Донські козаки в боротьбі з Росією

Ця замітка має двох адресатів. Перші це ряжені клоуни, котрі бігають в косоворотках і кричать про "рускає казачество". Хоча напевно вони навряд чи її прочитають. Другий адресат - українці, які взяли політтехнології Кремля на очернення донського козацтва, звинувачуючи їх то в тому, що вони (о, який жах!!!) співпрацювали з Гітлером. Начебто окрім українців ніхто не мав право боротись з більшовизмом всіма доступними заходами. Тому для тим, в кого погляд зашорений розповідями про "німецка-фашискіх захватчіков" та "колабарціаністав-прєдатєлєй" далі читати не раджу.

Історія виникнення донського козацтва доволі складна і об'ємна, тому її чіпати не буду. Зазначу лише, що "жахливий" Гітлер і його "людожерське" Аненербе доводило походження донського козацтва від готів (що сумнівно), а ось сучасна "пацріотична расєйська наука" нам каже, що вони пішли від ясів та касогів Хозарського каганату, тобто були потомками аланів, фактично сучасних осетинів. Тому "рускіх казаків" у косоворотках вітаю, як представників тюркських народів на українських землях. Я все ж притримуюсь слов'янського етногенезу у формуванні донського козацтва. Хоча якщо б я на місті донців обирав би від кого вести родовід - готів чи аланів, то готи якось ближче до душі.

Що цікаво, Донське козацтво залишалось незалежним утворенням, до Петра І. Не дивлячись на тому, що у 16 столітті деякі з донських атаманів присягали на вірність московським царям, до 18 століття всі зносини Московської держави, а слідом за нею і Російської імперії велися через Посольський наказ, тобто відомство закордонних справ. Нагадую: щодо України така політика припинилася раніше і коли Україна вже фактично була анексована Московією, Донські казаки залишались незалежним утворенням і вели дуже часто політику окрему від московського престолу. Наприклад у 1603 році Донські козаки підтримують Лжедмитрія І і приєднуються до польско-литовсько-українського війська у поході на Москву. Після провалу Лжедмитрія І, не пройшло і 3 роки, як донські козаки знову йдуть військовим походом на Москву, беручи участь у так званому "повстанні Болотникова". А після провалу повстання проходить декілька років і козаки знову приєднуються до польського війська, ведучи на престол Лжедмитрія ІІ.

Війна з Московією та її наступницею Російською імперією стала взагалі традицією для Донського козацтва, вони приєднувалися до всіх повстань проти царя, а інколи і очолювали його (згадаємо Стеньку Разіна). Згортання незалежності Донського козацтва пов'язане з крупною війною Донського козацтва вже з імперією Петра, яке отримало назву Булавинське повстання, хоча це радше не повстання, а війна за незалежність. Під час Північної війни багато кріпаків побігли з Московських земель на Дон через великі податки. Петро І видав указ, яким наказав Юрію Долгорукому увійти в землі Донського козацтва і силою забрати біглих кріпаків. Вторгнення Долгорукого отаман Дону Кондратій Булавін розцінив як військове вторгнення і дав відсіч військам Долгорукого, але кінець кінцем війну програв. Програш Булавіна у війні, означив і втрату незалежності Донських козаків. Петро І, після розгрому військ Булавіна, скасував грамоту Івана Грозного, яка давала незалежність козакам і приєднав донських козаків до підрозділів Російської армії.

Отаман Кондратій Булавін

Варто зазначити, що відносини козаків і Росії не складалися безхмарно, після окупації їхніх територій. І в основному через хамство і свинство Росії. Наприклад, коли завдяки в тому числі козакам Росія перемогла Туреччину у Російсько-турецькій війні 1787 - 1791 років, імператриця Катерина (та, якій ряжені козачки допомагають в Україні пам'ятники ставити) наказала 6 полків, котрі геройські воювали на фронті, примусово пересилити на нові землі. Безумовно козакам не хотілось покидати рідні землі і полишати свої землі, котрі вони своїм трудом обробляли. Козаки підняли повстання, котре отримало назву Осавулівський бунт. Повстання було подавлене князем Щербатовим, 48 старшин і близько 300-х козаків вислані у Сибір, близько 1500 козаків були покарані плітьми. Щоправда бунт не був взагалі вже безсенсовим. Козацькі полки, що дислокувалися в Криму, довідалися про те, що відбувається в них вдома і самовільно пішли на Дон. Запахло війною, тому імператриці довелося трохи більш поблажливо ставитись до козацької вольниці.

