Культові мечи Поляків

                  Огляд польських медіа для українських читачів -----------------------------------------------------------------------------------------------------------------  KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський) індекс передплати 98780 ДВОТИЖНЕВИК НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ     29 вересня 2008                        № 18 (70)                          [с.16-17] …………………………………………………………………………………………………………………………  Культові мечи Поляків         -----------------------------------------------------------------------------------------------------------------    ЩЕРБЕНЕЦЬ               http://www.duszki.pl/kurier_galicyjski/artykuly/2008_09_29/KG_18-70.pdf SZYMON KAZIMIERSKI (ШИМОН КАЗІМЄРСЬКІ)             Стале місця в історії польської держави належить трьом незвичайним мечам. Аж до 1795 р. вони переховувались як національна реліквія в Королівської Скарбниці на Вавелю. Навколо них за сторіччя нагромадились найрізніші опові-дання та легенди, іноді зовсім фальшиві. Проте, мечи були реальним й правдивим символом дійсної історії Польщі й речовим свідоцтвом потуги Польського Королів-ства. Зі сховищ Скарбниці з’являлись дуже рідко й тільки на надзвичайні державні урочистості. Товаришував їм тоді голос Зиґмунда, святого дзвону Вавельської катед-ри.   Першим і найстаршим з них був Щербенець. Коронаційний меч королів Польщі. Першим польським королем, на коронації якого використаний був Щербенець, був Владислав Локєтек. Щербенець       Наполегливо поколіннями повторяєма легенда говорить, що меч, званий Щербен-цем, колись належав першому польському королю Болеславу Хороброму. Свою назву Щербенець отримав після того, як був вищерблений, коли король Болеслав на знак своєї перемоги на Русинами в 1018 р., вдарив ним по брамі Києва, званої Золотими Воротами.   Не знаю, скільки неправди може дозволити собі легенда, щоби можна було відрізнити її від простої брехні. Проте, однак не можна визнавати за легенду оповідання, що складаються тільки з самої неправди. Подивимось, що у цьому випадку може запропону-вати нам легенда про Щербенця.     http://www.duszki.pl/kurier_galicyjski/artykuly/2008_09_29/KG_18-70.pdf Меч, який не є вищерблений   Відтак – по-перше. Болеслав Хоробрий став польським королем саме в 1025 році. У 1018 р. не міг бути королем, а був тільки князем.   По-друге. Золоті Ворота, велика парадна брама Київа, повстали саме в 1037 році. То як, врешті, Хоробрий міг вдарити мечем оту браму в 1018 році?   По-третє. Ніде не зміг знайти підтвердження, нібито загального у середньовіччі звичаю, що переможець вдаряє мечем браму міста, яку він власне здобув. Може хто з Панства щось знає про такі дії? Та ще. Як оцінити тріумф здобувця, меч якого защербився на здобутій брамі, даючи свідоцтво не міцності зброї нападника, а навпаки, стійкості оборонної будови? Хто до біса, будучи в здоровому розумі, наразить добру зброю на такий, сумнівної якості вчинок?   По-четверте, нарешті. Чи хтось з Панства колись роздивлявся на Щербенця? – Бо ж бо цей меч узагалі не є вищерблений!   Усе, що я написав про меч, Київ, Золоті Ворота та Болеслава Хороброго відомо з сивих віків, а поруч з тим знову й знову повторюється ця дурниця про рубання Щербенцем київської брами, якої навіть не було, та вищерблені на неї меча, який не є вищербленим. Пошукуючи джерело оповідань про Щербенця, доходимо до так званої Хроніки Великопольської, себто, написаного латиною наприкінці XIII віку опису подій середньовічної Польщі в окресі – від часів легендарних до року 1273.  