Постідеалізм як відповідь на виклики постмодерна
- 06.11.13, 15:46
Макс Вебер в своєму творі "Протестантська етика і дух капіталізму" окреслив процес модернізації як "Enztauberung der Welt", тобто "розколдовування світу". Вебер окреслював цей процес як заміна спочатку міфа філософією, а потім філософії емпіричним природознавством. Цей процес був фактично обірванням зв'язків між коннотатом і деннотатом, як сказали б постструктуралісти. Денотат як наявне і коннотат, як те до чого це наявне відсилає. Заколдований світ був тотальною коннотацією, коли річ була одночасно і символом чогось іншого. Але з процесом "розколдовування" річ схлопувалась сама в себе, але дійшло до Кантового парадокса, коли вже зовсім зачинилася сама в собі. Грубо кажучи, якщо в Середньовіччі сказати світ це значило фактично непроголошено відіслати до Бога, який творить його ex nihilo (з ніщо) у монотеїзмі або в політеїзмі ex deus (з самого себе) (хоча варто зазначити, що межа між цими що і ніщо доволі умовна, як показував Хайдеггер стосовно Буття, яке конституйоване з ніщо в такому суто неопалтонічному сенсі і тут філософія неоплатонізму, особливо в інтерпретації Плотіна та теологія грецьких отців церкви, зокрема Діонісія Ареопагіта та Орігена майже ідентичні, але це тема окремого тексту), то сказати світ в модерні вже майже нічого не значить, окрім якоїсь доволі абстрактної консрукції коннотата до всього і до нічого і вже Мартін Хайдеггер розкладав цей феномен на складові частини для окреслення, що власне значить світ в росколдованному світі і дійшов висновку, що якогось самостійного значення, відірваного від внутрішньомирного сущого як In-der-Welt-Sein (Буття-в -світі), сам світ не має.
А що таке в цьому контексті постмодерн? Словами Жана-Франсуа Ліотара це розпад метанарративу. Метанарратив це певна розповідь, що нам розказав модерн, це універсальна модель пояснення такого тотального сенсу світу, буття і т.д. Модерн розказав свою історію, пафос царства розуму, володарювання природознавства над "заколдованим світом", політичні інституції і єдина программа освіти - все це розповідь модерну про саме себе. Але він у постмодерні піддається еррозії, словами Ліотара: "спростивши до крайності, ми вважаємо постмодерном недовіру до метанарративів". Соціум скочується у анархічну ентропію мікронарративів, тепер "кожен розповідає свою історію", тепер існує не просто плюралізм, а тотальний плюралізм думок. Ідеологія прав людини якраз вияв такого яскравого володарювання мікронарративу, як власної свободи людини від будь-якого метанарративу будь-то релігія, держава, політична ідеологія. Та навіть політика змінюється, на це звертав увагу Френсіс Фукуяма. Політика як його означення скажімо у ХХ столітті більше немає, як певного транслятора сенсу і носія месседжу, політик стає чиновником, як певним обслуговуючим оператором. Соціум стає ентропійним полем мікронарративів, вивільнення абсолютно будь-ких перверсій (гомо яскраве тому свідчення). Навіть наука стає поступово на шлях "плюралізму" від кістного метанарративу природознавства попередніх століть, про це свдчать праці філософів науки Томаса Куна, Пола Фейерабенда, Томаса Рокмора та інших. Суспільний дискурс заповнюють не тільки скажімо власне сексуальні перверсії, а навіть перверсії релігійні чи філософські, reality shaw transform to freak shaw, скажімо Нью Ейдж, як реально шизофренічна доктрина в сенсі окреслення шизофренії Дельозом, як доктрина складена з купи профанізованих релігій, природознавства і реально просто божевільних думок різних сумнівних осіб. І це виповзає з маргінеса у медійний простір як ще може і не володар, але як певна сторона суспільного дискурсу. Більш того в просторі ентропії піддється еррозії і сам сенс, не просто, який відноситься до чогоь, скажімо сенс життя, сенс світу, а сенс як окреслення буттєвої категорії, який максимум зводиться до примітивний тваринних утилітарних вимог - пожрать і комфорту - все, що треба споживачу.
