виселення українців... дискусія...

Шановний Пан Єжи Бачинський
Голова і Головний Редактор «Політики” Спілка z o.o. SKA

Шановний Пане Голово,
З прикрістю прочитали допис "Pokosie Wisy" авторства Веслава Владики, який з винятковою поверховістю та некомпетенцію запрезентував проблему, зв’язану з опротестуванням позаурядовими організаціями посольського проекту ухвали з осудженням операції «Вісла”.

1. Питання визначення цілів операції «Вісла”
I
Автор зігнорував підставовий документ, відпрацьований кільку десятьма польськими та українськими істориками, - учасниками багаторічних міжнародних історичних семінарів «Польща – Украина: трудні питання”. Багаторазово цитованій в артикулу професор Ґжеґож Мотика був учасником тих зустрічів та хранителем протоколів погоджень, які у пункті ГЕНЕЗА І ЦІЛІ ОПЕРАЦІЇ стверджують:

1. Попри закінчення війни, визначення кордону поміж Польщею і Союзом Совіцьких Соціалістичних Республік, та стримання акції переселення української людності до Української Совіцької Соціалістичної Республіки, українське підпілля продовжувало діяльність на південно-східних теренах Речіпосполитої. Вона полягала на здійсненні різного роду акції проти польської держави. Ця діяльність знаходила підтримку серед української людності, що там мешкала.

2. У зв’язку з діяльність українського підпілля на названих теренах, влада польської держави прийняла політично-мілітарне рішення з метою збереження територіальній цілісності, спрямовуючи на тої терен підрозділи Війська Польського.

3. Основною ціллю операції «Вісла” було ліквідація українського підпілля та забезпечення спокою на південно-східних обширах Речіпосполитої. При прийняті рішення про проведення операції «Вісла” не мала значення політична орієнтація тодішньої польської влади.

I далі: (…) Аби позбавити ОУН і УПА запілля, здійснено було переселення громадян української національності, та мішаних родин на північні та східні землі.
(опубліковане у «Польська – Україна: трудні питання” т.9)
Обік польських науковців українську сторону репрезентували: професор Володимир Баран (Луцьк), доцент Юрій Бухало (Рівне), доцент Ігор Церенда (Івано-Франківськ), доцент Володимир Дмитрук (Луцьк), доцент Ігор Ілюшин (Київ), професор Віктор Колесник (Луцьк), професор Костянтин Кондратюк (Львів), доцент Микола Кучерепа (Луцьк), професор Станіслав Кульцицький (Київ), доцент Юрій Киричук (Львів), професор Юрій Макар (Чернівці), магістр Віктор Матійченко (Рівне), магістр Вікторія Оніщук (Луцьк), професор Володимир Сергійчук (Київ), професор Юрій Сливка (Львів), професор Михайло Швагуляк (Львів), професор Володимир Трофимович (Острог), професор Богдан Заброварний (Луцьк), Євген Стахів (Новий Йорк).

II
Автор зігнорував українські джерельні документи. Нижче цитуємо вислови чолових діячів Організації Українських Націоналістів (ОУН) і Української Повстанчої Армії (УПА).
Розмова з Іваном Кривуцьким, колишнім співпрацівником найважніших провідників ОУН в так званому Закерзонському Краю (південно-східні терени РП), української Служби Безпеки, учасником нарад проводу ОУН на терену теперішній Польщі, розміщена в: За то вже є Українцем. Спогади з 1944-1947 років, Кошалін-Варшава-Перемишль 2012, с. 348-349.

Богдан Гук – Як політичний і військовий провід в Закерзонському Краю сприймав власну позицію і сенс політичній боротьби?
Іван Кривуцький – Трактували себе як міст поміж Совітами і країнами Заходу. Не думали, що той міст буде висаджений в результаті акції «Вісла”, якої не передбачали. (…) Мали ми вісімнадцять сотні УПА проти армії усієї держави, і то не однієї держави. Що цікаве: коли б то польська сторона не наважилась на проведення примусовій депортації людності, то ніколи би не поконала УПА. Не утримались би оті вісімнадцять сотні, проте не здолали би знищити нас цілковито, якійсь форми опору тривали би та тлили би надалі. Справжній патріотизм не поконає найліпша армія.