Автор хроніки докладно не відомий, але вважається, що Хроніку, а, власне, її першу частину, що нас найбільш цікавить, у роках 1283 – 1296 написав хранитель познанської капітули Годзіслав Башко. Хіба не можна припустити, що митець Годзіслав не знав правдивої історії меча, бо коли він писав своє сумнівне оповідання, ще жив був король Владислав Локєтек, власник меча, який був вжитий при його коронації. Ніде, окрім Хроніки Великопольської, немає згадки про те, що Болеслав Хоробрий коли-небудь мав меч з іменем Щербенця. Звичай надання імен мечам, не був власне польським звичаєм, але де-котрі рицарі та княжата такі надавали імена своїм мечам. Наприклад, меч Болеслава Krzywoustego ( Кривоустого – перекладач) називався Журавель. З запалом шукав абиякий слід якої-небудь інформації, засвідчуваючий, що князь, а згодом король Болеслав теж мав свій меч з такою назвою, але ніде потрібної інформації не знайшов. Проте Щербенцем завжди називане коронаційний меч Владислава Локєтка. Від Хороброго до Локєтка протяглась часова різниця майже у триста років. Відтак, Хроніка подає неправдиві відомості і не може потрактовуватись так, що щось погано зрозуміла, чи несвідомо перекрутила, бо сама є джерелом інформації, на жаль, неправдивої.   Культ усього, що було за віки перед нами написане, привів до того, що бажаючи зберегти обличчя стосовно цієї зафіксованої на письмі неправди, її переведене на статус легенди. Відразу усе виглядає краще й історики можуть здихнути з полегшою. Може бути, що я є простаком, але не хочу погодитись з фарбуванням кольоровим лаком дуже старої неправ-ди, яка за такого підходу вже якби може бути зоставлена на полиці з написом “Народні Легенди”. Легендами можуть бути оповідання про гномів, сирітку Марисю та королеву Татр. Засмічуваючі польську історію, вигадані навіженими авторами “оповідання для вбогих” не є жодними легендами, а є звичайним фальшування фактів, тому вважаю, що надійшов час позбутися того баласту. Незвичайний меч   Для пана Башка назва Щербенця мала асоціюватись зі защербами й щоб знайти для отих защербин якесь гідне потрактування, вигадав він Київ, браму та Хороброго. Справжнього Щербенця напевне не бачив і від того йде його глибоке переконання про оті защер-бини чи тільки однієї защербині на мечі. У той же час Щербенець не є вищерблений і в оцім факті немає нічого, щоб асоціювалось з назвою меча. Потрібно тільки зняти чари з “легенди” хранителя Башки. Проте, слова щербенець може означати (власне, певне й означає) те, що щербить, а не щось, що само є вищерблене. По аналогії, згідно: шип – бо коліть, bodziec – bo bodzie, pobudza, різець – бо риє борозни в якімсь матеріалі, маємо ще-рбенець – бо вищерблює. І тільки! Не треба Хороброго, Києва та Золотих Воріт. Справжній Щербенець не є вищерблений, бо був виконаний з такої досконалої сталі, що в поєдинку зі зброєю противника власне він вищерблював інші мечи. Ім’я промовляло про його виняткові здібності. Волало. – Стережіться! Не чіпляйтесь до мене! Пощерблю Вас!   Щербенець ніколи не мав потреби в його прикрашенні оповіданням про рубання брами Києва, бо сам у собі є мечем незвичайним. Перш за усе, він є романським мечем, що більше пасує до південної Франції, ніж до центральної Європи. Він є парадним мечем, проте це означає тільки те, що він є мечем з багатою інструктацією. Його лезо найкраще надається до бою. Подаємо розміри Щербенця: повна довжина – 98,4 см, довжина леза – 82 см, ширина леза – 5 см. Врешті, меч ані короткий, ані довгий, досконало надається до фехтування. Написи івритом і латиною   Піхва меча, багато інструктована золотом, не збереглась. Від неї зістався тільки срі-бний, емальований щиток з гербом Польського Королівства, закріплений в прямокутному отворі у основи леза Щербенця. Меч має гарно інструктовану, позолочену рукоять. Рукояттю меча називається комплект елементів, призначених для безпечного утримання його в долоні: гарди, планки, що прикриває долоню, черенка, себто елементи, за які беремо меч, а також наконечника, досить масивного закінчення черенка (часто виконаного як широке коло або куля), завданням якого є врівноваження меча, себто врівноваження в долоні рицаря ваги леза і рукояті. Усі ці елементи Щербенця вкриті оздобами та написами. На гарді й черенці Щербенця бачимо Божих Ягнят і символи чотирьох євангелістів. Ці візерунки не відступають від прийнятого в Європі канону оздоблення середньовічної зброї, але, у випадку з Щербенцем зіштовхуємось з дивними написами івритом, а це вже не ніяк не стандартне оздоблення польських мечів. На одному боці леза видко так званий tetragrammaton, себто монограма Бога, що складається з чотирьох літер J H W H. В івриті, позбавленому голосних, цей напис належить читати – J A H W E.   