своєрідний жаргон, себто, при-своєння прізвищ козакам на базі української мови, але з елементами татарської та турецької мов. Треба визнати, що поляки ніколи не мали талану до цих обох мов, завжди перек-ручували татарські та турецькі слова й поняття, що вони несли, до такого ступеня, що вони становились зовсім незрозумілими.


Найкращий приклад тому, до того ж з наших часів, стосується прізвища турецького терориста, який поранив Святого Отця 13 травня 1981 року. Усі називають його Ali Aca чи Agca й пишуть та називають його прізвище, не пропускаючи на мовленні жодної з написаних літер, приглушуючи та ікаючи елегантне, не розуміючі, що їх зусилля зовсім непотрібні.

У турецької абетці немає літери “”. Натомість там існує літера “g” з розміщеним над нею малим “пташкам”, подобного до тих, що є в чеської абетці.

Щоб було ще смішне, то так змодифікована літера “g” зовсім не є літерою, а знаком для читача, який означає, що передуюча йому голосна має читатись протяжливо. Цей знак в Турції не читають.

За браком у наших шрифтах турецького “g”, цей знак прийнято замінювати літерою “q”, або попросту польським “g”. Так от з Alogo A(g з дашком)ca, з’явився Ali Aaca, або Agca.

Додаткового смаку справі надає турецька літера “c”, яку повинно читати не “c”, але “d”. Ну, як же нарешті називається тої холерний турок !? - Турок називається Алі Ааджа.

Маємо великі проблеми з тим турецьким, і, відтак, коли панство десь почує, що козацьке “кіш” турецького походження, означаюче череду овець, то краще не вірити тому. Правда, що кіш є словом турецьким та таким, що вживається усюди там, де панували турки. До сьогодні уся Північна Африка вимовляє то слово як “chosz” (“хош” - перекладач), що означає укріплений табір, загороду (загородження – перекладач) або огороджене та охороняємо місце постою. В Лівії chosz означає просто – дім.

Козаки цим словом (“kosz”) означали постійну залогу козацьких загонів на Січі.


Сама ж Січ була означенням укріпленого місця, оточеного дерев'яними палісадами з вар-товими баштами на земляно-каменному валу. Кіш, напроти, був радше інституцією й тим відрізнявся від свого турецького первісного змісту.


Як й кожна залога, як місце довготривалого постою різних військових підрозділів, так й козацький кіш мав військову владу залоги, яка єдина керувала залогою.

Керівником коша був кошовий отаман, його заступниками – осавул, відповідник керівни-ку жандармерії, який дбав про порядок та спокій.

Далі йде суддя, що провадив карні та цивільні справи, а також писар, що був шефом кан-целярії. Ще далі: довбуш, тлумач й канцелярист, кантор, який контролював ваги й міри; збір з купців за перевезення через ріку збирали кошові збирачі. Усі ці становиська були вибірними з поміж загалу Січі, становили владу сталої козацької залоги і не мали нічого спільного з проводом козацького війська у часах воєнних виправ.


Стала залога Січі лічила десь близько 500 запорожців, розподілених на так звані курені. Навколо цього слова наросли нечувані оповідання, тоді як курінь був звичайним бараком, таким собі заглибленою в землю напівземлянкою, де й мешкали запорожці. Ку-рінь, як спальня, це то, що сьогодні назвали би блоком, становив водночас основну одиницю запорізького війська числом близько 10 жолнежів. Козаки добирались до свого куреня за знайомством, або походженням з певної місцевості, чи околиці, бо певно так жити та служити було легше. Козаками були переважно молоді парубки, віку 20 років чи старше. Новаки отримували статус козаки тільки після трирічного навчання. Куренем провадив курінний отаман.

У воєнний час структура куреня не змінялась, проте, входив він до складу більш дужої бойової одиниці, якою був козацький полк. Козацький полк був подібним до тогочасного полку польських драгунів, або вже пізнішого полку польської кавалерії, а становив він власне підрозділ піхоти, яка для швидкості маневру пересувалась на конях.

