Нове у справі "васильківських терористів"

Прихована камера. Журналісти ТВі зняли розмову співробітника СБУ зі свідком у справі "васильківських терористів"

http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/1307174-prihovana-kamera-zhurnalisti-tvi-znyali-rozmovu-spivrobitnika-sbu-zi-svidkom-u-spravi-vasilkivskih

Звертаю увагу не тільки на те, що говорить свідку еСБеУшник. А й якою мовою та з використанням яких висловів. Ну справжній тобі окупант кацапський. То може варто їм повернути стару назву ВЧКа? В усякому разі, це буде відповідати дійсності. 

Як я в БЮТі працював.

  • 10.01.12, 14:28

Такий собі фото звіт.

2001 рік -- керівник Южноукраїнського обєднаного міськ-окружного штабу БЮТ на робочому місці!

Зліва видно календар-хіт тієї кампанії  -- "Теплого вам року".

Поскільки наші агітатори працювали безплатно, то на вихідні на агітпікет виходили працівники штабу. Декілька світлин агітпікету.

На цій світлині, до речі, і наші агітатори. Поряд зі мною -- неревершена агітатрка Соня.Скільки б вона не зробила -- все їй мало було, просила ще якіхось завдань. Та й в комісії принципова -- при ній жодне порушення не могло пройти.

Тут два моїх заступники -- один з газетами та  другий з автівки вигляда. А з бейджиками -- то наша охорона. За весь час кампанії жодного іеценденту проти наших людей. Та й коли Забзалюк влаштував "нальот" на наш шгтаб -- хлопці прикрили так, що Ромця ледь живим уїхав!

Тут ми роздаємо агітаційну продукцію. По суботам на стадіоні був регіональний базар -- по цій доріжці проходило ледь не все місто. І кожну суботу ми тут працювали.

Цей Мерс був постійно в нашому розпоряджені, та ще й заправлений. Нам він не коштував нічого -- підприємці подбали! А сьогоднішні БЮТівці мені розповідають, що без грошей кампанію неможливо провести! 

Якраз видно доріжку до стадіону повну людей. І що цікаво -- жодного разу влада не намагалася нам перешкодити.

Ну а результати нашої роботи говорять самі за себе. По місту БЮТ зайняв перше місце і отримав більше 22%. Для зрівняння -- по Україні 7,4%, по Миколаївській області -- 2,2%.

Не зважаючі, а може навпаки, зважаючі, на такі результати, Забзалюк розігнав нашу організацію. 

Прикольно, тоді ЮВТ стала на бік Забзалюка. А сьогодні Ромця вже в кодлоліції.

http://www.pravda.com.ua/news/2012/01/10/6898465/

І хто винен що захистити її саму не було кому? Мабуть таки сама!

А на останок одне важливе зауваження -- міську організацію і штаб я очолював саме на час виборчої кампанії. Лишатися після не мав жодного наміру. Особливо після того. як сам зблизька познайомився  з партійною "павуковою банкою" під назвою ВО"Батьківщина" та з її шакалячями принципами.

Васильківські "терористи" (д/ф О.Білозерської)

  • 09.01.12, 14:23

На прохання Олени поширюю її фільм.

Здорові сили в Україні беруть гору, незважаючи ні на що

Євген Сверстюк: Здорові сили в Україні беруть гору, незважаючи ні на що

Янукович несподівано для себе відкрив, що треба бути українським президентом в Україні і що вибору в нього нема… Він тільки зараз починає здогадуватися, як світ оцінюватиме його роботу…

Євген Сверстюк, дисидент, шестидесятник, один із тих, кого, можливо, трохи патетично, але справедливо називають совістю нації. Пан Сверстюк відповів на наші запитання щодо подій минулого року та прогнозу на майбутнє.