Про "вхід в постмодерн" писали не тільки власне постмодерністи. В цьому питанні займати позицію жопоголіка, який кричить "люди добрі, що ж це коїться" або ж позицію страуса, тобто втечі у іллюзію модерна не рекомендується в тому плані, що тікати нікуди, а в страуса дупа завжди на ззовні, що в сучасному світі дуже небезпечно. Про "віхд в постмодерн" писав наприклад традиціоналіст Юліус Евола в книзі "Осідлати тигра", яка фактично є філософською інструкцією для традиціоналіста, як жити в постмодерні. Для Юліуса процес історії має доволі чітке метафізичне окреслення, як деградація суспільства в зв'язку з етапами захоплення дискурсу все нижчими кастами. Спочатку суспільний дискурс визначали брахмани-жерці, потім влада перейшла до кшатріїв-аристократів, потім дискурс захопили вайшії-буржуазія в якої вихватили позицію шудри-пролетаріат з успіхами соціалізму, але найгіршк попереду. Це захоплення дискурсу чандалами, це вже істоти поза кастами, це біомаси. Влада чандал про про неї писав Ніцще, як стадо без пастуха, хаотичний рух однорідних атомарних тіл в розколдованому просторі. Всі грані скинуті - ієрархія опрокинута навіть у її найбільш примітивному виразі класової градації, а всі поступово перетворюютья у таких собі "менеджерів". Зараз всі "менеджери", синонімом менеджера я думаю є чандала. Ось це і є постмодерн - повне заволодіння дискурсом безликих, аморфних мас чандал-менеджерів.
Безумовно таким рессентимантним бунтом-відповіддю на постмодерн особистостей, котрі ще мають певний запал пассіонарності і не перетворились на чандалу, буде такий реакційний стрибок-занурення у модерн з його цінностями раціональності, якобінського етатичного націоналізму, диктатури певних модерних метанарративів, однак як показує історія реакційність завжди є програшною позицією - скажімо реакціонери роялісти програли революціонерам лібералам, реакціонери ліберали в Росії програли революціонерам більшовикам, реакціонери фашисти і націонал-соціалісти програли революційним комуно-лібералам, реакціонери-соціалісти програли холодну війну постмодерновим неолібералам. Як казав Ернст Юнгер, новий тип людини від виклику не втікає, а приймає його і кидається у стихію боротьби. Треба розуміти, що основний дискурс модерну - це дискурс матеріалістичний з його цінностями буржуазного капіталістичного ладу, мілкобуржуазного моралізму, секулярної етатичної держави - цей дискурс завідомо програшний, бо він вже деконструйований і пафос модерну не діє на спільноти. Якийсь успіх модерновий дискурс може мати в таких державах як Україна, з її постбездержавним синдромом, хоч саме відношення пересічного українця до цього механізму має явно когнитивно-диссонансну природу з такою поміссю ненависті і фетишиської захопленності модерновими цінностями.
Справжньою відповіддю на постмодерн буде лише постідеалізм. Треба спочатку сказати що є ідеалізм, бо отруєні марксистько-ленінськими тезами вважаємо, що ідеалізм є такою магічно-теологічною доктриною. Ідеалізм виник зі спору грецьких неоплатоників з матеріалістами. Грецькі матеріалісти до речі це не марксисти, грецьки матеріалісти вірили, що Боги існують, існує душа, всесвітній дух і т.д. Так в чому ж спір, адже думається часто, що матеріаліста від ідеаліста відрізняє лише віра/невіра в Бога чи душу. Матеріалісти вважали, що душа, Боги складені з матерії, з атомів, тільки більш "тонкої" матерії, як виразились би неоспірітуалісти. Неоплатоніки вважали, що Боги, душа, дух взагалі не є субстанціональними. Тепер розумієте, що ці всі нью-ейдж спірітуалісти, котрі вимірюють вагу душі, фотографують ауру чи займаються іншою лабудою, є лише такими рафінованими матеріалістами для інтелігентного бомонду. А до ідеалізма це не має ніякого відношення. Ідеалізм вважає, що лише позасубстанціональні сутності є буттєво первинними і є визначальними в Бутті людини. "Буття і є ідеєю" - казав Платон. Отже ідея первинна за матерію. Символ є лише матеріальним носієм коннотату до певної вищої ідеї. Міф є метанарративом, як розповіддю про світ ідей.