Лічба козацького полку доходила до 2000 людей. По численних реорганізаціях полк ста-білізувався у таку структуру – чотири роти по 500 козаків, рота складалась з 5 сотень, а сотня складалась з 10 куренів. На чолі полку стояв полковник, при якому були: обозний, полковий осавул, хорунжий, суддя та писар. Ротою командував поручник. У полку могли бути й півроти у 250 козаків, якими командували осавули. Зазвичай рота мала 5 сотень на чолі з сотником, а рота 10 куренів на чолі зі своїми отаманами. Крім того, в полку були 4 хорунжих, 4 довбуші, 4 сурмачі. “Пам’ятного року” 1648 Поляки мали роз-бивати 23 такі козацькі полки.

Усім військом запорозьким керував гетьман, при гетьмані помічні функції мав штаб з генерального судді, генерального обозного, писаря, підскарбничого, генерального осавула й хорунжого.

У запорозькому війську передбачались наказні посади, себто посади для виконання екст-рених завдань, раптових та неочікуваних. Обов’язковою ознакою наказної посади була її тимчасовість. Так, могли бути посади наказного гетьмана або наказного полковника, чи ще когось, хто тимчасово заміщував гетьмана, або полковника для виконання якихось ва-жних завдань.


Власне, кожна вища військова посада у критичної ситуації могла дублюватись офіцером низщої ранги, за ситуацією на то призначеного, але з умовою тимчасовості її посідання.


Звертаю увагу, Панства, на добре організовану, можливо краще ніж в інших арміях того часу, адміністративну службу запорозького війська. Добро відомо, якими шанованими та затребуваними були тоді становиська писаря-канцеляриста та судді, що були в запорозькому війську на кожному організаційному рівні. Про що це свідчить? – Перш за все, хиба про те, що військо запорозьке не було дикою бандою п’яного плебсу, як то нам напо-легливо намагаються представити. Запорожці мали час для забав, часами диких та жахли-вих, з шаленими козацькими танками, а частіше попросту, коли пиване водку, пиво та меду. Але й забавам заходить кінець, служба осавула розбиває діжки з водкою й “Товариство” вмить трезвіє.  

Шимон Старовольські, який під час спільної, польсько-козацької оборони Хотина був секретарем Гетьмана Ходкевича, будучи наочним свідком тих подій, так пишіть про військо запорізьке: “У своєму таборі мали дисципліну стародавніх Римлян, а військовою хоробрістю та вишкілом не поступались жодної нації у світі”. – Чи так презентується армія алкоголіків та збоченців? А врешті, саме як таких частіше представляли запорожців люди до них неприхильні.

Про гомосексуалізм, який буцим-то був поширений серед них, підозрюване Козаків з двох причин. Першою була заборона перебування на Січі жінкам, й дійсно додержана дуже сурове, а другою причиною була поширена серед козаків інституція так званого побратимства. Чому була заборонена поява жінок на Січі? Та саме життя показало, що так буде краще. Не було претексту до зачіпок та бійок між козаками. А побратимство? Перепрошую Панство! Козаки жили з війни й для війни. В житті було, що не тільки щодня, але щогодини ризикували життям та здоров’ям. У такому перманентному загрозливому стані людина інстинктивно тягнеться до найближчого колеги.

Й таки об’єднання створювались. У фольклорі Запоріжжя це мало своє означення і ритуал, який відбувався у церкві. Але, раді Бога! Якщо два козаки освідчували собі побратимство в церкві, це не свідчило про те, що два педерасти узяли власне гомосексуальний шлюб! Нічого спільного з сексом побратимство не мало, чи то звичайним, чи то з якимсь іншим. Два жолнежі присягалися на всемірну допомогу в усіх ситуаціях, які тільки могуть їх зустріти, й то було саме то, чим було козацьке побратимство. Проте, люди, неприхильні до Козаків, мали досконалий привід для поширення гидких оповідок.


Звинувачення Козаків у пияцтві, коли навколо усі інші постійно ходили “na bani” ( на головах – перекладач), є фарисейством найвищого ґатунку. Польська шляхта на напої, часто дуже коштовні й поставлені з-за кордону, видавала маєтки. Мальвазія у Речі Посполитої була найдорожчим грецьким вином, яке поставлялось з пелопоннеської Мореї. Воно виробля-лось з певного сорту винограду, званого Мальвазією. Ґарнєць (майже чотири літри) “мальвазії” коштував три польські злотих. Багато! Багато більше ніж ґарнєць “wgrzyna” (венгжина – перекладач). Велика діжка мальвазії ємністю 13, 58 гектолітра, по-німецькі звана drajling, або куфа, коштувала 50 талярів!


