Буржуазність: критика з права

Юліус Евола в книзі "Люди і руїни" пише:

"Звісно прагнення до подолання буржуазності як таке має повне право на існування. Щоправда в даному випадку під буржуазністю слід розуміти не приватний економічний клас, а особливий інтелектуальний світ, особливий напрям в мистецтві, спосіб життя, загальну концепцію існування, котре отрмало свій вигляд в кінці XVIII століття, одночасно з революцією третього стану...".

З цієї формули Еволи ми і визначаємо розуміння буржуазності як такої. Ми не можемо окреслити буржуазію, як це робив Маркс рамками "економічного класу". Протиріччя Маркса почалося з самого Маркса, бо сам Маркс був буржуазією. Це протиріччя Маркс намагався подолати своєю формулою, що "пролетарем є той, хто себе таким вважає". Це розумно з однієї сторони, але вся подальша діяльність Маркса поверталася суто в рамки економічних відносин, а не ментального стану. Ленін, "філософія" якого нагадує радше анекдот (чого вартують тільки його помітки на полях Гегеля типу "что-то ви батенька намудрілі"), взагалі порвав це порочне коло закликом "бити буржуя", що виражалося у масових зачистках і терорі. У випадку Леніна буржуєм був той, кого Ленін називав буржуєм. Звичайна історична ретроспектива дає нам уявлення, що формальне належання до певного класу ніколи не є визначенням свідомості людини. Прикладів безліч: наприклад аристократ Тюрго мав явно буржуазну свідомість, а буржуа Енгельс явно не мав буржуазної свідомості, соціальну державу будував юнкер Бісмарк, за права робітників виступали князь Кропоткін і граф Толстой. Чи можна порівняти короля Людовіка Благочестивого, котрий більшість життя провів в аскезі і військових походах в Палестину і короля Людовіка XIV, котрий тонув в розкоші? Чи можна порівняти вихідців з аристократичної сім'ї Сен-Жюста та Наполеона? Чи можна порівняти мілких буржуа Робесп'єра і Дантона?

З цього можна сказати, що буржуазність не є прерогативою якогось класу, а лише певною ментальною матрицею. Фрідріх Енгельс в праці "Мілка буржуазія" писав: 

"Мілка буржуазія, велика у хвастовстві, зовсім не здатна до дій і трусливо боїться ризикувати чим би то не було. Мілочна природа її торгівельних угод і кредитних операцій здатна наложити відбиток на весь її характер..."

Інша справа що треба задуматись, що накладається на що: трусливість самої мілкої буржуазії до дій на її торгашеські операції, чи навпаки мілочність самого способу життя на характер людини. Тут не можна відповідати так однозначно, як Енгельс. Якщо ми говоримо про певну "буржуазну ментальну матрицю", то вона радше утворює симбіоз обох факторів. Так звані "буржуазні революції" сталися не просто як "зміна економічних відносин" у Маркса, це було би пів біди, в часи буржуазних революцій сталася докорінна зміна парадигм усього суспільного життя, це і вводить нас в оману, що ми можемо вичлинувати якийсь фактор, скажімо "економічні відносини" полишаючи в стороні скажімо "суспільні відносини" або навіть взагалі людську природу як таку. Як показуав Рене Генон, лишаючись в системі координат, ідеологічній базі Просвітництва, вся критика дійсності, буде бігом за своїм хвостом. Визнати треба інше - буржуазні революції були переворотом світогляду, а "економічні відносини" це причеп, який потягнув за собою цей переворот.

Якщо ми подивимось на структуру Середньовічних суспільств, то ми побачимо, що суспільство існувало в рамках певних перегородок, де в кожного стану був свій замкнутий світ - в духівництва свій, в аристократії свій, в третього стану свій, а в масі народу свій. І отже коли сталися буржуазні революції це був злам цих перегородок, але не так як скажімо у Ханни Арендт, коли "все змішалося у домі Облонських", ні, це було фактично захоплення третім станом всього суспільного дискурсу, тоталітарне нав'язування всім іншим станам своєї ментальної породи, свого способу життя, котрий до того був чітко замкнутий в кордонах стану. Це як певне слизьке желе мілкобуржуазної свідомості, котре дрейфувало лише в межах свого стану і підкорювалось певним законам, але не тільки своїм внутрішнім, але й зовнішнім. І от в часи буржуазних революцій це желе всмоктало в себе все навколо і вже почало підкорюватись лише своїм власним законам, а не загальносуспільним потребам. І тут треба визнати, що в суті всі ми стали буржуазією, що саме сумне.