Навколо tetragrammatonu видко напис латиною: “Haec figura valet ad amorem regum et principum iras iudicum”, себто – це знак впливає на любов королів та князів, на гнів суд-дів. Рівним чином на одному боці гарди є напис мовою івриту, але записаний латинськими літерами: “Con citomon eeve Sedalai Ebrehel”, в перекладі – беззавітна віра прихиляє імена Бога Sedalai i Ebrehel, на другому стороні гарди вже латиною: “Quicumque hec nomina Dei sekum tulerit nullum periculum ei omnino nocebit” – Хто коли-небудь ці імена Бога з собою носити буде, тому жодна небезпека ніколи не зашкодить.   Дуже ретельне дослідження меча виявило, що рукоять меча колись була розмонтована і наново складена в іншої послідовності. Тепер лезо має співвідношення в 180% до гарди і рукояті, що означає відсутність колишнього просторового візерунку з tetragrammotonu на наконечнику, зображення святого Марка і Лукаша на черені, а також зображення святого Яна і Матєюша разом з текстом івритом на гарді меча. Власне, так первинно була змонтована рукоять Щербенця й таке розташування символів надавало йо-му нечувану магічну силу з давноєврейської Кабали. Текст івритом, написаний латиною, є закляттям, волаючим до могутності Бога, щоб у такий спосіб мати благословення для власника меча, яке висловлює латинський напис на другому боці гарди: “Хто коли-небудь ці імена Бога з собою носити буде… У Щербинці дивують співіснування подвійних, івритом і латиною, написів, що мовби ма-ють гарантувати власникові меча опіку Бога, підданство Богові, а заразом й очікування допомоги з Його боку, а усе це якби бачене є очами Жидів і Християн. Тощо ж то за незвичайний меч й хто був його першим власником? – Напевно це не був король Локєтек, хоч насправді, меч вартий бути королівським мечем.   Про те, що то не Локєтек був власником Щербенця, здавен свідчили дві золоті бляшки, що покривали черінь меча, на яких було записано ім’я й титул власника. Однак, ці бляшки давно загубились, а з описів, зроблених у різні часи, узагальнюємо, що або написи на бляшках вже тоді не читались, чи відразу при їх обладнанні послуговувались до-сить популярною тоді методою скорочень, яка, вірогідно, була для усіх читабельною та зрозумілою в тих часах, але за спливом віків, для потомків, вже такими читабельними не були. От той відтворений запис на обкладинці черенка: Iste est glad (…) p (…) et M (…) – Bolezlai duc (…) P (…) et M (…) L (…). То ж саме по-польські: “Це є меч… Болеслава князя…” От, власне, й все. Князя Болеслава, але – якого Болеслава? Перший власник Щербенця та інші   Після багатьох спроб та тривалих дискусії прийнято читати скорочення так: P – як Познань, L – як Земля (Земля над Вартою, сучасний слупський повіт), а M – як Мазовія (Мазовше).   Був тільки один князь Болеслав, який міг бути титулований князем Познані (Польщі), Мазовша і Землі. Ним був князь Болеслав Побожний. За князя тих країв він міг бути визнаний тільки від 1262 р. до 1264 р. і протягом цих двох років мусив з’явитись Щербенець!   Визначення князя Болеслава Побожного як першого власника меча, відразу витлумачує таємничі тексти гебрайські і ознаки кабалістичних заклять, що видко на мечі.   