Пане Євгене, 2011 рік відзначився масовими акціями невдоволення, причому протестували дуже різні верстви населення…

Євген Сверстюк Гадаю, це, передусім, глобальне явище, зараз у всьому світі велике збурення. Очевидно, в основі цього є невдоволення тим станом речей, який склався в житті. Якщо брати в нас окремо, то є просто невдоволення владою, яка є не національною і не культурною. Ця влада не може бути прийнята, оскільки вона не еволюціонує в тому напрямку, коли б вона могла бути шанована.

Чи бачите ви хоч одну людину при владі, яка б відстоювала справді українські інтереси?

Не знаю, може, одна людина й знайдеться... Гадаю, в кожній партії є люди позитивного складу, які в чомусь компетентні.

У збуреному, ненормальному житті завжди впадають у око люди на кшталт колишнього міністра Шуфрича чи цього карикатурного, найсмішнішого чоловіка у Верховній Раді – Чечетова, який диригує Партією регіонів.

А якщо є якийсь розумний чоловік, то нам про нього не відомо, бо він собі спокійно працює.

Загалом ця партія замішана на негативній основі. Це фактично не є партія «за», а партія «проти». Від самого початку це була партія проти української орієнтації, проти Майдану, проти помаранчевих.

Чого нас має навчити 2011 рік?

Цей рік нас нічого не навчить, бо невідомо де він починається…

Та гадаю, ці рухи, ці підземні поштовхи посилюватимуться.

Коли вже було відомо, що Янукович стане президентом, усі були готові до змін, але ніхто не сподівався аж на таке… А ваші очікування виправдалися?

Тоді була дискусія про «менше зло», але ніхто не знав, що таке зло… У марксистській філософії немає такого поняття, як зло, тому що зло – це антипод Бога. Але якщо Бога немає і немає добра, то й зла не мало б бути.

Та в нашій народній ментальності є поняття добра і зла, і ними користуються.

Ця влада та її ватажки від самого початку сприймалися як безперечне зло, і це було написано на їхньому прапорі. Взяти хоча б зв’язок з криміналітетом...

І своїми кроками Янукович як президент довів це. Де домінували «Регіони», там зовсім не рахувалися з законами. І зло було відкритим, воно не маскувалося.

Якась була надія на те, що цей режим еволюціонуватиме і поступово усвідомлюватиме, що машина, на якій ти сидиш, має історію намотаних кілометрів і не може так просто писати свою, кардинально іншу історію кілометрів.

Водночас треба розуміти, що не все залежить від президента. На Заході взагалі президенту не надають великого значення. Це тільки в нас змінюється життя, коли приходить нова влада, бо немає демократичних структур, нема громадянського суспільства. Власне, тому люди й думають, що все залежить від того, хто прийде до керма.

Янукович несподівано для себе відкрив, що треба бути українським президентом в Україні і що вибору в нього нема. Він гадав, йому вдасться домовлятися як це звично в беззаконному світі. Але побачив, що тут суворіші правила гри, що є економічні клани, які теж мають свої інтереси, і у відносинах з Росією він не може докорінно відрізнятися від свого попередника. І дуже багато речей мусить продовжувати, хай би що він заявляв раніше.

Перший його крок щодо здачі національних інтересів – Харківські угоди – був смішний і виставив його перед світом як чоловіка недосвідченого, непідготовленого. Його противник, чи то союзник, теж цей крок не оцінив.

Янукович тільки зараз починає здогадуватися, що світ оцінюватиме його роботу з того, наскільки вона є позитивною для зміцнення національної держави.

То, на вашу думку, Януковича вже можна вважати українським президентом?

Ні-ні, я просто кажу, що він учиться.

Але сам факт є смішний і абсурдний: державу очолює людина, яка вже ставши президентом, починає вчитися бути ним. Він мав учитися все життя, а потім іти в президенти, а то тільки через рік президентства відкриває для себе, що Голодомор – це таки страшна трагедія...

У нас влада молиться з церквою, але тільки з однією конфесію – Московським патріархатом, і для багатьох людей було дуже дивно, коли нещодавно на Володимирській гірці все керівництво держави молилося за Україну разом з Агафангелом, який заявляє, що «Львів – це наша Чечня», а «СРСР – наша спільна батьківщина". Звісно, представників інших конфесій не запросили... Як вам таке моління?