Тут напршуються висновок, що якби Леніну треба було насправді фізично знищити всю буржуазію, йому треба було знищити всю Європу, почавши з себе. Тому варіант фізичного винищення буржуазії це завдання нереальне, а от винищення ментальної буржуазної свідомості - так. Отже тут напршується висновок, що знищенню підлягає не якийсь примарний буржуазний клас (хто досі хоче "бий буржуя", може підти і повіситься - одним буржуєм менше буде), а знищенню підлягає буржуазний дискурс, нав'язаний ліберально-капіталістичною системою, знищення всіх ментальних установок починаючи від Монтеск'є та інших просвітників закінчуючи постмодерністами. 

Отже якщо ми відмовимось визнавати буржуазність суто "еконмічним класом", а визнаємо його станом ментальності, ми повертаємось з матеріалістичної діалектики до чистої діалектики Гегеля, атже тут ми згадаємо фразу Гегеля, що "мислення відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення...". Отже тут ментальна система породжує матеріальних носіїв, те що я попередньо згадав про парадокс Енгельса, коли не зрозуміло "чи то торгаш породжує торгашеську свідомість, чи торгашеська свідомість породжує торгаша", але діалектика Гегеля знімає це питання. Тут можна згадати концепцію Жильбера Дюрана про імажинер, згідно з якою людську психику можна сконструювати у вигляді дробі: знаменник - міфос, числівник - логос. Логос у Дюрана є штучно сконструйована ідеологема з частини міфоса, але така, яка подавлює усі інші аспекти міфоса або словами учителя Дюрана Карла Юнга, Его та Супер-Его подавлюють колективне несвідоме. І ось коли в Середньовіччі не було чіткої пануючої тоталітарної ідеології, яка подавлювала всі інші, а кожен стан жив грубо кажучи в своєму світі по своїм законам, колективного психозу, як називав події першої половини ХХ століття Юнг, не було, але коли одна частина суспільства, тобто буржуазія, тоталітарно спробувала нав'язати всім пануючу ідеологію - і з'явилося розділення логоса і міфоса, а звідси і колективні психози.

Не можна вірити побрехенькам. Коли сьогодні кажуть, що так звані "демократичні суспільства" не мають ідеології, це розраховано максимум на посереднього виборця, бо будь-кому, хто хоч трохи думав, зрозуміло, що і капіталізм, і ліберальна система, і кінець кінцем демократія є ідеологією. Не буває нічого, що не має своєї іделогії, словами Жижека, навіть форма унітазу може сказати про ідеологію суб'єкта. Якщо ви дивитесь американський фільм і думаєте це просто фільм, то "просто" не існує нічого, будь-яка, навіть сама тупа американська комедія, є носієм певного додатку, а саме ідеологічного меседжу. Не існує нічого "просто так" - просто фільма, просто телешоу, незалежного науковця і незалежного експерта, неупередженого журналіста - все носить свій "маленький додаток а", як казав Лакан. Річ завжди несе в собі символ, котрий відсилає до чогось іншого, як показував Юнг. Славой Жижек в книзі "Чума фантазій" показує, що ідеологія існує завжди і усюди, інша річ, що крах ідеології наступає тоді, коли вона показує себе занадто явно. Жижек пише:

"Мораль тут очевидна: ідеологічна ідентифікація найбільше впливає на нас, саме тоді, коли ми повністю усвідомлюємо, що ми не ідентичні з нею, що "під маскою" прихована людська сутність з багатим внутрішнім світом: "не все є ідеологія, під цією ідеологічною маскою - я теж людина"; це саме та форма ідеології, котра найбільш ефективна на практиці...В самій ідеологічній структурі є свого роду "транс-ідеологічне ядро", так як, для того, щоб ідеологія стала дієвою і заволоділа думками людей, вона повинна "годуватись" і маніпулювати якимись транс-ідеологічними уявленнями, котрі неможливо звести тільки до простих претензій на владу (поняття та почуття солідарності, справедливості, приналежності до суспільства і так далі)...Таким чином суть не в тому, що не існує ідеологій без транс-ідеологічного ядра істин, але скоріше в тому, що тільки звернення до цього транс-ідеологічного ядра і робить ідеологію життєспроможною".

