Машкара

-...От і добре! Я бачу, в тебе з настроєм все гаразд! Ти вже не плачеш, посмішка знову осяває обличчя.

-Це машкара...- і ніжна рука граціозним жестом зняла ... обличчя. Під ним було те саме красиве обличчя, але... Погляд і вираз ... Лице ніби скам'яніле і неживе, а з очей просто рвалися назовні мука і біль, зневіра і відчай. І жодної сльозинки. Очі були гарячі і сухі. "То пустеля!" - подумалося, - "Волога просто висихає і не досягає виходу." -Коли плачуть очі, приходить полегшення. Біль відступає, рани ниють, але поступово гояться, і лише шрами нагадують про пережиті сум і страждання. І згадка іноді тривожить, але її можна прогнати і не боятися. Коли ж плаче серце... Воно плаче мовчки. Воно болить, і не вщухає, і вмирає по частинах... А потім вмирає людина, бо серце зневірилося, воно затверділо, вкрилося рубцями, воно просто не здатне жити, бо що може закам'яніле серце? Людина існує, але вона мертва... Рука звичним жестом вдягнула машкару, веселий сміх розлився по кімнаті, і вона, грайливо підморгнувши, вийшла з кімнати.

©Степанська Марина (SMG)

10.05.2009