Образи...

Мені говорять, що я все роблю неправильно, що я погана, що не хочуть мене більше бачити, що я вже дістала, що псую настрій, що не даю нормально відпочити… Я мовчу, нічого не відповідаю, а коли починаю щось говорити, то чую у відповідь: «Мені набридло чути як ти виправдовуєшся, закрий свого рота!». Ковтаю образи…І за цим спостерігають друзі, розуміють, що проблема створена на пустому місці, там, де її немає. Але краще б їм не втручатись, не захищати мене, вони тільки гірше роблять. Його це ще більше злить. Ніколи не очікувала, що почую: «Хто ти така, щоб лізти в мої справи?!». Якщо я нічого не кажу у відповідь, це ж не означає, що мені все одно, що мене це ані скілечкі не зачіпає, не болить…
А наступного дня його дратує те, що я сумна…і не іду з ним нікуди. А як я можу бачити його і проводити з ним час після слів: «Я не хочу тебе більше бачити!»?
Чому близьким людям так легко нас образити, знівечити наші почуття, плюнути в душу? І чому ми дозволяємо їм це робити? Як навчитись не дозволяти ображати себе?