Польська окупаційна зона...

25 лютого 1942 року за наказом Верховного Головнокомандувача була створена перша польська танкова дивізія, яка власне так й була позначена. Командиром 1 Танкової Дивізії був призначений досвідчений й вже тоді легендарний генерал Станіслав Мачек. Генерал народився в містечку Щежець, неподалік Львова, у родині хорвацького походження. Ніколи, однак, не підкреслював свого хорвацького походження, натомість, завсіди згадував про своє львівське походження, як й про те, що його дружина Зофія походить зі Станіславова.

Напочатку Дивізія стаціонувала в Шотландії і пильнувала там 200-кілометровий відтинок морського узбережжя від очікуваного німецького десанту, після чого, наприкінці липня 1944 року, у кільки етапів була перевезена до Нормандії, а там 8 серпня увійшла в бої, як складова частина 1-ї Канадської Армії.

Протягом гідної слави кампанії уві Франції та Бельгії, Дивізія відзначилась доброю боєздатністю та операційною успішністю. Усім, як добрий ґазда, зі свого штабного танку «Hela“ керував усюдисущий генерал Мачек. Його увага та піклування щодо підлеглих були нагороджені пестливим прізвиськом «Баця“ (баця – овчар, що доглядає на полонині за вівцями; пояснення перекладача ), яким його обдарували жолнежі.

29 жовтня, вже в Голландії, Дивізія в Північної Brabancji визволила велике місто Бреде («Bred“). Вдячна людність міста шаленіла від щастя, а польських жолнежів мало не на руках носили. На початку квітня 1945 року

Дивізія увійшла на територію Німеччини, прямуючи до портового міста Wilhelmshaven. Wilhelmshaven – це фортеця і найбільший морський порт німецьких Військово-морських сил. Перед близькою вже поразкою гітлерівської Німеччини, залога фортеці не оборонялась і капітулювала перед Дивізією.

За одну годину генерал Мачек став посідачем: 3 крейсерів, 18 U (підводних човнів - перекладач), 215 малих військових і допоміжних кораблів, 94 фортечних гармат, 159 полевих гармат, 560 станкових кулеметів, 370 ручних кулеметів, 40 000 карабінів, 280 000 артилерійських снарядів, 64 мільйонів набоїв, 23 000 гранат, значних запасів торпед й морських мін, а також харчових магазинів на 500 000 жолнежів на три місяці.

Кінець війни зостав Дивізію в Wilhelmshaven, звідкіль вона була переміщена до так званого Emsland, частини Нижньої Саксонії в усті річки Амізи (нім. Ems), неподалік німецького-голандського кордону.

Dipisi”

Від травня до серпня 1945 р. репатрийовано близько 6 мільйонів діпісув, що головним чином походили з Західної Європи, та понад усе з Совіцького Союзу.

Совіцький Союз ще у жовтні 1944 р. вимусив з Альянтів вимогу видання до СССР у кінці війни усіх совецьких громадян, без запиту їх згоди на таке переселення. Коли війна вже закінчилась, Альянти без жалю вивозили отих нещасних й віддавали в розпорядження Червоної Армії.

Коли громадян СССР вивозили до Совіцького Союзу, Молотов намагався примусити Альянтів до видавання йому також огулом усіх Поляків з польських Кресів, записаних Совітами після вересня 1939 року як совецьких громадян. Проте, Богові Хвала, оця штука Росіянам не пройшла. Може й від того, що Поляків тоді вже пильнувала 1 Танкова Дивізія, з якою нікому не йшло задиратись. Але, інші поневолені Росіянами народи, мали поважні проблеми. Литвини, Латиші, Білоруси і Українці почали ховатись від вивезення до Совіцького Союзу, звертаючись до Поляків з проханням про допомогу. Декотрі Поляки самі хотіли повертатись до Польщі, себто, насправді, під совіцьке панування, проте таких було небагато.

Терен польської окупаційної зони

Увесь терен польської окупації займав 6500 квадратових кілометрів. На цьому терену ще перед прибуттям Польських Збройних Сил знаходилось багато Поляків, примусових працівників, військовополонених, та, навіть, 1700 жінок, жолнежі АК з Варшавського Повстання, які перебували у таборі Oberlangen. До того усього, Британці привозили наступних польських діпісув. У січні 1946 р. організовано 15 таборів для польських діпісув, 5 таборів для польських військовополонених та один табір для діпісув з балтійських країн.

Як скоро в окупованій Німеччині поширилась інформація про польську окупаційну зону, відтак тлуми виснажених, позбавлених допомоги і надії Поляків, розпочинали мандрівку до Emsland. Йшли пішки, чіплялись до потягів, іноді їм вдавалось упросити англійських чи американських жолнежів, щоб вони дозволили їм сісти на якусь військову вантажівку.