Євген Сверстюк Гадаю, і в цьому проявляється некомпетентність… За своєю біографією, Янукович є чужим релігії. Він зовнішньо начебто навернувся, але його релігія була комуністична, хоча він і з іншого світу. Там теж матеріалісти, глухі матеріалісти, індиферентні до релігії. Янукович не може всіх охопити й зрозуміти водночас, а йому найближчий Московський патріархат, бо він є офіційною релігією Партії регіонів.

Звичайно, якби Янукович мав добрих радників, то він би дистанціювався від Агафангела, тому що Агафангел є комуністичним діячем по релігійній лінії. Він має совєтські ордени, якими пишається. І його ніхто не сприймає серйозно як людину духовну.

А люди, котрі голосували за пана Януковича, гадаєте залишаються на своїх позиціях?

Думаю, ті люди, які голосували за нього, голосували тільки тому, що він «наш», тобто їхній. Вони розуміли, що це не зовсім те, але вони його вибирали тільки за «обличчям». Ті люди казали, що в них нема вибору. Якби було ще кілька таких донецьких, то їм було б з чого вибирати. Також там ще збереглася радянська традиція голосування, коли всі гуртом голосують за одну й ту саму силу, тобто виборів як таких немає.

У цьому винен частково і Ющенко – він мало працював на те, щоб розбити цей залізобетонний моноліт.

А це можливо?

Звичайно. Націоналізувати важко, але демократизувати можна. Можна було організовувати контакти, різні зв’язки. Розумні люди на Заході організовували обмін дітьми, студентами…

Існує стіна – давня і дуже стійка. Але не треба її ламати, її краще обминути.

А як вам думка про те, що коли в Донбасу й Криму буде бажання від’єднатися від решти України, то нехай би це зробили?

Якщо це думка, то вона зовсім не зріла й невиправдана. Так це питання в політичній площині не вирішується. Узагалі я думаю, що ця атомізація суспільства, яку ми успадкували, має бути подолана. Як на мене, це найважливіша зараз проблема. У нас немає жодної потреби ділитися на області. Ми різні, але ми різні навіть в одному під’їзді. У нас різні історії, і це вічна істина, яку треба усвідомлювати.

Людське мислення схильне до стереотипів і схильне ліниво сповзати до ідола. Є безліч імен, які мають нас живити і щось нам нагадувати. А в нас сповзають до найгірших імен, і саме їх експлуатують, цим самим працюють на витворення певного ідола та стереотипів. Гадаю, нормальний розвиток суспільства – це подолання стереотипів та ідолопоклонства.

Так само й розвиток особистості має бути спрямований на подолання схильності крутитися у вузенькому зачарованому колі, про яке кажуть: кому що, а курці просо.

Як, по-вашому, ставитися до таких, як Болдирєв, котрий пропонує поділити Україну, від’єднати, за його словами, від неї «наріст»?

Гадаю, це проблема нашого законодавства і нашої журналістики. Як на мене, нам не треба вчитися на літературі жахів, у нас досить своїх жахів, які ходять між нами, і їх треба називати по імені. Треба вміти виставити це на посміховисько.

Так, ЗМІ й виставили його на посміховисько, але замало, потрібно так, щоб боявся. Звісно, якби він був один, без табачників, тоді було б легше з цим боротися, але способи є... Треба вказувати на цю хворобу і давати від неї ліки. Те, що роїться в голові якогось члена Партії регіонів – не є живим, актуальним, цим люди не живуть. Питання з мовою в Україні в східних регіонах ніколи не було і не є дошкульним. Через те там його не порушують. Якщо й порушують, то тільки за гроші.

Експерти не знаходять успіхів у внутрішній чи зовнішній політиці нинішнього керівництва. Може, ви знаходите якийсь позитив у гуманітарній сфері?

Євген СверстюкОчевидно, щось робиться… Принаймні, вони мали б показати це в кінці року, але й цього не було. Ми ось маємо міністра культури, про якого ніхто нічого не може сказати, чи він є, чи його нема.

