Наполеон ІІІ, Кавур і Мадзіні - видання українське: доповнене

Георг Гегель

Маркс правильно охарактеризував прихід Наполеона ІІІ до влади, як "велетенський фарс наших днів". Велетенсьий фарс вже наших днів - Путін. Якщо Наполеон Бонапарт проводив "революцію залізом і кров'ю" в стилі Бісмарка, то "імператор" Наполеон ІІІ сконцентрував крупний капітал і надав переляканій крупній буржуазії "стабільність", вдало експлуатуючи своє прізвище, оскільки сам Шарль Луї Наполеон був схожий на Наполеона Бонапарта не більші, як домашній вгодований кіт схожий на тигра. Нікчемна особистість, доволі примітивна, вузьколоба і малоінтелектуальна був здатен лише жити "минулими здобутками" Бронапарта і по-суті був не більше ніж вдалим піар-менеджером. Будучи відверто несамостійним він був іграшкою крупних магнатів в своїх руках, яка возвела його на трон, боячись революційно налаштованимих мас. Наполеон ІІІ був ще більш нікчемний за "буржуазного короля" Луї-Філліпа. Наполеон ІІІ апогей буржуазної нікчемності. Якщо і було щось "абсолютне" в правлінні Наполеона ІІІ, то це не "абсолютиська влада Другої імперії", а "абсолютна влада з однієї сторони крупного капріталу, з іншого - абсолютного фарсу". Наполео ІІІ був ходячою декорацією. Ходячою декорацією є й Путін.

Що саме цікаве, те що таке враження, що тогочасні "піар-менеджери" з замків Фонтенбло і Тюїлірьї перебралися в Кремль. Наполеон ІІІ також подолав анархію, звісно ж подолав, оскільки всі крупні капітали були розкрадені, як в Росії 90-х, капітал був сконцентрованим і монополізований, а значить потрібен був "суверен". Звісно не суверен народу, а суверен крупного капіталу. І тут виплив Наполеон ІІІ, як гарант недоторканності всіх крупних спонсорів самого Наполеона ІІІ. Під патріотичну риторику "grand France" і "empereur des Francais" (аля "Великая Русь") був влаштований костюмований кардибалет. Буржуазно-торгашеська натура взагалі тягнеться до всього "пафосного" і "сценічного". Нащадок самого Наполеона, щоправда свої кампанії Наполеон ІІІ проводив не на полях бою, а як справжній буржуа у вальсах і реверансах. Як і Путін, синтез Сталіна і Миколая ІІ в одному флаконі, який "мочить в сортирах", але робить це у "золотверхих соборах" і "мебльованих кімнатах". Йому б ще бал закатить на всю Європу, як це любив робити недоімператор "всіх французів". Розрив шаблону в росіян не відбувається, коли Сталіна оголошують "ефективним менеджером" і в той же час воспевають нездару Миколу ІІ. Щось тут є - Сталін був ультрапараноїком і живодером, в той час як Микола ІІ, хоч болагородством не відрізнявся, міг запросто віддати наказ знищувати тисячі власних людей в "Криваву неділю" або просто розстріляти ленських робочих (але який же "сукольно-православний ареал стратотерпця цій скотині придають), але Микола був кастратом. Сталіно-Микола ІІ образ сучасної Росії - образ лаптєй і лубочності при ефективному менеджменті. Звісно "ефективний менеджмент" значить лише владу крупного капіталу, а для бидла є свій образ - нащадок ординського поліцая Невського, нездарного правителя, що зневажав свій народ Миколи ІІ і "еффективного менеджера" Сталіна, якому надали образ такого собі "Сороса по радянськи", начеб то засунь сьогодні Віссаріоновича у відділ продаж Apple або в дирекцію Газпрома - і там би справився - менеджмент то ефективний. Так само розрив шаблону не відбувався і у французів, коли "імператор-буржуа" влаштував буржуазну республіку в імперських декораціях і коли вся торгашесько-спекулятивна кліка (ефективні менеджери сказали б путінці) стали раптом "новою аристократією" цієї "торгашеської імперії". Починав свою кар'єру Наполеон ІІІ таким же чином як і Путін - зі вдалих кампаній, наприклад в Африці або в Італії. Щоправда у його реінкарнації Путіна сили то не ті - він почав кампанії вдома - в Чечні. Але звісно ж ані Наполеона ІІІ на коні попереду військ у Альпах, ані Путіна на чолі танкового батальйона ми не бачили. Так само як Наполеон ІІІ був "бально-кардибалентим" імператором, так само і Путін "кабінетно-номенклатурний цар всєя Русі". Так що дарма хтось боїться, що Путін де якась "реакція", все значно гірше - Путін фарс. А відомо до чого привів фарс Наполеона ІІІ, коли це залякане буржуазне тіло стояло перед Бісмарком ледь не на колінах, опереточний, пафосний, костюмований імператор стояв перед сталлю у пруський військовій формі. Щоправда на відміну від Наполеона ІІІ Путіну пощастило - біологічний вид Бісмарків давно вимер, сьгоднішні підпідарашені єврокомісари на Бісмарків не тягнуть (як і українські так звані опозиційні горлопани). А ось як бачимо вид Наполеонів ІІІ лишився і продовжив еволюціонувати. Немає на жаль і комунарів, щоб хоробрі бідняки влаштовували в центрі Москви якусь комунну - не Зюганов же з Жириновським це влаштують, маразматичні номенклатурники. Так що "імператорство Путіна" в епоху коли посередність і конформізм править всім і всіми може бути дуже довго, сьогодні, на жаль, немає хоробрих і відчуйдушних пролетарів, що йдуть в бій за свої права, ані "залізних канцлерів", ані  лицарів без страху, за спиною яких лише честь - всім править торгашеська посередність і не дивно, що навіть такі примітивні путінські декорації деяких зачаровують в болоті тотальної посередності. 