Який ідеологічний базис буржуазної свідомості? Це утвердження системи торгівлі у всі сфери життя (так зване домінування економіки над політичним), матеріалістичний світогляд та заперечення колективних ідентичностей. Тут відбувається протиріччя вибудуваного буржуазією логоса з національним міфосом. Найбільш яскраво це виражено у ХХ столітті на прикладі нацизму. До нацизму треба підійти з точки зору, яку висказав Юнг. Я не вірю у холокст і мільйони жертв, у плани по винищенню євреїв і т.д., це радше свідчення юнгівського колективного психозу. Інша річ, що антисемітизм існував у німецькому суспільстві. Де ж він взявся на Батьківщині Гьоте (так люблять питати інтилігенти, хоча парадокс в тому, що Гьоте сам був антисемітом - порочне коло)? Гітлер змусив всіх нелюбити євреїв? Маю сусмнів. Тут треба задатись питанням з точки зору, не хто був конкретний єврей, конкретний єврей міг бути ким завгодно, а що ніс собою символ єврея? Давайте не будемо звертатись до праць антисемітів, а звернемось до праці єврея. Маркс в праці "До єврейського питання" пише:

"Гроші - це ревнивий бог Ізраїля, перед лицем якого не має бути ніяких інших богів. Гроші низводять всіх інших богів з висоти і перетворюють їх на товар...Бог євреїв зробився мирським, став світовим богом. Вексель - це дійсний бог єврея. Його бог - це тільки ілюзорний вексель...Химерна національність єврея є національність купця, загалом грошової людини".

З цього ми бачемо приклад того, ким в очах німецької нації був єврей - він був не євреєм, як таким - людиною з плоті і крові, він був символом торгаша. І ось коли німецьку націю, котра всіма фібрами ненавиділа все, що пов'язане з капіталізмом в його чистому вигляді, варто лише більш уважно читати Шиллера, Гьоте, Гегеля, коли німців змусили десяток років терпіти все їм ненависне, коли лібералізм і капіталізм виставляв себе як переможця і володаря на кожному кроці у Веймарській республіці, антисемітизм, словами Юнга, був вторгненням колективного несвідомого, повстанням міфоса проти ліберально-буржуазного логоса і символом ненависті до торгаша став єврей, котрий завжди протягом століть в Європі був символом лихварства і спекуляцій. Це і був за Юнгом колективний психоз, але хто винний в ньому? Винне в ньому тоталітарне ідеологічне нав'язування ліберальної ідеології. Таким чином, за Юнгом, подавлення колективного несвідомого, протистояння логоса і міфоса за Дюраном, призводить до таких наслідків. Перефразуючи відому фразу, "те що єврею добре, європейцю смерть". Ми зараз не будемо копатись глибше в єврейському питанні, я лише ілюструю що відбувається, коли логос і міфос або в термінах Юнга колективне несвідоме і супер-его вступають в протиборства і які наслідки з цього.

Той би хто проаналізував німецьку історію з точки зору аналітичної психології міг би здогадатись до чого призведе "щастя" Веймарської республіки. Тут можна брати не тільки євреїв, скажімо коли католицька церква перетворилася на клуб спекулянтів індульгенціями, то це призвело до всеєвропейської війни. І Лютер, якщо читати його уважно, в першу чергу, на відміну від Кальвіна чи Цвіглі, критикує не якісь догматичні аспекти релігій, а саме занадту комерційність церкви, тут відчувається вся ненависть простого німця до спекулянта і торгаша. І євреям дійстається (праця Лютера "Про євреїв і їхню брехню"), але у Лютера, теолога, євреїв критикують не з точки зору релігії, Лютер би змирився з вірою євреїв, але Лютер ненавидить єврея знову ж як символ, символ торгаша і спекулянта. Тобто в обличчі єврея Лютер не любить не релігійного опонента, а його буржуазність. Саме тому прав був Черчилль, коли казав, що британці не антисеміти, саме так, але не тому що німці вважають євреїв "розумнішими за себе", а тому що британці самі були торгашами і нормально відносились до них, а в німців колективна несвідомість просто волала проти єврея в образі торгаша. Варто лише навести цитату Лютера:

"Вони злодії і грабіжники, у яких немає ані крихти у роті, ані нитки на тілі, котру вони б не вкрали і не відняли б в нас шляхом свого клятого лихварства...Лихвар - це вкорінілий злодій і окупант, котрий має висіти на шибениці в сім разів вище за інших злодіїв".

І той же Гьоте, про якого люблять згадувати інтилігенти, в своєму "Фаусті" ілюструє цікавий епізод, коли мати Маргарити дарує капеллану сундук з драгоцінностями, а свяченик радо їх приймає, Фауст бросає репліку, що ви, отче, ну прямо як "всеядний єврей-лихвар". І знову ми бачимо, що Гьоте, котрий був доволі релігійною людиною, першу претензію єврею кидає не у релігійному мотиві, а саме у його лихварстві.

