Горить собор? Ну і хй с нім

Вся стрічка на Пейсбуці - в палаючих соборах. "Гарна" традиція українського ФБ - плакатись за лихами в Нормальному Світі (Європі, США). Же суі собор. Горить не собор, а вся європейська цивілізація, шеф, всьо пропало...
Ну а що насправді? Навіть видатна архітектурна пам`ятка - звичайна груда каміння, дерева і всього іншого, яка, по суті, нічим не відрізняється від автобусної зупинки, "хрущівки" чи громадського туалету (вибачте). Все це - архітектурні споруди, з різницею в технології виготовлення, матеріалах та тому значенні, яке тій чи іншій споруді надається. Можна було б зрозуміти, якби таке лихо стало з оселею когось із плакальників по собору (тьху-тьху-тьху)... До чого я? Не треба так сильно зациклюватись на тлінному, особливо коли це безпосередньо вас не стосується. Це наказ, виконуйте. Жарт. Ну або, якщо зациклюєтесь, то не треба громадити додаткові, вселенські смисли, які існують лише у ваших головах, розбурханих страхом. Все цінне є в нас самих, справжні собори - в наших душах, і вони ніколи не згорять.
Я б на місці французьких керманичів зніс би решти собору, розбивши на тому місці парк. Пройдений етап. Треба жити далі, а не триматись за минуле

Чи справді злочиннавлада винна в зубожінні?

Як тільки потепліло і розтало, почав ходити на роботу і з неї пішки - фіглі, всього 7 км туди і назад. У магазині беру лише "стратегічні" продукти - макарони, картоплю, яблука (дешеві, без вітамінів ніззя), чай і тд, ніяких тигрових креветок і сосисок з м`яса. Таким чином, на картці у мене стабільно (тьху-тьху-тьху) бовтається така-сяка тища гривень, яка гріє душу і є таким собі стабілізаційним фондом на випадок "А раптом шо?". 
Під час піших вояжів минаю дорогі авто, людей з айфонами, жінок у дорогому одязі... Звідки вони беруть на це кошти? Невже всі крадуть, продають свої тіла чи всі хором знайшли скарб? Звісно, ні. Тобто не всі. Бо навіть у цій країні можна гідно жити, їздити на власному авто і з легкістю витратити в супермаркеті за раз якусь величезну суму, навіть 300 грн. Прикол в тому, що є робота, за яку дійсно непогано платять - програмування, який-небудь веб-дизайн, менеджери, розробка застосунків для ваших гаджетів. Звісно, не всім вдасться працювати топ-менеджером, але банальне знання інглішу відразу підвищить зарплатню на кілька тисяч. 
Що з цього? Сучасні бідні українці - люд, звісно, різний. Є лінивці, є дурні любителі халяви. Але найбільше серед них, імхо, осіб, які не вміють чи не хочуть думати. І не покладаються на себе. Просто є ринок і під нього підлаштовуватися, а не стогнати і розводити руками, звинувачуючи когось у своїх бідах. 

Останній контраргумент ЗЕленофілам

Гадаю, найбільше людей перебігло до Зеленського через обіцянки швидкого фінансового благополуччя. Але, згадайте, що за Зелею стоїть Коломийський, власник Приват-банку, який в основному тримається на відсотках від кредитів населення. Чи вигідно власнику подібної установи, щоб люди нормально заробляли? Щоб не брали кредити? Думайте. Ще є час

Опитування: "Є кредит в банку?"

