А ви знаєте із-за чого Генка попав на войну?

Світлана Яремчук

А ви знаєте із-за чого Генка попав на войну?
Із-за сильного увлєчєнія женщінами.

Ну як сильного. 

Вопше-то Генка жонатий. І його жінка Оксана знає його як облубленого.

Знає де його шукать в случаі задєржки. 
Коли, де саме і кому саме Генка "закидав крендєля". В цьом случаі Оксана поблажлива і не дуже строїть чоловіка.
Но, єслі, - не дай Бог! - якась курва строїла глазки її Генці - це був повний Армагедон. Тоді "курва" тягалась за коси по улиці. А у Генки було набите око. 
Обично два.

Но послєдній раз, по мнєнію Генки, случилась повна несправедливость.

До Люськи з "Продмага" приїхала плем'яниця.
З самого Києва.
Ну, як з самого.
Генка зразу поняв, що вона далі Окружної в Києві не була.
Дуже вже вихиляла тощою сракою. 
І нагло улибалась.

Генка даже не особо з нею поговорив.

Так тіки першу удочку закинув.
Даже не сильно старався.

І тута наскочила Оксана.
Ну, падло якесь здало. Хіба нє?

Генка получав зразу. Око моментально залипло. Оксана била влучно і мовчки.
Люськіну плем'яницю викинула з кафешки і та летіла через дорогу. 
Генкин лєпший дружечок Колька тіки встиг сказать: "Йоптєть!" І пригнуться.

А потом Генка получив в друге око.
І чого-то зразу після цього в нього случилась велика обіда.
Мо, з-за того шо даже не встиг випить. Так тіки, сто грам з Колькою після установки нової лавочки.

А мо з-за того, шо ця Люськіна плем'яниця вопше не в його вкусі - дуже тоща. І шльондра.

А мо йому надоїло, шо Оксана його страшно ревнує? 
А він просто любить потрендіть, повидєлуваться і позагравать.

Любить же він всьо-равно свою ревниву і тяжку на руку Оксану.

Ця обіда заплила йому через очі в серце.
І йому запекло. Сильно. І наче шото всередині обірвалося.

Днів через три, коли синяки трохи зійшли, а Оксана оп'ять стала тихою і спокойною, Генка рішив.

Поїхав, як обично, на діжурство в Києв.
А там - в добровольчєский батальйон. Дружечок Колька і адрес підказав. 

Генка давно вже думав на войну податься. А тут ше й повод жизнєнний подвернувся.

В батальйоні Генка комісію пройшов. Потом п'ять днів подготовки. Служба в армії пригодилась. Понятно, шо вже сильно хекав, коли бігав. Но, зато, в цель попадав харашо.

А потом їх якось бистро укомплєктовали і одправили на Харьков.
А оттуда - на Донбас.
Генка до того времені почті з усіма в батальйоні перезнакомився. Бо був балакучий і незлобливий. І всігда при ньом були сігарєти і який-то анєкдот про запас.

Перший тиждень в городі вони якось спокойно стояли.
До ларьков виходили курива купить. 
Канєшно, Генка там двох краль надибав. Неулибчивих і переляканих. 

Генка роззнакомився. Вони йому розказували, де ховалися під час бомбьожки, як сначала гроші кончились, а потом продукти. Як сильно бомбили два останні дні, поки батальйон не взяв город.

Генчине серце щеміло, бо був він сердобольний і щирий. 
Жалько, шо задержували оплату, а так би він дівчатам шото підкинув.

А потом вони потроху робили вилазки, чистили райони. Бо тих сепаратістов - як грибів. Не видно, а стріляють.
Ну, й хлопці в отвєт стріляють.
Попадають.
І наводчіков ловлять, і развєдчіков. Почті всі наркомани. Бо їх як пару днів в подвалі подержать, то такий ґвалт начинається, шо страшне.

А потом якось під утро батальйон подняли.
Бистро об'явили наступлєніє, взводам - конкретні задачі.
По машинах, бетеерах - і рушили.

Генкин взвод заходив через центральну дорогу, де стояли красіві букви з названієм города.
В полосі за деревами ожидали зачистки нашою артілєрією. Шоб потом наступать.
Тихо.

Сиділи ждали. 
Тихо.

І тут почалась стрільба. Там, де дожні буди хлопці заходить лівим флангом.

Комвзвода маякнув "В наступлєніє!".

Хлопці - і Генка - з бєшеним калатанням в грудях скочили.

