Технократична аполітизація і суспільство менеджерів
- 20.11.13, 14:36
Всі ми чули старі добрі заїзжені фрази типу: "такі то відносини (скажімо релігія, етнічні взаємовідносини, сімейні і т.д.) мають бути поза політикою". Це старий добрий лозунг лібералів. Здається, що в цьому випадку все круто - ну чо там політиці лізти в сім'ю - свобода ж. Але це все поверхове враження. Відхід політичного зі певної сфери не значить, що цим виникає певна іррелевантність відносин. Це значить, що відхід політики, як за Шміттом відносин "ворог-друг" певних позицій закладає певну модель, яка закріплюється авторитарно і так, що не підлягає дискусії. Давайте візьмемо приклад - сім'я. Наприклад в Середньовіччі сім'я була політично значущим явищем, як ланка суспільства, котра є єдино вірним з точки зору релігії майданчиком відносин між чоловіком і жінкою. Наприклад в Третьому Рейху сім'я була також політичним явищем - сім'я є найважливішою ланкою суспільства, котра слугує збереженню чистоти раси. Наприклад в совку сім'я була політично значимим явищем - сім'я як важлива ланка суспільних відносин (те саме, що і в Рейху, але без прив'язки до раси). Ліберали кажуть - сім'ю поза політику. Що значить, що сім'я поза політикою? Якщо політично вона немає сенсу, то виходить важливий висновок - суспільство акцентує увагу на тому, що сім'я взагалі немає суттєвого значення, бо політика, як відомо займається всіма важливими сферами людського існування. Отже фактично ліберали нам кажуть не те, що сім'я така "сакральна" річ, з якої треба прибрати брудні ручонки політика (хоча так вони люблять жонглювати в дискусіях), а вони нам кажуть, що в ліберальному суспільстві сім'я втрачає будь-яке суспільно-значуще положення. Сім'я стає не важливим в соціальних відносинах, вона стає релявістською величиною (хочеш живи з мужиком, хочеш живи шведською сім'єю, хочеш взагалі користуйся послугами повій), але така релятивність і незначущість (звідси вже ультраліберали говорять, що "сім'я - це інститут, що віджив себе", але це логічно з того погляду, що якщо саме суспільство закріплює те, що в суспільних відносинах (політичних) воно не грає ніякої ролі, то навіщо хапатись за старі форми?) встановлює свій авторитарний контроль забороною на будь-яке втручання в приватно-сімейні відносини. Звідси лібералізм авторитарно закріплює свою модель суспільства і виводячи звідти політичне (тобто політичну боротьбу), воно фактично знищує в цьому питанні будь-яку плюральність, наголошую не приватну плюральність - приватно кожен може мати будь-яку думку, але саме політично-суспільну плюральність.
Таким чином ми бачимо, що відхід політичного зі сфери життя не значить зникнення одних тоталітарних форм на користь свободи, а лише зміна однієї тоталітарної політичної парадигми на іншу - скажімо християнського погляду на сім'ю на користь ліберального. Ліберали протягом цих 300-х років робили те, що звужували політичне до якоїсь дуже вузької і тонкої сфери, котру вони охрестили власне політичним. Виникає висновок, що відтепер політичним може бути тільки політика. Ліберальний абсурд - політична політика. Але що конкретно це за сфера політики? Якщо за дужки виведені всі суспльні відносини, тоді що лишається? Чим займається політика, якщо вона в найбільш вдалій для лібералів перспективі не має займатись: суспільними відносинами (цим займається громадянське суспільство), сімейними, релігійними, економіка також поза політикою і т.д. Що якісно в собі буде нести ліберальна політика? Напрошується висновок, що нічого, принаймні нічого суттєвого. Звідси політика стає симулякром. Це таке поле видовищнього шоу, котре має розважати громадян, як колись це робив Великий цирк у Римській імперії. Ліберальна політика перетворюється на такий аналог концерту Брітні Спірз.
Але що стає з полем відносин, з яких політика виведена? Вона стає свободною? Навряд чи. Це поле стає систематизованим, тобто вибудовується певна модель суспільних відносин, вона стає аполітичною і тим самим перетворюється на певний механізм самозабезпечення. Це абсолютно тоталітарний механізм, адже тут політична боротьба заборонена, а значить сама схема-модель недоторкана. Щоб забезпечувати таку систему потрібні оператори. Тому чиновник перетворюється з політичного індивіда в оперативного менеджера, який слідкує за безперебойною роботою механізма. Політичні відносини замінюються суто технократичними, тобто відносинами з побудови алгоритмів і логістики забезпечення механізму.