Санкт-Петербург був вимушений залишити широке коло свобод Донському війську і навіть у армії козацькі відділи формувалися суто за національною ознакою - козаки окремо від регулярних частин. Козаки також були звільненні від оподаткування в Російську казну, звільненні від рекрутської повинності і мало право на безмитову торгівлю в межах козацької автономії. Можна казати, що територія Війська Донського на той час мало найбільше власної автономії і свободи в усій імперії.

Самостійницькі прагнення Донського козацтва нікуди не поділися не дивлячись на всі старання Росії, що і показала громадянська війна. Коли пала монархія і до влади прийшов Тимчасовий уряд, він наказав створити обласні ради на Дону, які одним із перших своїх рішень відміняють приватну власність на землю. У відповідь козаки скликають Козаче коло і вперше з часів Петра обирають собі отаманом генерала від кавалерії Олексія Калєдіна, який відмовився підкоритись Тимчасовому уряду. Козаче коло приймає рішення, яким козачі землі оголошуються історичною власністю козаків, а Козаче коло оголошується єдиним владним органом Донського козацтва. Після більшовицького перевороту, Калєдін оголошує військове положення і виганяє всіх більшовиків з Дону. Всі місцеві ради були ліквідовані, Верховною владою на Дону оголошується виборний отаман Всевеликого війська донського.

Отаман Олексій Калєдін

На жаль Калєдін виявився не далекоглядним отаманом. В першу чергу він вважав себе російським офіцером, а вже в другу козаком. Захоплення Калєдіним у козаків швидко минає. Олексій Максимович дозволяє перебратись угрупуванням Добровольчої армії Михайла Алєксєєва на Дон. На Дону починається формування армії, відомої як Біла армія. До речі багато хто робить помилку, стверджуючи, що Біла армія воювала за монархію і "вєру, царя і отєчєство". Це не так, Біла армія воювала за "учрєдітєльноє собраніє", тобто це були загони Тимчасового уряду, фактично люди, за виключенням більш пізнього періоду, коли верховним головнокомандуючим став барон Врангель, ліберальних поглядів. Сам Михайло Алєксєєв (масон) приймав участь у заколоті проти імператора Миколая ІІ. І Алєксєєв, і Денікін, і Колчак були представниками демократичної Росії. Але повернемось до козаків. Популярність Калєдіна швидко падала, бо тільки но здобуту незалежність Калєдін передає до рук білої Росії, Дон стає частиною "єдіной і нєдєлімой демакратічєской Расії". А більшовики швидко зрозуміли гру і почали кудахтати про "козачу вольницю". Більшовики відкривають З'їзд фронтового козацтва, котрий оголошує себе єдиною владою Дону, складають повноваження Калєдіна і обирають Військово-революційний комітет на чолі з козаками Федіром Подтєлковим і Михайлом Кривошликовим. Широкі маси козацтва підтримують комітет на противагу Калєдіну, на захист отамана стають лише загони Добровольчої армії Алєксєєва, але зупинити наступ козацтва вони не мають сили. Калєдін застрелився, а Алєксєєв виводить свою армію на Кубань.

Комітет одразу оголошує незалежну Донську радянську республіку. Але на цьому всі обіцянки незалежності більшовиками і закінчуються. Республіка виявляється бутафорською. Землю в козаків починають відбирати і віддавати іногородцям, а керує землею фактично Петроград. По Дону котяться бунти. В цей час козак і генерал Петро Миколайович Краснов формує на базі своїх відділів та відділів генерала Попова Донську армію. Заручившись підтримкою Німеччини, разом з 20-ою запасною дивізією рейхсвера Краснов вибиває всіх червоних з території Дона. Після цього було скликано Коло порятунку Дону, на якому Краснова обрано отаманом, а територія Дону оголошена незалежною республікою Всевелике військо Донське.

Отаман Петро Краснов

Краснов взяв курс на повне відділення Донської республіки від Росії. Був прийнятий прапор та герб республіки, відбулася емісія незалежної грошової одиниці - донського рубля. В цей же час відбувалися перемовини з Українською державою Скоропадського, про входження Донської республіки у якості автономії до складу Української держави. Була створена постійна українсько-донська комісія, представником від України був Шелухін Сергій Павлович, від Дону - Черяучкін Олександр Васильович, до складу комісії входили і представники Кубанської республіки.