Водночас маємо міністра освіти Табачника, про якого надто багато говорять, що є прикладом того, чого суспільство не повинне терпіти.

Я нічого не можу відзначити позитивного, крім як пасивних дій. Вони збиралися зробити багато капостей... Та, очевидно, якимось чином прийшли до тями й зрозуміли, що це не справа держави – займатися такими речами.

Те, що вони зробили з музеєм Шевченка в Каневі, куди пішли шалені кошти, – шокувало все суспільство. Складається враження, що вони не усвідомлюють багато речей, наче нікого, крім них, нема.

У державі немає системної культурної політики…

Зараз в Україні не найкращий період, та все одно мали б залишитися підстави для оптимізму. Чи є, на вашу думку, у нас привід для оптимізму у 2012 році?

Попри те, що в нас є багато хвороб, успадкованих з попередніх десятиліть, і багато надбаних, Україна все-таки на нормальному шляху. Вона не будує ніякої Вавилонської вежі, не одурює людей якимось фікціями… Відбувається спокійне повернення людей до своїх цінностей, зокрема й до релігійних. І на цьому шляху є певні досягнення. Агафангел не представляє УПЦ, церква набагато ширше й глибше явище, ніж один ієрарх.

Якісь є спроби до об’єднання, що виявилися у спільній заяві церков: Київського, Московського патріархату і УГКЦ. Для морального оздоровлення суспільства це дуже важливо. Тобто все ж таки здорові сили превалюють.

В українському суспільстві є здатність до самоорганізації за будь-якої влади...

Зі сцени поступово сходять «динозаври» вчорашнього дня.

Українцям слід уже припиняти скиглити, мовляв, нас нищили і ми такі нещасні. Погляньте на Японію, як вони впоралися з такою величезною трагедією...

У нашого народу є великий невикористаний потенціал – не тільки культурний, а й політичний.

І, як на мене, здорові сили в Україні беруть гору, незважаючи на все.

Розмовляла Оксана Климончук

http://www.unian.net/ukr/news/news-478038.html

Штрихи до портрету типового БЮТівця.

  • 08.01.12, 10:46

Ар’єв обізвав усіх, кому сподобалася камера Юлі"контрацептивами"

http://blog.i.ua/community/3062/882539/

Але і рядові бютівці не відстають від свого обранця. Мабуть це вже стає типовою поведінкою для багатьох БеБешників. Цікаво, а герої наступних роликів вам нікого не нагадують?

Ці чимось схожі на Пєтю з Йосьою!

Ну а це абсурдо з "високоінтелектуальною леді".

Єдине додам -- в певній мірі і журналіст провокував БеБешників. Але не настільки відверто, аби так брутально себе вести. Та й не в тих умовах зараз ЮВТ, аби її деякі прихильники дозволяли собі поведінку, подібну до поведінки прихильників Овоща. Мабуть вони все-таки подібні між собою. Совки одним словом.

Проте я не узагальнюю -- не всі батьківщинівців це стосується. І якщо хтось образиться, то значить ставе себе в один ряд з показаними типами.

"Жил-был пес"-РОК-ВЕРСІЯ!

  • 08.01.12, 10:37

Рок-версія української народної пісні "Ой, там на горі..." з геніального українського мультика "Жил-был пёс" (1982) 

