Консервативна революція

Поверхово кажуть, що у куті поглядів консерваторів стояла завжди боротьба за "старий лад", розуміючи під старим ладом деспота-монарха і "ожирілу" феодальну аристократію. Це в канві марксистської історіографії (сучасна історіографія від марксистької нічим не відрізняється). Втім консерватори дивились на це по іншому. В куті поглядів консерватора завжди стояла "особистість" і саме за права особистості, її право бути нерівним, боролися консерватори.

Французька революція вичленувала нову істоту - людину. Раціональне мислення просвітників давало зрозуміли висновки - ось є істота з однаковими біологічними даними, причому біологічно поверховими. Дві ноги, дві руки, один анальний отвір - людина, одним словом. І це навіть не дивлячись, що об'єм мозку "людини" змінний - від 800 грамів до 2300 грамів. Але на це мало звертали увагу. Так з'явилася особа - суто юридичний термін, абстракція якої не існувало або існувала лише в головах просвітників. Що таке людина? Жозеф Де Местр казав, що він ніколи не бачив людини, бачив французів, італійців, чув про персів, а людини ніколи не зустрічав. Як казали консерватори - людина це істота культурна. Лише в мізках, користуючись так званим "чистим розумом" можна висегрегувати нашарування у вигляді народних Традицій, національної належності, культурних здобутків і отримати "чистий вид" - людину. Навіть Мауглі з лісу не є "чистою людиною", бо копіює культуру та повадки середовища в якому перебуває. Тобто Мауглі вже пів-вовк або пів-ведмідь, а не як не "людина" в її чистоті. Отже людина Французької революції - це лише абстрактна категорія, котра зручна для використання у побудові якихось раціональних та навіть метафізичних побудов, але абсолютно не придатне до життя.

Просвітники заявляли про "людську особистість", яка начеб то існує без всього культурного нашарування. Але особистість створюється саме тим нашаруванням, вірніше її якостями і саме в цьому сенсі можна казати про людину - людину як завершений вид. Людина вже є людиною, коли має націю, культуру, традицію, тобто як сказали б греки, це "цільна людина". Зірвати це все можна лише в теорії. Анрі Аран писав: "Загальна якість людини, котра охоплює всі інші і створює її єдність - це його якість-як-особистості". Втім просвітники вважали, що людину людиною робить єдина якість - наявність розуму. Але те, що навіть біологічно мозок кожної окремої людини різниться масою робить таке твердження ефимерним.

Вже пізніше Іммануїл Кант піддасть "чистий розум" критиці. Кант вірно зауважував, що будь-яке осягання дійсності розумом виходить з деяких апріорних тверджень. І зауважував, що розум не є споглядальним механізмом для уявлення дійсності, як вважали просвітники, а є активним учасником, що творить цю дійсність. Віру в "чистий розум" Кант назвав догмою. Французька революція породила догму - віру у рівність та абстрактну людину. Саме на базі цих догм народилася нова релігія. Французький філософ Ален де Бенуа назвав її "релігія прав людини". І не дарма Огюст Кошен називав просвітників сектантами - вони дійсно були сектантами з вірою у "Свободу, рівність та братерство".

Консерватори стояли на другій позиції. Її можна сказати словами Юліуса Еволи: "Бути особистістю це не уніфікована або равномірно розподілена якість, не гідність, що роздана всім порівну, котра автоматично дістається індивідууму лише тому, що він належить до біологічного виду людина.  Гідність людської особистості, про котру з таким гвалтом говорять прибічники природного права та ліберали, має визнаватися з усім, що вона в себе включає, там де вона дійсно існує, а не у першого ліпшого. Вона передбачає різні фази і справедливість полягає в тому, щоб надавати кожній з цих фаз різне право, різну свободу...Поза цими межами повага до людської гідності - це загалом лише забобони". 

Безумовно ідея "абстрактної" людини, хоч і просвітники толерантно ставилися до того, що вони називали "нашаруваннями" не могла лишитися на тій позиції і консерватори зауважували, що ця ідея буде радикалізована. Вже скажімо французькі соціалісти-утопісти це почали робити, такі як Фур'є , Сен-Сімон та Анфантен. Свобода, в її трактуванні французькими просвітниками, неминуче мала привести до унифікації. Карл Маркс продовжував ідеї просвітників. Він вже остаточно відділив нашарування ("культурна надбудова над економічною формацією") від людини. Маркс, і це до речі з погляду ідей Французької революції логічно, просто радикалізував дві догми Французької революції - віра у те, що економічне довліє над всім життям та віру у "абстрактну людину". Маркс зауважував, що якщо це все: культура, Традиції, нація, раса - лише нашарування над "чистим розумом", то власне воно не суттєве, його можна виправити вихованням. Тобто Маркс поставив завдання зробити нову людину, вичистити людей до рівня "чистої людини", зірвати всі покрови культури і навчити людей нової культури, тої, яку давало розуміння "справедливості" в "чистому розумі". Тобто чиста ідея чистого розуму має вивільнити чисту людину від замшілої культури та економічних порядків. Для цього він звісно обрав пролетаря, котрий мав найменше зв'язків з культурою та Традицією, пролетар мав обрати нову віру - віру інтернаціональні інтреси пролетаріату та віру у "світле майбутнє комунізму". Маркс не надавав значення "надбудовам", головне було змінити економічну формацію. Однак провал марксового пророцтва, щодо підйому пролетарів у Першу світову, змусив марксистів переосмислити своє ставлення до культури. Антоніо Грамші вже обгрунтував, що культура та Традиції вже не "надбудова", а головний ворог, на який і звернули свій удар "нові ліві". Але все це було пердбачуваним і логічним, зважаючи на той шлях, що обрали суспільства після Французької революції.