Прапор Всевеликого війська донського

Однак в цей час, як щури з усіх щілей, повилазили біляки. На Дону представники Добровольчої армії почали агітувати проти Краснова, плетучи політичні ігрища. Вони кричали, що Краснов зраджує "вєлікую і нєдєлімую", а також, що він зрадив Антанту, коли пішов на союз з Німеччиною. Хоча німці, на відміну від "сердечних лицемірів" завжди допомагала своїм союзникам і тримала слово. В той час чого вартувала підтримка Антанти, покажуть майбутні події. Після відходу німців голова Збройних сил Півдня Росії Денікін починає плести павутину проти Краснова. Краснов відмовляється підкорюватись Колчаку і Денікіну, а лише визнає можливість спільних дій з біляками. Але Денікін накаляє обстановку, що кінець кінцем може стати внутрішньої війни. Краснов розумів, що донське військо не зможе воювати на два фронти і тому взісивши всі за і проти, вирішив все ж скласти свої повноваження, боячись що відкрита боротьба з Денікіним відкриє шлях більшовикам. Денікін під тиском зумів змусити обрати свою людину на посаду нового отамана - Афрікана Богаєвського, з євреїв-вихрестів. Він стає фактично маріонеткою командувача Збройними силами Півдня Росії. Але це Денікіну не допомогло. Протягом року фактично Донське військо розсипалося, бо козаки не дуже бажали воювати за незрозуміле їм "учрєдітільноє собраніє". А тактичне і стратегічне невігластво Денікіна остаточно прирекло до падіння Донської республіки під навалою більшовиків.

І от дійсно, що "умом Росію не понять". Доволі таки талановитий тактик і стратег, і як би там не було, але хоробрий вояка барон Врангель в сучасній Росії в повному забутті, а ось бездарного командувача і бездарного політика Денікіна, там зараз увели в ранг національного героя. Взагалі тема викриття сучасних російських героїв громадянської війни змушує задуматись, з однієї сторони ми бачимо білих захисників Росії - шведа Врангеля, турка Колчака, поляка Денікіна, німців Каппеля і Келлера, а з іншою полчища євреїв на стороні Червоної Росії. Що робили "рускіє" не зрозуміло. Може й не було тих "рускіх"...

Після війни більшовики почали "розказачування", а фактично будемо називати речі своїми іменами - геноцид козацької нації. Землі козаків відбиралися, козаків нищили, а на козацькі землі завозили московитів й інші народи Росії.

В еміграції також було не все добре в козачому русі. Отаман Богаєвський продовжував підкорюватись всеросійському уряду Врангеля, а Краснов наполягав на створення незалежної донської влади. У 1920 році Краснов, Шкуро та Улагай розробили план десанту на Кубань з метою вибити звідти більшовиків і вийти на Дон, однак Богаєвський відмовляється приймати участь в операції. Через розбрат в козачому питанні десант Улагая зазнав краху, Богаєвський, який забрав із собою донську касу, відмовився і фінансувати операцію, і надавати свої війська. Краснов після цього, разом і з Шкуро, покидають ставку Російського уряду у Белграді, і переїжджають в Берлін, де створюють незалежну від біляків козачу організацію.

Наступний вибух козачого руху пов'язаний із Другою світовою війною. Після початку війни, німці оточили 436-й полк 155 стрілкової дивізії Червоної армії, командувачем якої був козак Іван Кононов. Два рази Кононов проривав оточення, але Радянська армія залишила його полк напризволяще, через що Кононов здався. Під час допиту, Кононов зізнався, що ставлення на Дону до більшовиків дуже негативне, через що є можливість зібрати антибільшовицькі козацькі угрупування. 28 жовтня 1941 року наказом генерала-командувача групи армій "Центр" фон Шенкендорфа був створений козачий ескадрон з військовополонених козаків під командуванням Кононова. Козачий ескандрон довів свою ефективність у боях, через що був сформований 102-й козачий дивізіон (1,2,3 - ескадрони, 4,5,6-а пластунські роти, кулеметна рота та артилерійська батарея) під командуванням того ж Кононова. У 1942 році створений козачий кавалерійський полк "Платов" під командуванням Томсена.