В 1264 році князь Болеслав видав так званий Привілей Каліцький, себто збірник правничих положень, дуже корисний для Жидів, який регулював умови перебування в його князівстві жидівського населення. Документ був настільки досконалим, що пізніше правлячий король Казимир Великий прийняв його повністю без застережень й поширив на усе Королівство Польське. Меч Щербенець, врешті, міг бути дарунком та вдячністю князю від великопольських Жидів, який офіціально узяв їх під свою опіку. Тому не дивно, врешті, що, окрім досконалої граверної роботи та філігранного золотого орнаменту, меч тримав у собі великий заряд позитивної магії. Кабала була тоді науковим напрямом, розробляємим головним чином Жидами Іспанії та південної Франції. При дворі князя з’явився майстер Миколай, відомий лікар, званий Миколаєм з Польщі. Певне двадцять років студійював медицину й таємничі науки в Montpellier на півдні Франції у найвідоміших жидівських і арабських професорів. Маг і кабалиста Миколай з Польщі напевно й був, власне, тим, кого місцеві Жиді просили про допомогу в виконанні презенту для князя Болеслава. Вірогідніше саме він мав бути проектантом написів на мечі.   Владислав Локєтек одружився в 1293 році з Ядвігою, дочкою Болеслава Побожно-го, але поки до цього дійшло, 14 квітня 1279 року оголошене про їх заручини. У тої саме день вмер князь Болеслав Побожний!  Перший Герек в польської історії

  Перед своєю смерті він передав усе своє добро племінникові, князю Пшемиславові II Великопольському. Коли вже дійшло до шлюбу з Ядвігою, Владислав Локєтек отримав в презент від швагра Пшемислава II меч Щербенець. Саме у такий спосіб, Локєтек став власником меча свого тестя. Потрібно закінчувати оповідання про Шербенця, тільки на-прикінці ще одна, незвичайна подія. 8 лютого 1296 р. в Рогожні був вбитий князь Пшемислав II. Після його смерті Владислав і Ядвіга починають урядувати в Великопольщі. У 1300 р. Локєтек мусив рятуватись втечею від чеського короля Вацлава II. Хворій Ядвізі, яка не могла втекти разом з чоловіком, надав притулок радзієвський міщанин, Герек, у якого вона переховувалась з трійкою дітей, змінивши вбрання. В історії не збереглось ім’я цього достойного міщанина. Дуже шкода! Напевно, це перший в історії Польщі Герек, що жив за багато років перед добре нам усім відомим, другим Гереком, першим секретарем ПОРП.

  далі буде ………………………………………………………………………………………………………………………… ……………………………………………………………………………………………………………    KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський) індекс передплати 98780 ДВОТИЖНЕВИК НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ     17 – 31 жовтня 2008 № 19 (71) [с.16-17] …………………………………………………………………………………………………………………………  Культові мечи Поляків ......................................................................................................................................................................................................................................... ГРЮНВАЛЬДСЬКІ МЕЧИ SZYMON KAZIMIERSKI (ШИМОН КАЗІМЄРСЬКІ)     Це були звичайні, бойові мечи хрестоносців, що нічим особливим не вирізнялись серед інших мечів рядових рицарів Ордену. Такими їх принесли до короля Ягелли два посланці хрестоносців.   Остання ревізія Коронної Скарбниці на Вавелю, яка проведена була в 1793 році, серед інших наявних скарбів, належних Польському Королівству, подає також два Грюнвальдські Мечи. Це були звичайні, боєві мечи хрестоносців, що нічим не вирізнялись се-ред інших мечів рядових рицарів Ордену. Такими їх принесли до короля Ягелли два посланці хрестоносців. Після битви їх перевезено до Кракова, де вони як національна пам’ятка потрапили до Коронної Скарбниці. Наприкінці XV віку обидва мечи почали виконувати важливу функцію в урочистостях коронації королів Польщі. Несені перед коро-нованим королем, вони символізували Польщу і Литву, країни, що створили Королівство Обидвух Народів. Тоді ж мечи були оздоблені позолотою на рукояті та гербовими щитами Польщі і Литви.     