Чиста сторінка? Не думаю

Задумалась над висловом "Почати з чистого листка" - а чи реально це взагалі? Схоже, скільки б ми не брали чистих листків, деякі слова чи речення все одно будуть проступати з попередніх. Декотрі будуть майже непомітні, а декотрі видно дуже чітко - в залежності від важливості того чи іншого вчинку. І чи взагалі є сенс в абсолютно чистому листку? Не рахуючи немовлят, звісно. Може варто осмислити зроблене і прожите, і заповнювати нову сторінку життя, враховуючи уроки пройденого? Не ховати помилки від себе чи інших, а зробити їх такими собі полями, за які краще не виходити. Не вивчені уроки нікуди не дінуться, а будуть повторюватись до повного засвоєння матеріалу. Не бійтеся помилок. Бійтеся їх не зробити, бо це означатиме, що ви не зробили нічого.
09.07.2016

рішуче

"Тільки той досягає мети, хто іде,
тільки той, хто горить не згорає..." О. Олесь
Час зійти з шляху прокрастинації і піти шляхом дій.
Перший крок зроблено.
Побажайте успіху з наступними.

вибрала назву)

Щиро вдячна за всі запропоновані варіанти!

Наосліп

Іду по життю навпомацки,
наосліп шукаю сенсу,
в ціні у людей карбованці, 
машини, цицьки і \\\"перці\\\".

Всі прагнуть овацій і захвату
фігурою, владою, сексом,
успішний лиш той, хто на паперті
стоїть мов монах й править месу.

Тому і бреду я навпомацки,
ховаюсь в собі від розпуки,
шукаю душею самітників,
людей, в яких жилаві руки.

Їх погляд ясний, хоч і зболений,
а серце мережане шрамами,
навчусь в них любити без роздумів
і бачити сонце за хмарами.

06.06.2016
P.S. добавила трохи класики - Вівальді "Пори року" - Літо

українські пасторалі





P.S. всі фото зроблені телефоном

Є люди з зимою у серці…

Є люди з зимою у серці,
І серед весни їм спокою нема,
Дратує їх спека і плями на сонці,
Дратує кохання, бо свого нема.

Є в деяких людях холодна зневага,
Пронизливий погляд їх рве до кісток.
Слова їх колючі і гострі мов шпага,
Їх мова в'язка, як зибучий пісок.

Є люди із мороком в душах,
Їх погляд - підступна, оманлива ніч.
Вони прагнуть влади, в обіймах задушать,
І солодко брешуть не зводячи віч.

Є люди із жменькою снігу
Вона заміняє їм душу й любов
Ви їх пошкодуйте, вони ж бо убогі,
Лякаючись болю, втрачають тепло.
05.04.16

Діалого зі Смертю

-        -  Послухай, Смерть, чи не могла б ти кілька років погуляти і не приходити до тих кого я знаю і люблю?

-         -  Чому ж ні? Можу, але потім доведеться забрати кількох разом. Оптом, як то кажуть.

-          - Так теж не добре. А може ти б не забирала їх взагалі?

-          - Ти ж знаєш, що це неможливо.

-          - Знаю. Але ти хоч попереджай, ну щоб трохи підготуватись до твоїх візитів.

-         -  Хіба я тебе не попереджала щоразу?

-          - Так.  Дійсно. Але…

-          - У тих випадках я не попереджала аби в тебе не було спокуси втрутитись і попередити. А навіть якби не намагалась, то потім би мучила себе, що не спробувала. Я ж тебе знаю.

-          - І тут ти права. Як з тобою сперечатись?

-          - Не сперечайся, прийми як є. Як необхідність, як шлях до іншого життя.

-          - Знаю.  Розумію. Але прийняти не можу. Поки…  Може колись доросту.

-         -  Доростеш. Обов’язково доростеш.