Оскільки у філософії термін ідеалізм визначає доволі широке явище (наприклад Канта або Декарта), то я окреслення ідеалізму звужу до платонізму та неоплатонізму. Помилково вважати, що платонізм і неоплатонізм є визначальними тільки для Греції і Риму, бо Середньовічна схоластична філософія, включаючи сюди і писання отців церкви теж є осмисленням платонізму і оце розколдовування світу є насамперед боротьбою проти всіх форм платонізму, як окресленної ідеалістичної доктрини. Це до речі не тільки моя думка. Це прямо каже наприклад диякон Кураєв, міссіонер РПЦ в лекції "Рождение науки, инквизиция и охота на ведьм", щоправда виявляється для Кураєва це було благом оця боротьба з платонізмом. Доволі дивна позиція "міссіонера", хоча Кураєв вже неодноразово виказує доволі таки дивні речі, прикриваючись тим, щодля нього, як православного, є одна догма - Нікейський символ віри, а все інше є так би мовити дискусійним, чим він мені нагадує типового протестанта. Те саме казав і Макс Вебер, зазначаючи що протестантизм якраз і боровся з платонізмом, котрий покривала католицька церква. В цьому плані дискурс протестантів про язичництво католицької і православної церкви, яким підгавкують мусульмани, не новий. Завершенням платонічної філософії був Гегель, такий окреслювач палтонізму в раціональні форми філософії. На Гегелі я думаю феномен неоплатонізму підходить до завершення. Логоцетнричний платонізм Гегеля ліг в основу багатьох ідеологій ХХ століття, але всі вони зазнали поразки в боротьбі з лібералізмом. Тому постає питання виведення як концепту нової ідеологічної доктрини саме постідеалізма, як Гегелівської теорії, взятої з тезами Мартіна Хайдеггера, філософами консервативної революції та традиціоналістами, яка має працювати у просторі хаотичної ентропії мікронарративів постмодерна.
Постідеалізм відрізняється від неоідеалізму Гегеля тим, що він не логоцентричний, тобто побудований на базі такої важкої метафізичної моделі, а він екзистенціональний ідеалізм. У розколдованому світі єдиною справжнім простором ідеального може буде людина, але не просто людина, das Man, а особлива людина, словами Юліуса Еволи "та що пройшла внутрішню трансцедентну ініціацію" або словами Ернста Юнгера це новий тип людини. Людини яка народжує в собі сенс, коли навколо його ніде немає. І для такої людини розпад модерну носить позитив в тому, що він емансипує його волю від прив'язки до модернового метанарративу, абсолютно матеріалістичного і профанного. Грубо кажучи в цьому хаосі істот, для котрих головною цінністю буде пожрать і притулити м'якіше дупу, мають виникати осередки людей,для котрих будуть вищі виміри існування і котрі у суспільний дискурс будуть здатні повернути сенс - теологічний сенс. Фактично це завдання на рівні ранніх общин християн, котрі саме таким чином перевернули суспільний дискурс. Це мають бути певні ордени, як казав Юліус Евола, на кшталт Тевтонського ордену або братства козаків, котрі влаштовують собі острів абслютно іншого життя в океані свинопасів і гречкосіїв. Це словами Юнгера будуть "чоловіки, які є небезпечними, тому що бажають бути небезпечними". Тільки такі об'єднання маргіналів, для котрих вищою цінністю буде релігія, раса, етнічна самоідентифікація, сенси, загалом Ідея, який вищий вимір за матерію здатні будуть якщо не перемогти, то хоча б сколихнути суспільство. Ті які будуть емансипуватись від зовнішніх інститутів, створювати свої і бажати не еволюції, а лише революції проти усіх базових дискурсів постмодерна - толерантості, глобалізації, уніфікації, атеїзації і матеріалізації і які, що важливо, будуть самоототожнювати себе не з зовнішними атрибутами якоїсь постави, а лише з внутрішніми вимірами та своєю символічною групою. На українських теренах це вже було і старий добрий український лозунг "Воля або смерть" має бути наповнений новим змістом, як боротьба за емансипацію від цього тоталітарного нав'язування ліберальної ідеології в постмодерній обгортці, що абсолютно позбавлена будь-якої високої ідеї або сенсу.
