Професіональний жолнеж в Сарматії

Французький інженер і картограф Вільгельм Боплан у своєї історії з половини XVII віку під назвою «Опис України” писав, що «Поляки є дуже войовничі, відважні та зручні у володінні зброєю. У цьому перевершують усіх своїх сусідів, як люди, що займаються тим щодня”.

одночас, посідання даної одиницею військових здібностей, дуже часто сприяли в її щоденному житті, хоча ж би от в розв’язуванні різноманітних сусідських спорів методою «права і лева”. Боязнь впровадження королем абсолютиських урядів, та обмеження шляхетських вольностей, обумовлювала сильний спротив шляхти щодо постійної, чисельної армії. Генеральне – досить кратко – тодішнє військо можна було би поділити на дві групи. Першу – становило державне військо, до складу якого входили кварцяне військо, виправи ланові та димові, шляхетське посполите рушення та війська земель і воєводств, артилерія тощо. Другу групу – становили війська недержавні, до складу яких входили збройні сили королівських міст, королівська гвардія, війська ординацькі, і, в цілому, чисельні тоді приватні війська, та артилерія (рівно й ота приватна). “Державне” військо ще поділено було на так звані аутораменти – національний і чужоземний. До аутораменту національного можна зарахувати важко озброєну кінноту, себто гусарів, середнеозброєну кінноту, себто козацьку кінноту, та легкоозброєну волоську та татарську кінноту, а також піхоту польського та угорського типу. Вербування до того аутораменту здійснюване на принципах так званої товариської системи (до кінноти), та через так званий барабан (до піхоти).

В польської кінноті національного аутораменту основним тактичним підрозділом була рота (хоругва). На її чолі стояв ротмістр, а йому підлягали поручник, хорунжий , товариші та почет. На чолі полку з кільку рот (хоругв) стояв полковник. У піхоті національного аутораменту на чолі роти піхоти стояв ротмістр (капітан), а йому підлягали поручник, хорунжий, десятники та жолнежи піхоти. До чужоземного аутораменту зараховане середнеозброену кінноту, себто рейтарів, «піхоти на конях”, себто драгунів та піхоти німецького типу, та нечисельні підрозділу швецького типу. Повністю професіональними формаціями були королівська гвардія та кварціне військо. Кварцяне військо було найбільш досвідченою та найбільш вишколеною частиною війська Речіпосполитої. Цей «класовий” поділ привів, - стисло, – до «плебейської” формації, до якої м. і. відносили піхоту (м. і. піхоту вибранецьку (тут: фортунна, найулюблена піхота – перекладач), створену за панування Стефана Баторія, та драгунів, де служили хлопи та міщани, а також шляхта убога (чи «сіра” шляхта – перекладач), та елітарних (повністю шляхетних) формацій кінноти, такі як, наприклад, гусарія. Для дрібної шляхти, яка становила більшу частину того суспільного стану, військова служба було однією з форм піднесення свого суспільно-майнового стану, та уникнення випадення з класу. Другою формою досягнення того стану була також адміністративна служба в латифундіях магнатів і дворах, та служба в надвірних хоругвах магнатів. Як ствердив К. Кошчельняк «В тодішній Польщі кожний, від простого шляхтича з одним тільки селом, до магната, диспонував якоюсь збройною силою”.

Дослідження Ю. Віммера показують, що шляхта у війську Речіпосполитої становила побіля двадцяти процентів його складу. Родом війська, війська домінуючого, була гусарія (в гусарів товаришами були заможні шляхтичі, що було пов’язане з великими коштами виставлення почту, натомість, так званий почет рекрутувався з убогої шляхти та плебсу, які служили при боці свого пана протектора).

К. Кошцельняк слушно зазначає, що «в кінноти увесь тягар підприємництва та інвестицій, пов’язаних зі школенням, екипируванням та озброєнням почтів, спочивав на товаришах. Єдино ж гусарські списи поставлялись жолнежам через ротмістра за гроші короля”. Для прикладу (кожна вказана у тексту збройна формація мала своє індивідуальне оснащення, а на нього ж ідуть гроші) кошти екіпірування гусара складали наступне: покупка коня (коні) бойового, сідла зі збруєю та іншими додатками, гусарських стремен, леї, підпруги, мундштуку, наголовників, візків, вуздечки, а також купівля гусарської зброї: списів, прямої шаблі, шаблі, пістолів, пороху, порохівниць, puginau (різновид багнету - перекладач), шлему і pzbrojka (елемент броньового захисту - перекладач), та ще еластичного панцеру, оздобних матеріалів, як наприклад шкіри, та також таборових возів, робочих коні, саперних матеріалів (сокири, лопати, ланцюги і т.д.), та вбрання (чоботи, сорочки і т.д.). Видатки на це спорядження належить збільшити на лічбу товаришів в почту, та лічбу почту в хоругві. Усього, видатки на участь в воєнній кампанії в гусарської хоругві перший половини XVII віку історики рахують на кільку тисяч злотих (без паші для коней та їжі. В польської кінноті кожний товариш сам мусив піклуватись про харчі для свого почту.

А як в Речіпосполитої лицарська школа закладена тільки в 1765 році у Варшаві, то до того часу військові знання здобувались на практиці щоденно (наприклад, на південному сходу за постійними татарськими наїздами і боях з ними, боях з сусідами за «межу” і т.п.). Функції такої лицарської школи виконував батьківський дім, магнацький двір, та затим королівський двір. Ідеальним місцем підготовки кадрів, з якого виходило багато відомих польських вождів і жолнежів, була повсякденна оборона, реорганізована у кварцяне військо. Заможні люди могли собі позволити вибути у вояжі Європою, на студії до тамошніх учбових закладів (на яких відбувались контакти та заводились товариські відносини), військову службу при чужих дворах та споглядання практики ведення європейських воєн. Жолнезькими здібностями кожного шляхтича мала бути вправність кіннотника, справність володіння холодною зброєю, луком та вогнепальною зброєю.