Польська окупаційна влада на початку розміщувала прибульців в порожніх табірних бараках, залишених вже репатрійованими Французами і Голландцями. Однак скорі, ці бараки переповнились, а прибували ще нові Поляки. Врешті, приступили до виселення німецького населення, заселяючи в їх домах головних чином польські сім’ї, або матерів з дітьми, залишаючи таборові приміщення для так званих сінглув (з англійської мови, самотній, без дружини, без родини).

Haren змінило назву.

Скорі в Haren, повністю звільнений від німецького населення, знайшло прихісток понад 5000 Поляків. А позаяк, у переважній більшості були то львів’яни, або люди походження зі львівського та станіславівського воєводств, то офіціально змінили назву міста з німецького Haren на Львів! Головні вулиці міста також отримали нові назви, а саме такі, які пам’ятались зі Львова: Академіцька, Личаківська, Легіонів…

Зустріло це негайну та досить галасливу реакції совіцької дипломатії, яка почала домагатись не тільки зміни назви міста, але й повної ліквідації польської окупаційної зони в Emsland. Під тиском ось цього антильвівського гармидеру, Британці намагались вплинути на Поляків, щоб таки вони змінили назву міста на якусь іншу. У справу заангажував сам Верховний Головнокомандувач генерал Бур-Коморовський.

У червні 1945 р. генерал прибув до Haren-Львова. Унаслідок втручання генерала 23 червня 1945 р. Львів був перейменований на Мачкув, на честь командира 1 Танкової Дивізії, генерала Мачка. Подібних перейменувань місцевості з німецьких назв на польські було більше. Мачкув отримав новий герб, на якому були квитка маку і символ 1 Танкової Дивізії - шлем та гусарські крила.

Відразу Мачкув почав розвиватись дуже динамічне. До цього спричинився головним чином щасливий добір людей, замешканих наразі в Мачковому. Велика частина польської інтелігенції, що переслідувалась гітлеровським режимом, знаходилась в німецьких таборах, а, наразі, по визволенню з таборів, майже уся зосередилась у польської окупаційної зоні. У місті створилась польська адміністрація, усі вулиці отримали польські назви. Союз Польських Шкіл патронував школи не тільки у місті Мачкув, але координував працю польських шкіл на теренах усієї Німеччини, що знаходилась у західній зоні окупації. У Мачкуві відкрито кілька початкових шкіл, гімназія, ліцей і Польська Механічна Гімназія. Створена польська парафія. Зразу за тим створений спортивний клуб. В Мачковому відкрито кіно й два театри. У липні 1945 р. в Мачковому виступив з концертом саме великий Vehudi Menuhin. Гарячий прийом, що йому приготували мешканці Мачкува, артист згадував навіть через багато років.

Почала виходити польська преса. Газети «Dziennik“ і “Defilada“ з накладом понад 90 тисяч примірників. У місті Mappen відкрито польську книгарню при несамовитому поводженню місцевих діпісув. Щомісячно книгарня продавала 15 – 18 тисяч книжок!

Велика кількість панянок й кавалерів була причиною надзвичайної кількості шлюбів, які бралися в Мачкові та усьому Emsland. Почали народжуватися діти. У самому Мачкуві їх народилось 489. Вони живуть й до сьогодні, маючи в пашпортах запис про місце народження Мачкув. Місцевість сьогодні вже не існує. Чотири польські ксьондзи справило 289 шлюбів, 497 хрещень та відправило 110 погребів. Гроби давніх польських мешканців Мачкува й сьогодні знаходяться під охороною польського консульства в Гамб

урзі та місцевої влади міста Haren.

Німецьке населення Emslandu шаленіло на Поляків. Німці не могли пробачати Полякам перш за усе виселення та ужиткування їх власних німецьких меблів, реманенту чи вбрання. Однак, нікому з Німців до голови не приходила думка про відкриту боротьбу з Поляками. Польська окупація перебігала спокійно. Не повстали жадні німецькі партизанські відділи, чи диверсійні групи, чого Поляки, знаючи свою поставу, та, відтак, трактуючи інших подібно до себе, очікували від Німців вповні уважно. Найвиразніше переоцінено прихильність Німців до гітлерівського устрою, якого, як з’ясувалось, Німці аж так дуже й не кохали.

Поляки, принаймні на початку, схильні були трохи відігратись на Німцях, як саме Поляки. Досить швидко вони це залишили. Наприклад, виселено Німців з Мачкува і не дозволено їм, навіть, входити до міста. Але, відразу почали робити винятки хоча ж би для німецьких ремеслінників, раз у раз потрібних у місті.

Напочатку на залізниці у потягах впроваджено спеціальні купе «Nur Fr Polen“ (Тільки Для Поляків), що було очевидним повтором ситуації в окупованій Польщі, де Німці впровадили для себе купе «Nur Fr Deutsche“ (Тільки Для Німців).

Постійно тривав «чорний“ гендель (тож обік кордон з Голландією! ), в якому участували нарівні комбінатори польські, німецькі й голландські. То, що бізнес є міжнародний та анти націоналістичний, видко було голім оком. На цієї співпраці виросла не одна фортуна.

