Дарниця – Новобіличі

І знов скінчились вихідні, і знову натролили

По ящику, і спати треба знов,

А зранку кава, і знову все болить

В моїй душі, і я не знаю знов,

Навіщо це усе? Навіщо здався

Увесь цей балаган? Для чого він? Хоча

Був дехто заспівав, що шоу

Продовжуватись має. А фаталісти

Сказали б: «Треба так». Але хай буде так,

От лиш би біль пройшов, і щоб прийшло

Весни те поле знов, і не останнє щоб було

Воно, як в декого світанок. Хай біль пройде,

І поскоріше. А мені потрібно

І знову у дорогу. Все як завжди знов,

І знов гуде мотор маршрутки, й летимо

Ми знов назустріч долі. Кожному своє,

І знову грає телефон пісні

З минулих літ, які мене тримають. Ну а потім

Метро, як завжди, із кінця в кінець. Й неначе

Хто душу й серце на частини рве,

Як на дівчат поглянеш. Залишився б із кимсь, та в неї

На пальці вже кільце. Тут уже

Згадав уже усіх святих і усопших, й сльози знов, і біль.

За що мені таке? Але я вірю, що розкритись

Повинна правда. Так не має бути,

Щоб вічно це було. А на метро кінцевій

Здається, що не так погано все, що все

Хороше ще попереду. Але уже приїхав

Я в пункт призначення, і знову все

Пішло по плану, як завжди. Та хто завгодно

Вперед пішов, але не ми, ще в когось все

Пішло хороше у житті. Але я все ж живий, бо вільний,

А вільний, бо я вірю, що за це

Комусь поганому і нечисті воздасться. Бо всьому міра є.

А тебе, кохана,

Чекаю завжди, двері всі мої

Відкриті всі для тебе, лиш би ти

Прийшла скоріше. От і все,

Лише скажу я, що нічого

Немає вічного під Місяцем, от як колись

Писав Хайям. Тим більш поганого....