Прометеїзм

А чим же був отої вкрадений з Олімпу і подарований нам героєм-мучеником вогонь? За науковими дослідниками мітив він символізує початок цивілізації, себто поборювання сліпого піддання людства силам природи, поборення тих сил та розуміння, що це людина - є ,а принаймні, тяжіє до того, аби бути володарем природи. 

Однак, така інтерпретація не запевняла би Прометеєві присутність в нашій сучасній міфології, - своє сьогоднішнє життя мит про Прометея завдячує його прийняттю та інтерпретації Романтизмом. За таким прочитанням прометеївський вогонь є символом тяжіння людини до свободи духу, і до можливості свобідного поступу так же й в національній сфері, звідтіль саме йде популярність постаті Прометея у часах пробудження зневолених народів до боротьби за незалежність в XIX віці, й в розірваної загарбниками Польщі також. І тут вже ми вдома – з цього заледве крок до прометеїзму як політичного руху, повсталого у першій половині XX віку власне у відродженої в 1918 році Польщі, руху, - який головною метою ставив собі підтримку народів, й надалі уярмлених в їх слушних і справедливих поривах до відновлення повної свободи і суверенітету.

Творцем цього прометеїзму був  Юзеф Пілсудський, - не пишемо Маршалок, бо ця ідея зродилась в його задумі за раніше, ніж став він Маршалком, чи Головним Вождем Держави. Фактом такі є, що власне по отриманню урядового керма держави, відновленої по 123 літах неволі Речіпосполитої, вчинив усе що міг, аби отою свободою поділитись з іншими. Виразом цього було принципове тяжіння до підтримки тих держав, які подібно Польщі свою незалежність відновили (або отримали) внаслідок розпаду в’язниці народів, себто російської імперії. Відбувалось це з перемінним успіхом, - Військо Польське, наприклад, вдало підтримало Латвію проти більшовицької загрози, спочатку також здавалось, що подібним успіхом закінчиться й спільна з формуваннями отамана Петлюри боротьба за незалежну Україну. У планах Пілсудського обік з сильною та союзною з Польщею Україною мала також повстати незалежна Білорусь. Як відомо, окрім серпневої перемоги, званої дещо перекручено «Дивом над Віслою”, цих амбітних планів реалізувати не вдалося.

Здавалось, що положення так званого Ризького Миру 1921 року, негарну 90-річну річницю якого обходимо цього року, поклали край сміливій ідеї. Домінуючи в польській делегації есдеки, ворожі до планів Пілсудського, довели до визнання совіцької влади в Україні та Білорусі, а війська єдиного нашого союзника – Української Народної Республіки під командуванням Симона Петлюри мали бути інтерновані в Польщі в отих саме таборах, які не так давно за наказом Коменданта були залюднені легіонистами, що відмовились від присяги на вірність монархам Німеччини та Австро-Угорщини.

А проте прометеївська ідея Маршалка не вмерла. Проявом геополітичного рівня, на який вона вийшла, була вдала спроба нав’язування політично-мілітарних контактів з кавказькими країнами, свіжо отриманої незалежності яких рівним чином загрожував совіцький імперіалізм. Так, перед так званим Київським Походом у квітні 1920 року особистий посланець (і приятель) Пілсудського, Титус Філіпович дістався Кавказу і від імені Вождя Польщі уклав військовий договір з урядом Грузії, а потім теж саме вчинив в Азербайджані, де його застала совіцька агресія на цю країну. Скорі по укладення Ризького Миру вже Грузія підверглась нападу та захопленню Червоною Армією. Не було випадковим, що сотні втікачів з Грузії трафили до приязної ним Польщі, а одним з останніх вчинків Пілсудського, поки він не відійшов від політичного життя, було прийняття у ряди Війська Польського 108 підхорунжих та офіцерів розбитої грузинської армії.

Тож з одного боку, це не закулісне політичне мислення, а на великому рівні – від Балтики до Чорного Моря та Кавказ з Каспійським Морем. Крім Пілсудського ніхто в Європі такого широкого погляду не мав, досить порівняти це з британсько-французькими “досягненнями” типу Мюнхену, Аншлюсу Австрії та фліртування з Совітами. Друга важна проблема, яку у розмові зі  мною підкреслив також японський учасник конференції, професор Хіроакі Куромія з Indi Undiana University в CША, це – не лякаймося цього слова – шляхетність усього політичного прометеївського задуму. Його spitus movens – Польща – не керувалась традиційними імперськими мотивами, як хоча б ота Японія, яка «визволяла” Манджурію, аби створити цілком собі підпорядковану Манджюкюо. Не йшлось і про створення маріонеткових держав, підпорядкованих Речіпосполитої, а тільки про побудову ланцюга солідарності, який позволив би слабким витримувати конфронтацію з російським колосом, про якого ще в 1920 році Маршалок Пілсудський висловився засадниче в інтерв’ю англійської газеті; «Не дивлячись на то, який уряд є в Росії, білий чи червоний, вона завжди залишиться запекле імперіалістичною”. На запитання про сучасні форми прометеїзму, усі мої співрозмовники починали зі ствердження, що він не скерований проти Росії, навпаки – прагне неї справжньої демократизації, позбуття імперських зазіхань, що є непоганої передумовою до добросусідських стосунків. Підживленню цієї свідомості буде квартальник «Nowy Prometeusz”, сигнальний примирник якого був презентований у часі конференції. Цей часопис редагується в Варшаві Азербайджанкою, докторанткою Студій Східної Європи Варшавського Університету панею Хійран Алієвою.   Подібним чином визначив діяльність створених ним Студій директор Ян Маліцький. Студії вже пройшли сотні молодих осіб з України, Білорусії, кавказьких країн. Директор Маліцький послався на думку Пілсудського, сформульовану ним ще в 1920 році. Маршалок тоді ствердив, що білу Росію сатрапів зневажав і з молодих літ її поборював, проте з брутальною совіцькою диктатурою не хоче мати нічого спільного, натомість, мріє про «Третю Росію”, з демократичним устроєм, позбавлену жаги завоювань, небезпечної для усіх її сусідів.   На мою думку, допоки «Третя Росія” надалі залишається тільки маренням, потрібно розкуть з кайданів Прометея, щоб від Кавказу до Балтики хтось нагле не загасив нам пломені свободи. 

 Джерело: сайт газети; 02.05.2011. http://www.duszki.pl/kurier_galicyjski/artykuly/2011_04_15/KG_7_2011_sredni.pdf