Декотрі Німці пробували однак “блазувати”. Так стало, наприклад, в місцевості Aschensdorf, де на плацу перед костьолом зроблений список 35 німецьких жінок, означених як такі, що мають венеричні хвороби, бо мають стосунки з Поляками. Того не можна було пробачати, й на другий день польські жолнежі витягли на вулицю шістку Німців, прихильників гітлерівського закону про чистоту німецької раси. Усі були прикладове побиті. Сьомому вдалось уникнути цього, бо втікав так швидко, що, навіть, не трафила його черга зі стена (пістолет-кулемет – перекладач), яку випустив за ним якійсь жолнеж. Другий грізний інцидент трапився у місцевості Freren. Поляки спалили там дім колишнього керівника місцевого відділення НСДАП Eilerta. Це була помста за смерть польського військовополоненого.

Іце були усі інциденти, які відбулись поміж Німцями й Поляками на теренах польської окупаційної зони. Між двома націями без сумніву існувала взаємна нехіть, радше певно не була то ненависть. По закінченню польської окупації самі Німці визнавали, що Поляки поводились щодо до них радше в порядку…

Польська окупаційна зона в Emsland – сіль в «очі“ СовіцькомуСоюзові

Однак, тут совіцькі зусилля натрапили на твердий опір Уїнстона Черчилля. Британський прем’єр не мав жадних ілюзій, що союз з Совіцьким Союзом є союзом з дружньою державою. Той союз потрібний був обом партнерам, але тільки до часу розгрому III Рейху. III Рейх власне був розгромлений, а що далі? Черчилль не виключав й такої можливості, що Совіцький Союз, як це говориться, «піде за стусаном“ й вдарить на Альянтів, бажаючи здобути собі усю Німеччину, а може, навіть, й Францію, може зайняти тоді і усю Європу, усюди впроваджуючи свій досконалий політичний устрій. Від 1920 року було ж бо це для Совіцького Союзу стратегічним завданням, тоді недосяжне, але зараз…?

Військо Польське, особливо на Заході, де більшість жолнежів походила з теренів наразі загарбаних Совіцьким Союзом, з антисовецькими настроями, військо, яке мале людське запілля у великій чисельності Поляків в Німеччині, у хвилі відкритого конфлікту з Совіцьким Союзом було би для Великої Британії безцінним.

Було ще щось, що наказувало Черчиллю утримувати в Німеччини польських жолнежів. Черчилль охоче пристав на признання Війську Польському статусу окупаційних сил, бо мусив перекинути частину британських військ в Азію, де усе ще тривала війна з Японією. Відтак, Британці поїхали до Азії, а натомість Поляки пильнували Німців.

Зрозумівши, що шляхом розмов з Черчиллем нічого собі не здобудуть, Совіцький Союз застосував своїх агентів у Великої Британії. А їх там мав чимало. Згодом, наприклад, з’ясувалось, що сам шеф британської контррозвідки, Кім Філбі, був агентом СССР!

Як Уїнстона Черчилля може стосуватись польська справа?

Ну й врешті, так ото в Лондоні писане в червню 1945 року, а в липні того ж року Уїнстон Черчилль не був прем’єром. Чи то тільки «випадковий збіг обставин“, чи може такі щось більше?

Прошу Панство. Нас довго призвичаювали до того, що ми є малим, нічого не значимим народом, якому примха історії подарувала по I світової війні нетривалу державу, як домик з карт. Отож хотів би запевнити усіх, що не був то домик з карт, сусіди нас не легковажили, навіть, часто нас переоцінювали й завжди їм дуже залежало на тому, щоб нас знищити, ніж ми стане справді сильними. Відтак, прошу не забувати, як почалась II світова війна й як вона закінчилась. По закінченню війни, рівно як й на її початку, й надалі ми мали двох агресорів, але справна совіцька пропаганда справила так, що бачили ми тільки Німеччину.

Тож до нас не дійшло, що власне програли ми війну з Совіцьким Союзом. Може від того, що на війні з Совіцьким Союзом стріляли нечасто. Останнім, хто у цієї війні підтримував Поляків, власне, був Уїнстон Черчилль.

По відходу Уїнстона Черчилля, справа позбування Поляків з Німеччини набрала темпу. Восени 1946 року польські жолнежі почали покидати Emsland. 10 вересня 1948 року Німці в урочистої процесії за грою дзвонів увійшли до покинутого Мачкува, польська назва якого відразу була відкинута з відразою. Знову з’явився Haren. До сьогодні в Haren повторюється двовірш з 1948 року: «Gott schtze unser Haren vor neuen Poltyuscharen“. – Боже, обороні наш Haren перед новими ордами Поляків.

Водночас, по усьому Emsland дуже дбають про польські могили на цвинтарях, повстають місцеві музеї, упам'ятняючи часи польської окупації, і, навіть, запрошують Поляків на спільні урочистості в Haren, або випускників польських шкіл, що функціонували в Haren.

Чи не свідчить це, що не було аж так зле у часах польської окупації.