Стан духовенства в Польщі теж полюбляв випити чогось доброго, прикладом тому хай буде сам Папа Клемент VIII (Hipolit Aldobrandini), який, ще до вибору папою у 1588 – 1589 роках перебував в Польщі як Апостольський Нунцій. За два роки свого побуту так полюбив смак варецького пива, що навіть на смертному ложі в березні 1605 року в Римі, згадав при нього, бо зненацька заволав, й то по польські: - Пива!... Пива!...

Прелати з оточення папи, що монотонно перечитували усіх святих – Sansta Anna, Sansta Maria Magdalena, Sansta Agata – перервали молитву та зі здивуванням дивились на папу, нічого не розуміючи. – Пива! – повторив папа. – Пива di Warka! – Sansta Piva di Varka ora pro eo – підтримали прелати…


Кожний, хто буде звинувачувати Козаків у пияцтві, буде подібний панові Заглобі, який мав себе за .. “akta strzеliste” (тут: розводив сторони (дуелянтів) на належні їм місця – перекладач) над джбанком козацького меду:

Такий мед хами п’ють! Боже, Ти це бачиш й не гримиш? Промовивши це, прихилив кварту та опорожнив її до дна. (Кварта, то не чвертка! Кварта – то певно літр!)


Для додержання у козацькому війську належної дисципліни, козацькі судді мали великий арсенал покарань, від переліку яких у Читача може посивіти голова, але у порівнянні з покараннями, застосованими в інших арміях, запорозьке права не відрізняється виразною нелюдськістю. 

Правна система, як склад покарань, не була писемна, а існувала як звичаєве право. Склад покарань відкривала прикуття до гармати. Покарання то було найгіршим, бо віддавала зденервованого прикутого до гармати на ласку чи неласку запорожців, а то була справа непередбачувана. Котрий прикутий, до якого багато хто мав претензії, міг бути забитий до смерті. Кара хльосту виконувалась під шибеницею. Вищим покаранням було відсічення пальця, або вуха, або долоні. За покарання застосувалось відібрання маєтку. За вбивство, крадіж і ґвалтування каране смертю. Порушника або вішали, або закопували живцем, або віддавали юрбі на лінчування, забивали киями, садовили на палю, або підвішували на гаку. Ну, такі то були нрави!

далі буде…




 
КУР’ЄР ГАЛІЦИЙСКИЙ / KURIER galicyjcki /
індекс передплати 98780

ДВОТИЖНЕВИК
НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ
   
18 липня 2008 № 13 (65) [с.17]
………………………………………………………………………………………………………………………… 
Правда й мити
  
                                              КОЗАКИ

SZYMON KAZIMIERSKI
(ШИМОН КАЗІМЄРСЬКИЙ)

продовження



     Головним чином Січ була вишкільним табором запорізського війська й перебували там переважно молодші козаки для науки військового ремесла. Але так було не завжди. Залога Січі змінювалась відповідного до напрацьованої системи, щоби у випадку тривалого миру забезпечити козакам військову готовність. Поміж періодами служби на Січі, козаки мешкали поза Січчю в особливих козацьких оселях, слободах, на заселених козаками пустках Дикого Поля. Козаки змінювались як чисельно, так й майнове, опановуючи усе нові, до того пустинні терени. З’явились козацькі адміністративні округи, що їх називали паланками, з розвинутою господаркою, базованої на сільських господарствах фермерського типу з найманою робочою силою, на торгівлі та ремісницькому виробництві речей побутового вжитку.

Також, козаки мешкали на засвоєних здавен теренах України. Проживали в містах, де їх називали городовими козаками. Охоче наймались охоронцями, жолнежами в приватних мілітарних союзах, іноді – як візниці та конюхи. Польська адміністрація геть їх не любила, бо козаки зневажали її й підкорювались тільки січовій старшині. Козаки того типу найохочіше би вписувались до Реєстру Війська Польського, але, однак, той то реєстр зазвичай був для них закритий.