Вручення мечів   Сцена вручення обох мечів королю Ягелі під Грюнвальдом зазвичай подається до-сить тенденційно, в анотації для глядачів вимальовує Хрестоносців як пихатих агресорів та хвальків. Напроти, Поляків як взірець побожності та справедливості. Ґречний і добрий Ягелло заходиться плачем на думку про насуваючу битву та невідворотне пролиття крові. Яка мого довше відтягує битву, молиться, слухає одну святу проповідь за іншою. Хресто-носці, замість очікуваного королем посольства миру, приносять мечи, що означає нібито хрестоноські кпини з миролюбного, доброго короля. Ті недоречні кпини й пиха по короткому часі будуть карані, а заплакана дівчина, король Ягелло, заслужено стане переможцем. Так це нам завжди представлялось, забуваючи додати, що заплакана дівчина напередодні наказала вирізати усіх мешканців поблизького міста Домбрувна, а також невинних, поблизьких хлопів (праве, усі ці люди були польського походження), які сховались від насуваючого війська під мурами міста. Чуючи вереск вбиваємих людей, дівчина чогось не плакала. Дівчина не плакала й тоді, коли звеліла спалити Прабути. Дівчинка палила Прабути двічі. Повторна пожежа була такої сили, що від її жару розвалились мури катедри. Чи дамо добру пораду, якщо скажу, що завсіди належить бути обережним, коли поблизу з’явиться якась заплакана дівчинка.   Ягелло, можна сказати, був професіоналом, а тому, певно, не плакав. Не молився також без перерви та не впадав в істерику від вже близького пролиття крови. Він трохи припизнився в маршу до Грюнвальду і, коли Хрестоносці вже вишукувались до битви, військо Ягелли тільки-но підходило. Ягелло мусив бо чекати. Не хотів починати битву, не зібравши докупи усього війська. Одна молитва за другою, то не ознака побожності, а спроба чимось зайняти нетерплячих жолнежів. Щоб не рвались наперед, щоб чекали, бо час ще не надійшов. Хрестоносців починала брати холера й від того іде тої виклик, кину-тий Ягелі через присланих герольдів, а, власне, секундантів. Прийнявши мечи, Ягелло вже не міг зволікати, бо тоді б став не гоноровим.  Послів до Ягелли вислав не Великий Магістр, як про це звичайно говориться, а Великий Маршалок ордену, Фридерик фон Валленрод. Великий Магістр нічого не знав про висла-них до Ягелли герольдів з мечами. У послів не було завдання когось ображати, ані кпити, ані бути пихатими. Вони мусили передати виклик, про що зрештою й говорили. Такими були тоді норми рицарського поводження. Подивимось, як це могло правдиво виглядати. Відповідно до опису литвина Нарбута, а не отих двох “шоуменів” з пролиття крови, Длугоша і Сенкевича. Опис не літературний   “Аж отут, Маршалок Ордену, Фридерик Валленрод, за запевненнями чи порадами старих вояків відправив, без повідомлення про те Великого Магістра, виклик до битви. Два герольди, з них один мав на груді знак Короля Зиґмунда – чорний Орел на золотому тлі, другий, знак Князя Щецинського – червоний Гриф на білому тлі, зупинились перед Королем, маючі в руках оголені мечи. Перший з них на ім’я Рамріх, промовив таке: “Великий Королю, є звичай у вояків, що, коли одне військо в готовності до бою очікує друге, то робить виклик. Кладемо два мечи, один для вас, другий для Великого Князя Вітольда, від імені Великого Магістра, Маршалка Ордену й усього Рицарства, аби ж їх прийнявши, набрали охоти і вибрали поле битви, там, де прагнете. Замість того, що зволікаєте та ховаєтесь у лісі, якби то уникаючи битви, чого не уникнете.” – “Ми ні від кого допомоги не очікуємо, відповів Король, та її й не потребуємо, тільки від Бога: в його імені приймаємо ці мечи; однак, поле битви вибирати нам не пристало; де його Бог вкаже, там й будемо розправлятись за його святою волею!” Повернувшись при тому до своїх, промовив: “Дуже добре! Неприятель сам на себе ніж подає”. З тим герольди й від’їхали. А король, сказавши командирам, щоби свої обов’язки виконували…”   Після цього виклику відразу розпочалась битва. Як бачить Панство, усе відбулось досить просто, без струменів сліз, похмурих промов та комедіянських жестів. Герольди також не були Хрестоносцями, Не були, навіть, Німцями. Ну й навіщо було робити навколо цієї справи стільки галасу?   