Тут ще варто звернути увагу на такий аспект, як права і обов'язки, який просвітники перевернули догори дригом. Демократи люблять казати, що Французьке просвітництво повртало Європу у добу античності. Але захоплення античністю просвітниками було профанацією і лише зовнішніми пафосними виразами. Це стосується наприклад теорії прав, яку вони подавали наче повернули правову систему в русло Римського права. Вони сказали, що головним відтепер є право, а обов'язки лише похідне.

В Середні віки основи законів описав Фома Аквінський. Фактично він повторив Римське право та грецьке право Аристотеля. Фома користувався все тією ж римською трійкою. Вищий закон (Lex) це служіння добру, з якого походить jus naturale, як "природнє право", тобто конвертація служіння у правові норми і це конвертування носить назву людських законів. Тобто за Фомою право є лише також похідним від вищого закону - обов'язку служити добру. Знову бачимо попереду саме обов'язок, а не право. 

І лише французька революція поставила все з ніг на голову. За Римським правом та правом Середніх віків людина народжувалася вже з обов'язками перед суспільством і "вищими силами", а права вона набувала в ході своє діяльності і тільки ті, котрі були необхідні їй для виконання свого обов'язку. Після революції людина народжувалась вже з правами, проте без обов'язків, котрі були лише похідними від її діяльності. Тобто всі люди були однаково цінними, чи допомагає він хворим дітям, чи торгує горілкою в ларьку. Це правовий нонсенс, від якого римляни втратили б свідомість.

Тому сьогодні люди не мають обов'язків, такі вирази, як "обов'язок честі", "служіння", "відповідальність пере Долею та Історією" стали анахронізмами. На всіх рівнях всі мають однакові права і не мають обов'язків ані перед нацією, ані перед державою, ані перед долею і майбутнім. Всі тільки кудахчуть про свої права і таке враження ні в кого немає обов'язків. А право є лише похідним від обов'язків, а ніяк навпаки.

Те що свобода в розумінні просвітників приведе до майбутніх терорів, комуністичного або робесп'єрівського можна було передбачити. Бландін Барре-Крижель писав: "Що вони розуміють під свободою? Це руйнування всякої дисципліни". Для консерваторів свобода існувала лише як конкретна свобода конкретної людини, для просвітників існувала лише абстрактна свобода. Як казав Евола: треба розрізняти свободу для та свободу проти". В них була лише свобода проти - проти всього, свообода суто нігілістична. Це свобода заради свободи і вона не мала сенсу. Але саме тому, що реальна свобода перейшла в статус свободи абстрактної, вона породила винищення свобод реальних. Апогеєм цьому став режим Робесп'єра, коли в ім'я "свободи" були задавлені всі свободи. В ім'я гуманізма лились ріки крові. Тому з повним правом Філліп Соллер казав: "Гуманітаризм та тоталітаризм - це дві тісно пов'язані один з одним системи мислення; їм притаманний образ тої знаменитої цілісності, котру начеб то являє собою людський рід...Це танок навколо золотого тільця людини". 

Якщо люди всі однакові, всі рівні, то звідси випливає висновок, що існують універсалії, єдині для всіх. Скажімо політичний устрій, права, обов'язки і т.д. Звідси це те все бажання сьогодні нав'язати всім демократію в розумінні Французького просвітництва та американців. Вони не зважають на культурну ідентичність націй та рас, місцеві Традиції, наче винайшли ідеальний рецепт і носяться з ним по світу. Людей треба змусити прийняти цей універсальний аспірин, перевиховати, знищити забобони. Втім це бажання уніфікації та універсалізації породжує лише конфлікти та війни, боротьба за демократію та комунізм це війни по-суті релігійні, коли існує сектантська віра у щось "універсальне", коли замість Корана під пахвами декларації ООН, але це нічого не змінює. Адепти "релігії прав людини" засліплені так, як і будь-які сектанти.