Козачина розвивалась дуже активно, денервуючи тим польську адміністрацію., яка не звикла до ситуації коли не вона, а хтось інший починає організовувати якісь справи на її підконтрольному терені. Ось відповідь короля Зигмунта III з доріканням того, що діється в Україні: …”зовсім забувши про вірність та послушенство, козаки вважають себе відособленими від Речі Посполитої… Уся Україна в їх руках, шляхта не свобідна у своїх оселях, в містах та містечках адміністрація Його Королівської Милості, вся влада у козаків, вони присвоюють юрисдикцію, встановлюють права”…

У бідканнях короля Зигмунта було багато правди. Щораз що менше Козаки пасували сус-пільним відносинам, панівним в Речі Посполитої. У становому суспільстві, поставлені десь поміж хлопством, шляхтою і значними жолнежами, вони самим своїм існуванням дестабілізували існуючий порядок, права й обов’язки в Речі Посполитої. Ситуація стала ще гіршею, як Запорозька Січ почала провадити свою власну закордонну політику.


Інші держави використовували для свого зиску дивне становище Січі у Речі Посполитої та провадили з нею, поза контролю варшавського уряду, безпосередні перемови.

Без погодження з Польщею Козаки почали брати участь у династичних розборах кримських Татар щодо влади над Ханатом. Брали вони також участь в ролі інтервентів у подібних сварках на землях московського царства.

Приязні стосунки пов’язували Січ з князівствами Грузії, де козаки підряджались до охорони грузинської морської торгівлі, а перський шах Abbas пропонував їм на сприятливих умовах оселення на землях своєї імперії. 
Жваве дипломатичне листування точилося у ті рідкі хвилі миру між Січчю та Турецькою імперією. 
Дійшло навіть до нав’язування дипломатичних стосунків між Козаками та цісарством Австрії. Вже у 1594 році на Січ прибув австрійський посол цезаря Рудольфа II Erich Lassota v. Steblau. Козаки, взамін за обіцянку нападу на Турцію, отримали цесарські прапори і 8 тисяч дукатів. Чого добивався цезар? Хиба того, щоб через козаків втягнути до війни з Турцією й Польщу, що зміцнило би позиції Австрії. Невідомо, чи зрозуміли Козаки, що ними хтось маніпулює.

Дипломатична кореспонденція козаків не завжди провадилась язиком дипломатії. Козаки були нестримані на слово і, якщо когось не любили, то плювали йому мовою окропною (бранною – перекладач) . 

Мабуть, Панство, пам’ятає відому картину Іллі Рєпіна, намальовану (в кількох версіях) в 1878 – 1891 роках, - “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Сюжет картини не є тільки одним мистецьким натхненням, але є впливом нечуваної події, яка сколихнула російську інтелігенцію. У тих часах знайдений був автентичний лист до султана Мехмеда IV (того самого, який в нас забрав Кам’янець Подільський) від кошового отамана Івана Сірка, який заінтригував маляра.

Іван Сірко написав цього листа у 1676 році як відповідь на лист султана запорозькім Козакам. За хвилину Панство прочитає обидва листи без жодних виїмок та скорочень, щоб Панство саме могло подивитись як - то реально відбувалось. Може то Панство потрясти. Але нелегкі часи були тоді. Обидва листи знаходяться в Публічної Бібліотеці Петербурга.

Запорожці були такими, якими були. Багаторазово давали докази своєї позитивної настанови до Поляків. Шукали до них шляхів й, в тому тяжінні, Поляками то й були відштовхані. Нам говорять, що причиною того була велика цивілізаційна різниця між Поляками і Козаками. Але, у ті часи ніхто не посилався на цивілізаційну різницю, бо такої різниці попросту не було. Правдива причина конфлікту крилась у чомусь зовсім іншому. 

Польська шляхта вже не хотіла згадувати, як і в яких обставинах вона стала шляхтою. А починала вона більш-менш з того рівня, з якого стартували тогочасні Козаки. То теж була колись група амбітних та незалежних жолнежів і трохи бандитів, які були готові для свого князя, на один його рух виконувати похвальні вчинки та вчинки негідні, у постійному очікуванні княжої винагороди.

