Січові Стрільці

Добрий відсоток серед Січових Стрільців становили також вихованці Спортово-Гимнастичного Товариства «Сокіл”, а також українського скаутингу, що носив назву «Пласт”. Усі ці організації проводили заняття з військовій підготовки, на яких вивчалась тактика, топографія, таборування, муштра і т.п., стаючи де-факто парамілітарними об’єднаннями. Ці організації співпрацювали між собою, показуючи свою силу на зльотах і з’їздах. Найбільшим з них був сокальсько-січовий зльот у Львову для почту сторіччя зі дня народження Тараса Шевченка. Діяльністю «Cічі” цікавився Юзеф Пілсудський, який в 1911 р. відвідав кватиру «Січі” у Львову. Мав на тому взивати Українців, аби за прикладом Поляків, готувались до боротьби з Росією за незалежність України. Показував, що цілі як Поляків, так й Українців, є спільні, й тому прагне, аби ці народи вийшли переможцями зі змагань з російським окупантом.

 Австрійці толерували діяльність українських парамілітарних організацій в Галіції, бачачи в них в майбутньому збройні і розвідувальні підрозділи у структурі австрійської армії. Вони, у випадку війни з Росією, мали діяти на Наддніпрянської Україні та співпрацювати з Віднем у творенні української держави.

У серпні 1914 р. у Львову повстав Союз Визволення України, що складався в основному з вихідців з Наддніпрянської України, які претендували на презентацію його. Однієї з форм його діяльності були заходи у справі творення українських військових організацій, так званих українських січових стрільців, підпорядкованих командуванню австрійської армії. Австрійська влада вочевидь дала на це згоду, й розпочате було вербування до формації. Однак російський наступ в Галіції та на Буковині дуже швидко це загальмував. Легіон Січових Стрільців увійшов в бої як підрозділ лічбою 2 тис. люди. Довгий час від підлягав командуванню архікнязя (принца, великого князя, - перекладач) Вільгельма Габсбурга, сина Кароля Стефана, відомого за його прихильністю до Українців та підтримки українського національного руху. Архікнязь під псевдо Василь Вишиваний був офіцером «cічовиків”. Під його командуванням підрозділ участував в боях з вересня 1917 р. спершу в Бескидах (польською – Бещади - перекладач), потім у Східній Галіції та під Болеховим. У 1916 р. Стрільці провели тяжку і криваву, але переможну битву на горі Лисоні побіля Бжежан. Для «Стрільців” вона мала значне більш психологічне значення, ніж тактичне. Так само як для Легіонів Польських битва під Костюхнувкою на Волині. Роком пізніше під Конюхами Стрільці безуспішно силились повторити так званий наступ Керенського, але були розбиті. Росіяни узяли до неволі близько тисячі з них. Вони в наступному стали кадрами для творення підрозділів Січових Стрільців на Наддніпрянській Україні.

Усього, через Легіон Січових Стрільців, який був добровольчим, в 1914-17 роках пройшло близько 7000 людей, з яких 350 полягло, 1200 було поранені, а 1500 дістались до неволі. Легіон став кузнею національних кадрів. Через нього пройшли усі майбутні українські діячі середнього покоління міжвоєнного періоду від левиці до правиці.

Легіон Січових Стрільців взяв участь у війні з Польщею на терену Західноукраїнської Народній Республіки. Однак, не відзначився значними бойовими досягненнями. У бої за Львів увійшов з великим запізненням. Поїзд з Чернівців зі стрільцями їхав дуже повільно, бо ж затримувався на кожній станції, аби стрільці могли здійснити деполонізацію її надписів, заступаючи їх українськими. Внаслідок цього, навіть за високого бойового рівня , його запізнілий вступ до боїв не був у стані змінити стратегічну ситуації у Львову.

Marek A. Koprowski  Марек А. Копровський

Джерело: 27.03.13.

http://www.kresy.pl/kresopedia,historia,wojna-o-granice?zobacz/strzelcy-siczowi

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)

22.07.2013.; Дебальцеве

ПЗари перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.

Перекладач не завжди згідний з думкою авторів  достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.