14%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

29%, 2 голоса

57%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кіт-порохобот та інші

В Інет хоч не заходь. Вибори, вибори, кандидати, підори, Порошенко, Зеленський, Зеленський, Порошенко, Порошистий Зеленський, Зелений Порошенко. Юзери розділились на два табори і кидають один в одного пахучими аргументами, кожною години продукуючи нові, і від цього "запах" у соцмережі стоїть відповідний. Це вже давно дістало і хочеться чогось свіжого. Тому рятує лише природа. Можна відволікатись у місті (див. пост нижче), але найкраще махнути в село. Субота, вихідний, майже вечір. Майже безмовна вулиця, біля дворів пробивається ще свіжа травичка, тепло, але не жарко... Однак десь у сусідньому дворі чути несамовите котяче нявчання, потім шипіння (теж котяче), а потім гармидер і товкотня. Коти б'ються. Здавалось би, нічого дивного. Але сезон котячих шлюбних ігор минув, хвостаті в цей час, зробивши всі справи, або вдома сидять, або інспектують свої володіння, оминаючи конкурентів десятою дорогою. Що ж трапилось? Виявилось потім - один із котів їв рибу з газети Порошенка, інший спав біля телевізора, де цілими днями увімкнено канал 1+1. Виборчі хвилі ненависті виявились такими сильними, що подолали мовні-людські бар'єри і розмотали навіть котячі мізки, і тепер порохобот Тимко і зеленськофіл Мурчик мутузять один одного смертоносними кігтями, як тільки бачать один одного на вулиці. Котів уже не врятуєш. Хоча не все втрачено - у дворі сидить і водить хвостом пес Джулік. Він завжди радий тебе бачити і ніколи не відмовиться від картоплі з макаронами та всім іншим, що йому накидають у миску, а на сусідських курей гавкає через те, що вони кури (хоча більша половина з них точно за Ляшка, а півень за Бойка). Бо Джулік - пес старий, мудрий, і від того завжди поза політикою.

Похмурий понеділок (соціально-правдиве, чесно чесно)


Ще дуже рано - початок робочого дня, 8-15 - а всі, як завжди, на роботі. Усі - це я, Свєточка та Ірина Костянтинівна. Як і годиться, ми, особливо Свєточка, прийшли в понеділок. Свєточка як прийшла, так відразу скинула куртку і відразу працювати, чаю, звісно, десять хвилин не пила і погоду ще десять не читала. Ніколи такого не було. Робота в нашому елітному музично-документому технікумі - це святе. От сидимо, працюємо, тихо так. Як раптом у всіх озиваються телефони. 
- Що, знову? - обурено питає Свєточка. 
- Ага..., - тягну я. 
Ірина Констянтинівна лише радісно усміхається, вона дуже приязна і комунікабельна. Хоча і їй, так само, сумно. Я ще раз перечитую смс - "Шановний абонент. Вам знову нарахована зарплата в розмірі 20 тис. гривень. Наступне нарахування....". Я відкриваю календар, дивлюсь на зазначену дату і важко зітхаю - це вже завтра. 
- От гади! - мало чи не вигукує Свєточка, прочитавши своє смс. - Ти диви, шо творять! Кожен день зарплату нараховують! От, скажіть, що мені робити з цими грошима? Я задовбалась носити додому ці торби з цими пачками грошей! Мені вже складати їх нікуди... Суки. Щоб вони всі повиздихали в тому правітельстві, я б їм, негідникам,.... 
І далі Свєточка детально розповідає, що б вона зробила з депутатами, міністрами і навіть їхніми сім'ями. Слова її жорстокі, але її можна зрозуміти. Дійсно, скільки можна це терпіти? Скільки можна нам платити зарплату, та ще і підвищувати її кожен день?
- Та так, неподобство! - озвався я, і Свєточка почала мене, як завжди, уважно слухати, не перебиваючи. - От нещодавно їхав я в п'ятницю з Харкова додому, у селище Глибока і Сира Балка, ну ви знаєте.... Їхати довгенько, але це не найгірше. Уся проблема в дорозі. Неподалік Харкова вона якісна. Але там, за Харківським районом вона ще краща! Це просто капець якийсь! Їдеш і не відчуваєш руху. Ні тобі ямочки, ні вирвочки. Після зими асфальт у чудовому стані, але його кожного вівторка перестеляють. Я, як сів, так відразу відрубився і мало не проїхав свою зупинку. І ця ситуація давно - вітчизняні дороги просто в ідеальному стані.
Свєточка хотіла щось додати, але тут в офіс зайшло двоє чоловіків у дорогих костюмах, а кімнатою поплив запах дорогих парфумів:
- Слюсарів викликали? - запитав один із чоловічків, старший, схожий на Антоніо Бандераса. поправляючи діамантову запонку.
- Ні, а нащо? - здивувалася Свєточка.
- Казали, що у вас труба протікає... - озвався інший, схожий на молодого Ді Капріо періоду "Піймай мене, якщо зможеш".
- Та ні, ви що! - вирячила Свєточка очі. - Ніколи такого не було. У нас ніколи ні труби не течуть.
- l’impossible nul n’est tenu*, - озвався старший і попрямував до виходу, але молодший схопив його за рукав піджака.
- Слухай, Міхаличу, - сказав молодший. - Давай їм все таки труби поміняємо. Нові на ще новіші.
- Гм, а це ідея! - мовив старший. - Тим більше, у нас ними весь склад завалено.
- Чоловіки, а вам що робити нічого? - грайливо запитала Свєточка.
- Якщо чесно, то так... - серйозно відповів старший. - Сидимо в каптьорці цілий день. Але не байдикуємо і в шахи не граємо. Займаємось корисними справами. Я от мови вчу. Сашок (кивком показав на молодшого) опрацьовує етичну філософію стоїків. 
І слесарі, наговоривши купу теплих слів і ні разу не вилаявшись, залишили офіс. Ми ж повернулись до моніторів. Понеділок - день важкий. Але добре, що є робота. Кожен все більше і більше, тільки розгребеш одну купу, набирається інша! Ну чи це не супер?
______________
* "На нема і суду нема"

