Профіль

sone4ko1

sone4ko1

Україна, Тернопіль

Рейтинг в розділі:

Останні статті

***

Чи то життя почалося,
           чи то закінчилось життя...
Нічого вже не сталося
           і я давно не та....
Чогось мені не пишеться,
           не пишеться і край!
Я спогадом залишуся,
           й на тому вибачай..
Чогось мені не мріється, 
           не віриться мені.
А , може, він надіється
            на мене...
                    чи вже ні?
А, може, так й залишуться 
              із ним мої вірші?
І нові не напишуться, 
              хіба такі - пусті...
І стану я звичайною
             мурашкою в мурашнику.
І піснею прощальною
        відлуння дня вчорашнього...
Чим - феніксом із попелу
          чи попелом по вітру?
Я - купкою непотребу 
          чи джерелом улітку?....

Весна...:)

Весна - не привід для печалі.
Весна - коли усе в цвіту.
Авантюринові коралі
Я від самотності вдягну...

Весна - НАЙКРАЩА ПОРА РОКУ!
Сміється світ, а я йому.
А щастя поруч - відстань кроку!
Та щось ніяк вже не дійду...

Весна.. В весняному пориві
Дарую все... Себе...тримай!
Давай...ми будемо щасливі?
Лиш забери й не відпускай...

Холодне сонце ще зігріє
Усіх.. А, може, і мене...
Весняний вітер сум розвіє...
Весна - й це зараз головне! :)

***

  • 18.04.10, 15:02
Ну ось. Сказали вкотре: "Все!" 
Вже вкотре мовчки попрощались 
Хоч ясно зрозуміли те,
Що разом назавжди зостались.
Хоч нарізно. Хай поодинці.
Хай з іншими.Усе одно.
Уже не має нам різниці
Що буде ще й що вже було.
Що мало статися - вже сталось.
Усі вже сказані слова.
Лише серця - не роз'єднались,
У кожного тепер їх два.
Твоя душа - моєї частка,
І знаю я, що навпаки.
Не забувай мене, будь-ласка.
А я піду... Як підеш й ти...


( Старе)

  • 13.04.10, 15:05
Не живеться і не пишеться...
Сон, дрімота, плавний хід...
З-поміж мрій хоч щось залишиться? 
Сподівань кривавий слід.. 

Байдуже, чи дощ, чи сонце. 
Сьогодні - як вчора, сьогодні - як завтра. 
Що можна інакше - напевно здалося.
 А Віра... сліпа і нічого не варта. 

Життя таке довге, життя таке сіре, 
Змінити хоч щось - ані сил, ні бажання. 
Єдина струна у старенької Ліри, 
І тій ім'я - Розчарування...

***

  • 13.04.10, 14:57
Загублена серед людей, притулку не знайду.
Що двері замкнені мені - стою, не йду. 
Що очі карі - неба синь мені рідніша. 
Пізнавши чорноту ночей стаю біліша.

Що сум, безсоння і печалі - 
Хай було зле - переступлю 
Через усе. І піду далі. 
Любила - скажу - не люблю.
Що зачарована весна - рожево-білий саван.
Коли життя я п'ю до дна - для інших тиха гавань!..

(так починалася весна)

А це таки була весна.
Вона підкралась непомітно,
Все було так одноманітно,
І раптом - сонце!

Прийшла весна, відкрила вікна
Відкрила двері
І залишила на папері
Росинки-крапельки з очей
(Це просто танув лід!)

Калюжі брудної води
І міріади бризок
(Черговий мчав автомобіль)...
Усі борульки під карнизом
Старих будівль
Розтанули...


Всміхалося спросоння місто.
Весна! Нарешті! Давно час!
І я всміхалась місту звісно
Кожну хвилинку, кожен раз
Як повз проходив перехожий
Із просвітлілим вже лицем.
Весняний день - він ні на що не схожий!
Напевно
ми тому весну  так ждем...

***

Ти не журися, ще знайдеш своє кохання
Що не зрослось - ти з серця відпусти
Не перша ти така і не остання
Хай як не боляче - усе ж його прости...

Мине і осінь, і зима, розтане лід.
Хай час мине, він душу залікує.
І ще заграє барвами для тебе світ,
Твоє життя у кольори веселки зафарбує....

Хай що було - залишиться з тобою.
І ти не думай, що життя минає.
Як би ж не це - не була б ти такою
                                 (якою зараз є)
А щастя на тебе, повір, ще чекає!
                                 (єдине,
                                       безмежне
                                               і тільки твоє!)

Ти то приходиш, то ідеш....

А ти приходиш, знову йдеш
Немов на американських гірках...
Коли СВОЮ ти вже знайдеш???
І я тоді - в найглибшу нірку...

Аби не брати телефону,
Не відповідати на дзвінки
Не чути істину відому
Що все ще є у мене ти...

Аби не було розуміння
Що ми - таки ще не чужі...
Бо в мене -  серце, не каміння!
І знов стою я на межі.

Будь-ласка, виріши нарешті
Для себе: хто для тебе я?
Я ж ніби в'язень під арештом:
Вже вільна, й ще таки твоя...

Вже досить гратися в "незнаю"
Набридли ці напівтони!
Так що вирішуй, я чекаю.
Ти будь зі мною, або йди.

На підвіконні сидячи..

Міліють ріки вулиць,
Й не так уже шумлять -
Зникають голоси околиць -
Люди сплять...


Якщо ти дивишся в своє вікно,
То знай, що я роблю те саме.
Знов розправляю я своє одне крило.
І я також не в згоді поки з снами..
Також вдивляюся у кожні із очей,
Які по черзі гаснуть..
Я, як і ти - володарка своїх ночей,
Хоч поступаюсь троном часом.
Також знаходжу в темряві спасіння.
Найкращу музику я чую - тишу.
Не подолаю я сама земне тяжіння -
Своє крило тобі, теж однокрилому залишу.
За себе і за мене ти -
Злети...

Вдивляюся я знов у чорне небо.
Солоний присмак на губах.
Я знов пишу вірші лише для тебе..
Сумний, самотній, однокрилий птах.

24.11.2008

***

Старенький диван, якесь пошарпане місто...
Все просто - тобі уже тут - надто тісно.
Зриваєшся з місця, у світи вирушаєш.
Все просто - ти тільки СВОЄ місце шукаєш.

Можливо десь там - буде краще, ніж тут.
Можливо, проблеми тебе там не знайдуть.
Можливо, лиш там зможеш ти досягти
Найвищої цілі, добитись мети.

Нехай буде важко, нелегко спочатку
Про колишнє життя ти залишиш лиш згадку.
Ти відкинеш усе, аби тут не тримало.
У новому житті тобі не заважало.

Та коли мине час, і свого всеж доб'єшся
Несподівано знову в своє місто вернешся.
І причиною того буде зовсім не втома.
Просто ти зрозумієш - твоє місце - удома...