Літо. Згадки про відпочинок

Всім - настрою, здоров'я  та віри в себе !!!

Усі негаразди минуться,

проблеми вирішаться!!!

Літо

Літо! Нарешті! Воно настало! Довгоочікуване, тепле, золотаве, насичене дивовижними запахами стиглих суниць, малини, скошеної трави, дзижчанням бджіл над багатоцвіттям полів…

Цілісінький рік ми готувались до поїздки на морське узбережжя. Доня збирала металеві гривні та монети по 50 копійок до скарбнички і мрійливо промовляла:

- Це мені на море!

Доня рахувала кожний день, що відділяв нас від поїздки, і все питала, коли ж ми вирушаємо.

І от – відпустка!

Скільки незабутніх вражень залишилось від тих двох тижнів спілкування з морем! Яка величезна кількість мушель та гладеньких камінців привезено додому, в столицю, сповнену галасом людським, пилом, зойками автомобілів!

Доня, яка в місті так полюбляла вилежатись на дивані після пробудження, кожного ранку поспішала на побачення з морем, ще й підганяла маму, яка, на її думку, не надто швидко збиралась. Не мали значення ні довга дорога маршрутним таксі на самісінький кінець Бердянської коси, ні двадцятихвилинна прогулянка пішки до вузької смуги піщаного пляжу. Шлях пролягав серед заростів очерету, вузьколистого лоху, якихось дивовижних фіолетово-бузкових квітів, незнайомих наїжачених, схожих на реп’яхи, рослин, і ще безлічі представників царства богині Флори. Пейзаж зачаровував, око милувалось і душа співала «Осанна» цьому прекрасному світові! На п’ять хвилин ми неодмінно зупинялись біля озерця, на якому гніздилися чаплі, кулики, дикі качки, бекаси, і спостерігали за тим, як походжають вони та злітають, заклопотані своїми пташиними справами.

А море!.. Воно лащилося, пестило ніжки малої, хлюпало, злітаючи веселими бризками, зблискувало зірочками срібними – сонячними променями, які вирішили трохи охолонути і побавитись у воді. Хвилі шепотіли та буркотіли, виносячи на берег перламутрові, лискучі, казкові уламки мушель. Чайки сідали на пісок неподалік, збирали щось, та злітали, вигукуючи пронизливо, ніби сварились на когось.

День тривав чи не безкінечно… Увечері, в сутінках, ми виходили до вечірнього моря; загадкового, дещо іншого, ніж вдень. А воно продовжувало безупинний свій рух, свою розмову, ударяючись в берег…

Непідвладна стихія, море, в яке закохуєшся відразу, лише побачивши, закохуєшся назавжди…

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved