Чому я не вступаю в полєміку з ватою, а запихую їх відразу в бан

Захар Прілєпін, російський письменник, веде дискусію з Яною Дубінянською на сторінках російских ЗМІ по ситуації в Україні. Зокрема, він возмущається тим, що "дескать" в Україні відсутня альтернативна точка зору на процеси, що відбуваються на Сході.

"У нас є, наприклад, Макаревич, який дозволяє собі підтримувати Україну і засуджувати політику Путіна, - пише Прілєпін... Є Акунін, Ахеджакова і Басілашвілі... А де у вас хоч один прихильник Москви і Путіна, де хоч один блогер, який підтримав Кремль у його "українській політиці?" - риторично вопроша пісатєль... Нільзя же так, йопересете, каже він нам. Шо за нахрен демократія без фанатів Путіна?

Отвічаю вам, Євгеній Ніколаєвіч (бо Захар - це псевдонім). Все дуже просто. Так склалося, що нині прихильники Москви і Путіна в Україні - це, в основному, - абсолютні клінічні дебіли, які связно свою мисль виразить не в состоянії. Тому ви їх і не бачите. Обично люди такого тіпа пишуть на стіні слово "Хуй", і на цьому їх творчество і мислі заканчуються.

Вони (російська пропутінська інтелігенція) так ніфіга і не втямили. Вони не компетентні в речах нематаріальних. Свобода, честь, воля... Для нас це цінності, для них - абсолютні абстракції і видумки. Вони не розуміють нас, не бачать, не чують. Вести з ними дискусію, все одно що розказувати, наприклад, індикам про раннього К'єркегора.