6
Коментарі
Perovdupu
16.11.13, 23:43
"Постідеалізм відрізняється від неоідеалізму Гегеля тим, що він не логоцентричний, тобто побудований на базі такої важкої метафізичної моделі, а він екзистенціональний ідеалізм".
С точки зpения банальной эpудиции, каждый индивидуум, кpитически мотивиpующий абстpакцию, не может игноpиpовать кpитеpии утопического субьективизма, концептуально интеpпpетиpуя общепpинятые дефанизиpующие поляpизатоpы.
Інформація цікава та корисна, але прочитати було вкрай напряжно...
Lost_paradise
27.11.13, 00:04Відповідь на 1 від Perovdupu
Я терпимий до читача як можу. Що робити, коли додиться говорити про такі тексти:
Мы видели, что в третьем синтезе, конъюнктивном синтезе потребления, тело без органов было настоящим яйцом, разделенным осями, исполосованным зонами, разграфленным ареалами или полями, распределенным по градиентам, стянутым потенциалами, отмеченным порогами. В этом смысле мы верим в возможность биохимии шизофрении (в связке с биохимией наркотиков), которая сможет все лучше и лучше определять природу этого яйца и распределение поле—градиент—порог. Речь идет об отношениях интенсивности, через которые субъект проходит на теле без органов, осуществляя становления, падения и подъемы, миграции и смещения.
И це не жартівливий текст, а це Дельоз, який в свій час задавав тонус серед європейських інтелектуалів
Perovdupu
37.11.13, 00:17Відповідь на 2 від Lost_paradise
Саме цей уривок і не злякав мене. Все цілком сприйнятно.
Я лише мав на увазі те, що якщо академічність викладу необхідна в процесі спілкування фахівців для уникнення непорозумінь, зокрема,
то публіцистичний, або, радше, популярний стиль викладу, більш доцільний для спілкування з непідготованою аудиторією.
Lost_paradise
47.11.13, 00:44Відповідь на 3 від Perovdupu
Та я просто як би пишу в стилі "мильної опери", тобто продовження своїх думок, тому інколи після того як колись вже писав що таке логос, метафізика або екзистенція, то вже пишу як зрозумілі поняття, тому я так поступово спочатку про Еволу, потім про Юнга, потім про Гегеля, потім про Хайдеггера і зараз як продовження їхніх ідей в якийсь синтез і щоб не плодити і так текста багато, не посилаюсь на минуле.
