Впевненість в собі

     Мені запам'ятався вислів відомого американського психолога Сьюзі Орман : "Наше завдання -  перестати порівнювати минуле і сьогодення. Забудьте про те, що було, і вам відразу стане значно легше. Живіть сьогоднішньою ситуацією, радійте сьогоднішньому моменту,  уважно відносьтеся до того, що відбувається щохвилини".  Звичайно, тут мовиться   не про те, щоб ми з легкістю відреклися від усього, що пережито. Наше минуле - це безцінний життєвий досвід. Але треба уміти не шкодувати про минуле, не ностальгувати про те, чого не повернеш, перестати зітхати з приводу втраченого. І тоді дійсно стає веселіше і легше жити.
    Я вже немолода людина. Але до кінця я цього ще не усвідомила. До своєї уже понадювілейної  дати і досі не можу звикнути. Тому що, як би ми не приндилися,  скільки б часу не проводили  у косметологів, коли тобі за п'ятдесят, то це вимагає вже багато в чому задумуватися.  Ще учора здавалося, що у тебе стільки усього попереду, як тут: "З ювіленим Вас днем народження"! З одного боку, ти себе умовляєш: п'ятдесят - це ще не старість, але вже досвід, із яким  життя тільки починається, - але з іншого - розумієш, що надій і можливостей залишається все менше і менше. Адже якщо порівняти те, що ти вже  не зможеш зробити ніколи (довжелезний список), з тим, що ти ще зможеш встигнути (список куди менш значний), стає ніяково.
     І ось,  в один з таких моментів туги за  втраченими можливостями,   мені розповіли про одну жінку і показали її фото. На   фотографії посміхалася приємна жінка поважного віку. За кермом і в яскравому капелюшку. З розповіді я дізналася про те, як вона (Раїса Хауслаге, вроджена Міхеєва) у 62 роки змінила усе своє життя: вийшла заміж, поїхала в іншу країну. Як потім - в 65 років - вона виконала свою давню мрію - сіла за кермо автомобіля. З розповіді  стало також  відомо, що тій жінці нині  65 років, і вона й  досі багато їздить  і хоче, щоб усі знали: якщо мрія є, ніколи не пізно її здійснити.
     Як я вдячна тій жінці! Рада за те, що ще є такі упевнені в собі і вічно модлоді душею люди. Дуже приємно, що вони, живуть  сьогодні своїм життям і сприймають все оптимістично. Не нарікайте, що накрити на стіл свого часу було простіше і дешевше. Просто радійте моменту очікування свята. Адже давно відомо, що саме очікування свята доставляє нам найбільше приємних хвилин. Щасливого вам очікування!
    Упевненість в собі - властивість особи, ядром якої виступає позитивна оцінка індивідом власних навичок і здібностей ("Вікіпедія"). Я  ще б додала: упевненість в собі як паличка-виручалочка з дитячої казки - з нею можна і болото перестрибнути, і на  гору піднятися, і від ворогів відбитися, якщо знадобиться. Це наша таємна сила, наш невидимий щит. Важливо тільки, щоб ми ніколи не використали її як зброю. Тоді ваша упевненість може перетворитися на одну з найнебезпечніших спокус.
     Прояви упевненості в дитинстві і юності швидше можна віднести до самовпевненості - природної властивості характеру, даної зверху або вихованої в маленької особи батьками. Але сама по собі така самовпевненість не вважається  перевагою. З віком вона легко може перетворитися на самомилування, самовпевненість  самодурство та інші неприємні «САМО». Щоб стати тією самою (необхідною для повноцінного життя) упевненістю, Самовпевненість повинна очиститися від всякої муті, викристалізуватися, пройти ювелірне ограновування. Ця справа безлічі проб і помилок, справа життєвого досвіду. Але тільки тоді ця упевненість працюватиме і на вас, і на світ, що оточує вас. Коли на місце самовпевненого "тай що,  я про це не знаю..." прийде упевненість, що пізнання - процес нескінченний, коли замість "ну куди він від мене подінеться" прийде упевненість, в тому що ви зробите усе, щоб цього не сталося, а "якщо і подінеться", світ не рухне, це усього лише буде початок нового життя. Коли замість "без мене на роботі ніяк не обійдуться" ви будете упевнені, що ви чесно робите усе, що від вас залежить, коли замість "мені плювати на чужу думку" з'явиться упевненість в тому, яка з думок вам дійсно важлива, тільки тоді ви можете сміливо називатися  упевненою в собі людиною.
    Існує безліч суперечок про те, як можна виховати упевнену в собі дитину. Я знаю багато батьків які перманентно вселяють своїм дітям: "Ти - найкрасивіший, найгеніальніший, найсильніший".
     Я, напевно, неправильна мама та і бабауся. Своїх дітей і внуків  я часто критикую  (як і колись  мене критикували в дитинстві!), незважаючи на те,  що люблю їх більше життя. Можливо, цим я десь підриваю їх віру в себе і свої сили. Але я дуже хочу, щоб вони були  впевненими, але   не самовпевненими. Я дуже хочу,  щоб через самовпевненість  займаючись не своєю справою,вони не наробили помилок і  щоб у результаті, набивши собі шишки об закриті двері, вони не  розчарувалися в собі і в житті.  Я хочу,  щоб вони завжди знаходили   свою паличку-виручалочку і використовували її  тільки за призначенням. Щоб вони були готові простягнути її тим, у кого її немає, і ніколи не забували, що упевненість в собі - це передусім переконаність, що ти - частина єдиного великого  світу, в якому усе взаємопов'язане. Світу, у якому, як би ми не були упевнені в собі й своїх планах на майбутнє, досить прокинутися одному маленькому вулканчику, щоб розкидати  ті плани  на всі боки. Я хочу, щоб вони були впевнені в собі рівно стільки,  наскільки це  допомагає їм займати  cвоє місце в житті, у досягненні своєї вершини. Своєї власної! І не обов'язково самовпевнено повзти вгору, якщо для вас там немає місця, якщо  ви все одно звідти нічого  не побачите. Краще  упевнено дивитися з висоти свого положення, приймаючи його з вдячністю. І бути щасливим від упевненості, що так треба...