Іноді чуємо думки, що оті два мечи, що були принесені Ягелі, до того належали командору Тухолі, Генріху фон Швельборну. Ця інформація може бути й правдивої. Фон Швельборн, командир хоругви міста Тухоля, відомий був тим, що ще задовго до Грюнвальдської битви, ще в часі підготовки до війни з Польським Королівством, демонстративне наказав носити перед собою два оголені мечи. На запитання, що ці мечи мають означати, він відповідав, що наказав носити перед собою два оголені мечи й вкладе їх до піхов тоді, коли змочить їх кров’ю Поляків. Чого хотів досягнути командор Швельборн цією демонстрацією? – Хиба то був прояв його особистого шаленства. Не було чуток про інших Хрестоносців, яки б робили подібні недоречності. Настрої Хрестоносців коливались від таких, як, власне, у Швельборна, до таких, як у командора міста Меве (по-польські – Гнів; над Віслою).  Командор Меве, граф Ян фон Венден, у свою чергу агітував усіх інших достойників ордену, щоби, на ласку Божу, домовились з Поляками, бо він має передчуття, що війна з Польщею буде програна. Програна тотальне, а, відтак, не повинно її розпочинати. Тож граф мав рацію. Принаймні, фон Швельборн оті мечи забрав з собою на битву під Грюнвальдом, й оті мечи там були. Досить вірогідно, що саме вони були через герольдів передані королю.   По закінченню битви командор Швельборн оказався серед тих нечисленних, не вбитих і не ранених, вояків, які спробували втекти з поля битви. Захвачено їх в місцевості Фальконове поблизу Суша. Ненависть польських жолнежів до відомого показною демонстрацією ворожості до Поляків фон Швельборна була настільки сильною, що йому, вже полоненому, відтяли голову. Якщо комусь здавалось, що під Грюнвальдом не було місця для подібних інцидентів, той просто помиляється. Подальша доля грюнвальдських мечів   Як вже написав, після битви обидва мечи знаходились в Скарбниці Коронної на Вавелю й були обов’язковим елементом кожної королівської коронації. Так й було, за єдиним однак винятком, коли в Польщі в 1733 році дійшло до одночасної коронації двох королів, Станіслава Ліщинського та Фридеріка II Августа Веттіна. Прихильники Ліщинського викрали грюнвальдські мечи зі Скарбниці Коронної і сховали їх в монастирі на Ясної Горі. Август III Сас на свою коронацію мусив виготовити нові мечи аж в Дрездені.   За поразкою Костюшківського Повстання у червні 1794 року Краків зайняли Пру-саки. Роком пізніше, вночі, Прусаки пограбували цінності вавельської скарбниці. Не відаючи, що вони зоставляють, не взяли грюнвальдські мечи. Звичайна оздоба мечів їх не привабила. Вдалось викрасти мечи Тадеушові Чацькому, який тайно перевіз їх до музею Чарторийських в Пулавах. Вони перебували там аж до часу Листопадового Повстання. Після поразку повстання Ізабелла Чарторийська вимушена була закрити ліквідувати музей, і, потому, обидва мечи вона передала на переховування ксьондзу пробощу парафії в Влостовіцях.   В 1853 р. патруль царської жандармерії провів трус на плебанії й випадково натрапив на переховуванні мечи. Як нелегальна зброя, мечи були реквізовані і спочатку вивезені до казарм жандармерії в Любліні, а потім знаходились в фортеці в Замості. На цьому слід мечів губиться. Ніхто, до сьогодні, не знає, що сталось з отими мечами.   KG ……………………………………………………………………………………………………………… джерело: сайт газети: http://www.123people.pl/ext/frm?ti=personensuche%20telefonbuch&search_term=szymon%20kazimierski&search_country=PL&st=suche%20nach%20personen&target_url=http%3A%2F%2Fwww.lwow.com.pl%2Fkurier-galicyjski%2FKG_18-70.pdf&section=document&wrt_id=591 ……………………………………………………………………………………………………………… (з польської мови переклав: оглядач А. Грабовський,) 11.03.2009; 28.09.2011.; Дебальцеве  За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор/автори. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач/перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились.   .........................................................................................................................................................................................................................................