Чим відрізняється революціонер від опозиціонера

  • 05.01.12, 14:49
Блог Станіслава Полянського Чим відрізняється революціонер від опозиціонера 5.01.2012 11:00   На сьогодні в Україні існують три типи опозиціонерів. Вождисти. На сто відсотків переконані, що всі проблеми в країні можна вирішити завдяки приходу до влади однієї людини - вождя. Зазвичай аргументація таких людей зводиться до того, що їх вождь красивий, говорить правильні речі, добре одягається, завжди відстоював інтереси народу. Політичні погляди цих опозиціонерів дорівнюють поглядам їхнього вождя, тому якихось програмних цілей вони не висувають. Діяльність зводиться до публічної підтримки вождя і відповідно заперечення будь-яких інших політичних сил та лідерів. Кількість прихильників залежить від ступеню харизми вождя та роботи його піар відділу. Вождизм шкідливий для політичної системи суспільства! Нігілісти. Критикують кожний крок діючого режиму, вимагають відставки різних високопосадовців, оскаржують владні рішення. В принципі, це нормальні люди, які часто роблять корисну справу: викривають корупцію, українофобію, порушення людських прав. Як казав Фрідріх Ніцше: "Нігілізм - перший крок до одужання". Перед тим, як зводити новий будинок, спочатку треба знести старий, що вони і намагаються робити. Однак вони не пропонують нових ідей, альтернатив розвитку України. Тому згуртувати і повести за собою критичну масу людей, на жаль, не зможуть. Хоча, звичайно, свою роль у поваленні режиму нігілісти зіграють.  

"Історики". Опозиціонери даного штибу роблять собі ім'я завдяки акціям, приуроченим до певних історичних дат і персоналій. На відміну від нігілістів, вони не повністю деструктивні. Зазвичай "історики" висувають ініціативи по перейменуванню вулиць, встановленню пам'ятників, присвоєння посмертних звань Героя України. Вони багато чого можуть розповісти про минуле, але, як і нігілісти, не пропонують суспільству нових моделей розвитку. В кращому випадку ви почуєте певні римейки ідей 30-х років минулого століття. Я погоджусь із тезою "якщо ти не знаєш свого минулого, - в тебе немає майбутнього". Але ж ви не будете для будівництва свого будинку викликати людину, яка знає, як будувались будинки сто років тому, так? Напевно вам краще покликати будівельника.