Відповідь сотенного УПА Степана Стебельського ,»Хріна”, розміщена в: Степан Стебельський «Хрін”, Зимою в бункеру. Спогади сотенного УПА, сотня якого брала участь у засідці на генерала Сверчевського, Офіційне Видавництво Мєркі, брак місця і року видання, с. 247.
Були ми на стику кордонів трьох держав. Світ дивився на нас, і наша боротьба не могла бути укритою перед чужими кореспондентами, так як в СССР. Умови і терен були гарні, Могли ми дати Закордонному Представництво УГВР знаменні аргументи в доводи нашій боротьби. Рейди по Лемківщині і Словакії знайшли відгук у світовій пресі, голови якої діставались також і до нас. (…) І тільки після порозуміння трьох держав: СССР, червоній Польщі і Чехії, - при безумовному виселенні української людності Закерзоння, - наша подальша діяльність на отих теренах стала політично непотрібною. У момент виселення решток української людності, наше завдання було закінчено.

Розмова з Василем Галасою псевдо «Орлан”, заступником провідника ОУН Закерзонського Краю розміщена в: В. Гуе (ред..), За то вже є Українцем. Спогади з 1947 років, Кошалин-Варшава-Перемишль 2012, с.367
Богдан Гук – Відбулась акція «Вісла”. Як оцінили її результати?
Василь Галаса «Орлан”: (…) Зрозуміли так, що втратили опору, полігон та значний канал зв’язку з західним світом, а бо ж ото «вікно у світ” мало важне значення, Найбільш болісним було то, що втратили 20 000 квадратових кілометрів одвічних українських земель. Однак, навіть сьогодні не можу ствердити, чи є ця втрата назавжди, бо ж вже неодноразове суспільні і національні процеси дивили людей. Певним є те, що Українці з Західних Земель повинні повертатись на свої історичні терени, бо вони завжди будуть до них належати.

III
Автор зігнорував польські джерельні матеріали. Вже на переломі в 1946 р. швидкого вирішення наболілої проблеми вимагала польська публічна опінія – PSL (Польська селянська партія - перекладач) звернулась до KRN (Крайова Народна Рада - перекладач), та звернення черемиського єпископа (поль. Біскупа - перекладач): «(…) енергійні спроби постановки цієї проблеми послами Польської Селянської Партії (PSL) до Крайової Народної Ради. Найперв ходило тут про звернення на переломі 1945/1946 років посла Михала Ґловача і колежів до міністрів публічної безпеки та національної оборони «у справі спалення і мордування людей в перемиському повіту”, в якому читаємо м. і. : «До 27 грудня 1945 р. українські банди спалили 70 громад та 6 фільварків, та було замордоване 300 Поляків. Людність зі спалених громад, рятуючись втечею, сховалась у м. Перемишлю, не маючи відповідного мешкання, ані харчів для себе та живого інвентарю. Польська людність у позосталій частини черемиського повіту живе у постійному страху перед українськими бандами, волає про допомогу та безпеку”. Звернення було переслане голові Ради Міністрів, результатів не було. Коли ситуація ніяк не покращилась, наприкінці вересня 1946 р. посол Юзеф Бурда та інши послові PSL подали наглу заяву такого змісту: «Крайова Народна Рада створює посольську комісію у складі 12 послів – по 2 з кожного посольського клубу (відповідник фракцій - перекладач)” – для невідкладного вияснення стосунків щодо безпеки на теренах жешовського і люблінського воєводств, запропонування засобів для ліквідації трасуючих банд, та забезпечення особистої безпеки, майна та опіці місцевій людності, та продовження плану за господарювання опущених або знищених теренів”. За безликої відповіді на невідкладну заяву міністра публічної безпеки Станіслава Радкевича (одного з головних комуністичних злочинців в Польщі у 50-х роках), - більшість послів так званого демократичного табору невідкладність заяви відкинула та як звичайна заява передана була вона до Комісії Адміністрації та Безпеки Знову результатів не було. Другим прикладом може служити драматичне звернення у цієї справі римсько-католицького перемиського біскупа ксьондза Францишка Барди від 25 червня 1946 р, спрямований до маршалка Михала Роля-Жимерського, наступного змісту:
«Пане Маршалку” - Безсумнівно пану Маршалкові відомі випадки, які розігруються в черемиській, ярославській та сяноцькій землях. Тут вже кільку місяців палять села, людність втрачає майно – дах над головою, а де-не-де й життя. Усі спроби оборони не локалізували українських нападів, бо банди систематично ідуть вперед і постійно поширюють нищення. Нарастає скрута тисяч і тисяч Поляків, які слушно сподіваються [ще] безпеки життя і майна у своєї країні. Як пастор черемиської дієцезії [слово нерозбірливе] відчуваю згадувані згарища [і] не можу відсторонене дивиться на ці страшні у наслідках події, так болісне вдаряючих в моїх вірних, й тому ухильно звертаюсь до п. Маршалка з проханням, аби ласкаво зарадив болісним стосункам. - з Повагою… [(prof. Ryszard Szawowski "Akcja Wisa w wietle prawa", s. 151-152); ( - ; професор Ришард Шавловський «Акція Вісла у світлі права”, с. 151-152 )]

