Що я є для тебе....

Що я є для тебе? Зимне сонце, яке не дарує тепло. Напевно, ні – я ж подарувала тобі стільки тепла, яке не в силах дати навіть осіннє сонце. Тоді прозорий вітер, який обережно торкався твого волосся, бавився і лоскотав тебе, а потім летів собі далі, непомітний та нечутний. Ні! – вітер сміливо міг любити тебе – я ж боялася цього.

А може, я була для тебе безхмарним небом, на яке можна лише дивитися, розглядати його, не маючи змоги торкнути рукою. Ні, і небом я не була, бо рукою ти міг торкнутись мене у будь-яку мить.

Ким же я є для тебе? Може, самотнім пихатим птахом, який складав для тебе ніжні пісні, але випорхував з твоїх рук? Навряд чи, бо ти навіть не пробував мене ловити. Ти чекав. Ти мовчав. Ти жив не мною. То ким же була я для тебе? Ким є?..

Забутим, розписаним зошитом, котрого ти зігнорував, закинув, але який ще можеш знайти. Тільки ти не шукаєш. І не шукатимеш його. Сторінки цього зошита скоро прожовкнуть, літери вицвітуть і лишиться тільки неясний слід твоїх спогадів, пов’язаних зі мною.

І тоді я знайду цей зошит і по колишнім слідам, що просвічуватимуться на аркушах, спробую прочитати, ким була я для тебе. Ким є…