В тому рядку про логоцентричний, я мав на увазі що логоцентричний - це певний опис дійсності з точки зору його дійсності ззовні, метафізична модель як мета-поза природою як її концептуальна основа всього існуючого, а противагу екзистенціональний значить вихід на основу крізь людину, тобто зсередини на ззовні, через її екзистенцію - тобто існування ось і зараз грубо кажучи
Гість: R0mmel
57.11.13, 12:38
ох, камраде. Дійсно, важко читати, кілька абзаців перечитував до 3-х разів. Є кілька думок. На рахунок того, що зараз дискурс визначають чандали. Як прихильник теорії змов, думаю, що так як воно було і 3000 років тому - брахмани. Тобто, симбіоз "брахмано-вайшїв" з духовністю чандал, або антидуховністю. Оцій новоствореній варні просто вигідно всіх звести до рівня чандал, тоді легше керувати. На рахунок створення орденів маргіналів - це все добре, тільки такі маргінали у більшості випадків не розмножуються. Жіноча психологія іде повністю в руслі суспільної думки (зараз вправно штучно формованої), вона їй підпорядкована. І перевагу вони будуть надавати тільки тим чоловікам, що будуть іти в загальному стаді чандал. Звідси висновок, що ідеї маргіналів помруть в обмеженому середовищі
Lost_paradise
67.11.13, 12:51Відповідь на 5 від Гість: R0mmel
Так, згоден, що еліта існує і ти правий оце падіння в чандали я також мав на увазі як духовне, а не як просто бунт, коли одні змінили інших. Тобто брахман може вважати себе брахманом і мати навіть вплив, але сутнісно він вже на духовному рівні в низах. Щодо маргінальних утворень, то я думаю її стоврення як контреліти, адже так суспільна думка буде на боці того хто задає тон в інформаційному просторі, але я бачу єдиний вихід в такій "маргіналізації", бо надії на те, що створеться якась партія, виграє на виборах і т.д. як на мене ще більш утопічні. Кінець кінцем будь-яке перетворення твориться не більшістю, а критичною вольовою меншістю. Ранні общини християн або запорізькі козаки теж свого роду були маргінали, але змогли вплинути і навіть змінити суспільний стан
Гість: R0mmel
77.11.13, 13:19Відповідь на 6 від Lost_paradise
козаки це було вимушене часом утворення. Якщо весь час тобі не дають нормально жити, в біологічному розумінні, то яка тобі різниця по суті - чи тебе вб"ють або уведуть в полон стіпняки, чи згноїть роботою магнат. Треба тікати і боротися. А тут чого рипатись - їсти є що, вдягти є що, раз на пару років телефон з новим Андроїдом поміняти та вивезти тушку в Єгипет. Плазма кредитна на півстіни "Ікс-Фактор" і Шустера показує - гріє душу. Красота. Тигри не бігають, татари теж, війн немає. Що ще треба "чандалі"? На рахунок раннього християнства, то я вважаю що тут явна метафізична дія. Не може таке утворення, настільки гониме, вижити кілька століть і стати настільки сильним без надприродніх обставин.
Lost_paradise
87.11.13, 13:44Відповідь на 7 від Гість: R0mmel
згоден, що сьогоднішній стан речей доволі таки паскудний, бо оця ліберальна система це верх цинізму і лицемір'я, воно фактично всіх підкуповує і робить виглядь, що все таке рожеве, свобода повна і т.д., хоча коли як було в Молдові хоч якийсь натяк з'являється в офіційному документі про релігію - все, скандал, ООН на дибах, ЄС негодує і т.д. Або Баррозу випадково для красного слівця сказав, що християнство відіграло важливо роль в становленні Європи, одразу ж в Брюссель злітились масони і почали пістон вставляти, щоправда Баррозу масонерію заспокоїв http://www.newsru.com/religy/09apr2008/freimaurerei.html
З іншої сторони можливо це хороший шанс для більш глибшого розділення на тих, хто всю цю катавасію приймає і тих хто каже їй тотально ні
Гість: R0mmel
97.11.13, 14:16Відповідь на 8 від Lost_paradise
от гади. Чому ж тоді вони вірять у щось, більш того, зовсім по-архаїчному надають величезного значення ритуалам? Якась нескладуха виходить
Lost_paradise
107.11.13, 18:59Відповідь на 9 від Гість: R0mmel
Рене Генон колись цікавився питанням масонських ритуалів. Він писав що є дві галузі грубо кажучи - одна просто ліберали, які бавляться в різні "ритуали" (більшість таких це якраз отакі попсові масони з пафосом, з міжнародними конференціями), інших він називав контрініціатичними орденами, які використовуючи практики ініцації, котрі використувавались колись для духовного зросту, прямо навпаки. Він навіть якось написав пару розслідувань про певну групу у Франції "Святі Сатани", але дуже швидко ця організація зникла з поля зору медійного простору, в той час як якась "Великий схід Франції" популярний в критиків. Але там в основному сьогодні тусується оця вся гуманістично-ліберальна богема. Вони навіть ложу "Права людини" створили