Революціонери Я не вважаю себе опозиціонером. Бо бути опозиціонером - означає визнавати легітимність і життєздатність цієї прогнилої держави, а всю проблему зводити до неправильних прізвищ, які займають високі посади. Бути опозиціонером - це стверджувати, що порепана і покошена халупа цілком придатна для життя, а вся проблема - в поганому господареві. Ми мали багато років, щоб переконатися: це не так. Життя жорстоке і безкомпромісне. Воно швидко показало, що від зміни К на Ю, Ю на Ю і Ю на Я, ситуація навколо нас не покращується. А тому настав час для людей нової генерації. Що ви уявляєте при слові "революціонер"? Певно щось червоного кольору: Ленін, Че Гевара, антиглобалісти... в усякому разі нічого доброго, як і зі словом "революція": крах, розруха, безлад, мародерство, анархія. Негативні образи навіяні насильницькими революціями, які по суті являють собою війну зі всіма наслідками, що звідси витікають. Та насильницькі революції є пережитком минулого, коли і демократії як такої не було, а поняття громадянського суспільства, прав і свобод людини і громадянина тільки формувалися. Давайте розберемося, для чого потрібна революція? Вікіпедія підказує, що це швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства. Від латинської revolutio значить обертання, розвертання. Враховуючи глобалізацію сучасного світу, розвиток правових теорій, засобів зв'язку, легкість поширення інформації та налагодження комунікацій, "розвернути" власну країну значно простіше, ніж навіть 50 років тому, не кажучи про 18-19 століття. Сучасному революціонеру не потрібен автомат! Головна причина, чим він відрізняється від опозиціонера - це світобачення. Революціонер не оглядається назад, не шукає собі татка-героя і не бурчить як стариган біля під'їзду. Його цікавить майбутнє! Революціонер - це будівельник, який хоче знести старий сарай, щоб на його місці побудувати міцний і надійний будинок. А для цього треба знати, який будинок ти хочеш звести. І мати креслення. Відчуваєте різницю? Коли лідер - всього лише виконроб, прораб політичної програми. Коли зміна прізвищ при владі - засіб для досягнення мети, а не сама мета. Коли на вулиці тебе виводить мрія про нову державу, а не жага отримати зайвий кілограм гречки. Ось що називається бути революціонером. Я бачу, як таких людей стає все більше. Вони поки що не називають себе революціонерами, але за своєю суттю ними являються. Вочевидь, перше що їм потрібно зробити - це ідентифікувати себе і подібних собі. Ментально відокремитись від опозиції. Як тільки цей процес завершиться, революціонери об'єднаються в організацію. Революційна організація просуватиме свої ідеї нової української держави в народ. І, таким чином, колишні вождисти, нігілісти, "історики" будуть поповнювати ряди революціонерів. Вони також почнуть мріяти про ту нову державу, змальовану в політичній програмі організації. А мрія - потужний мотиватор. Коли людина про щось дуже сильно мріє, її буває непросто зупинити. Мрія здатна подолати страх перед режимом, страх протестувати. Мрійника не цікавлять ні гроші, ні гречка. Історія знає приклади, коли й більш розумні люди, ніж наші можновладці, нічого не могли протиставити відчайдухам-мрійникам. Подивіться, як слуг режиму трясе від страху, коли під їхні вікна приходить якась тисяча пенсіонерів. Вони настільки бояться, що збирають "Беркут" зі всього Києва та ховаються за парканами. Не здивуюся, якщо в кожного з них у шафі лежить зібраний чемоданчик речей, щоб у разі чого, прихопив і - в аеропорт. Тому як тільки Україною задме революційний вітерець, їх здує у закордони так, що не встигнете і попрощатися. Недаремно ж нерухомість там купляли. Внаслідок мирної української революції, легалізованої виборами, нова генерація політиків-революціонерів нарешті здійснить те, про що мріяло багато поколінь українців - збудує справжню незалежну соборну українську державу. Думаю, нам варто повірити у це, адже мрії мають властивість матеріалізовуватись у вчинки. Польща, Чехія, прибалтійські країни теж мали сумні часи, але все ж спромоглися побудувати у себе демократичний режим, інтегруватися у сучасний глобальний світ. Та що казати, навіть Грузія, яка завше пасла задніх на пострадянському просторі, врешті просунулася далеко вперед у демократичних, економічних, структурних перетвореннях. То чим ми гірші за грузин, поляків, прибалтів? Хіба ми не здатні у власній країні зробити те, що зробили вони? Україна далеко не бідна країна, як звикли вважати. Просто у нас немає балансу в розподілі суспільних благ. Я думаю, що у випадку революційних перетворень та побудови держави з європейськими цінностями, Україні по силам стати в один ряд із Німеччиною, Францією, Великобританією. Як мінімум, наш потенціал – це лідер східноєвропейського регіону.

Ви досі проти революції? Тоді відкрийте статистику, подивіться скільки грошей отримує лікар у Франції, нафтовик у Норвегії, вчитель в Італії. Достатньо бути сміливим у своїх прагненнях. За гідне життя треба боротися. В цьому і є призначення революціонера.

http://lb.ua/blog/stanislav_polyanskiy/130368_chim_vidriznyaietsya_revolyutsioner_vid.html

А ким є ти?


0%, 0 голосов

9%, 2 голоса

4%, 1 голос

87%, 20 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Норильське повстання: 70% відсотків складали вояки УПА.

В травні 1953 року прапори, підняті над виробничою зоною Горстроя, сповістили населення Норильська про страйк політв'язнів Горлагу - Головного особо-режимного табору. Доведені до відчаю нелюдськими умовами життя беззбройні в'язні повстали і ствердили, що людську гідність перемогти не можливо. Одночасно застрайкувало біля 20 тисяч в'язнів, серед яких майже 70 відсотків становили українці-вояки УПА і члени ОУН, які очолили цей спалах волі... "Повстання духу", як потім історики назвуть цей страйк, продовжувався 69 днів, майже стільки, скільки тривала Паризька комуна... А далі була Воркута, Кенгір, скасування ГУЛАГу, хрущовська відлига, шістдесятники...

Цю маловідому і героїчну сторінку в історії України відкриває  фільм.