На звання фарсу заслуговує не тільки російська дійсність, українська також. Щоправда наші навіть до "імператора фарсу" не дотгують, вони - епігони фарсу. Наша влада - це колективний Кавур, мається на увазі перший прем'єр об'єднаної Італії Камілло Бенсо ді Кавур. Кавур був чинушою, колективний чинуша і наша влада - партноменклатура поєднана з бандноменклатурою, хоча в 90-х грань між одним та іншим була не більше ніж між Ющенко і Януковичем. Кавур, як будь який чинуша-бюрократ істота залежна - Кавур був залежний від крупних землевласників і крупних торговців (як і так званий король П'ємонта, унтер-офіцер Віктор-Іммануїл ІІ). В чому була єдино сила Кавура - це мастер закулісних ігор (як і будь-який бюрократ на службі торгашів). Кавур обхажував Наполеона ІІІ, знаючи як в того свербіла жага бути героєм. Хоча звісно ж якби не економічні інетреси в протистоянні з Австрією, наврядчі б Наполеон ІІІ рішився з кимось конфліктувати. Хоча завірення Наполеона ІІІ вивилися звичайною оманою (як і завірення Путіна Януковичу), той як треба було кинув Кавура і якби не Гарібальді ніякого б об'єднання не було б. Наполеону ІІІ Італія була цікава як вихід на міжнародну політику, щоб показати блиск своїх декорацій "всьому світу", але вже ж інтереси крупних землевласників і торговців П'ємонта йому були не цікаві. Тим не менш, коли Гарібальді зробив те, що зробив, Кавур і його покровителі вдало скористалися чужими здобудками - Кавур все ж був більш майстерним і більш зграбним ніж його українські епігони, але на те він і фарс, щоб бути таким епігонством.

А наша оппозиція заслуговує почесне звання "колективного Мадзіні". Блиск Мадзіні був наданий йому пізніше і дуже затушоване духовне жебрацтво цього персонажа. Людина, як вірно зауважував той же Маркс "ложного пафосу, пихатості, багатослів'я і пророчого містицизму" - це все Мадзіні. Нездарний політик, але пафосний горлопан. Мадзіні провалив все за що брався, щоб потім колісити по Європі "вималюючи допомоги на любу неньку Італію". Глаштай середньо-буржуазних слоїв і коспополітичної масонської інтелегенції, відірваний від італійського народу, потонувший в ідеалістичних утопіях демократичності, який був настільки недалекий, що навіть повівся на туман наполеонівських декорацій. Як і Кавур виїхав на плечах Гарібальді, в той час проваливши всі свої починання (повстання в Мілані наприклад). Після об'єднання Італії намагався, щось протиставити Кавуру, але пропалений бюрократ Кавур, перефразовуючи нашого шоумена від політики, "зробив Мадзіні як сліпе кошеня", лишивши все горлопанство і глашатайство Мадзіні в уділ ЗМІ. Потім вже епігони одного і другого, тобто Кавура і Мадзіні схлестнулися в політичних боях, але як і будь-яка боротьба бездарностей все скінчилось "домосленностями" "компромісами", створивши нежиттєдайну бутафорну полуреспубліку, полумонархію компрадорсько-капіталістичного штибу, котра ані вести політики не могла, залежна від "віянь з-за кордону", ані воювати - коротше бутафорія під назвою Італія. Звісно в одному "кавуріанці" і "мадзіністи" були завжди спільні - боротьбою проти "радикалів гарибальдістів", бо вся та ліберально-буржуазна наволоч і пальця Джузеппе Гарібальді не вартувала.

Історія повторюється. Є свій містечковий Наполеон ІІІ, є колективний Кавур і колективні Мадзіні, є бутафорні утворення під назвою "держави". Немає звісно Гарібальді, але такі як Гарібальді у фарсі не беруть участь. Такі як Бісмарк або Гарібальді в нинішні часи рідко, але зустрічаються у вигляді уламків минулого, начеб то вторгнувшись сюди випадково. Таким був Че Гевара наприклад, або Томас Борхе, або Субкомбаданте Маркос і народжуються вони, що саме цікаве в країнах переважно Латинської Америки, а ніяк не в Європі. Європу просто поглотила буржуазно-торгашеська посередність, угодовство і опортунізм. Як і Україну. Цей фарс ще гірше трагедії, в разі гірше, від нього смердить тухлятиною.