Я б тут не впадав у банальність і не казав би про "заздрість до грошей" у багатих. Заздрість до накопичення багатств виникає тоді, коли сам заздрячий знаходиться у системи координат буржуазної ментальності. Мартін Лютер вів аскетичне життя, хоч міг в повній мірі бути багатим і успішним, оскільки водив дружбу з усіма князями Східної Німеччини, більш того він міг би підти шляхом Кальвіна і узаконити спекуляції і лихварство у самій релігії, але Лютер навпаки - радикалізує релігійну доктрину проти торгашества, спекуляцій і лихварства порівняно з католицькою. Йоганн фон Гьоте був аристократом і потреби в грошах не мав. Тут можна звісно покопатись в "фрейдівських перверсіях", але я б не радив, оскільки сам фрейдизм доволі буржуазна наука. Я б тут казав краще про "відторгнення абсолютно Іншого" у Лакана, коли Лакан показує, що коли абсолюнто інший переходить певну символічну межу ми його починаємо ненавидіти. Грубо кажучи, коли сьогодні ми бачемо священника-торгаша ми його таємно або явно ненавидимо, але зачасту не тому, що ми проти торгашества, ненависник може бути сам торгашем, але в цьому випадку священник ставши торгашем переходить певну символічну межу, котра встановилася у колективному несвідомому ще з індоєвропейського кастового розділу. І якщо для кальвіністів і особливо американців це нормально, бо американці це скупчення організмів, що не мають ані традиції, ані тяглості історії, а так різна шантропа з усього світу, котра бігла у Новий світ, то для Європи священник-торгаш, для більшості, це табу. Тут же і питання єврея у Лютера і Гьоте - єврей пересікає символічну межу гетто, де лихварство можливе як "терпиме зло" і стає "володарем спекуляцій" на абсолютно законних основах.

І хто думав, що Європа, котра увела заборону на лихварство ще у часі Римської імперії, раптом "мирно" прийме систему, побудовану суто на лихварстві? Коли буржуазія піщла проти культурної традиції, вона і наділа на себе зашморг, а заразом і на євреїв, спекуляцію котрих могли терпіти, коли вона була чимось таємним і брудним, але коли в Берліні зассяли вивіски банків і по вулицям побігли біржові спекулянти, саме тоді можна було передбачити усі наступні події.

Історію Європи ХХ століття не дарма Юнг називав домінуванням колективного психозу. Це був психоз, як бунт проти нав'язування країнам ідеології лібералізму і комунізму, котрі зі своїми ідеями економіки вищої за культуру, інтернаціоналізму, державного чи ринкового капіталізму і цей "бунт" призвів до чисельних жертв - так званої "буржуазії", євреїв, простих людей, загалом колективний психоз перетворив ХХ століття у криваве місиво, але замість усвідомлення цього система і досі нарощує нав'язування буржуазної іделогії ще дужче і інтенсивніше, що звісно призводить до протилежних наслідків у вигляді наприклад тероризму і всплесків політичного насильства. І це буде продовжуватись чим більше буржуазна ідеологія буде вдаватись до подавлення усієї іншої думки і нав'язувати свої нарративи, такі як гіперіндивідуалізм, мультикультуралізм, толерантність та турбокапіталізм.

Що стосується боротьби проти ліберальної системи, то тут треба чітко розрізняти, коли критично-опозиційній дискурс має сутність "недовольства мілкої буржуазії", коли сам протест проти буржуазної системи носить буржуазну ментальність і коли він антисистемний. Вся сьогоднішня політично-опозиційна боротьба носить явно мілкобуржуазний характер, а ніяк не революційний. Всі лозунги і тяга "протесту" носять на собі відбиток "гламуру", коли бажанням протесту є не буржуазний лад, а навпаки протест проти не надто буржуазності суспільства, нестача буржуазності і тяга до блиску "цивілізованого" супермаркета. Відстоювання не права нації або прав людини як такі, вони лише розуміються в контексті права споживача, бажання власної капіталізації. Лише розрив з буржуазним дискурсом здатен привести до зміни системи. Боротись з системою засобами, які пропонує система - це те саме, що перемогти карточного шулера, граючи з ним у покер. Звідси треба намагатись вирвати право критики з рук лібералів, бо, як писав Енгельс:

"Увесь протестний рух, що попав до рук мілкої буржуазії, з самого почтаку приречений на загибель".

Система нав'язала правила гри, йти проти системи - це від початку не визнавати правил системи. Це значить, що шулеру треба дати в пику, замість того, щоб грати з ним в карти.