2. Питання правовій кваліфікації операції «Вісла”

I
Автор ігнорував рішення Європейського Трибуналу з Прав Людини у Страсбурзі, який 9 лютого 2012 року вирішив, що подана Союзом Українців в Польщі скарга проти польської держави, була відхилена. За підставу скарги ZUwP вказав шерег записів Конвенції з Прав Людини і Основних Свобод, прийнятій в Риму 4 листопада 1950 року. Це рішення є остаточне й посилання на неї не прислугує.

II
Автор зігнорував становище незалежних судів і IPN (Інститут Національної Пам’яті - перекладач), який відхилив претензію Союзу Українців в Польщі (ZUwP) в питанні визнання операції «Вісла” за безправні дії. Союз Українців в Польщі 4 травня 2007 року направив до Інституту Національної Пам’яті – Комісії Розслідування Злочинів проти Польського Народу повідомлення про можливість скоєння багатьох злочинів, у т.ч. комуністичних злочинів, злочинів проти людяності та інших. 31 липня 2008 року прокурор, який аналізував справу, відмовив в провадженні в указаній справі. Рішенням від 28 вересня 2009 року Окружний Суд в Варшаві залишив в силі оскаржене рішення, відхиляючи тим самим претензію ZUwP.

III
Автор проігнорував підставну та вичерпну публікацію на тему правних аспектів операції «Вісла” в опрацюванні професора Ришарда Шавловського з Канади, визнаного авторитету в царині міжнародного права, викладача німецьких університетів: Університету Гумбольдта у Берліну та Федерального Інституту Соціології в Бону, шотландського Університеті в Глазго, канадського Університету Galgaey (“Акція Вісла у світлі права”, Перемишль 2007 р. ): «За генеральним висновком: акція “Вісла” 1947 р. відповідала міжнародному і польському праву.” (с.160).

3. "(...) операція, під час якій допущені тяжкі звинувачення української цивільної людності.»
Автор проігнорував факт припинення IPN наступних слідчих проваджень: предметом слідства Відділковій Комісії в Катовицях, припиненого постановою від 28 лютого 2007 р., було встановлення і юридична оцінка кількасот випадків, що доточать осіб української національності, поміщених у якості покарання або арешту в 1947-1949 роках в Центральному Табору Праці в Явожні, якій виконував роллю попереднього фільтраційного табору та попереднього арешту. Також припинене було слідство у Відділковій Комісії у Любліну, де встановлення чи не дійшло до висунення звинувачень публічним функціонерам у зв’язку з переселенням в інщи райони Польщі в рамах акції «Вісла” однієї з родин, замешканій в повіту Біла Підляська.

4. Зведення післявоєнної діяльності ОУН-УПА виключно до антикомуністичного характеру (“антикомуністичний рух опору”) є маніпуляцією.

