Діалоги з Юговостоком в історичному контексті, частина1.

Каталізатором написання цього тексту послужила загальна занепокоєність тим фактом, шо немає діалогу з Юговостоком.

По традіції не буду починать від сотворення світу, не потомушо неосвічений, а потомушо лінивий.)) Почну з раннього середньовіччя.

Так от, після того як Святослав Хоробрий жестоко запиздячив Хазарський каганат, назавжди похоронивши його експансіоністські плани, акурат ті землі шо зараз прийнято називать Юговостоком зайняли печеніги, або по грецькому пацанаки (тепер ви будете знать етимологію слова пацан). Нада замітить, шо печеніги  не мали якоїсь державної формації но були чоткими кочовими пацанами зі своєю ієрархією, піздили всьо шо погано лежить і всі діалоги предпочитали вести з позиції сили, ну і подекуди виконували грязну роботу за бабло. Саме за візантійське бабло у 972році печеніжський хан Куря грохнув із засади Святослава Хороброго, який повертався з невдалого походу.

Понятно шо Києву такі способи ведення діалогу не нравилися і кінчилося це для пацанаків прогнозовано хуйово, у 1036 році Ярослав Мудрий окончатєльно поламав неченігами роги знівелювавши їх до статусу подчіньонних васалів,  вони і дальше займалися своїм улюбленим ділом но уже в основному  грабували Візантію.

Потому років через 100 на ті землі приперлися половці, і ясно шо вони першим ділом, по наводці візантійців на початок хуйнули пацанаків, а потім пробували хапнути Київ. Но Володимир Мономах був тоже не пальцем роблений і в рамках тодішнього методу ведення діалогу за три заходи поламав роги і половцям, частина половців здриснула на Кавказ, ті шо залишилися були інкорпоровані в Київську Державу на правах автономій Біла і Чорна Кумані. До 13 століття діалоги тривали з перемінним успіхом, раз билися раз мирилися, но потім приперлися монголи і вчинили половцям натуральний геноцид після чого відбувся ексодус їх залишків  на територію Мадярщини, (тепер ви будете знати чому мадяри недолюблюють українців).

Дальше було все грусно, Юговосток став називацця Біла Орда (провінція Золотої Орди) , а то шо осталося від Київської держави називалося Галицько-Волинське князівство (ГВК). Шоправда король Данило Галицький на початках пробував вести традиційний воєнний діалог з монголами, і даже під'юджував Папу Римського нащот хрестового походу проти Золотої Орди. Но Європа, як всігда буває у ділах з українцями, позорно засцала і ніякої воєнної допомоги не дала.  В сухому остатку король Данило послав Папу Інокентія 4 нахуй і пробував ламати роги монголам сам,  но не дав ради і кнізявство на кінець 13 ст. увійшло в склад Золотої Орди на правах автономії і таке блядство тягнулося до початку 14 століття.

Потім почало набирати силу ВКЛ (Велике Князівство Литовське) , яке на протязі 14 століття ВКЛ відвоювало  та інкорпорувало більшість українських земель, якраз саме в той період за Юговостоком закріпився топонім Дике Поле, і діалоги  з ним велися тільки в плані прикордонних конфліктів із загниваючою Золотою Ордою, яка припинила портить воздух  тільки на початку 16 століття.

Приблизно з половини 16 століття починає функціонувать спеціальний інститут для діалогів з Юговостоком чи то пак Диким Полем, під назвою Запорозька Січ. Цей військово-політичний конгломерат формально поступаючи на службу до того чи іншого монарха в різні періоди своєї історії, вважав і небезпідствно, Дике Поле зоною своїх інтересів. Тут нада замітити шо після розпаду Золотої Орди, Дике Поле певний час мало статус нічийних земель, диких та безлюдних.  Ясно шо при таких розкладах, запорожці взялися колонізувати це неформальне надбання.

У 16-17 століттях акценти діалогу українців з Юговостоком змістилися в сторону півдня тоїсть Кримського Ханства.

Тут можна виокремити маловідомий факт, шо Кримське ханство будучи правонаступником Золотої Орди стягувало щорічну данину з Московського Царства, і всьо би було харошо, якби патологічний садіст і параноїк Іван Грозний не захопив Казань та Астрахань і спробував позбутися вассальної залежності. Якраз в цьому місці не видержали нерви у кримського хана Девлета І Гірея і у 60-х роках 16ст. він започаткував харошу традицію щорічних татарських походів на Москву.

Ясно шо в рамках українсько-московського діалогу запорозькі козаки не могли стояти осторонь і приймали дуже активну участь у цих татарських походеньках, шо вже тоді заклало фундамент  майбутніх дружніх стосунків з кримчаками і неприязних з московитами. До речі пам'ятного 1571 року спільними зусиллямми кримчаків та українців місто Москву спалили к хуям собачим, шоправда тоді царю Іоанну 4 вдалося здриснути в рязанські ліси. Ну і апофеозом цих походів, 1575року. стало зречення Івана Грозного від престолу на користь Сімеона Бекбулатовича- прямого потомка монгольських ханів. Ну то таке.

Потім запорожці не менш активно включилися у діалог, який вела Річ Посполита з тим же Московським Царством у Смутноє Врємя, по поводу претензій на трон, і знову козаки разом з польськими військами регулярно ходили "скородити списами московські ребра", так тоді прийнято було називати цей процес діалогу.

Паралельно запорожці почали вести воєнно-морські діалоги з Портою Оттоманською по поводу територіальних претензій останньої на Дике Поле, чим добавляли геополітичного мєнінгіту всій Європі. Шутки шутками, але після кожного вдалого походу запорожців, султан турецький жбурляв чалмою до підлоги і недвозначно погрожував напасти на Європу і вирізати нахуй усіх невірних за таку наругу.

Так тягнулося до половини 17 століття, аж поки поляки не рішили забрати в українців останню сорочку і влаштувати апартеїд та закріпачення зі всіма наслідками.

Опісля українсько-польського  шестирічного, та польсько- московського трирічного діалогів, українські землі по Андрусівському сепаратному миру були розділені між Московщиною і Польщею.

І ось тут саме в цьому місці і починається повчальна історія діалогів між правобережною та лівобережною Українами.

Мурзік Васильович

(далі буде)