Як зникне Українська Нація

Телефонував знайомий з Краснограду, говорив, що там багато китайців, які займаються газовидобуванням. За "дивним" збігом обставин в місті багато молодих вагітних мадам. Є підозра, що скоро дамочки видадуть на світ з десяток китаєукраїнців.
Це лише здогад і ніхто свічку не тримав. Але, на жаль, поступове, але впевнене засилля китайськими "братами" бачу власнооч. Працюю у вузі, де чимало студентів з Піднебесної. По-перще, вони взагалі не знають української. У кращому випадку трошки говорять російською. Ви здивуєтесь, але і англійською не всі володіють, хоча, здавалось би, хоча б англійську мали знати. Ходять цілими днями у своїх дорожезних шмотках і лопочуть по-своєму. Але їм і так більше, ніж норм. Я так думаю, лише офіційно на їхніх баксах тримається контора, яка частково фінансує себе сама (так званий "госпрозрахунок"), ну а про неофіційні дотації китайців локальним преподам можна лише здогадуватись. Бабки бабки сука бабки. Контора ледь животіє - корупція (єсєссно) і відсутність нормальних українських студентів, яких, на відміну від китайоз, за останні роки значно поменшало через війну і мізки в головах, поворушивши якими можна допетрати, що краще вступити в престижніший вуз чи просто поїхати в Польщу на збирання меблів чи щось у цьому дусі. Ваукуум заповнюють студенти з жовтуватим відтінком, бо для них фінансова проблема не стоїть гостро, бо в пріоритеті осісти на вільній території, де менша конкуренція, менша густина населення, можна мати хоч десять дітей, де чорнозем можна ложкою їсти, де красиві жінки, які готові все віддати, аби злиняти з цієї сраної України, де постійно жопа, срака, вибори, війна, гнилі труби і відсутність перспектив на зникнення хоча бодай чогось із переліченого. Але, може, перспективи і є, але дуууже далеко, а жити треба тут і зараз.
Інший негативний момент, пов'язаний з китайцями, стосується того, що ці гаспада зовсім не засвоюють українську культуру, навпаки привносять і навіть насаджують свою. В вузі давно є нормою таке собі шефство, коли викладач бере собі в опіку одного-двох-десятьох китайців і пише за них статтю в науковий збірник. Кілька разів попадались такі статті. Наприклад, в авторстві стоїть якийсь Хуй Впень, уроженець якогось китайського Всракіна. Хуй Впень дійсно впень, бо його "навчання" складається з того, що він сидить в телефоні, пиздить зі своїми друзями та бухає в гуртожитку. Однак його стаття - то просто конфетка. Лаконічні речення, повне розкриття проблематики і чудова українська мова. Містика - Хуй Впень не може навіть привітатись українською, а такі статті пише. Але якось можна зрозуміти, коли куратор чергового китайця пхає в статтю шматок дісера і в процесі переробки, щоб не забанили за плагіат, внезапно знаходить якийсь аспект проблеми і починає надалі його розробляти, але більша половина таких статей написані на китайську тематику, про китайську культуру, музику, архітектуру. Це ж як треба себе не поважати, що підтирати жопу китайозі, яка срать хотіла і на тебе, і на мову, і на Україну, та ще і влазити в чужу тематику. Відповідь на "чому" знаєте самі - бабкі бабкі...
Тому коли я почув про жінок гіпотетично-вагітних від китайців, то зразу бомбонув і це мені здалось логічним. Однак мені здається, що це така китайська політика - повільного і мирного наступу. Вони заселяються в країни, де є проблеми з самоідентифікацією, де люди животіють і готові за зайвий бакс підставляти жопу чи розсувати ноги, і починають свою "кампанію". Може для когось я виглядаю ідіотом, однак мені це все давно ріже око і я сракою чую в найближчій перспективі поганий варіант для нас усіх, любі друзі-українці. Поки ми зводимо кінці з кінцями, боремось з внутрішнім та зовнішнім ворогом, китайози куплять нас, а кого не куплять, виїбуть, причому той чи та, кого виїбуть, сама прийде на рандвеву, бо китаєць - це, мать його, суперчєловєк.
Який вихід? Потрібне чітке усвідомлення цього, передусім на найвищому рівні. Перше. Мовний закон. Кожна гнида, яка лізе в нашу країну з Китаю, Сирію чи ще якоїсь сраки, має знати українську. Таким чином, вона не буде насаджувати свою культуру і буде розуміти, коли її пошлють нахуй. Друге. Матеріальний добробут не тільки для топ-менеджерів чи синочків олігархів. Ми маємо переплюнути за рівнем життя не тільки Китай, а і США, Скандинавію і тд. Ми це зрозуміємо, коли поляки почнуть їздити до нас збирати нашу, українську полуницю. Третє. Ну і, звичайно, треба всім мізків. Думати, аналізувати, давити прусака, поки він не виріс і не розплодився. Бо інакше ми станемо пішкою в еволюційному процесі, коли сильніша та розвиненіша нація зжере слабшу.

Про відносини підлог

Мене завжди "дивувала" жіноча звичка (ідеться про процес знайомства з метою заняття сексуальним сексом) коверзувати, говорити загадками, навіть якось знущатись над співбесідником, одним словом, вийобуватись, при цьому зберігаючи грайливий настрій і даючи різноманітні знаки, що вона хоче продовжувати спілкуватись. Насправді це все логічно, бо таким чином жінка перевіряє потенційного жоніха на стійкість і суто чоловічі якості характеру (силу, волю, розум, уміння знаходити виходи з неприємних ситуацій, комунікативні навички). Це такий собі тест, який треба пройти, щоб отримати "приз". Здався - програв, ідеш додому ганяти пісос, а мадам просто чекатиме на іншого кавалера. 
З еволюційної точки зору - однозначно лайк. Але є щось у цьому не надто приємне. Бо це підганяння під певний шаблон. А як же ж людина у її багатовимірності? Людина як сама по собі? Однак не треба зараз строчити комент "а самі самі ви мужики только на сіське пялітесь", бо цей ваш комент буде почасти слушним - мрія кожного чоловіка - жінка з гарним тілом. Шаблони... Шаблони... І, мабуть, так буде завжди.

А ви знали?