Автор зігнорував документи і напрацювання істориків стосовно мордів, здійсненних УПА на польській людності Прикарпаття, як хоча ж би «Злочини українських націоналістів на цивільній людності в південно-східній Польщі (1942 - 1947), колективна праці під редакцією доктора Здзіслава Конечного, рецензенти: професор доктор номинований Володимир Бонюсяк, професор доктор номинований Владислав Філяр. Визначено, що тільки в повоєнному періоду на Прикарпаті та Люблінщині ОУН-УПА при участі місцевої української людності, вимордувала близько 12 тис. Поляків. Операцію «Вісла” не можна відокремлювати від сфери і характеру злочинів, здійсненних ОУН-УПА на Поляках. ОУН, від початку повстання в 1929 році у Відню, мала антипольський характер, належала до міжнародного фашисткого середовища, за свою садиба обрала Берлін, її членів вишколював та використовував Абвер. ОУН (Організація Українських Націоналістів), а затим УПА (Українська Повстанча Армія) послідовно виступали проти польської держави, без огляду на її устрій (терор і злочини ОУН були здійснені в II-ї РП), перед усім проти Поляків як Поляків, доконуючи злочин геноциду на щонайменше 130 тисячах Поляків. У публікації лічба польських жертв занижена до 100 тисячів.”

5. Немає жадних достовірних джерел, які вказували би на то, що «Українців, з якими боролись усі польські підпільні та самооборонні організації, а потім на теренах сьогоднішній Польщі нова влада, загинуло сумарно від 10 до 15тисяч.”
Та напроти, чергові багатолітні слідства, провадженні прокурорами IPN , є припинені за браком доводів дійсних польських злочинів на цивільній українській людності (наприклад, у справі акції Вісла та Батальйонів Хлопських проти української поліції, СС Галіція та УПА в Сагрині). Автор зігнорував багатолітні дослідження і публікації українського історика з Канади Віктора Поліщука, який на підставі джерельних матеріалів визначив, що «близько 40 тисяч Українців, переважно української цивільної людності, втратило життя від рук українських націоналістів, зі структур ОУН-УПА. (“Доводи злочинів ОУН-УПА» Торонто 2000 р., с. 522). У світлі наведеного вище автор винен перепросити комбатантів за безпідставне, фальшиве оскарження. Польське підпілля боролось в обороні польської людності з українською поліцією, з сотнями Української Повстанчої Армії, з підрозділами СС Галіція, з Кущовими Підрозділами Самооборони (хлопі з вилами, сокирами, використовувались в численних акціях для підтримки УПА), й не маж жадного документального випадку боротьби з Українцями як з Українцями. У ході фронтових польсько-українських боїв на Люблінщині в 1944 році траплялись випадки, що гинула цивільна людність польська і українська (Єжи Маркевич – «Партизанський край”, Люблін 1980).

6. (...) мовить про застосування в акції «Вісла” колективної відповідальності, яка властива «для тоталітарних систем”.

Автор зігнорував під ставові визначенні польських і українських дослідників, у т.ч. професора Ришарда Шавловського, що «В оперті власне на оцю, позосталу в Польщі українську меншину, з переконання, а частино під терором ОУН-УПА, яка постачала упівським бандам неустанну харчову, медичну, розвідувальну допомогу, та забезпечувала зв’язком, одягом та людськими кадрами, українська націоналістична ребелія в частині повітів люблінського воєводства, тодішнього жешовського воєводства, і, навіть, сягаючи до пари повітів тодішнього краківського воєводства, - мала можливість тривати роками. ОУН-УПА особливо й не приховували поводу, за яким провадили свою криваву та фанатичну антипольську збройну діяльність на терену того, що вони окреслювали як «Закерзонння”. Так, наприклад, у відозві Проводу (керівництва) ОУН від серпня 1945 р. читаємо, що та земля тільки “хвильове» приналежить польській державі, від чого виходить похвальба, що «ми тієї землі не опустимо”. В документі від 11 вересня 1945 р. натомість проявляється тактична хитрість: «не ставимо справи в такий спосіб [з усім мовленим, узятим в дужки – R.S.] (назовні, що ми боронимо тут територію України. Ні! То питання будучини, - ми боронимо своє життя. Тому висунемо на чоло нарід, а самі керуємо, режисуємо і направляємо…”. (…) У 1945 р. УПА зміцнилась на вказаних сільських теренах надзвичайно сильно, про що пишіть м. і. український автор наприкінці років XX віку у квартальнику, що видається в США. Читаємо там (перекладаємо з англійської мови): «Бункери були побудовані практично від кожною сільською хатою та господарським будинком. Підрозділи УПА існували напівлегально, вдень маршируючи…”. Та далі: «Місцева людність (українська) постачала повстанцям потрібні поставки, потрібні розвідувальні відомості та рекрутів”. Про неустанній грабіж польської людності нема ані слова; тож мордування Поляків, поєднане з жахливими тортурами, американський Українець окреслює як «селективний терор” (sic!) (цитовані джерела: Є. Мисило (вид.), “Репатріація чи депортація. Переселення Українців з Польщі до УССР 1944 – 1946” т. I; “Документи 1944 - 1945”, Варшава 1996, с. 188-191 та 203-206, та С.Д. Олійник, “Ukrainian Insurgency in Poland 1944-1947”, „The Ukrainian Quarterly”, Vol. LI, No 23, Summer-Fall 1995, s. 189-190).
Операція «Вісла” доточила української людності, яка була співвиконавцем загрозу цінностей, охороняємих правом, якими є людське життя і здоров’я, свобода, власність тощо.
Залишення Лемків на так званій Лемківщині, хоча й в малій степені заангажованих в націоналістичний рух, було би використане ОУН-УПА за опорну базу.

