одноразові речі

Так влаштовано світ.
Так влаштований я.

Люди приходять, намотують круги навколо мене і йдуть далі, зникаючі у небутті. Люди, організації, тусовки - всі вони з часом вичерпують себе і стають зайвими. Тоді ти розумієш, що час знову прийшов, збираєш речі і сідаєш на перше ранкове метро, не лишаючи по собі навіть записки.
Зникають люди - лишаються лише номери телефонів. Але ти не можеш попрощатися, ти читаєш СМС та посміхаєшся, ти вислуховуєш про хлопців/дівчат, нові комп"ютери, ремонти, поїздки, але це більше нічого не значить, а наостанок кидаєш: "ні, не приїду - багато роботи". Хтось хвилює тебе місяць-два, хтось рік-три-чотири, але всі вони, зрештою, лишаються лише у телефонній книзі та на фотографіях.
І ти знаєш, що от він, момент, і ще ряд людей з твого оточення повинен відійти в архів. Як про це сказати? Просто "я йду". або "все, я йду". чи, може, "мені час іти". або просто перестати відповідати на дзвінки? Бо нічого більше не тримає мене тут. І всі ми Там будемо.
Крім тих, хто пішов раніше. І ти досі не знаєш, як надовго вони могли б залишитися в твоєму житті. Можливо, це саме ті люди, хто б могли бути з тобою все життя? Зрештою, мають же існувати такі.. індивідууми. Найкращий друг і дівчина...
А все інше стирається. Старі фотографії...