І тут почали стрілять. Тіки не з нашою сторони, а зі сторони ополченців.
Із-за красівих букв почали стрілять з гранатометів. 

"Блять, а де зачистка?" - успів подумають Генка.
Далі тіки думав, куди падать.

Снайпер почав знімать хлопців. 
Генка бачив боковим зрєнієм, як упав Саня-Пушка. Обличчям в землю. Генка не встиг даже повернуться до нього. А Ванька Малий кинувся, - теля неопитне! - і його тоже снайпер зняв.
І Генка наче почув той вистрєл. Хотя конєшно, не чув.
Бо навкруги громихало, бахкало, стріляло.

Но, Генка засьок того снайпера. У крайньому кущі біля букви "А" заворушилося листя.
Тоді Генка прицілився і дав очередь туда з калаша. 
А потом ше.

І тоді Маяк - комвзвода махнув на прорив.
І вони рвонули.
Почті шо добігли до букв.

А за кущами їх ждали.
Шоб підпустить поближче.

А потом опять почали стрілять з гранатомьотов.
Знов хтось збоку впав.
Кабан. Живий.
Генка з Христофором затягли його за плиту.

Подорвали бетеера.
Потом Маяк з матюками "Де зачистка, блять?!" скомандував одходить.

А як же хлопцям одойти? Еж не поповзеш як рак? Положать усіх.

Тоді Генка сказав оставить йому ше два автомата.
"Прикриваю" - сказав.

Він і не поняв чого він то сказав. Но вже заняв позицію.

А з Генкой Поляк заліг. Новий Генкин воєнний друг.
Поки вони засаду з калашів поливали, хлопці встигли з подбитого бетеера всіх витягти. З них двох ранєних. Кабана тоже забрали.

Тіки недовго Генка з Поляком стріляли.
Попали в них. Поляка зразу вбило. А Генці тіки руку одорвало. 
І він зразу одключився.

А потом одкривав очі і наче його в чомусь везли.
А потом уже проснувся в палаті.

І Оксана рядом сиділа.

Вона вже давно його шукала. 
Ше коли він з діжурства не вернувся, вона поняла, шо діло нечисте.
Ше й Люськіна плем'яниця в Києв дременула.
Оксана рвонула до Генки на роботу. Начальник сказав, шо Генка забрав документи.

А потом через п'ять днів приперся Колька на полусогнутих.
І сказав про батальйон.

І тоді в Оксани все всередині похололо.
І руки опустились.
Своїми великими грудьми вона прижала Кольку до забора.
- Адрес? - коротко спитала Оксана.

З-за грудей Колька ледве визирав і дихав.
І моментально дав адрес. Ше й розказав як їхать.

Оксана пішла до хати.
Потом повернулась і спитала:
- А ти чого друга самого одпустив? Сцикло!

В Києві вона Генку не поймала. Трохи опоздала.
І ніякі сльози не помогли нічого розузнать.

Тоді Оксана з синами почали цілодобово слідкувать за новостями. 

І вже не було покою в їхній хаті. 
Тіки новості-новості-новості. І за кожним "наступають", "звільнили", "поранили" вона старалась розгледіть свого шалопая Генку.

Про "вбито" Оксана даже не могла думать. У неї зразу терпло все тіло і вона наче не могла дихать.

А потом позвонив командір батальйона. І Оксана помчалась у Харків.

Генка лежав ше біліший, ніж подушка.
Даже його чорні очі не блищали як раньше.

"Живий!" - подумала Оксана.
"Живий!" - ше разів двадцять проговорила собі.

Помовчали.

Оксана почала розпаковувать сумку.

- А хто ж тепер Лиску доїтиме? - запитав Генка.
- Андрюшка вже навчився. Получаєцця, - буденно сказала Оксана і розгорнула судок з варениками.

Генці одорвало не всю руку. Трохи осталось. 
Недавно його перевели в Києв на реабілітацію.
Оксана казала, потом будуть рішать вопрос з протезом.

А ше Генці вручили медаль. За хоробрість. Так і сказали. 
По цьому случаю приїжжав якийся важний замєстітєль. Чи то міністра, чи то Президента. 
Генка не розобрав.

Привіз медаль в коробці і приказ, підписаний Президентом.

Тоді Генка подзвонив своєму дружечку Кольці.
Той приїхав.
Вони в парку бігом цю медаль обмили, бо іначє нельзя.
А потом охрана Кольку вигнала. 
А Генку позвали до главврача.

Тіки Генка до главврача не пішов. 
Пішов на пост до медсестер.
Поговорить.

А ви шо подумали?