Немношк фразеології. "Перший блин комом" - поширена примовка, згідно з якою перший блин (та і загалом перша спроба у будь-якій справі) буде невдалою, зіпсованою, як говорив український народ, "фейловою лол". Однак насправді ця примовка спочатку мала таке собі ритуальне значення, бо колись "комами" називали ведмедів, котрим і віддавали першим блин, щоб клишоногий після зимової сплячки не підкріпився кільком поселянами чи поселянками. Згодом на ведмедів забили, тобто їх забули, закінчення нафіг переплутали і так виникла інша примовка з іншим змістом, однак більше наближена до, так би мовити, побутової сфери. 
Так часто буває з приказками - було щось ритуально-містичне, а стало побутове і зрозуміле. Наприклад, боянистий приклад про "вилами по воді писано". Цікаво, скільки мовців задумались в безглуздості цієї фрази? Які вила? Кому вздумалось ними водити по воді? Так, сільськогосподарський девайс тут і справді ні до чого, бо вила - це кола ("wheel" - "колесо", англ.) на воді, за якими гадали на "суженого" на, мабуть, Івана Купала. Чи до цієї ж купи можна докинути примовку "з місця в кар`єр". Знову-таки, який нахрін кар`єр? Якому крейзі стукнуло в голову стрибати у величезну яму? Дійсно, нікому, бо кар`єр - то надшвидкий біг коняки (інші типи - чвал, галоп). На відміну від попередніх прикладів, початкова семантика цієї приказки (почати нестримний рух зі спокійної позиції) збереглась, бо на конях люди масово розсікали відносно недавно, хоча класифікація конячного бігу, звісно, забулась. 
Такий прикладів купа, може ви шо ще знаєте

Жінки переслідують мене (історія із життя на тему 8 березня)