7. „Проти ухвали виступили члени кресових організацій, (…)”
Автор зігнорував становище кресових організацій, які публічно, в численних протестах та засіданнях комісії представили звинувачення голові Комісії Національних і Етнічних Меншин послові Миронові Сичу, що, як син члена злочинній ОУН-УПА, арештованого у часі операції Вісла, уміщеного в Явожні, засудженого на кару смерті, заміненій на довічне ув’язнення, використовує органи держави для реабілітації отих геноцидних формацій (не можна бути суддею і адвокатом у власній справі) . У книжці під назвою «Партизанськими дорогами коменданта Залізняка” (Дрогобич 1997 р.) Історія курінного Івана Шпонтака та його підрозділів, серед найліпших жолнежів є Сич Олександр, стрілець сотні «Месники”, Член Організації Українських Націоналістів з 1938 року. З восени 1944 року – він у шерегах УПА, початкове як член підпільній мережі ОУН-УПА, а з восени 1945 року – у курені «Месники” („Mciciele”).

8. Українці «чтять пам'ять і чини своїх націоналістичних організацій та їх провідників. То є неповна правда.”
Таке твердження свідчить про цілковите незнання сучасній України. Вже навіть Міністерство Закордонних Справ Ізраїлю виразило своє занепокоєння сітуацією в Україні.
http://izrus.co.il/dvuhstoronka/article/2012-10-28/19438.html
9. Автор повність проігнорував факт, що вказана в артикулу сеймова ухвала відкриває дорогу до жадання відшкодування від польської держави, що Союз Українців в Польщі так це окреслює (в опрацюванні Романа Дрозда, Слупськ) .
10. „проект ухвали не має наміру підтримувати PSL (Польська Селянська Партія - перекладач), яка не хоче ставати впоперек емоціям своїх сільській та ж евентуальне кресовій клиєнтури (…)
Це твердження вважаємо за образливе, викривляючи наш образ. Очікуємо розміщення перепросин. У противному разі будемо змушені захищати наші права в судовому порядку.

Шановний Пане Голово, як читачі, очікуємо від часопису такого рівня як «Політика” публікацій, ґрунтованих на раціональних аргументах, ані базованих на емоціях та стереотипів, в тому на успішно використуваному комуністичною тоталітарною системою стереотипу «великий української кривди”.
Маємо надію, що сторінках часопису з'явиться відвідне спростування
З повагою.
Маємо надію, що на сторінках часопису появиться відповідне спростування.

Редактор Єва Шакаліцька, Федерація Кресових Організацій
Red. Ewa Szakalicka, Federacja Organizacji Kresowych
Джерело: 20.01.13
http://www.kresy.pl/volgal,publicystyka-3?zobacz/w-sprawi-akcji-wisla
(з польської мови переклав для особистого користування
І зберігання: : А. Грабовський,)
03.09.2013.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.