А в чому полягає сам механізм? Механізм був закладений ще в часи буржуазний революцій - це механізм порочного кола "виробництво-споживання", те що сьогодні зветься економіка. Для цієї економіки важливі два типи людини: власне споживач і менеджер-оператор. Споживач це свинолюдина, для котрої все є релятивістичним в цьому житті, окрім звісно самого продукту. Продукт - це бог, споживання продукту - суспільний ритуал. Суспільство споживання не є суспільством де їсти є звичайною природною необхідністю. Суспільство споживання - це суспільство в якому споживається все: від їжі до культури і це набирає форму ритуала. Статус визначається наявністю гаджетів чи якихсь інших продуктів серійного виробництва. Саме виробництво стає серійним і шаблонним, тобто творчість-творіння вже зникає, як скажімо ледь помітно відійшло в небуддя скажімо мистецтво художнє (лишилось лише у вигляді нонкоформістського граффіті - граффіті цікаве суспільне явище, але це довга і окрема тема, з якої можна відіслати до праць Жана Бодрійяра) або розчинилася скажімо філософія (є звісно окремі філософи, Славой Жижек наприклад, але якби не його епатаж, його б і не помітили, тут ще дискусійне питання чи він є насправді філософом чи він є симулякром філософа, я все ж оптиміст і сподіваюсь він один з останніх могікан філософії, звісно матеріалістичної, лівацької, але хоч філософії) т.д., список того, що рзчинилось у небуття або перетворилось на симулякри (як сучасне так зване мистецтво, котре є голим епатажом, позбавленим сенсу) можна продовжувати довго. В суспільстві споживання речі які не можуть бути спожиті в широкому сенсі цього слова мають бути знищенні або відправлені в гетто, як скажімо релігії (знову ж таки дозволено існувати симулякрам релігії, наприклад Нью Ейдж, але справжня релігія або в гетто, або десь на Близькому сході максимум).
Але є певний фон цього суспільства, який і є крутить маховик - це медіа-сітка (піар-технології, реклама, маркетинг і т.д.), для того, щоб забезпечувати систему відповідним фоном потрібні менеджери і оператори. Це другий клас. Звісно менеджер є двоякою особою - він є споживачем безумовно, але з іншої сторони він є тим, хто розкурчує маховик, зачасту сам цього не знаючи. Оскільки в суспільстві споживання менеджер набирає більшої ваги за політика, він замінює останнього. Саме тому в ЄС зараз ведеться дискусія про "створення технократичних урядів" в суспільствах де розгорілася криза - Іспанії, Греції, Італії і т.д. Але це не аварійний вихід, це цілком природній процес розвитку ситуації - поступово технократи (тобто менеджери і оператори) мають замінити всіх політиків, можливо лишивши якусь ланку "видовищ", адже народам треба "хліба і видовищ", тому технократи поставлятимуть хліб (сортів не менше мільйона, треба ж "вибір"), а політик, вже не в традиційному сенсі, а політичний політик забезпечуватиме видовище.
Є ще звісно вищий клас (стан, страта суспільства називайте як хочете) - міжнародна олігархія, в інтересах якої і є якраз суспільство споживання. Звісно олігархія емансипована від суспільств менеджерів, але суспільства менеджерів не емансиповані від олігархії - це не бінарний зв'язок, це прямий причинно-наслідковий канал. Таке домінування олігархії на бюрократичними апаратами не є якоюсь "злою волею", а радше логічним завершенням ліберальної теорії - економіка вища за політику, а отже і клас, який забезпечує економіку (тобто крупний капітал) і має стояти вище за бюрократичний апарат, який забезпечує якісь залишки політичного.
Отже технократична цивілізація менеджерів є логічним продвженням буржуазних революцій і "політики" аполітизації всіх сфер життя. А звідси доволі цікавий висновок - спроба побороти лібералів на "політичному полі", це як скажімо гладіатору воювати з Римською імперією на арені Колізею.
4
Коментарі