Завтра 8 березня, хочеться написати щось тематично-хайпове. І в мене є таке, щоправда, мабуть, воно стосуватиметься більше мене, ніж вас, міледі і мадмуазелі. Ну воть... З жінками в мене особливі стосунки, і я точно не можу сказати, чого було в них - доброго чи злого, однак точно можу сказати, що проблем з цим ніколи не було. Я тут так прикинув і раптово виявив, що в більшості випадків ініціатива знайомства була саме від об`єкта виділєній-вожделеній (вибачте за пошлий каламбур). Тобто дівчата зазвичай самі знайомились зі мною, підходили і починали щось говорити, але було зрозуміло, що це не просто спілкування від нічогоробити. Мене спочатку це дивувало, потім насторожувало, а потім втягнувся. Ну а шо? Раз самі підходять, то я не проти. На літвечорі, вечірці, симпозіумі була бодай одна панянка, яка вихоплювала мене з кавової гущі народу, підходила і панєслась. Скільки їх було? Катя, Свєта, Катерина Петрівна Келеберда... Всіх вже і не пам`ятаю.
Це тривало так довго, що я припинив на це звертати уваги і сприймав як даність. Однак віднедавна почала творитись якась чортівня. Мила, фліртована увага змінилась якоюсь агресивною напористістю. Тепер жінки почала знайомитись не тільки на заходах з приємною атмосферою і безплатним вінішком. В метро, в тролейбусах, у трамваях, навіть у, хай їм грець, маршрутках, якими я за минулі пару місяців користувався не більше двох разів - скрізь були жінки, які бажали вивідати в мене, як у мене справи, чим я займаюсь і що роблю сьогодні ввечері. Здавалось би - ну а що тут такого? Однак все має бути в міру. Інколи просто хочеться побути на самоті, послухати крайній альбом Dimmu Borgir чи позалипати у всі ці ваші фейсбуки. Однак ні - тільки я заходжу в громтранспорт, так відразу відчуваю на собі пронизливі погляди студенток з великими очима чи самотніх жінок за тридцять, теж з великими очима. 
Фінальним акордом цієї гісторії став випадок, який трапився зі мною минулого вівторка. Ішов я, значить, районом і відчув, що мені треба купити жуйку "Орбіт" з смаком м`яти. Насправді, треба було 20 гривень розміняти, але тсс... Підкотив до ларька, сказав, те, що хотів, просунув у віконце руку, у якій тримав купюру, як тільки рраз! Мою руку хапає інша рука, а саме продавчині того ларька. Я хотів повернути свою кінцівку на волю, але продавчиня вчепилась у мене, немов та пантєра, і навіть злегка ввігнала в мою шкіру гострі і, як виявилось згодом, наманікюрені нігті. Я зазирну всередину і побачив у томному антуражі баночних енергетиків, пиріжків та газет "Теленєдєля" фрау років сорока з вибіленим волоссям, у яскравому одязі а ля базарні 80-ті та густо нафарбованими очима, з яких прямо лилась нестримна первісна енергія. Не скажу, що некрасива, всі жінки красиві, просто не мій смак. Я, уже відчуваю біль від нігтів, кинув "што ви дєлаєте", однак мадам глибоко видихнула і сказала глибоким голосом: "Я сразу поняла. Ти магістр філолог, преподаватель укрАінского язика і літєратури...". "Ну так..., - розгублено сказав я, збитий з пантелику інсайдерською інформацією". "Оооо, - протягнула вона, хтиво сміючись. - А єщьо, наверно, работаєш в інстітутє і живьош в комуналкє?...". Я лише кивнув головою, просто чекаючи, що вона ще скаже, хоча все вже знав... І от дама схопила мою руку другою наманікюреною кінцівкою, приблизилась і тихо сказала: "Я іменно тєбя і ждала. Іді сюда, я вся своя, займомся самим сексуальним сєксам прямо на лістах "Теленєдєлі!!". 
Я зітхнув, даючи зрозуміти, що погодився, а потім різко смикнувся і помчав у парк, відчуваючи, як пече рука, позначена двома кривавими рівчачками нігтів. Вечір минув неспокійно, мені снились фотомоделі, які гнались за мною, я біг, а ноги були немов ватні. На ранок прокинувся, робив свої справи і бачив на вулиці кілька жінок, які ніби ішли на роботу, але на мить зупинялись і кидали погляди в моє вікно...
Як далі жити - не знаю... Однак тепер я розумію, у чому причина цієї ситуації. Жінки просто бачать, що я філолог, живу в цікавій комуналці і ходжу на роботу, з якої всі тікають через рік (тобто витривалий). Від того все це...Найгірше, що вумен, може, кидають своїх чоловіків ради мене. Можливо, саме зараз у порожній кімнаті з пляшкою віскаря перед фоткою дівчини сумує якийсь програміст чи музикант. Мені загалом на них насрать, але все таки це не дуже правильно. Надіюсь, скоро все буде добре, прекрасна половина буде обходити мене десятою дорогою, а знайомства знову перетворяться на квести і якусь муть. Принаймні, буде спокійно

Я абажаю Інтернет!

Дуже ґарно працювати через / за допомогою електронних пристроїв. Якщо щось загубилось, це відразу можна знайти на пошті. Читання з екрана, хоча і псує очі, але економить папір (ліс). Вивішені на сайті установи вимоги, документи внеможливлюють хаос і різні ніпанятки, і в такому разі не треба йти і кланятись в кабінет (кілька кабінетів), щоб тобі якась менопаузна бабіща через нехочу і хамство надала потрібну інформацію. Зручно, якісно, швидко. Але чомусь робота в тих же бюджетних організаціях досі грузне в паперах і ультимативних усних командах численних начальників, які (команди, не начальники, начальники працюють десятиліттями і, здається, їм норм) часто змінюються. Тому подібні контори тримаються виключно на бюрократії. Передусім вона вигідна верхам, бо паперами можна тримати підданих в покорі, в разі необхідності чи поганого настрою докопатись до "неправильного" відступу в якісь шапці чи недостаньо синього кольору якоїсь обкладинки. Їм ці ваші Інтернети з компкутерам нафіг не нужни, тим більше, що вони самі часто просто не знають, як ці компуктери взагалі включаються.