Іван Кононов

Козачі війська довели свою здатність у війні з більшовиками, тому у 1943 році, коли війська Вермахту та козачі загони зайняли Новочеркаськ, командування армії поставилося прихильно до ідеї збору Козачого кола. Був створений Козачий стан на чолі з місцевим антибільшовицьким діячем групи козаків Краснова Сергієм Васильовичем Павловим. Завдяки діяльності Краснова при нацистському керівництві Гітлер схвально поставився до проекту Розенберга по створенню незалежної Казакії на території Дона.

Походний отаман Сергій Павлов

1944 року у Берліні створюється Головне управління козачих військ, головою котрого стає Краснов. Павлова призначають на посаду "походного отамана". Козаки хоробро билися проти більшовиків, однак втримати Дон не зуміли. 1944 року Павлов загинув, а походним отаманом обрали Тимофія Доманова. У 1944 році козаків спочатку перекинули у Варшаву для боротьби з місцевим підпіллям, а після цього у Італію для боротьби з антифашистськими загонами комуністів.

Походний отаман Тимофій Доманов

Зі складу Козачого стану була сформована 1-а козача дивізія на чолі з Гельмутом фон Панвіцем. Козаків 1-ої козачої дивізії направили в Югославії для боротьби з партизанами Тіто. В цей час розгорнулася політична боротьба. Власов виступає з ідеєю створення єдиних військ російського народу, в той час як Краснов повністю виступає проти цього. Власов збирає Комітет визволення народів Росії (КОНР) під своїм керівництвом і обіцяє Гітлеру, що об'єднання принесе велику силу у війська. Власова підтримали Кононов і Доманов, але Краснов і Шкуро виступили категорично проти. Гітлер, повіривши завіренням Власова, що "рускіє казакі" завжди мріяли бути поруч з іншими "рускімі", дає добро. На базі 1-ої козачої дивізії створюється 15-а кавалерійська козача дивізія СС і передається у склад Збройних сил КОНР. Однак козаки здебільшого противляться підкорятись Кононову, Доманову і Власову. Фактично прихильників Кононова та Доманова, щоб уникнути заворушень перемістили у Прагу, а більшість козаків 15-ої кавалерійської дивізії СС залишилися під керівництвом Гельмута фон Панвіца, якого козаки вже тоді полюбили і вони фактично залишились незалежними від штабу КОНР, а підкорювались тільки фон Панвіцу. У 1945 році був зібраний Всекозаче коло, яке призначило фон Панвіца Верховним походним отаманом, титул який до цього носили лише імператорські особи.

Верховний походний отаман Гельмут фон Панвіц

Гельмут фон Панвіц довів свою відданість козацтву, хоч і не будучи сам козаком, він довів своє право на булаву більше за деяких козаків, таких як Кононов чи Доманов, які полишали свої війська напризволяще. Коли армія Вермахту уходила з Югославії, фон Панвіцу запропонували, як германському офіцеру, тікати в Німеччину, оскільки на той час козацька дивізія була оточена і шансів її вивести до Берліна не було. Однак фон Панвіц заявив, що до кінця залишиться зі своїми козаками як їх отаман. До речі Кононов в цій ситуації тікав, полишивши своїх козаків. Гельмут фон Панвіц прийняв рішення прорватись в Австрію крізь Пітомачі крізь загони комуністичних військ Тіто та більшовицьких військ, щоб дістатись зони англійців, адже це могло врятувати козакам життя. Розумні дії фон Панвіца дали можливість козакам уникнути полону комуністами і прорватись в області, що контролювали союзники.

15-й кавалерійський козачий корпус

Далі сталося доволі таке мерзенне дійство з боку англійців, відоме як видача козаків в Лієнці. За укладеною угодою союзники мали відати СРСР всіх громадян СРСР, що боролися проти них. Але всупереч всіх міжнародних норм, англійці видали не тільки громадян СРСР, а також Шкуро та Краснова, які ніколи громадянами СРСР не були. Заслуговує на повагу поведінка людини честі Гельмута фон Панвіца. Англійці віддали більшовикам всіх козаків фон Панвіца, але йому дозволили суд, як громадянину Німеччини. Але фон Панвіц відмовився, заявивши, що піде зі своїми козаками до кінця. Гельмута фон Панвіца було видано разом з козаками СРСР. 1947 року всіх козаків, в тому числі Краснова, Шкуро та фон Панвіца було страчено.

Коментарі

uraha

124.01.13, 17:57

Дякую. Дуже цікава стаття. І вчасна, я думаю.

анонім

224.01.13, 18:21

Гідні люди Краснов, Шкуро, Панвіц та їхні козаки!

Гість: R0mmel

324.01.13, 20:48

на рахунок тюркського походження донців - тюркської крові там намішано добряче. Вони в походах брали жінок турчанок, вірменок, курдок, різних кавказських, і т.д., так що те що в "Тихому Доні" описано там було повсюди. Вони себе вважають окремим народом, і ні кацапів ні українців не люблять, втім кацапів більше. Поїхати вглиб Росії називається там "на Кацапєтовку". Завжди були справжніми ціпнми псами царя, їх кидали на придушення народних повстань, а вони з задволенням це робили за казенну копієчку. Коротше, щось типу сучасних мусорів. І поведінка їх підчас війн нагадувала "дику дивізію", так що я б їх не ідеалізував. На рахунок кубанців і терців нічого не скажу, але про донців мені отаке розповідала людина з тих країв.

Lost_paradise

424.01.13, 21:11Відповідь на 3 від Гість: R0mmel

можливо і помісь якась була, але чистих народів зараз брак. Але вони і є окремим народом. І цепними псами вони може були, але скільки раз вони воювали проти царя також не треба забувати. І запорізькі козаки завжди дружили з донцями, наприклад коли військо Булавіна оточили, вони його провели на Січ і дали допомогу своїми військами. І походів спільних безліч було. Вони окрема нація і завжди захищали свій власний інтерес, що нормально для кожної нації. І вояками гарними були, тому і використовували їх царі. І з мусорами я б їх не порівнював, в мусорів ані власного коріння немає, ані честі немає. А козаки завжди за свою вольницю горою стояли. А як начитатись турецьких літописів про "шайтан-урусів" то можна і про наших козаків сказати "дика дивізія". Так само як і совітських казок про прєдатєля

Нормальний

524.01.13, 23:13

Супер! Як я зрозумів в діях донських козаків, були всі ознаки національно-визвольних змагань, і звичайно вони бачили в гітлерівській Германії, потужного союзника для досягнення своїх цілей. Якщо відкинути ту "заслінку", яку нам поставила совкова пропаганда то очевидно, що 1941 р. дії гітлерівської Германії, ще не були оцінені нюрнберзьким процесом, відповідно дії козаків,їх наміри та союз з німцями не можна класифікувати, як зраду, адже ще не було дано, ні правових оцінок німецькій агресії, ні не було скроєно самих злочинів, а людство не було інформовано, що відбувається.Чому я це написав?Тут проглядається аналогія з УПА, яких звинувачують за співпрацю з абвером, про те є суттєві відмінності, на приклад ведення війни на два фронти, як проти більшовиків так і проти німців.

625.01.13, 06:56

http://blog.i.ua/user/1494975/1051825/ и это так в тему

Гість: NVA111

725.01.13, 09:24

1)Знаменитые полки Грекова, Платова, Ефремова, которые под командованием Суворова, а затем Кутузова били турок, французов и все «двунадесять языков, дерзнувших вторгнуться в пределы нашего Отечества».2)Лейб-гвардии Казачий Его Величества полки — кавалерийские полки русской Императорской Гвардии.3)За Веру, Царя и Отечество (За Бога, Царя и Отечество) — казачий девиз, распространённый во времена Российской Империи. Традиционно обозначал основные заповеди, которые должен был знать русский солдат, павший на войне: душу – Богу, сердце – людям (в другом определении — женщине или даме), жизнь – Отечеству, честь – никому. Также появился короткий вариант девиза, распространённый, в основном, в среде казаков — За веру и верность!Теперь думайте!

825.01.13, 09:31Відповідь на 5 від Нормальний

Конечно супер,только вот если бы ваши херои из упа встали на пути Российской империи(не комуняк),то "летели" бы ваши оун и разные австрийские спец.образования к своим хозяевам и "летели" бы они именно от казаков(верных солдат русского престола)Хоть бы думали лучше,что вы за народ свидомыты..