Й князь їм платив. Землею, забраною в сусідів, гербом чи титулом. Зараз, на Україні, на очі польської шляхти повставала нова шляхта й цей процес посувався дуже швидко! Чи свідомо, чи інстинктивно, польська шляхта відчувала в Козаків свого конкурента. Поля-ки, призвичаєні до невільницької залежності польських хлопів, тільки такий стан речей 
вважали нормальним, і, відтак, козацька незалежність їх денервувала та збуджувала агресію. 

Ніколи не було спроб втягнути Козаків до співпраці (поза випадками військових реєстрів), бо то мало б бути продуктивні дії з певною візією майбутнього. Натомість, Поляки жадали бути придавлені величчю проблем, що їм створювала велика провінція, й так врешті не напрацювали концепцію розвитку України та гармонійного приєднання її до організму Речі Посполитої. Січ повставала й розросталась поза їх контролем, бо на нього поляки не мали ані сил, ані коштів. Навіть, не мали на то бажання, обмежуваючись час від часу пацифікацією збунтованої козаччини. Така політика мусила закінчиться трагедією.

Приєднуясь до Росіян, Козаки знайшли неволю. Хоч як би то козацька самостійність та відособленість в Польщі була небажана, але, попри усе однак толерована, то в московської державі про абияку самостійність не було мови. Минули довгі роки відносного миру, й Росіяни остаточно знищили козацький анклав.


15 червня 1775 року російський генерал Пьотр Текелі оточив Січ військом у складі: 13 полків донських козаків, 10 піхотних полків та 8 полків кавалерії та оголосив Козакам на-каз цариці Катерини II про ліквідацію Запорізької Січі. Перевага російського війська була таке велика, що ніхто з Козаків навіть не помишляв про оборону. Вночі багато козаків втекли човнами на землі Кримського Ханату. Зайнявши Січ, Росіяни зруйнували усі укріплення та будинки: скарбниця та січовий архів були вивезені до Москви, а козацька старшина арештована, а затим була засуджена на ув’язнення і заслання.

Запорізькі землі роздані царським дворянам: Потемкінові, Вяземському, Прозоровському і Розумовському. 


Лист султана до Запорожців

Я, султан, син Мехмеда, брат Сонця й Місяця, онук і намісник Бога, Пан королівств Ма-кедонії, Вавилону, Єрусалиму, Великого та Малого Єгипту, Король над Королями, Пан над Панами, знаменитий лицар, непереможний командувач, неподоланий оборонець Панської столиці, виконуючий волю самого Бога, надія та спокій мусульман, ви-кликаючий перестрах, але й могутній оборонець християн – Наказую Вам, запорозьким козакам, підкоритись мені добровільно без жодного опору і не турбувати мене більше Вашими нападами.

Султан турецький Мехмед IV
  



Відповідь Козаків (орігинальний текст)

Запорізькі козаки Турецькому Султану!

Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар!

Який ти в чорта лицар, коли ти голою дупою їжака не вб’єш. Твоє військо їси те, що чорт викидає. Не гідний ти синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмось, землею та водою будемо битись з тобою, Курва твоя мати. Вавилонський ти кухар, маке-донський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, поділь-ський злодюжка та блазень усього світу земного та під землею, потомок диявольського їжака i chuju (тут: певна зовнішня частина тіла чоловіка з огляду на норми суспільної моралі залишена без перекладу; - перекладач) недороблений. Свиняча ти морда, кобиля-чий зад, різницький собака, нехрещений лоб, Курва Твоя мати.


Отак Тобі Козаки відповідають, плюгавче. Не будеш Ти навіть наших свині випасати. Зараз кінчаємо, числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць на небі, а рік у книгах записаний, день такий, як й у вас, за що можете поцілувати в дупу нас.


Кошовий Отаман Іван Сірко з усіма запорожцями
……………………………………………………………………………………………………..


(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
09.2008 - 24.12.2011.; Дебальцеве

 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає
тексти авторів, з якими він не погоджується.